Зовнішньоекономічний договір купівлі продажу.

Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарчого виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв”язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарчого виробництва.

Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов”язки цивільно -правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - є матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та інших іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов”язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року № 959- XII, в подальшому - Закон). Він укладається лише у письмовій формі суб’єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь - які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб’єктів у випадках не передбачених Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови, гірші від встановлених у Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності як таке забороняється.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України “Про підприємництво”. У тому випадку, коли вищезазначені особи не мають постійного місця проживання на території України - вони мають це право, якщо вони є суб’єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є. Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють вищезазначене право після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Цю реєстрацію здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України на підставі подання до нього заяви подавця у довільній формі, нотаріально завірених копій статутних документів або нотаріально завірених документів фізичної особи про її реєстрацію як підприємця. Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків України не може відмовити подавцю в реєстрації, якщо подавець відповідає вимогам, зазначеним в ст. 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Іноземні суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Реєстрацію зазначених представництв здійснює Міністерство зовнішньоекономічних зв”язків і торгівлі України протягом 60 робочих днів з дня подання іноземним суб’єктом господарської діяльності документів на реєстрацію. Відмова у реєстрації може бути оскаржена у судових органах.

Згідно діючого законодавства, права та обов”язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження. За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі купівлі – продажу.

Встановлений порядок обліку (реєстрації) контрактів виконує декілька функцій, зокрема сприяє контролю за надходженням валютної виручки в Україну. Основними засадами запровадженого порядку реєстрації договорів є наступні:

- для реєстрації контракту не обов’язкова наявність товару;

- контракт реєструється після його укладення;

- не встановлено обмежень щодо обсягу угод;

- передбачено порядок реєстрації бартерних операцій;

- контракт має обмежувальний характер, якщо Україна відповідає за контрактом як держава.

Особливості договору поставки

Згідно зі ст. 712 ЦК України, "за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму".

Згідно зі ст. 265 ГК України, "за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму". При цьому сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти господарювання.

Укладення договору з одночасним чи одномоментним виконанням тягне визнання його договором купівлі-продажу;
• постачальник зобов'язаний передавати товар неодноразово, тобто більше ніж один раз.
Відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. В договорі обов'язково обумовлюються кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити.
Кількість належних до поставки товарів визначається у договорі на основі замовлення покупця. Розподіл товарів за окремими групами та співвідношення їх і становлять асортимент. Він обумовлюється або в самому договорі, або в специфікації.[3, c.118]

Договір поставки характеризується такими рисами:

· спеціальний суб'єктний склад: сторонами договору можуть бути лише суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані як такі у встановленому законом порядку, один з яких зобов'язаний поставляти товар, а інший – приймати й оплачувати його;

· договором поставки опосередкована підприємницька діяльність обох сторін: поставка товару та його придбання здійснюються в межах господарської діяльності не тільки постачальника, а й покупця, для якого закон встановлює вимогу щодо спеціальної мети використання предмета поставки;

· поставка здійснюється у встановлені сторонами строки, тобто для неї є типовим плановий характер, найчастіше не притаманний купівлі-продажу.

Умови договору поставки

Відповідно до ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому випадку погодити предмет (найменування, включаючи номенклатуру й асортимент, кількість і вимоги до якості товару), ціну та строк дії договору (час, упродовж якого існують зобов'язання сторін, що виникли на підставі договору). [6]

Предметом договору поставки може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України), причому це може бути товар, визначений як родовими, так і індивідуальними ознаками. Якщо передачі покупцеві підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, сторони мають погодити його асортимент. Загальна кількість товару за асортиментом, сортаментом, номенклатурою визначається у спеціальному документі – специфікації за згодою сторін (ст. 266 ГК України), а відповідно до ст. 669 ЦК України ЦК України вона може бути погоджена і шляхом встановлення в договорі. Якість товару має бути засвідчена належним товаросупровідним документом і має відповідати умовам договору, вимогам щодо якості, передбаченим стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації та законодавству, а в разі погодження сторонами зразку чи опису – відповідно, зразку чи опису (ст. 673 ЦК України, ст. 268 ГК України).

Ціна договору складається із сумарної ціни товару, що підлягає поставці на підставі цього договору. Якщо ціни на товар, що є предметом поставки, не підлягають державному регулюванню, то ціна договору встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України, ст. 190 ГК України). Ціна в договорі, який не є зовнішньоекономічним контрактом, зазначається в національній валюті України – гривні (ст. 189 ГК України). Якщо при укладенні договору неможливо встановити його ціну, можна послатися на документи, які при поставці кожної партії товару додаватимуться до договору як його невід'ємні частини та кожного разу фіксуватимуть ціну товару (наприклад, суми, зазначені в накладних, якими оформляється прийом-передача товару, поставленого на підставі договору).

Якість продукції — це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійності, довговічність, економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів. У договорі на поставку продукції потрібно зазначити посилання на нормативні документи, що пройшли державну реєстрацію за якістю, за якими буде поставлятися продукція.
Договір може передбачати більш високі вимоги щодо якості продукції порівняно з нормативними документами. Постачальник засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором.[2]
Продукція, що імпортується та підлягає обов'язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує відповідність її обов'язковим вимогам нормативних документів.[1]
У справі забезпечення якості, надійності та довговічності продукції, призначеної для тривалого користування чи зберігання, важливе місце відводиться гарантійним строкам. На вимогу покупця постачальник повинен виправити недоліки, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити продукцію доброякісною, або повернути сплачену за неї суму, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покупцем правил користування продукцією або зберігання її. Виготовлювач гарантує якість продукції в цілому, включаючи складові та комплектуючі вироби.
Надзвичайно важливе значення у договорі поставки має комплектність продукції.

Також до найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. Прийнято поділяти ці строки на загальні та окремі (часткові).
Загальний строк поставки збігається по суті й зі строком дії договору. Якщо загальний строк поставки є відрізком часу, протягом якого постачальник повинен здійснити поставку всієї передбаченої договором кількості продукції, то окремі (часткові) строки визначають поставки продукції частинами, окремими партіями у межах строку дії договору. Ці строки сторони визначають самі, з урахуванням необхідності безперебійного постачання покупців, забезпечення ритмічності поставки та особливостей виробництва. Вони можуть бути квартальними, місячними, декадними тощо.

Серед інших істотних умов договору поставки розглянемо також умови поставки. Під умовами поставки слід розуміти, по-перше, строки поставки, які встановлюються сторонами з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів і, по-друге, базис поставки, який згідно зі ч. 4 ст. 265 ГК України, має бути викладений сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС". Правила ІНКОТЕРМС, які зараз діють у редакції 2000 р., встановлюють права й обов’язки сторін договору поставки з доставки товару і регламентують ризики втрати чи пошкодження товару, а також порядок несення витрат, пов'язаних з товаром, класифікуючи їх за чотирма відмінними між собою категоріями (E, F, C, D). [7]