Переосмислення культури діячами Просвітництва.

Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Суттєвою відмінністю епохи Проствітництва від попередніх було те, що в цей час почало складатися громадське життя. Надалі питання суспільства обговорювалися в пресі, дискусійних клубах, кав'ярнях, салонах на асамблеях, у масонських ложах. Хоча держава та церква намагалися стримувати вільнодумство, часто зробити це було неможливо, оскільки заборонені цензурою праці часто можна було опублікувати за кордоном, у країнах із ліберальнішими поглядами, таких як Англія та Нідерланди.

Відкидаючи релігію, як основу моралі, просвітники виводили етичні норми із природи людини, яку вони вважали незмінною, складеною із інстинктів, схильностей та чуттєвих потреб. З природи людини вони виводили поняття про її природні права. Щодо організації суспільства, то просвітники відстоювали ідею суспільного договору. Ця ідея про те, що люди організовані в суспільство таким чином, щоб забезпечити свій захист, і з цією метою передають державі частину своїх прав, дозволяв пояснити походження держави й влади без втручання Бога. Вірячи в здатність розуму до справедливого влаштування життя, просвітники велике значення надавали вихованню людини та її освіті. У добу Просвітництва значно зріс обсяг філософської літератури, збільшилася кількість людей, які займалися філософією, кількість публікованих філософських праць. Філософія стала настільки популярною, що навіть твори художньої літератури і мистецтва були здебільшого насичені глибоким філософським змістом і містили суспільно значущу ідею.
Панівною філософською ідеєю культури XVII ст. став розум. Філософи-раціоналісти були переконані, що природа упорядкована "розумно", тому може бути пізнана раціоналістичними засобами. Водночас заперечувалися інші "знаряддя" пізнання світу, зокрема, релігійний досвід, традиційна мудрість. Успіхи природничих наук сприяли поширенню думки, що науково емпіричними методами можна вивчати не лише природу, а й людину, суспільство. Просвітницькі ідеї у філософії вперше з'явилися в Англії. На розвиток англійського Просвітництва великий вплив мала філософія Дж.Локка (1632—1704 pp.). У філософській праці "Дослід про людський розум" він доводив, що весь духовний світ людини, почуття, поняття, наукові та морально-етичні ідеї є продуктом її досвіду, основу якого становить чуттєве споглядання об'єктивної дійсності. До досвіду ("від народження") людська душа, на думку Дж.Локка, схожа на "чисту дошку", і лише у процесі чуттєвого споглядання та роботи мислення людина набуває певних знань про зовнішній світ.
Англійська філософія відкрила шлях до розвитку філософської думки французьких просвітників. Найяскравішими мислителями і діячами Просвітництва були М.Ф.Вольтер,Ж.-Ж.Руссо,, АМон-теск'є Своєрідним символом французького Просвітництва стали творча діяльність, активна суспільно-політична позиція М.Ф.Вольтера, Ж.-Ж.Руссо й Д.Дідро.
Вольтер, увійшов у історію культури як один з найвидатніших мислителів і письменників Франції, фізик і психолог, полеміст і сатирик. Він одним з перших спрямував вістря свого таланту проти засилля церкви, невігластва й свавілля правителів, кріпацтва і феодальних порядків, виступав за просвічену монархію та вільний розвиток кожного..
Значення Ж.-Ж.Руссо в історії Просвітництва полягає в тих ідеях, які він висунув як філософ, політик, психолог і педагог. Політичним радикалізмом Руссо сприяв перемозі буржуазії у революції. В працях "Міркування про походження й причини нерівності між людьми", "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" Руссо виступає проти соціальної нерівності та деспотизму, заперечує будь-яке насильство над природою й особистістю, обґрунтовує право народу на боротьбу проти монархії. Ж.-Ж.Руссо відомий як багатоплановий філософ. Чимало важливих, цікавих думок і положень, висловлених Руссо, стосуються суті та змісту природних і суспільних процесів, їх впливу на людину, а також проблем моралі, виховання й освіти.
Філософськими та соціальними поглядами прославився Д.Дідро. У своїх знаменитих працях "Лист про сліпих на науку зрячим", "Розмова Д'Аламбера і Дідро", "Думки про пояснення природи" Дідро висловив ідеї про єдність органічної й неорганічної природи, еволюцію природних форм тощо. Дідро вірив у можливість побудови суспільства, життєвим принципом якого повинні стати природна доброта, самопожертва і безкористя. Чимало зробив Дідро і стосовно розвитку естетичної теорії.
Важлива роль у формуванні нових уявлень і поширенні ідей французького Просвітництва належала виданню багатотомної "Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел", що вийшла у 1751 — 1783 pp Рух Просвітництва був поширений і в Німеччині. В економічно роз'єднаній і політично роздрібненій країні об'єктивні умови для широкомасштабних соціальних перетворень були відсутні. Однак передові діячі німецької культури, що були переважно вихідцями з бюргерського середовища, змогли з великою силою виразити характерний для Просвітництва протест проти феодального гніту, деспотизму, клерикального засилля.
Німецьке Просвітництво вело боротьбу за права людини, філософію, що спирається на розум, прагнуло розв'язати конфлікт між вірою і розумом. Характерна риса німецького Просвітництва — компроміс між знанням і вірою, наукою і релігією. І.Кант (1724 — 1804 pp.) — основоположник німецької класичної філософії вважав першочерговими завданнями Просвітництва звільнення людей від "опікунства" духовенства, забезпечення вільного користувания своїм розумом, без будь-яких перешкод висловлювати погляди в усній або друкованій формі перед найширшою громадською аудиторією. Лише так, на його думку, можна дати дійсне просвітництво людям. Єдиними носіями просвітницького вільнодумства Кант вважав філософів. Кантівська концепція Просвітництва вперше у німецькій філософії чітко виразила і глибоко обґрунтувала антифеодальну й антиабсолютистську суть цього руху.

 

9. Нові ідеї в працях українських діячів культури XVII-XVIII ст. Г.С. Сковорода.

17-18 століття стали періодом Руїни не тільки державності, а й культури. І все ж Україна намагається зберегти ідею незалежності. Зростає зацікавленість природничими науками У лекціях К-Могил акад. використовувались елементи астрономії,фізики, біології, медицини.З’явились курси натурфілософії.

Ф.Прокопович приніс в Укр найвищі досягнення наукової думки. Це ідеї Відродження, Реформації, які репрезентували тенденцію переходу від схоластики до матеріалістичних засад у філософії і просвітництві. Він зробив спробу відділити філософію від теології Саме на цей період припадає розквіт укр. філософ думки Найбіл філософом Укр був Г.Сковорода, що вважав філософію тією ниткою Аріадни, що допомагає людині знайти вихід із найскрутн умовах життя провідна його ідея – проблема людського щастя і сенсу життя: «пізнай себе», «поглянь» у себе.Сковорода вчив:»Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ Людина щаслива, коли вільна і може займатися справою,до якої має природни здібності Філософ шанував свободу без неї не може запанувати справедливість Його спадщина – трактати, байки,вірші,афоризми.Філософ концепція Сков ґрунтується на тезі про існування трьох світів:макрокосмос, мікрокосмос (Людина),символічний світ Біблії

Протягом усього життя Сковорода послідовно уникав всього того, що могло уярмити його дух і волю до свободи, і з повним правом заповів написати на могилі слова: “Світ ловив мене, та не впіймав”.

Сковорода виступив як виразник етико-гуманістичних ідеалів людей праці. Його твори пройняті пафосом неприйняття несправедливої, ворожої людині соціальної дійсності, критикою вад панівних верств тогочасного суспільства, що позбавляло людину можливості утвердити себе у спорідненій праці, в якій Сковорода бачив єдиний засіб досягнення щастя. Як письменник Сковорода зробив важливий крок у розвитку української літератури. Його творча спадщина не утратила інтересу і для сучасних читачів.