Метеорологічні небезпечні природні явища

Основні метеорологічні небезпечні явища:

1) сильні снігопади і заметілі — інтенсивне випадання снігу у кількості більше 20 мм за період менше 12 годин (визначається шаром талої води), що призводить до значного погіршення видимості, припинення руху транспорту;

2) снігові замети утворюються під час інтенсивного випадання снігу при буранах, заметілях;

3) сильні морози — зниження температури повітря до –25 °С і нижче;

4) сильні ожеледі — це шар щільного прозорого або матового льоду діаметром більше 20 мм, що наростає на дротах та наземних предметах (землі, деревах, будівлях і техніці) внаслідок намерзання переохолоджених крапель дощу, мряки або туману при температурі повітря трохи нижче 0 °С;

5) тумани — явища, що погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря;

6) сильна спека — підвищення температури повітря до +35 °С і вище;

7) суховії — вітри з високою температурою і низькою вологістю повітря;

8) посухи — явище, зумовлене тривалою нестачею атмосферних опадів при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті і, як наслідок, погіршення росту, а іноді і загибель рослин;

9) пилові бурі — це довготривале перенесення великої кількості пилу і піску сильним вітром зі швидкістю понад 15 м/с і тривалістю від 15 хвилин до 48 годин;

10) сильний дощ (злива) — короткочасний та інтенсивний дощ з кількістю опадів більше 50 мм на рівнинній території і 30 мм у гірських районах, тривалістю від 2 до 12 годин. Зливи відзначаються локальним розподілом по території, здебільшого на невеликих площах (до 1000 м²);

11) град — це різні за формою і розмірами структурно неоднорідні частинки льоду, що випадають із шарувато-дощових хмар у теплий період року;

12) гроза — сильна злива, яка супроводжується громом і блискавкою;

13) блискавка — це розряд атмосферної електрики, який виникає, коли різниця потенціалів в двох різних місцях настільки велика, що заряди можуть пересилити ізолюючий ефект повітря;

14) смерч — сильний вихор, який опускається з основи купчасто-дощової хмари у вигляді темної вирви чи хобота і має майже вертикальну вісь, невеликий поперечний переріз і дуже низький тиск у своїй центральній частині, що зумовлено дуже високою швидкістю обертання повітря в його конусі – 700...800 км/год. Це явище супроводжується грозою, дощем, градом і, досягаючи поверхні землі, втягує в себе все, що трапляється на його шляху — людей, будівлі, техніку, воду, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані;

15) шторм — вітер силою в 9...11 балів, коли швидкість становить від 20 до 29 м/с (72...105 км/год), який призводить до значних руйнувань;

16) шквали — це короткочасне різке збільшення швидкості вітру зі зміною його напрямку. Таке посилення вітру (на декілька або десятки хвилин), інколи до 25...70 м/с, частіше буває під час грози;

17) ураган — коли швидкість вітру досягає 32 м/с і більше;

18) бора — дуже холодний вітер, що дме взимку з суші на море зі швидкістю 50...60 м/с. Він виникає в приморських районах і може тривати до декількох діб.

 

Пожежі в природних екосистемах

Пожежа — це стихійне поширення горіння, яке виявляється в нищівній дії вогню, що вийшов з-під контролю людини.

Основні вражаючі фактори пожеж: висока температура, задимлення великих районів, обмеження видимості, негативний вплив на психіку людей.

До пожеж в природних екосистемах відносять лісові, торф’яні та степові пожежі, які завдають великих збитків державі, а при поганій організації боротьби з ними може постраждати і населення, яке проживає в зоні їх поширення.

Лісові пожежі — неконтрольоване горіння на землях лісового фонду. Вони виникають, в основному, з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників (грози, вулканічної діяльності, самозаймання сіна і торфу). Причиною лісових пожеж також може бути виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та її необережність (вогнища, недопалки, сірники).

Залежно від того, в яких елементах лісу поширюється вогонь, характеру горіння та розмірів пошкодження лісу, розрізняють такі категорії лісових пожеж: низові (або низинні), верхові (або повальні), підземні (торф’яні або ґрунтові) та пожежі дуплистих дерев. А за швидкістю поширення і висотою полум’я лісові пожежі поділяються на слабкі, середні й сильні.

Лісові низові пожежі розвиваються в результаті згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (мохів, лишайників, трав’янистих рослин, напівчагарників і чагарників) і мертвого надґрунтового покриву, або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пеньків), тобто рослин і рослинних решток, розміщених безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті — 1,5...2,0 м. Полум’я має висоту до 50 см, швидкість поширення вогню при цьому невелика — 100...200 м/год, а при сильному вітрі — до 1 км/год на рівнинній місцевості та 1...3 км/год на схилах. Максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С. Низові пожежі бувають швидкі й суцільні.

Лісові верховіпожежі характеризуються тим, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Вони розвиваються з низових пожеж, але можуть бути і так звані вершинні пожежі, коли згорають лише крони дерев. Такі пожежі короткочасні. Верхова пожежа без супутньої низової пожежі довго не триває. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів.

Верхові пожежі, як і низові, поділяються на швидкі й суцільні. При швидких верхових пожежах вогонь поширюється стрибками зі швидкістю 0,2...0,6 км/год, а при сильному вітрі — до 8...25 км/год, дим темного кольору.

Небезпека торфових пожеж у тому, що в процесі горіння утворюються прогари — порожнини (часто з жаром) у вигорілому торфі, в які можуть провалюватися люди, тварини і техніка. Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно.

Степові (польові) пожежі виникають на відкритій території при наявності сухої трави і достиглих сільськогосподарських культур. У суху, жарку і вітряну погоду вони поширюються за вітром зі швидкістю 20...30 км/год, а в гірській місцевості — до 50 км/год. Швидкість поширення пожежі в зернових культурах у 2...3 рази менша швидкості степової пожежі. Степова пожежа, за сприятливих умов її розвитку, поширюється швидко і має вигляд кромки горіння. Фронт вогню переміщується з найбільшою швидкістю в напрямку вітру і з меншою — у боки проти вітру. При завихреннях іскри і вогонь можуть перекидатися на 100...150 м.

Лекція № 9

Тема: "Медико-біологічні та соціальні проблеми здоров’я"

 

ПЛАН

9.1. Основні визначення здоров’я.

9.2. Вплив негативних факторів середовища на здоров’я людини.

 

Основні визначення здоров’я

Якщо виходити з такого критерію, як тривалість життя, то при першому наближенні, здоров’я — це здатність якомога довше прожити.

Ідеальне здоров’я — це динамічна рівновага організму з навколишнім середовищем (природним і соціальним), при якій всі закладені в біологічній і соціальній суті людини фізичні, духовні і інші здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, всі життєво важливі підсистеми людського організму функціонують з максимально можливою інтенсивністю, загальний стан цих функцій підтримується на рівні, оптимальному для цілісності організму, його працездатності, а також швидкого і адекватного пристосування (адаптації) до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються.

Таким чином, людина з ідеальним здоров’ям повинна бути пристосована до всіх умов існування, можливих для людини взагалі. Реальне здоров’я можна визначити як певну частину ідеального, саме ту, яка забезпечує нормальне самопочуття людини в певному діапазоні умов зовнішнього середовища. Чим ширше діапазон умов в яких може комфортно відчувати себе людина — тим вище рівень її здоров’я.

Здоров’я людини визначаєтьсякомплексом біологічних (спадкових і набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) записано: “Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”. Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим і повним та охоплює насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові та етичні аспекти даної проблеми.

Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:

1. біологічний — початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

2. соціальний — здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, ставлення людського індивіда до світу;

3. особливий психологічний — здоров’я є не просто відсутністю хвороби, а швидше запереченням її, в значенні подолання (здоров’я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує чотири його сфери або складові — фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід’ємні одна від одної, вони тісно взаємопов’язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров’я людини.

До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства — освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду — все це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’я пов’язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму — сім’єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини.

В системі “людина-здоров’я-середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я:

1. суспільний рівень здоров’я — характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві;

2. груповий рівень здоров’я, зумовлений специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени;

3. індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Здоров’я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища. Здоров’я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, але автономна і культурно окреслена реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях і мирного очікування смерті. Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовища характеризують адаптацію, яка включає:

1. генетичний рівень — генетичний природний вибір, що забезпечує збереження популяції;

2. фенотиповий рівень — індивідуальне пристосування до нових умов існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:

а) зміни обміну речовин (метаболізму);

б) збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу);

в) імунітету — несприйняття організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні чи утворюються в організмі під впливом тих чи інших чинників;

г) регенерації — відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (загоювання ран тощо);

д) адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).