Шляхи вирішення проблеми безробіття в сільський місцевості в Житомирський області

 

Незважаючи на зростання чисельності безробітного сільського населення у підприємствах існує проблема з відбором і наймом працівників.

Відомо, що найбільш сприятливою до економічних, соціальних та технологічних новацій є молодь, як соціальна група. Саме тому її слід розглядати як основний фактор і мету формування моделі кадрового потенціалу будь–якої галузі економіки.

Варто врахувати, що у зв’язку з неповним використанням трудового потенціалу молодих людей збільшується соціальна напруга, погіршується криміногенна ситуація, відбувається старіння села. Саме у сільській місцевості проживає третина населення держави [1]. Закономірною тенденцією є відсутність дітей та молоді в сільських населених пунктах, а звідси зростання дефіциту кваліфікованого персоналу, підготовленого відповідно до сучасних вимог науково–технічного розвитку.

Демовідтворювальний процес набуває подальшої регресуючої картини, внаслідок чого просліджується природне скорочення населення.

Вищесказане висуває на перше місце як нагальну потребу необхідність розвитку сільськогосподарської інфраструктури, що сприятиме раціональному працевлаштуванню жителів та дозволить задовольнити: потребу сільськогосподарських підприємств в працюючих; персонал в отриманні належної роботи та гідної винагороди за неї; державу в зниженні рівня безробіття; у поліпшенні соціального розвитку села [4].

Нині актуальним є створення умов для саморозвитку й самореалізації молоді, тобто запровадження ефективного механізму для збільшення доступу до високоякісної освіти та ринку праці, зокрема і в аграрній сфері.

Як бачимо, особливо гострою є проблема зайнятості випускників вищих і професійно–технічних навчальних закладів. Однією з вагомих причин є відсутність чіткого взаємозв'язку між ринком освіти й ринком праці, надлишковий випуск в області фахівців з окремих професій, спеціальностей, відсутність практичного досвіду роботи, недоліки 3 професійної орієнтації, невдало обрана спеціальність, можливо також високі вимоги до умов і змісту праці.

Актуальним питанням для сільських мешканців є соціальний захист своєї найманої праці через ринок праці. Ця форма соціальної захищеності реалізується шляхом певних гарантій щодо одержання роботи через реєстрований ринок праці. Для сільського населення такий механізм ще не став достатньо дієвим важелем у розв'язанні проблем підтримки високої економічної активності як з боку сприяння працевлаштуванню на достатньо високооплачувану роботу згідно з професійними навичками, так і гарантіями зайнятості. Зокрема, це стосується умов постійності трудового контракту, встановлення строку найму, відпустки, гарантій під час звільнення [18].

Глобальний економічний спад викликав глибоку й широкомасштабну економічну кризу, що різко збільшує чисельність безробітних в усьому світі, провокуючи соціальну напругу, політичну нестабільність та збільшуючи можливі ризики для безпеки країн. Згідно статистичних даних, в Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних у лютому 2011 року збільшилася на 5,3%, або на 31,1 тис. осіб, порівняно з січнем цього року, і на 1 березня становила 616,7 тис. осіб. Але ж при цьому, починаючи з березня 2011 року, рівень безробіття в Україні поступово починає знижуватись. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття загалом по Україні на 1 вересня 2011 року становив 1,5% від загальної кількості населення працездатного віку, що на 0,7% менше, ніж на 1 березня 2011 року.

Максимальна кількість безробітних, які отримували допомогу з безробіття, була зареєстрована 1 березня і становила 466,3 тис. осіб, а 1 жовтня цього року вже було зареєстровано 281,1 тис. осіб, що на 37,24% є меншим ніж на початок цього року. На наш погляд, така позитивна тенденція рівня безробіття в Україні є дуже далекою від реальності.

Питома вага молоді у загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможною на ринку праці. Тому безробіття молоді (за статистикою, – це громадяни у віці від 16 до 30 років) є однією з найгостріших соціально–економічних проблем України. Так, станом на травень 2011 року, за даними Держкомстату України, в державі зареєстровано 549,2 тис. безробітних, що становить 2% від усього населення країни працездатного віку, з них – 164,76 тис. безробітних – молодь [3].

Основною перешкодою високому рівневі зайнятості в сільськогосподарському виробництві є відсутність перспектив та низький рівень оплати праці. Диференціація оплати праці у економіці серед видів діяльності склалась так, що найвищі показники заробітної плати за підсумками січня 2010 року пов’язані з фінансовою діяльністю – 4179 грн. В сільському господарстві середня заробітна плата складає 1114 грн, що порівняно з середньою зарплатою по всіх видах діяльності в економіці України (1916 грн) складає 58,1%.

Важливою перешкодою зайнятості в селі є нерозвиненість соціальної інфраструктури. Слід зауважити, що у понад 12% сіл немає жодного об’єкта соціальної сфери та побутового обслуговування, майже зруйнована система громадського транспорту. Така ситуація і зумовлює незайнятість трудових ресурсів в сільській місцевості та депопуляцію. Рівень благоустрою житла сільських домогосподарств нижчий, ніж міських. На селі лише кожне п’яте домогосподарство має водопровід та обладнане каналізацією, газовою колонкою – 5%, централізованим газопостачанням 43%, телефонним зв’язком 20%. В Україні сьогодні 50% усіх медичних послуг в сільській місцевості надається на первинному рівні. Статистичні дані не відстежують відсоток медичних працівників, які залишають сільські медичні заклади при першій нагоді через низьку заробітну плату, відсутність сучасного медичного обладнання, невирішеність житлово–побутових умов. Враховуючи сучасний стан, сільський мешканець, зокрема молода людина на селі, є психологічно мотивованою на переїзд до більш, з її точки зору, соціально захищеного міста, регіону або ж країни [3].

Нині у сільських загальноосвітніх школах поступово припиняється профорієнтаційна робота, зникає зв’язок школярів із сільськогосподарським виробництвом, що не сприяє вихованню в учнівської молоді престижності праці хлібороба, бажання працювати на селі. Для подолання такої негативної тенденції необхідно дбати про престижність цієї професії через збільшення обсягів бюджетного фінансування підготовки кадрів, оснащення навчальних закладів сучасною технікою й устаткуванням і на даному рівні суттєво підвищити якість навчання.

Необхідно визначити перспективи розвитку сільського господарства та відповідної потреби для нього в спеціалістах різного рівня кваліфікації. Але, передусім, потрібна узгодженість підготовки спеціалістів із конкретними підприємствами, де в майбутньому будуть працевлаштовані випускники.

Важливо сформувати цілісну систему аграрної освіти, зберегти й удосконалювати мережу навчальних закладів, започатковувати навчання з нових спеціальностей, використовувати досвід передових країн світу в підготовці кадрів для сільськогосподарського виробництва [12].

Для подолання вказаних проблем слід забезпечити ефективну державну підтримку, а саме:

1. Удосконалення орендних відносин;

2. Створення сприятливих умов праці і проживання в сільській місцевості.

Першим кроком до цього є реформування правової бази з метою сприяння соціально–економічній перебудові села.

Держава повинна посилити і соціальну функцію через обґрунтовану оплату праці і соціальні гарантії та забезпечити зацікавленість працівників і роботодавців в покращенні соціально–трудових відносин, що є важливим чинником мотивації, вирішити питання транспортного зв’язку сільської місцевості з містом, забезпечити впровадження на державному рівні гарантованого робочого місця в аграрному секторі із забезпеченням рівня середньої заробітної плати по відповідному регіону [40].

Категорії «сільській», «сільське» сприймаються більшістю суспільства, як синонім бідності, відсталості. Ринкові відносини ставлять перед молоддю вимоги якісної освіти, фахової підготовки. Сільська молодь у своїй переважній більшості позбавлена доступу до якісної освіти, поліпше­них побутових умов проживання, дозвільної інфраструктури. Криза аграр­ного комплексу позбавляє сільську молодь можливості для адекватного іс­нування зараз та унеможливлює подальше планування свого життя у селі.

Міграційні процеси у загальноукраїнському та міжнародному масштабі позбавили село кадрового потенціалу. Домінуючою частиною мігрантів сільської місцевості є молодь – представники вікової категорії 14–35 років складають 56 % усіх мігрантів. У сільській місцевості вибуття молоді помітно перевищує її прибуття. Орієнтація на переселення до міста серед сільської молоді залишається високою.

Незайнятістьє однією з найголовніших причин бідності на селі. Структура споживання і рівень життя основної маси сільських сімей залишаються за межею наближення до соціальних стандартів.

Одним із пріоритетних напрямків на шляху відродження села є комплекс державних і громадських зусиль, направлений на соціальний захист сільської молоді.

За даними Державного комітету статистики, в Україні налічується близько 15 млн людей молодого віку до 35 років. Із них 10,7 млн проживає у містах, а 4,3 млн у сільській місцевості.

На державному рівні молодіжна політика на селі регулюється низкою законодавчих документів: Законами України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2014–2018 роки», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної цільової програми розвитку українського села на період до 2017 року» тощо.

Широкого обговорення питання стану сільської молоді отримали у 2015 р. Саме в цей рік відбулася низка заходів, направлених на пошук механізмів поліпшення ситуації у молодіжному середовищі. Зокрема, відбулися парламентські слухання на тему «Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення», проведене всеукраїнське соціологічне дослідження Державного інституту сім'ї та молоді. Але за три роки декларовані пріоритети і завдання, поставлені на державному рівні, ситуацію не виправили. Сільська молодь, у переважній більшості, залишається поза державної політики соціального захисту.

Безперечно, становище села та його мешканців має і позитивні зрушення. Зокрема, сільське працездатне населення, і, особливо, молодь активно залучається до виробничого процесу у містах, серед лідерів є промисловість, будівництво, торгівля.

З іншого боку, екологічний стан міст сприяє зростанню кількості міських жителів, які розглядають село як середовище мешкання.

Проте ці процеси, по–перше, охоплюють лише села, територіально наближені до міста; по–друге, міські жителі не вирішують проблему кадрового забезпечення виробничої сфери сільського господарства.

Відтворення привабливості сільської місцевості для молоді – єдиний механізм відродження села.

На сучасному етапі, сільська молодь потребує комплексної державної підтримки, в першу чергу в отриманні якісної базової та професійної освіти, створенні умов медичного обслуговування та працевлаштуванні.

Освіта сільської молоді. За даними Інформаційного відділу Представництва ООН в України, 88 % молодих людей з сільської місцевості вважають, що у них немає можливості отримати якісну повну освіту.

Причини низької якості знань випускників сільських шкіл:

- застарілість матеріально–технічної бази навчально–виховного процесу (кабінети з основ інформатики та обчислювальної техніки мають лише 42,3% загальноосвітніх закладів на селі. Забезпеченими комп’ютерною технікою є лише чверть шкіл. Бракує навчальної літератури: підручники в сільських школах становлять 36,1% книжкового фонду бібліотек (проти 47,1% – у містах);

- брак педагогічних кадрів (у сільській місцевості більше половини педагогів відносяться до вікової групи від 45 до 65 років, рівень молодих спеціалістів коливається від 5% до 9%);

- значний рівень завантаженості молоді у підсобному господарстві.

Понад 70% навчальних закладів у сільській місцевості потребують капітального ремонту. На кінець 2014–2015 навчального року зафіксовано скорочення кількості учнів загальноосвітніх навчальних закладах на 25,6%.

Створення для сільської молоді умов для здобуття освіти – базова складова державної молодіжної політики.

Проте, розглядаючи питання якості отриманої освіти сільською молоддю, необхідно відзначити і аспект небажання переважної більшості молоді, отримавши освіту, повертатися працювати на село.

У 2015 р. представниками Української аграрної конфедерації та Інституту аграрного розвитку Центральної та Східної Європи було проведене соціологічне опитування студентів вищих навчальних закладів аграрного напрямку. Результати дослідження засвідчили чітку пріоритетність серед студентів спеціальностей економічного спрямування – 50% опитаних, прихильність до агрономічних спеціальностей та ветеринарної медицини виявили 26 % і 7 % респондентів відповідно.

Після закінчення учбового закладу працювати безпосередньо у сільськогосподарському виробництві виявили бажання лише 19 % студентів, при цьому понад 90 % опитаних пов’язують свою професійну діяльність і життя не з селом, а з містом.

Молодь на ринку праці. Останніми роками на селі спостерігаються негативні тенденції у використанні трудового потенціалу. У сільській місцевості зберігається домінування у сільському господарстві ручного виробництва, що супроводжується низьким рівнем продуктивності праці.

У сільськогосподарському виробництві України зайнято 4,9 млн чол., або 24,4% від загальної чисельності. Серед економічно активного населення сільська безробітна молодь у віці 15–35 років становить більшість.

Чинники неповного використання трудового потенціалу молоді у сільському господарстві.

- скорочення кількості підприємств, які займаються виробництвом та реалізацією сільськогосподарської продукцією;

- сезонність робіт в аграрному секторі;

- низький рівень професійних якостей молодих спеціалістів;

- невідповідність кваліфікації сільських спеціалістів потребам аграрного комплексу;

- збереження низької заробітної платні та заборгованість з її виплати.

Ці тенденції негативно впливають на престиж сільськогосподарської праці в Україні. І в першу чергу, це простежується у недостатньому рівні оплата праці на селі.

У Житомирський області в сільському секторі налічується 52% домогосподарств. В аграрних областях переважає і відсоток безробітних у сільській місцевості. У Житомирський області на 1 жовтня 2015 р. частка безробітних громадян, що проживають на селі склала 62,4 %, при цьому молодь до 35 років складала 38,4 % зареєстрованих безробітних.

Найважче працевлаштуватися на селі молоді після закінчення вищих навчальних закладів, професійно–технічних училищ та середньої школи. Серед професійних груп сільського населення найбільшу частку в загальному обсязі безробітних становлять фахівці, кваліфіковані робітники, оператори машин.

У напрямку подолання безробіття серед сільської молоді вже є певні позитивні зрушення, пов’язані з становленням фермерства на селі та розвитком інфраструктури зеленого туризму.

Проте ці два напрямки знаходяться у стадії розвитку та потребують розробки і прийняття на регіональному та державному рівнях програм, направлених на визначення правового статусу цих сфер діяльності, забезпечення умов початкового кредитування, встановлення пільгових податко­вих періодів тощо. А головне – розвиток альтернативних форм господарю­вання в аграрній сфері потребує першочергового вирішення земельних питань.

Механізмами забезпечення сільської молоді робочим місцем є:

- Направлена профорієнтаційна робота серед сільської молоді шкільного віку з урахуванням регіональної специфіки.

- Вирішення питання транспортного зв’язку сільської місцевості з містом.

- Впровадження на державному рівні гарантованого робочого місця в аграрному секторі із забезпеченням рівня середньої заробітної плати по відповідному регіону.

Сільська молодь і система охорони здоров’я. За даними вибіркового обстеження домогосподарств, проведеного Держкомстатом України щодо рівня самооцінки здоров’я населенням, частка осіб серед сільського населення, які почували себе добре, вища у порівнянні з населенням міста. Найбільша частка населення, яка оцінила стан свого здоров’я як «добрий», відмічена у Львівській, Волинській, Івано–Франківській, Тернопільській, Чернівецькій, Закарпатській областях, в Автономній Республіці Крим та у Житомирський області (60–50 %), найнижча – у Чернігівській, Харківській, Запорізькій, Донецькій областях, у м. Севастополі, у Сумській, Черкаській областях та у м. Києві (36–29 %).

Проте, за даними опитування, негативний вплив перенесених захворювань на повсякденну працездатність більш поширений серед сільського населення, порівняно з міським.

Серед причин, що стали на заваді отримання медичних послуг у сільській місцевості, переважають відсутність спеціалістів медичного профілю 16%, недоступність ліків через їх високу вартість.

Забезпеченість селян медичними закладами та кадрами, обсяги та доступність лікарсько–профілактичних послуг не відповідають потребам. Вели­ка частка медичної профільної апаратури у 2–3 рази перевершила свій техніч­ний ресурс і є застарілою. Сільських жителів обслуговує переважно середній медичний персонал. Бракує лікарів загального профілю, зокрема педіатрів, а також «вузьких» спеціалістів – гінекологів, стоматологів, невропатологів.

Погіршення стану здоров’я сільського населення супроводжується зменшенням реєстрованих показників захворюваності й охоплення його профілактичними оглядами, підвищуються рівні термінової госпіталізації та смертності в позастаціонарних умовах.

Аналіз мережі медичних закладів на селі засвідчує скорочення найбільш доступної медичної допомоги – фельдшерсько–акушерських пунктів. Водночас матеріально–технічне забезпечення тих, які діють, також свідчить про фактичну втрату потенціалу.

З 2010 р. реалізується Концепція Державної програми розвитку первинної медико–санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2015 р. Цим документом передбачається, що до 2015 р. питома вага медичних послуг, наданих сільському населенню на засадах сімейної медицини, повинна зрости до 65–80 %, дані ще не відомі.

В Україні сьогодні 50% усіх медичних послуг в сільській місцевості надається на первинному рівні. У наявній мережі первинної допомоги забезпеченість лікарськими кадрами складає лише 62 %.

За даними Міністерства охорони здоров’я України, у 2015 р. до закладів охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості, було направле­но 1964 молодих спеціалістів (46% від загальної чисельності випускників медичних закладів державного замовлення). Але статистичні дані не від­сте­жують відсоток медичних працівників, які залишають сільські медичні заклади при першій нагоді через низьку заробітну плату, відсутність сучасного медичного обладнання, невирішеність житлово–побутових умов.

Позитивні зрушення в динаміці демографічних характеристик на селі знаходяться у прямій залежності від якості медичного забезпечення. Враховуючи сучасний стан, молода людина на селі є психологічно мотивованою на переїзд до більш, з її точки зору, соціально захищеного міста, регіону або ж країни.

Громадська активність молоді на селі. Ефективність реалізації державної молодіжної політики на селі залежить від ефективної діяльності молоді через громадські організації. Саме діяльність громадських молодіжних організацій є проявом соціальної активності молоді.

Станом на 1 січня 2016 р. Міністерством юстиції України зареєстровано 151 всеукраїнську молодіжну громадську організацію, 16 всеукраїнсь­ких спілок молодіжних громадських організацій, 15 всеукраїнських дитя­чих громадських організацій. Близько 4 тис. громадських організацій діють на місцевому рівні, понад 1 тис. функціонує у сільській місцевості.

Дослідження «Молодь України: червень 2015 р.», проведене Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді, визначило низький рівень вклю­чення молоді в управлінські процеси. Зокрема, участь молоді в громадсь­ких організаціях є не популярною у переважної більшості опитаних. Лише 3 % опитаних у віці 14–17 років та 2 % у віці 24–35 років визначили себе як члени певних молодіжних організацій. При цьому сільська молодь практично не задіяна в громадському житті, лише 1% опитаних жителів сільської місцевості визначили себе членами громадських організацій.

Громадські молодіжні організації викликають досить високий рівень довіри у суспільстві в цілому. Молодіжні громадські організації є недостатньо розгалуженими у сільській місцевості. Найбільш поширеними є громадські організації «Спілка сільських жінок України», «Спілка молоді села», «Інститут сільського розвитку» тощо.

Одним із поширених напрямків роботи громадських організацій на селі є підвищення рівня правової освіти сільської молоді. Зокрема, у рамках програми ОБСЄ України «Розвиток громадянського суспільства в Україні», у Луганській області розгорнуто проект «Сільська школа правової самооборони», Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, Асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України.

На сучасному етапі особливо сільська молодь потребує комплексної державної підтримки, в першу чергу в отриманні якісної базової та професійної освіти, створенні умов медичного обслуговування та працевлаштування [10].

У напрямку подолання безробіття серед сільської молоді вже є певні позитивні зрушення, пов’язані з становленням фермерства на селі та розвитком інфраструктури зеленого туризму. Проте ці два напрямки знаходяться у стадії розвитку та потребують розробки і прийняття на регіональному та державному рівнях програм, направлених на визначення правового статусу цих сфер діяльності, забезпечення умов початкового кредитування, встановлення пільгових податкових періодів тощо.

 

ВИСНОВКИ

 

Проведений аналіз дозволив зробити наступні висновки:

1. Сільська молодь є базовим джерелом для розвитку аграрного комплексу держави. Проте якість життя у сільській місцевості позбавляє молодь гідних стартових можливостей у порівнянні з містом.

2. Відсутність розгалуженої системи медичних закладів, відсутність функціонального медичного обладнання, брак медичних кадрів загострюють питання доступності медичного обслуговування на селі. Це посилює аргументацію молодих родин, особливо з дітьми, на переїзд до більш соціально захищеного міста.

3. Стан трудового використання сільської молоді не відповідає існуючим можливостям. Сільська молодь у своїй більшості мотивована до праці. Необхідно сприяти зайнятості молоді на селі шляхом збільшення престижних, механізованих робочих місць у галузях сільського господарства і соціальної інфраструктури, створення соціально–економічних і правових умов захисту молоді від безробіття.

4. Сільська молодь фактично не впливає на суспільно–громадські процеси, вона у своїй переважній більшості дестанцюється від управління і контролю на перше місце виступають проблеми забезпечення рівня життя, боротьба за існування.

5.Встановлення статусу села як рівноправного нарівні з містом суб’єкта державної політики зайнятості, розширення кола суб’єктів та інфраструктурне забезпечення її реалізації.

6. Опрацювання механізмів забезпечення зайнятості сільських жителів, які вивільнятимуться з аграрного сектору в процесі реформ, у багатогалузевій виробничій і соціальній сфері села.

7. Формування потужного контингенту приватних виробників у сфері малого підприємництва.

8. Оптимальне поєднання інтересів дрібного, середнього і великого виробництв.

9. Формування політики доходів, спрямованої на створення необхідних умов для відтворення робочої сили та реального зростання платоспроможного попиту.

Пропозиції:

1. Міністерству освіти і науки України розробити комплекс заходів щодо проведення профорієнтаційної роботи серед учнів старших класів з метою підготовки їх до усвідомленого обрання професій для подальшої роботи в аграрному секторі. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України та Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту Укра­їни провести загальноукраїнське дослідження аграрних закладів краї­ни. Мета дослідження – адаптація напрямів і спеціальностей, за якими здійснюватиметься підготовка фахівців для аграрного сектору еконо­міки, відповідно до потреб реформованого сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку.

2. Міністерству освіти і науки України та Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту України розробити законопроект щодо поліпшення технічно–матеріальної бази освітянських закладів на селі, комп’ютеризації.

3. Секретаріату Президента України ініціювати розробку указу щодо посилення контролю за реалізацією державної програми щодо забезпечення лікувально–профілактичних закладів на селі сучасним лікувально–діагностичним обладнанням та спеціальними автотранспортними засобами. Стимулювати молодих спеціалістів працювати у сфері сімейної медицини.

4. Секретаріату Президента України та Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту України запровадити на регіональному рівні програми, направлені на підтримку молодих спеціалістів у створенні фермерських господарств, отриманні ними довгострокових кредитів, відведення земельних ділянок, будівництва житла, придбання сільськогосподарської техніки тощо.

5. На рівні органів місцевого самоврядування за рахунок системи пільг та матеріального заохочення стимулювати залучення сільської молоді до створення системи відпочинку громадян на базі особистих підсобних господарств (сільський зелений туризм).

6. Соціальним службам на регіональному рівні сприяти діяльності державних та громадських організацій у сфері формування здорового способу життя молоді, збільшенню чисельності сільської молоді, залученої до занять фізичною культурою, спортом, туризмом.

7. Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту України та його регіональним структурам повідомити громадськість через ЗМІ про схему фінансування комплексу заходів, передбачених у розробленому проекті Закону України «Про Загальнодержавну цільову соціальну програму «Молодь України» на 2009–2015 роки».

8. Переорієнтація податкового законодавства на потреби розвитку бізнесової дія­льності на селі.

9. Створення сільськогосподарськими товаровиробниками будь–якої форми власності та господарювання альтернативної мережі переробних потужностей на кооперативній основі, що є одним з головних напрямів їх виходу на продовольчий ринок з власною продукцією високого ступеню переробки, підвищення рівня привабливості для банківського сектора, а також альтернативним варіантом самостійного вирівнювання цінових ножиць чисто економічними конкурентними засобами. Саме з розвитком сфери переробки та збуту сільськогосподарської продукції слід пов’язувати розвиток малого бізнесу, кооперації серед сільських товаровиробників.

10. Створення при органах місцевої влади спеціальних підрозділів з питань відносин влади і бізнесу. Допомога місцевої влади усіх рівнів крім виділення ресурсів з місцевих бюджетів має зводитись до сприяння у відведенні земельних ділянок та створення належних умов для фірмової торгівлі у містах, встановлення певних квот для сільських виробників на локальних продовольчих ринках, як це практикується, наприклад, по відношенню до малого бізнесу за кордоном;

11. Формування мережі кооперативних банків. Світовий досвід доводить, що кредитна кооперація на селі завжди виникала за саме умов, коли потреби місцевого зростаючого бізнесу наштовхувалися на відсутність адекватних джерел фінансування. У країнах з перехідною економікою саме в сільській місцевості, традиційно непривабливій для банківського капіталу, кооперативні банки тривалий час можуть відігравати роль соціальних амортизаторів. У По­льщі, наприклад, через систему кооперативних банків проходить 90% кредитів для сільськогосподарського виробництва, переробки, торгівлі сільськогосподарською продукцією і супутніми видами то­варів. Нині польська кооперативна система складається з трьох рівнів: центральний банк кредитних союзів, 9 регіональних і 1200 локальних кооперативних банків. Крім того, паралельно іс­нують три кооперативних банки, які вийшли з під егіди центрального банка і стали самостійними. Кооперативні банки – проста форма організації взаємного кредитування громадян і дрібних підприємств. Вона доповнює, але не заміняє банківську систему країни. В періоди економічної нестабільності відповідна роль кооперативних банків може навіть зрости – вона буде займати ніші, що залишаються вільними. По мірі розвитку ринкової економіки кооперативні банки вростають в існуючу банківську систему і починають функціонувати за сучасними банківськими законами. У країнах з перехідною економікою кооперативні банки довгий час можуть відігравати роль соціальних амортизаторів, особливо в сільсь­кій місцевості, традиційно непривабливій для банківського капіталу.

12. Розмежування видаткової частини Державного фонду сприяння зайнятості населення з виділенням міського і сільського блоків з наступним спрямуванням коштів на реалізацію заходів активної політики зайнятості у відповідності з визначеними у програмах територіального розвитку пріоритетами. Аналогічний підхід має бути застосований і до розподілу коштів Державного фонду підтримки підприємництва. Це одночасно сприятиме підвищенню зацікавленості селищних та сільських Рад у формуванні та реалізації терито­ріальних програм зайнятості населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України.–Відомості Верховної Ради України.–№30.,ст.141.

2. Закон України від 01.03.1991 р. "Про зайнятість населення”.–Відомості Верховної Ради України.,1991.,№ 14.,ст.170.

3. Закон України від 02.03.2000 р. "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття ".–Відомості Верховної Ради України.,2000.,№ 22.,ст.171.

4. Положення про застосування Закону України "Про зайнятість населення”затверджене постановою КМУ від 27.04.1998.,Праця і зарплата.,1998.,№ 10.

5. Наказ Міністерства праці та соціальної політики від 26.01.2001 р. "Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних ".,Праця і зарплата.,2001.,№ 9.

6. Наказ Міністерства праці та соціальної політики від 14.12.2000 р. "Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, що перебувають на його утриманні, допомоги на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні ".–Офіційний вісник України.,2000.,№ 51.

7. Наказ Міністерства праці та соціальної політики від 14.12.2000 р. " Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного ".–Офіційний вісник України.,2000.,№ 51.

8. Наказ Міністерства праці та соціальної політики від 14.12.2000 р. " Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності.– Офіційний вісник України.,2000.,№ 51.

9. «Азаровщина» і безробіття замість податкової справедливості // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://www.dw–world.de/dw/article/0,,6246736,00

10. Аналітична записка щодо перспективи запровадження в Україні гарантованого забезпечення молоді першим робочим місцем. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/December2009/15.htm

11. Андрущенко В.П. Та ін. Соціальна робота / Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2012. –536 с. // СР. Книга 4.

12. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. – К.: Знання – Прес, 2014.– 615 с.

13. Басай О.В. Міжнародно–правові стандарти соціального захисту безробітних в України // Актуальні проблеми вдосконалення законодавства України. Випуск 14. – Івано–Франківськ: Плай, 2015. – С.169–176.

14. Безробіття в умовах трансформації економіки України: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / С.І. Ходакевич; Київ. нац. екон. ун–т. – К., 2015. – 210 с. – укp.

15. Бошня Д.П., Грішкова О.А. Основи економіки праці: Навчальний посібник. – 3–тє вид. – К.: Знання – Прес, 2002.– 313 с.

16. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: Навчальний посібник. – К.: КНЕЦ, 2013. – 252с.

17. Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. – М.: Аспект Пресс, 2014. – 253 с.

18. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. –Х.:Вид. ХДЕУ, 2013.–200с.

19. Гриненко А.М. Соц. політика. Навч. метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. –К.: КНЕУ, 2014. – 309с.

20. Державна служба зайнятості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list/category?cat_id=3054

21. Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 2014. – 297 с.

22. Динаміка зростання та ризики нестабільності економіки України в 2015 році / Жаліло Я. А., Бабанін О. С., Белінська Я. В. та ін. – К.: НІСД. – 2015. – 108 с.

23. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази–левича. – К.: Знання–Прес, 2015. – 581 с.

24. Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, Η. О. Татаренко. – К.: Вид–во КНЕУ, 2014. – 564 с.

25. Козлов А. А. Социальная работа за рубежом: состояние, тенденции, перспективы: Сб. науч. очерков. – М.: Флинта, 2014. – 224 с.

26. Колишня Л.М. Безробіття в умовах формування ринкових відносин // Україна: аспекти праці. – 2015. – № 6. – С. 9–11.

27. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 2013– 311с.

28. Коуз Р. Фирма, рынок и право. – М., 2013. – 524 с.

29. Лавизина О. В. Некоторые аспекты управления жизненным циклом организации, понимаемой как социальная система // Менеджмент в России и за рубежом. – № 5. – 2013. – С. 47–60.

30. Левчук Г.В. Сучасні проблеми, тенденції та аналіз безробіття населення в Україні // Вісник Бердянського університету економіки. – № 3(7) – 2014. – С. 75–79.

31. Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. – Амстердам – Киев, 2014. – 199 с.

32. Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – М.: Республика, 2014. – 785 с.

33. Мальчевін Ю., Лямінона Л. та ін. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 2014. – 300с.

34. Моніторинг «Економічна криза в Україні: наслідки та ефективність антикризової політики». Листопад 2014 року. – К.: Центр економічного розвитку. – 2013. – С. 9.

35. Мохеша М.Б. Економіка праці та соціально – трудові відносини. Навчальний посібник. – К.: Видавництво Європейського університету, 2013.– 188 с.

36. Мочерний С. В., Довбенко М. В. Економічна теорія: Підручник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2014. – 856 с.

37. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3–тє вид., стереотип. – К.: МАУП, 2012. – 128 с.

38. Нікіфоров П.О., Вольська А.О. Фінансово–економічні аспекти праці та боротьби з безробіттям / Фінанси України. – 2015. – №10. – С. 23–30.

39. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. – СПб.: Питер, 2015. – 288 с.

40. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 2015. – 352 с.

41. Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. – К.: Віпол, 2014. –704с.– Ч. I, П.

42. Основи економічної теорії: політекономічний аспе