Розділ 27. Майка Тіві передають по телебаченню

Майк Тіві розхвилювався ще більше за дідуня Джо, побачивши, як передали по телевізору плитку шоколаду.

- Містере Вонко, - вигукнув він, - а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу?

- А щоб тебе качка копнула! - обурився містер Вонка. - Не згадуй при мені цю гидоту! Ти знаєш, з чого роблять вівсянку? її роблять

з отієї кучерявої дерев'яної стружки, що залишається в стругачках для олівців!

- Але ви змогли б, якби забажали, передати її по телебаченню, так само, як шоколад? - запитав Майк Тіві.

- Певно, що міг би!

- А людей? - не вгавав Майк Тіві. - Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?

- Живу людину! - вигукнув містер Вонка. - У тебе що, не всі дома?

- Але чи можливо це зробити?

- О Господи, дитино, я справді не знаю... думаю, що можна було б... так, я майже впевнений, що можна... авжеж, можна... хоч я волів би не ризикувати... бо це могло б призвести до дуже неприємних наслідків...

Та Майк Тіві вже зірвався й побіг. Щойно почувши слова містера Вонки: «Я майже впевнений, що можна... авжеж, можна», він розвернувся й стрімголов помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.

- Дивіться на мене! - кричав він на бігу. - Мене найпершого в світі передадуть по телевізору!

- Ні-і-і-і-і! - заволав містер Вонка.

- Майк! - заверещала пані Тіві. - Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!

Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, а добігши до величезної телекамери, відразу підскочив до рубильника, порозкидавши навсібіч умпа-лумпів.

- Бувайте здорові й не кашляйте! - вигукнув він, рвонув рубильник на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи.

Сліпучий спалах.

Тоді запала тиша.

Тоді почала бігти пані Тіві... але завмерла посеред зали... і не могла зрушити з місця... стояла й дивилася туди, де був її син... тоді [203] роззявила свого великого червоного рота й заголосила:

- Його не стало! Його не стало!

- Ой біда, біда! Він справді зник! - вигукнув пан Тіві.

Містер Вонка підбіг до пані Тіві й лагідно поклав їй руку на плече.

- Надіймося на краще, - сказав він. - Молімося, щоб ваш хлопчик вийшов на другому кінці неушкоджений.

- Майк! - лементувала пані Тіві, обхопивши руками голову. - Де ти?

- Я тобі скажу, де він, - утрутився пан Тіві, - пролітає десь над нами мільйонами крихітних шматочків!

- Не кажи такого! - ридала пані Тіві.

- Треба дивитися телевізор, - сказав містер Вонка. - Він от-от може там з'явитися.

Пан і пані Тіві, дідунь Джо, малий Чарлі, а також містер Вонка зібралися біля телевізора, [204] пильно вдивляючись в екран. Екран був порожній.

- Довго ж він добирається, - сказав пан Тіві, витираючи лоба.

- Ой, Боже ж мій, Боже, - примовляв містер Вонка, - хоч би по дорозі не загубив яку частину.

- Що це має означати, до дідька? - грізно спитав пан Тіві.

- Не хочу вас лякати, - пояснив містер Вонка, - але інколи буває таке, що до телевізора долітає тільки половина маленьких шматочків. Таке, скажімо, було на тому тижні. Не знаю чому, але сюди переправилася тільки половинка шоколадки.

Пані Тіві з жаху верескнула.

- Хочете сказати, що до нас повернеться тільки половина Майка?

- Сподіваюся, це буде верхня половина, - буркнув пан Тіві. [205]

- Стривайте! - вигукнув містер Вонка. - Дивіться на екран! Там щось відбувається!

Екран раптом замерехтів. Тоді з'явилися хвилясті лінії. Містер Вонка покрутив якусь ручечку і хвилясті лінії зникли. І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати.

- Ось він з'являється! - заволав містер Вонка. - Так, це він!

- Чи він хоч цілий? - тривожилася пані Тіві.

- Ще не знаю, - відповів містер Вонка. - Погано видно.

Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з'являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.

- Але ж він тепер карлик! - крикнув пан Тіві.

- Майчику, - вигукнула пані Тіві, - з тобою все гаразд? У тебе нічого не зникло? [206]

- Він що, не стане більший? - обурився пан Тіві.

- Поговори зі мною, Майчику! - благала пані Тіві. - Скажи щось! Скажи, що з тобою все нормально!

З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.

- Привіт, мамусю! - пищав Майк. - Татку! Дивіться на мене! Мене першого в світі передали по телевізору!

- Хапайте його! - наказав містер Вонка. - Швидко!

Пані Тіві сягнула рукою й зняла з екрана крихітну фігурку Майка Тіві.

- Ура! - зрадів містер Вонка. - Він цілий! Цілий і неушкоджений!

- І це, на вашу думку, неушкоджений? - обурилася пані Тіві, дивлячись на крихітного хлопчика, що гасав у неї по долоні, розмахуючи пістолетами. [207] Зросту він мав два-три сантиметри, не більше.

- Він збігся! - сказав пан Тіві.

- Ясно, що збігся, - погодився містер Вон-ка. - А ви чого сподівалися?

- Це жах! - голосила пані Тіві. - Що нам тепер робити?

А пан Тіві сказав:

- Він тепер не зможе ходити до школи! Його там розтопчуть! Його розчавлять!

- Він більше не зможе нічого! - крикнула пані Тіві.

-. Ще й як зможу! - пискнув тоненьким голосочком Майк Тіві. - Я й далі зможу дивитися телевізор!

- Ніколи в житті! - гаркнув пан Тіві. - Я викину той телевізор у вікно - відразу, як приїдемо додому. Я вже ситий тим телевізором!!

Коли Майк Тіві таке почув, на нього напала жахлива істерика. Хлопець стрибав на маминій долоні, верещав, репетував і кусав її за пальці. [208]

- Я хочу дивитися телевізор! - пищав він. - Я хочу дивитися телевізор! Я хочу дивитися телевізор! Я хочу дивитися телевізор!

- Стривай! Дай його мені! - звелів пан Тіві, а тоді взяв крихітного хлопця, запхав його в нагрудну кишеню піджака й заткнув зверху хустинкою. Писк і вереск і далі лунали з кишені, яку люто шарпав, намагаючись визволитися, маленький в'язень.

- Ох, містере Вонко, - голосила пані Тіві, - що нам зробити, щоб він виріс?

- Ну, - сказав містер Вонка, погладжуючи борідку й замислено дивлячись у стелю, - мушу сказати, що це доволі складно. Хоч маленькі хлопці напрочуд пружинисті й розтяжні. Видовжуються як скажені. Тому ми ось що зробимо: покладемо його в спеціальну машину, якою я випробовую, як і настільки розтягуються жуйки! Може, він тоді стане такий, як був.

.- Ой, дякую! - зраділа пані Тіві.[209]

- Та нема за що, шановна пані.

- А дуже він розтягнеться, як ви гадаєте? - поцікавився пан Тіві.

- Може, кілометрів на два, - знизав плечима містер Вонка. - Хто його зна? Зате стане страшенно тонюсінький. При розтягуванні все тоншає.

- Тобто так, як жуйка? - уточнив пан Тіві.

- Саме так.

- А дуже він буде тонкий? - стурбувалася пані Тіві.

- Навіть не уявляю, - відповів містер Вонка. - Та й не має це, якщо чесно, великого значення, бо ми його швидко відгодуємо. Для цього вистачить дати йому потрійну дозу моїх чудових супервітамінних цукерок. Супервіта-мінні цукерки містять величезні кількості вітаміну А й вітаміну Б. Там також є вітамін В, вітамін Г, вітамін Ґ, вітамін Д, вітамін Е, вітамін Є, вітамін Ж, вітамін 3, вітамін И, [210] вітамін І, вітамін І, вітамін Й, вітамін К, вітамін Л, вітамін М, вітамін О, вітамін П, вітамін С, вітамін Т, вітамін У, вітамін Ф, вітамін X, вітамін Ц, вітамін Ч, вітамін Ш, вітамін Щ, вітамін Ю, вітамін Я і навіть, вірте-не-вірте - вітамін Ь! Там нема лише вітаміну Н, бо від нього нудить, та вітаміну Р, бо від нього на голові виростають роги, як у бика. Зате є малесенька доза найрідкіснішого й найчарів-нішого з усіх вітамінів - вітаміну Вонка.

- І як цей вітамін на нього вплине? - стурбовано спитав пан Тіві.

- Пальці в нього на ногах стануть такі самі завдовжки, як на руках...

- Ой, не треба! - зойкнула пані Тіві.

- Не будьте дурні, - сказав містер Вонка. - Це дуже практично. Він зможе грати на піаніно ногами.

- Але ж, містере Вонко...

- Не сперечайтеся, прошу! - не дослухав її [211]

не б'ються і не бешкетують,

вас не чіпають, не дратують,

так все снодійно і похвально...

І це, по-вашому, нормально?

Чи знають татусі і мами,

що робить телик з дітлахами?

У ГОЛОВІ СТАЄ В НИХ ПУСТО!

ГНИЄ УЯВА, МОВ КАПУСТА!

УСІ ЗНИКАЮТЬ ПОЧУТТЯ

Й ТАКЕ ТУПЕ СТАЄ ДИТЯ,

ЩО НЕ СПРИЙМАЄ ЧАРІВНІ

КАЗКИ, ФАНТАЗІЇ Й ПІСНІ!

А МОЗОК, ЯК ШВЕЙЦАРСЬКИЙ СИР,

У МОЗКУ ТІМ - МІЛЬЙОНИ ДІР...

ПОРОЖНІ ОЧІ, ЗГАСЛИЙ ЗІР!

«Гаразд, - ви скажете, - ми згодні екран розбити хоч сьогодні, та як ми будем розважати своїх дітей? Чим забавляти?..» [214]

У відповідь спитаєм вас:

«А що робили діти в час,

коли потвор цих не було?

Що втіху й радість їм несло?»

Забули вже? Вам нагадати?

Ми ладні по складах сказати:

ВО-НИ... ЧИ-ТА-ЛИ... КНИ-ЖЕЧ-КИ!

Байки ЧИТАЛИ, казочки,

Історії ЧИТАЛИ різні,

ЧИТАЛИ зранку і допізна!

В дитячій скрізь книжки стояли,

і на підлозі теж лежали!

І на столі, і біля ліжка

дітей чекала гарна книжка!

Казки чарівні, фантастичні,

дракони в них, кити незвичні,

пірати, острови скарбів,

принцеси з чарівних країв,

розбійники і кораблі,

слони, цигани, королі. [215]

І людожери на вогні

готують щось у казані.

(Як пахне! Що це - з кмином юшка?

Та ні, цехлопчик-нечемнушка!)

Аж перехоплювало дух

від тих книжок... Ось Вінні-Пух,

он Білосніжка йде до лісу...

Ось Ґулівер веде Алісу

уДивосвіт, і прямо тут

до них підходить ліліпут.

Ген Королева виглядає

чи знайде Ґерда свого Кая...

Таке, готуючись до сну,

читали діти в давнину!..

Тому вас хочемо благати - той ящик - викиньте із хати! Вночі! Дитя щоб і не знало, що телевізора не стало! [216]Як бути вам з пустим кутком? Зробіть полицю, і рядком заставте ви її книжками! Хай діти тупають ногами, хай вередують певний час, за ноги хай кусають вас - не бійтеся, за тиждень-два прочиститься їм голова, і диво станеться - овва! Не знаючи, що їм робити, потягнуться до книжки діти. Ще тиждень-два - і відірвати від книг не зможе й рідна мати! Читання знову стане в моді і буде їм збагнути годі, чим вабило оте залізо, що називалось телевізор! І будуть дуже вдячні діти, що ви таке змогли зробити. [217]А як там Майк Тіві - не плаче? Чекаємо ми нетерпляче, що підросте він знов. Одначе, як ні, то скажемо вам, друзі: отримав хлопець по заслузі.