Поняття та види договору лізингу.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування належне їй на праві власності майно, яке було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний.

Фінансовим є договір лізингу, внаслідок укладення якого лізинго-одержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансо­вого лізингу повинна містити не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативним є договір лізингу, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користуван­ня від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору опера­тивного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу під­лягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

Зворотний лізинг — це договір лізингу, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучен­ня одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кре­диторами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних дер­жав або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кор­дони.

22.сторони в договорі лізингу.

Сторонами в договорі лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач.

Права та обов'язки сторін договору детально визначені законом «Про лізинг».

Так, лізингодавець має право:

- здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлу­атації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інст­рукціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також від­повідно до законодавства України;

- вимагати повернення у безспірному порядку майна, передано­го в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

- вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, за­вданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов до­говору.

При цьому лізингодавець зобов'язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користу­вання лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продав­ця про те, що майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'я­зання перед лізингоодержувачем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закін­чення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Відповідно до Закону України «Про лізинг» лізингоодер­жувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усу­нення ним виявленого порушення умов договору за умови по­переднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізин­гу відповідно до умов договору;

3) лізингоодержувач має право пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодер­жувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізин­гу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов дого­вору, згідно з якими воно було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізин­гу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії до­говору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначено­му в договорі.

23.поняття та характеристика договору позички.

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Головною метою цього договору є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування.

Договір позички може бути як реальним (якщо передача речі збігається з моментом укла­дення договору), так і консенсуальним (якщо сторони домовилися, що річ буде передана після укладення договору). Залежно від того, яким буде договір позички — реальним або консенсуа­льним, він може бути одностороннім або двостороннім.

Предметом договору позички можуть бути речі, які визначені індивідуальними ознаками, тобто тільки їм властивими ознаками, що відрізняють їх з-поміж інших однорідних речей, інди­відуалізуючи їх, та такі, що є неспоживчими, тобто такими, що призначені для неодноразового використання і зберігають свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Ці речі мають також бути обороноздатними.

Договір позички є безоплатним. При цьому безоплатність не передбачає відсутності у пози­чкодавця майнового інтересу з цього договору. Тобто позичкодавець може мати або не мати майнового інтересу. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домо­вились про це або якщо це випливає із суті відносин між ними, які встановлюються судом у кожному конкретному випадку. У разі, якщо прямої домовленості про безоплатність між ба­ронами договору не досягнуто або не встановлено, що безоплатність договору випливає із суті відносин між ними, до договору застосовуються норми, що регулюють відносини оренди. До договору по­зички можуть застосовуватися положення глави, що регулюють договір найму та окремі його види. Це стосується предмета договору, яким може бути неспоживча річ, визначена індивідуа­льними ознаками, порядку користування, права власності на плоди, доходи від користування річчю тощо.

24.правова характеристика договору найма житла.

Згідно зі ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) жит­ла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобо­в'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для прожи­вання у ньому на певний строк за плату.

Сторонами у договорі найму житла є наймодавець і наймач. Від­повідно до ст. 813 ЦК України сторонами у договорі найму житла мо­жуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак, якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для прожи­вання у ньому фізичних осіб — у цьому полягає специфіка договору найму житла, що може використовуватися тільки для особистого про­живання людей і не може використовуватися для здійснення підпри­ємницької діяльності.

Договір найму житла укладається, у письмовій формі. Оскільки обов'язок передати майно (надати житло) і вносити плату виникає з моменту досягнення сторонами згоди, а фактичні дії відбуваються лише після того, як договір здійснився, договір найму житла визна­ється консенсуальним. Він також є відплатним, тому що, з одного боку, наймач, сплачуючи визначену винагороду наймодавцю, одер­жує в користування його майно; з іншого боку, наймодавець, нада­ючи право користування житлом, отримує право на оплату за найм. Водночас договір носить взаємний характер, тому що правам та обов'язкам наймодавця відповідають права й обов'язки наймача.

Суттєвими умовами договору найму житла є предмет, ціна і строк.