Тема 4. Граматичні засоби мови 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 4. Граматичні засоби мови



 

Морфологія як наука

 

Морфологія (від гр. morphe – форма і logos – слово, вчення) – це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови. Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики – науки, що вивчає граматичну будову мови. Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

У сучасній українській мові 10 частин мови. Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки та звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка). Вигуки та звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови. Наприклад, основні ролі іменника такі:

  • підмет (у називному відмінку);
  • додаток (у непрямих відмінках).

Але іменник може бути також:

  • означенням замість прикметника (зошит з паперу – який?- паперовий зошит);
  • обставиною, хоч ця роль є основною для прислівника (прийшов ранньою порою – коли?- повернувся вранці);
  • присудком (хоч ця роль властива дієслову) у сполученні з дієслівною зв'язкою (Олег став учнем).

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами. Наприклад, у межах іменника виділяються такі групи слів:

  • власні і загальні;
  • конкретні і абстрактні;
  • назви істот і неістот;
  • збірні;
  • речовинні.

Морфологічна ознака – це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить.За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані. До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

 

Самостійні частини мови

 

Іменник – це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, стіл). Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, наприклад: хто це? – вчений; що це? – картопля. Основна синтаксична роль іменників – підмет (Ми погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана). Іменники можуть бути також:

  • неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече);
  • іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем);
  • обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).

Загальні іменники позначають предмети в цілому.

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання «хто?». До цієї групи входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання «що?». До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття. Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

Збірні іменники – це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро). Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

  • за різними основами (чоловік – жінка, кобила – кінь);
  • за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
  • за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
  • за суфіксами (співак – співачк(а), дослідник – дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду – вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду – кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал – зала, жираф – жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я – режисер, а дружина моя – бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь – бідолаха Марія).

Число – морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини. У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево – дерева, думка – думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи. Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині. Третю – що вживаються тільки в множині.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни.

Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.

Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.

Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.

Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс - ат (-ят), -ен (ягня - ягняти, ім’я - імені).

Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи. До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням . До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням . До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.

Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи. До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням - о (вікно, Петро, батько). До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій). До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на : назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні (каменяр, скляр, газетяр).

До іменників третьої відміни належать іменники, що в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (сінь, тінь,паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому також були м’якими (подорож, любов, річ), а також іменник мати.

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси - ат, -ят, -ен (небожа, плем’я, зайча).

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

– слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

- жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), - их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).

Рід незмінюваних іменників визначається так:

1. назви тварин – належать до чоловічого роду (невеличкий шимпанзе, кмітливий колібрі);

2. іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий бібліотекар) належать до чоловічого роду; іменники, що називають жінок (неуважна Марі, весела касир)- до жіночого роду;

3. незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);

4. іменники- географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал «Наталі»- чоловічого роду, телепрограма «Михайло»- жіночого; країна Германія – жіночого роду, місто Туапсе – середнього).

 

Прикметник – це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий). Прикметники виражають ознаку:

  • запаху (п’янкий, запашний),
  • кольору (білий, зелений),
  • віку (старенький, давній),
  • розміру (величезний, середній),
  • матеріалу (діамантовий, дерев’яний),
  • якості (твердий, гнучкий),
  • принадлежності (зятів, сестрин),
  • простору (далекий, близький),
  • часу (ранній, вчорашній)
  • внутрішні властивості (добрий, щедрий),
  • зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний),
  • ознаки за відношенням до місця (міський, районний).

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша прикметник абсолютна – означення). Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складеного присудка (Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні. Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення.

Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть бути виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий). Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння.

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому. Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Кожен із ступенів має дві форми: просту і складену.

Проста ступінь вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, -ш (милий- миліший). При цьому у деяких прикметниках можуть випадати суфікси - к-, -ок-, -ек- (далекий – дальший, тонкий – тонший).

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий, вищий; буквосполучення жч пишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий).

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюються за допомогою додавання до прикметника слів більш-менш (швидкий – більш швидкий (менш швидкий).

Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший – найміцніший).

Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів най, більш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе (спокійний – найбільш спокійний, спокійніший від усіх).

Відносні прикметники виражають ознаку предмета опосередковано – через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).

Відносні прикметники виражають ознаки за за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала), за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина), за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері), за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал), за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).

Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра).Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати-земля).

Присвітні прикметники творяться:

1. від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Сергіїв, братів);

2. від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий) (орлине крило, заячий хвіст).

У деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв (зозулине дитя, соловейкова пісня).

Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий). Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних (наприклад, срібний перстень (відн.)- срібний голос (якісн.)

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка – від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі. Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних (дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит).

З таким самим значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях (Прометеїв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).

Від цих прикметників суфіксально-префіксальним способом творяться означальні прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, наприклад, назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий стяг, буряковий рум’янець).

Багато назв кольорів віддавна сприймалися як відносні прикметники(срібна ложка і срібна голова (сива).

Деякі відносно-якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників (наприклад, прикметники картинний, діловий, творчий можуть утворити вищий і найвищий ступені порівняння або синтаксично означатися кількісними словами занадто картинний, більш діловий, найбільш творчий).

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями (картинність, творчість) або прислівників (картинно, мирно, творчо).

У сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники. Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).

За кінцевим приголосним основи- твердим чи м'яким- приголосні поділяються на прикметники твердої та м’якої груп:

До твердої групи належать:

  • прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний (вразливий, добрий, прекрасний);
  • всі присвійні прикметники (Наталчин, батьків, тещин)
  • короткі форми прикметників (годен, рад, жив).

До м’якої групи належать:

  • якісні і відносні прикметники з основою на м'який н, перед яким стоїть ще один приголосний (майбутній, новітній, останній);
  • прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення - ій (-я, -є): безкраїй, колишня, художнє;
  • прикметники на -шній, -жній, що утворені від прислівників (внутрішній, справжній);
  • синій, матерній (частіше материн) та інші.

Повні прикметники поділяються також на дві форми: стягнену і нестягнену. Стягнені форми є загальновживаними (синя, синє, сині). Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному і знахідному відмінках однини і множини (синяя, синєє, синіі). Найчастіше вони зустрічаються в народній поезії та етнографії.

Змінення прикметника за родами та числами залежить від форм іменника, з яким він узгоджується (веселий хлопчина – весела дівчина – веселе свято – веселі діти).

Прикметники м'якої та твердої групи розрізняються кінцевим приголосним основи. Відмінкові закінчення прикметників твердої групи в однині: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому- в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій у жіночому роді.

Відмінкові закінчення прикметників м'якої групи у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного)- такі ж, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком:

Якщо основа м'якого прикметника закінчується м'яким приголосним й, у цьому випадку м'який знак не ставиться, а сама м'якість звучання передається буквами я, ю, є, ї. Перед голосним о приголосний й зберігається.

У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (кого? що?- приємне враження, вірного друга).

Прикметники твердої і м'якої груп чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини, крім закінчення -ому, можуть закінчуватися як на - ому, так і на -ім (на світлому- світлім, на білому- білім).

 

Числівник – це частина мови, що позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? (сьомий, тисяча п’ятсот, півтори).

У реченні числівники можуть бути різними членами речення (Одна ластівка погоди не робить (означення); І один у полі не воїн (підмет).

Якщо кількісний числівник поєднується з іменником, то разом із ним входить до складу підмета, присудка, означення, додатка, обставини (Два ведмеді зустрілися у одному лісі; Три пари йшли берегом ріки; А глибина тут сягає дванадцяти тисячі метрів

Числівники за значенням і граматичними ознаками поділяються на кількісні та порядкові.

Кількісні числівники позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки? Виділяються власне кількісні, дробові, збірні, неозначено-кількісні числівники:

Власне кількісні числівники називають ціле число або визначену кількість предметів, що не поділені на частини. Власне кількісні числівники поєднуються у словосполученнях з іменниками, які називають предметі, що піддаються лічбі (п'ять моряків, шістнадцять кроликів).

Дробові числівники називають дробове число або певну кількість як частину від цілого. Дробовим числівником називається також числівник, який називає дробову величину в сполученні з цілим числом (три цілих і дві десятих, дванадцять дві цілих і одна третя). До дробових числівників також належать числівники півтора і півтораста. Збірні числівники визначають кількість предметів як сукупність.

Кількість збірних числівників обмежена – це слова від двоє до десятеро, від одинадцятеро до двадцятеро, а також тридцятеро, обоє, обидва, двійко, трійко, четвірко, п'ятірко. Збірні числівники не можуть бути складеними.

Неозначено-кількісні числівники називають точно не визначену кількість предметів. Неозначено-кількісні числівники можуть поєднуватися у словосполученнями, що піддаються лічбі, а слова багато, небагато, мало, чимало, немало також з речовинними і абстрактними іменниками (багато років, чимало води).

Порядкові числівники позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? (котра? котре? котрі?: шостий, шоста, шосте, шості).

За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені. Прості числівники мають один корінь. Складні числівники мають два корені.

Складені числівники містять в собі два і більше простих чи складних числівників.

Кількісні числівники не мають граматичних ознак роду та числа і змінюються лише за відмінками (три- трьох- трьом- три- трьома- (на) трьох).

Виняток становлять числівники один (одна, одне), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

Порядкові числівники, як і прикметники, мають такі морфологічні ознаки: рід, число, відмінок.

Змінювання кількісних числівників за відмінками відзначається різноманітністю. Виділяються такі типи відмінювань:

За нормами української літературної мови відмінюються всі розряди числівників. Поширеними помилками усного мовлення є вживання ненормативних форм числівників, неповне відмінювання складених і складних числівників. Розглянемо основні правила відмінювання числівників.

1. Числівник один (одне (-о), одна, одні) відмінюється так:

Н. (скільки?) Р. (скількох?) Д. (скільком?) 3. = Н. або Р. О. (скількома?) М. (на скількох?) один – одне (-о) одного одному одне (-о) одним (на) одному (ім) одна однієї (-ої) одній одну однією (-ою) (на) одній одні одних одним = Н. або Р. одними (на) одних

Форми середнього роду одно і одне є паралельними, але одне -частіше вживана форма. Вживання форми одно в науковому й офіційно-діловому стилях не допускається.

2. Числівники два (дві), три, чотиривідмінюються так:

Н. два – дві Р. двох Д. двом З. = Н. або Р. О. двома М. (на) двох три трьох трьом =Н. або Р. трьома (на) трьох чотири чотирьох чотирьом =Н. або Р. чотирма (на) чотирьох

3. Числівники п’ять – десять,числівники на -дцять і на -десяту непрямих відмінках мають паралельні (стилістично нейтральні) форми і відмінюються за таким зразком:

Н. п’ять Р. п’яти (п’ятьох) Д. п’яти (п’ятьом) З. п’ять або п’ятьох О. п’ятьма (п’ятьома) М. (на) п’яти (п’ятьох). десять десяти (десятьох) десяти (десятьом) десять або десятьох десятьма (десятьома) (на) десяти (десятьох)

У числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування:

Н. шість Р. шести (шістьох) Д. шести (шістьом) 3. шість або шістьох О. шістьма (шістьома) М. (на) шести (шістьох) сім семи (сімох) семи (сімом) сім або сімох сьома (сімома) (на) семи (сімох) вісім восьми (вісьмох) восьми (вісьмом) вісім або вісьмох вісьма (вісьмома) (на) восьми (вісьмох)

Як п’ять або шість відмінюються числівники дев’ять, десять, однадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п’ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять, тридцять.

4.Складні числівники на -десят в українській мові (на відвідміну від російської) першу частину при відмінюванні не змінюють, порівняйте:

 

російська мова И. шестьдесят Р. шестидесяти Д. шестидесяти В. шестьдесят Т. шестьюдесятью П. (о) шести десяти українська мова Н. шістдесят Р. шістдесяти (шістдесятьох) Д. шістдесяти (шістдесятьом) З. шістдесят або шістдесятьох О. шістдесятьма (шістдесятьома) М. (на) шістдесяти (шістдесятьох)

5. Числівники сорок, дев’яносто, стоу всіх непрямих відмінках, крім знахідного, що дорівнює називному, мають закінчення -а:

Н. сорок Р. сорока Д. сорока З. сорок О. сорока М. сорока дев’яносто дев’яноста дев’яноста дев’яносто дев’яноста дев’яноста сто ста ста сто ста ста

6. У числівниках, що позначають сотні, відмінюються обидві частини:

Н. двісті Р. двохсот Д. двомстам З. двісті О. двомастами М. (на) двохстах триста трьохсот трьомстам = Н. або Р. О. трьомастами (на) трьохстах сімсот семисот семистам = Н. або Р. сьомастами (сімомастами) (на) семистах

Паралельні форми орудного відмінка числівників п’ятсот – дев’ятсот: п’ятьмастами (п’ятьомастами), шістьмастами (шістьомастами), сьомастами (сімомастами), вісьмастами (вісьмомастами), дев’ятьмастами (дев’ятьомастами).

7. Числівник тисячавідмінюється як іменник першої відміни мішаної групи (тисяча, тисячі, тисячі, тисячу, тисячею, (на) тисячі), мільйон, мільярдвідмінюються, як іменники другої відміни твердої групи (мільйон, мільйона, мільйону, мільйон, мільйоном, (на) мільйоні).

8. Збірні числівники двоє, троє, четверов непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників від два, оба (давня форма), три тощо: двоє, двох, двом, двох, двома, (на) двох; троє, трьох, трьом, трьох, трьома, (на) трьох.

Як числівник два відмінюються збірні числівники обидва, обидві, обоє, тобто: Р. в. – обох, Д. в. – обом, З. в. = Р. в., О. в. – обома, М. в. – (на) обох.

Збірні числівники четверо, п’ятеро – двадцятеро і тридцятеромають у непрямих відмінках форми відповідних кількісних числівників (у родовому, давальному, місцевому відмінках це форми на -ох, -ом, в орудному відмінку – обидві форми, крім числівника чотирма): чотирьох, чотирьом..., п’ятьох, п’ятьом, п’ять (п’ятьох), п’ятьма (п’ятьома), на п’яти (п’ятьох).

9. У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини:

Н. тисяча чотириста сорок п’ять

Р. тисячі чотирьохсот сорока п’яти (п’ятьох)

Д. тисячі чотирьомстам сорока п’яти (п’ятьом)

З. тисячу чотириста сорок п’ять (п’ятьох)

О. тисячею чотирмастами сорока п’ятьма (п’ятьома)

М. (на) тисячі чотирьохстах сорока п’яти (п’ятьох)

10. У дробових числівниках перший компонент відмінюється, як кількісний числівник, другий – як прикметник:

Н. п’ять шостих тридесятих

Р. п’яти шостих трьох десятих

Д. п’яти шостим трьом десятим

З. = Н.

О. п’ятьма шостими трьома десятими

М. (на) п’яти шостих трьох десятих

11. Числівники півтора (півтори) і півторастане відмінюються.

12. Після прийменника близько кількісний числівник обов’язково ставиться у родовому відмінку: близько ста сорока кілограмів, близько двохсот шістдесяти кілометрів, близько тисячі семисот сторінок.

13. Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються як числівник п’ять: кільканадцяти (кільканадцятьох), кількадесятьма (кількадесятьома).

2. Правила творення складних слів з кількісними числівниками.

Необхідно обирати правильну форму кількісних числівників при творенні складних слів (іменників і прикметників). Основними правилами є такі:

1. Числівник одину складних словах має форму одно-:однокласник, одноліток, одноколірний, одногорбий, однолюб.

2. У двох формах виступають у складних іменниках і прикметниках числівники два, три, чотири.Елементи два-, три-, чотири - приєднуються до кореня, який починається на приголосний: двобортний, двовуглекислий, двопроцентний, двотижневик, трибарвний, трисерійний, тритомник, тришаровий, тритижневий, триборство, чотирикімнатний, чотирикілометровий, чотириденний, чотирикутник тощо.

3.Форми двох-, трьох-, чотирьох-виступають в окремих словах, другий компонент яких, як правило, починається на голосний: двохатомний, двохосьовий, трьохелементний, трьохелектродний, чотирьохактний, чотирьохетапний, а також двохсотліття, двохмільйонний тощо, хоча: двоокий, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоутробний.

4. Форми родового відмінка традиційно вживаються у прикметниках, що закінчуються на -тисячний, -мільйонний, -мільярдний, а також у словах, компонентом яких є складний числівник: двохтисячний, трьохмільйонний, чотирьохмільярдний, двадцятидвохрічний, двадцятичотирьохповерховий, двохтисячоліття.

5. Числівники п’ять – десять, числівники на -дцять і на -десят у складі прикметників та іменників мають форму родового відмінка (із закінченням ‑и): п’ятигодиний, шестиденний, десятилітровий, дев’ятнадцятиденний, п’ятдесятиметровий.

6. Числівники дев’яносто, стов складних словах зберігають форму називного відмінка: стоголосий, стодвадцятиміліметровий, стодвадцятип’ятилітній, стоквартирний, дев’яностопроцентний, дев’яносторіччя.

7. Числівники сорок, двісті – дев’ятсотвиступають у складних словах у формі родового відмінка: сорокавідерний, сорокап’ятирічний, сорокаденний, двохсотлітній, п’ятисотрічний.

8. Числівник тисячавходить до складу іменників і прикметників у формі тисячо-:тисячочотирьохсотліття, тисячотонний, тисячоватний, тисячоголосий, тисячокілометровий, тисячогранний, тисячоголовий, тисячократний.

3. Відмінювання порядкових числівників

1. Порядкові числівники, які мають закінчення -ий відмінюються, як прикметники твердої групи:

Н. п’ятий Р. п’ятого Д. п’ятому З. п’ятий (п’ятого) О. п’ятим М. (на) п’ятому одинадцятий одинадцятого одинадцятому одинадцятий (ого) одинадцятим (на) одинадцятому сотий сотого сотому сотий сотим (на) сотому

Лише числівник третій відмінюється, як прикметник м’якої групи (третього, третьому,...).

2. У складених порядкових числівниках відмінюється тільки остання складова: тисяча дев’ятсот п’ятдесятий рік, тисяча дев’ятсот п’ятдесятогороку, тисяча дев’ятсот п’ятдесятомуроку (рокові), у тисяча дев’ятсот п’ятдесятомуроці; дві тисячі першийрік, дві тисячі першогороку, у дві тисячі першомуроці тощо.

 

Займенник – це частина мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займенники, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник.

Займенники мають словозмінну морфологічну ознаку відмінка (хто- кого, кому, ким, (на) кому). Займенники, співвідносні з прикметниками, можуть мати, крім відмінка, ще й словозмінні морфологічні ознаки роду та числа (чий- чия, чиє, чиї).

Займенники мають дев’ять розрядів.

Особові займенники вказують на осіб, інших істот, предмети, явища і поняття (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони). Особові займенники змінюються за числами і відмінками; займенник він змінюється також за родами.

Одні займенники змінюються за відмінками, як іменники (хто, він, що, я), інші- за родами, числами і відмінками, як прикметники (нічий, ваш, деякий).

Займенники скільки, стільки змінюються за відмінками, як числівник два.

Зворотній займенник себе вказує на того, хто виконує дію. Він не має ані роду, ані числа і називного відмінка; змінюється за відмінками. Зворотній займенник може бути віднесений до будь-якої особи, однієї чи багатьох (батько сам себе не впізнав; я себе дуже добре тепер розумію; хлопці побачили себе у цьому списку). У реченні зворотний займенник виступає додатком, інколи – обставиною (я сам на себе не схожий; навіть не уявляю собі, як би я жив далі; нічого під собою не бачу).

Питальні займенники містять у собі запитання про особу (хто?), предмет (що?), ознаку (чий? який? котрий?), кількість (скільки?). Займенники хто, що, скільки змінюються за відмінками; чий, який, котрий- за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники котрий, який (яка, яке, які) відмінюються, як прикметники твердої групи.

Відносні займенники виконують роль сполучених слів для приєднання підрядних речень до головних. Це ті ж питальні займенники, але без запитання (хто, що, скільки, чий, який, котрий). Відмінювання відносних займенників відбувається так само, як і питальних.

Присвійні займенники вказують на принадлежність предмета першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (його, її, іхній) чи будь-якій (свій) особі.

Присвійні займенники (крім його, її) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенники його, її – незмінні. Присвійні займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи. Займенник їхній відмінюється, як прикметник м'якої групи:

Вказівні займенники вказують на предмет (сей, цей, той), ознаку (такий), кількість (стільки). Займенники той (отой) змінюються за родами, числами і відмінками, як прикметники. Займенник стільки змінюється лише за відмінками.

Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку (кожний, всякий (усякий), весь (увесь, ввесь), інший, сам, сaмий, самuй). Означальні займенники кожний, всякий (усякий), інший, сам, сaмий, самuй відмінюються, як прикметники твердої групи.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; просмотров: 430; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.211.203.45 (0.114 с.)