Дослідить платіжний баланс відкритої економіки. Проблеми зовнішньоекономічної збалансованості в Україні.

Платіжний баланс є статистичним звітом, в якому в систе­матизованому вигляді подається інформація про зовнішньоеко­номічні операції резидентів країни за певний період.

Платі. баланс розраховується в нац. або ін. валюті й складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображуються результати зовнішньоекономічних операцій.

Всі економ. операції, які відображуються в плат. ба­лансі, поділяються на поточні та капітальні. Відповідно до цього платіжний баланс складається з двох рахунків — рахун­ка поточних операцій та рахунка операцій з капіталом і фінансо­вих операцій.

За кредитом відповідних статей відображуються зі знаком «+» такі операції, які забезпечують надходження в країну ін. валюти. За дебетом відповідних статей обліковуються зі знаком «-» операції, пов'язані з витрачанням країною іноземної валюти. Різниця між кредитовими та дебетовими статтями визначає сальдо платіжного балансу.

Згідно з бухгалтерським методом подвійного запису обсяги зовнішньоекономічних операцій по кредиту мають збігатися з обсягом цих операцій по дебету і тому сальдо платіжного балан­су має завжди дорівнювати нулю. Проте на практиці цього не спостерігається. Це пояснюється тим, що інформація про зустрі­чні потоки економічних цінностей за кожною операцією надхо­дить з різних джерел. Між інформацією, що надходить із зазначених джерел, як правило, виникають часові та вартісні розбіжності, внаслідок чого кредитові та дебетові прово­дки не збігаються. У платіжному балансі України різниця між цими проводками визначається як чисті помилки та упущення, які знаходять відображення в автономній статті «Помилки та упущення».

Рахунок поточ­них операцій складається з: І.баланс товарів та по­слуг - відображує співвідношення між експортом та імпор­том товарів і нефакторних послуг; ІІ.доходи - відображається міжнародний рух доходів від факторних послуг, до яких відносяться послуги, пов'язані з вико­ристанням факторів в-ва. До складу доходів від фактор­них послуг входять: зарплата, зароблена за кордоном; ди­віденди з прямих і портфельних інвестицій, вкладених за кор­доном; % від позичкового капіталу (наданих або отрима­них кредитів). ІІІ.поточні трансферти - некомпенсована передача іншій країні або отримання від інших країн мат. і фін. цінностей. Поточні трансферти на безоплатній основі збі­льшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта за рахунок країни-донора. До складу поточних трансфертів відносяться: пенсії, дарунки, грошові перекази, гу­манітарна та технічна допомога тощо.

Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій -відображує пото­ки капіталу, пов'язані з капітальними трансфертами, купівлею-продажем мат., нефін. і фін. активів та­ зобов'язаннями. Він має дві частини: 1)рахунок операцій з капіталом відбиває рух капітальних трансфертів і нефінансових активів. До капітальних відно­сяться трансферти, щоведуть до зміни в обсягах активів чи пасивів донора та реципієнта. В результаті операцій з капіталь­ними трансфертами капітал в країні-реципієнті збільшується, а в країні-донорі зменшується; 2)Фін. рахунок відображує операції з фін. акти­вами та зобов'язаннями, які виникають у резидентів відносно не­резидентів.

Зв'язок між рахунками проявляється в тому, що в рахунку поточних операцій відображується вартість реальних потоків, тобто рух товарів і послуг, а в рахунку капітальних операцій — переважно обсяги фін. потоків, тобто рух фін. активів і зо­бов'язань, що виникають у зв'язку з рухом товарів і послуг. Як­що між реальними і фін. потоками виникає дисбаланс, то він усувається за допомогою рахунка капітальних операцій.

Плат баланс є рівноважним, незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. Але економісти і політики, оцінюючи плат. ба­ланс часто кажуть про його дефіцит або профіцит. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки мова йде про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і ра­хунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резер­вні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто опе­рацій, які здійснюються суб'єктами приватної економіки без уча­сті держави. На противагу цьому операції, що пов'язані з резерв­ними активами, здійснюються державою і називаються неавто­номними.
24.Розкрийте сутність валютного курсу, його види, вплив на макроекономічну рівновагу. Валютні режими та державне регулювання валютного курсу.

Валюта - це грошова одиниця будь-якої країни.Вартість грошової одиниці одної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни, або пропорція обміну валют називається валютним курсом.

Валютні курси виконують такі функції:

1) виступають засобом подолання нац. обмеженості грошової одиниці;

2) обслуговують торгівлю товарами та послугами та рух капіталів та кредитів;

3) є засобом співставлення цінових структур, умов та результатів в-ва окремих країн;

4) використовуються для періодичного перерахунку капіталу та рахунків фірм та банків.

Валютний курс виражається шляхом прямого або зворотного котирування. Пряме котирування полягає у прирівненні одиниць або сотні одиниць ін. валюти до певної кількості одиниці нац. валюти. Зворотне котирування - одиниць або сотні одиниць нац. валюти до певної кількості одиниці ін. валюти. Крос-котировка полягає у вираженні курсів двох валют через курс кожної з них відносно третьої валюти.

В залежності від того, які інституції його здійснюють, валютне котирування поділяється на офіційне (централ. банком) та ринкове. У другому випадку встановлюється курс покупця, за яким банк купує валюту, і курс продавця, за яким банк продає. Різниця між курсами покупця і продавця називається маржа.

Валютні курси мають декілька різновидів: фіксований - держава фіксує курс нац. валюти відносно ін. валюти або кошика валют. Вільноплаваючий -встановлюються на валютному ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції валюти. Плаваючий курсу - центр. банк не бере на себе конкретних зобов’язань по утриманню курсу на певному рівні чи в певних межах, але реально впливає на формування валютного курсу різними засобами.

У сучасній валютній системі застосовуються різні види змішаних валютних курсів. Так у другій половині 90-х рр. в Україні використовувався так званий “валютний коридор”. У цьому режимі курсоутворення встановлюються певні межі коливання курсу вгору і вниз (“коридор”), в яких курс коливається вільно. Центр. банк починає втручатися лише тоді, коли рівень курсу або його відхилення від центрального курсу переходить за межі “інтервенційних точок”. Інтервенційних точок відхилення курсу досягає тоді, коли його рівень досяг певного відсотка від встановленого відхилення.

Зниження курсу нац. валюти впливає на експортерів, імпортерів, боржників та кредиторів, іноземних інвесторів, платіжний баланс.

Експортери можуть знижувати ціни і підвищувати свою конкурентноздатність та отримують експортну премію при обміні ін. валюти на здешевілу нац.. Така ситуація за інших рівних умов сприяє експортоорієнтованому зростанню ВВП та підвищенню рівня зайнятості.

Ціни імпорту у нац. валюті зростають, ввіз товарів скорочується, обсяг споживання знижується, загальний рівень цін зростає, рівень життя погіршується. Але скорочення імпорту може сприяти імпортозаміщуючому росту в-ва у відповідних галузях і загальному економ. зростанню, скороченню безробіття, розширенню бази оподаткування і можливостей бюджету для розвитку соц. сфери. У зв’язку з цим у сучасній економ. історії можна знайти ситуації, коли центр. банк підтримує ін. валюту в інтересах нац. економ. суб’єктів.

З падінням нац. валюти зростає тягар боргів в ін. валюті, оскільки на їх погашення необхідно більше нац. валюти, скорочується реальна вартість заборгованості у нац. валюті.

Іноземним інвесторам стає невигідним вивозити прибутки, % та дивіденди, які вони отримують у нац. валюті. Це може вплинути на прийняття нових рішень про рух капіталу. З іншого боку, інвестори можуть приймати рішення про використання прибутку для реінвестицій або закупівлі товарів країни перебування для подальшого експорту, що сприятиме пожвавленню макроекономічної ситуації в країні.

Платіжний баланс країни, валюта якої девальвувала, активізується (за інших рівних умов). Тому зниження курсу нац. валюти може свідомо використовуватись для вирівнювання зовнішньоекономічних диспропорцій та пожвавлення внутрішньоекономічної ситуації. Оскільки це впливає на іноземних партнерів, у Євросоюзі, серед інших умов конвергенції, застосовується правило про неприпустимість односторонньої необгрунтованої девальвації.
25.Розгляньте вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Гранична схильність до імпорту та складний мультиплікатор. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку України.

Зовнішня торгівля найбільш безпосередньо впливає на сукупні видатки і умови економічної рівноваги. Як відомо, елементом сукупних видатків є чистий експорт, який є різницею між експортом та імпортом: ±Xn = X – IM.

Умова рівноваги для відкритої економіки згідно з моделлю “видатки-випуск” має такий вигляд: Y = C + I +G + Xn. Експорт та його зростання збільшує сукупні видатки на купівлю ВВП країни і сприяє його зростанню. Імпорт є вилученням з кругопотоку “доходи – видатки”. Тому модель рівноваги за методом “вилучення – ін’єкції”, яка відбиває рівність між рівнем вилучень та ін’єкцій, з урахуванням зовнішньої торгівлі, можна представити таким чином:

S + T + IM = I + G + X (10.7)

Якщо в наведеній тотожності розмежувати внутрішню і зовнішню економіку, отримаємо:

S +(T – G) – I = X – IM або

S + (T – G) –I = Xn (10.8)

З урахуванням того, що G = C_G + I_G, формула 10.8 набуває такого вигляду:

[S + (T – C_G)] – (I + I_G) = Xn (10.9)

Рівняння 10.9 показує, що економічна рівновага за методом “вилучення – ін’єкції” досягається за умови, що різниця між національним заощадженнями
(S + T – C_G) та інвестиціями (I +I_G) дорівнює чистому експорту Xn.

Таким чином, якщо країна купує більше, ніж продає і чистий експорт стає від’ємною величиною, виникає дефіцит по поточних операціях, який урівноважується позитивним сальдо руху капіталів та кредитів. Це означає, що певна частина імпорту та інвестицій покривається за рахунок припливу іноземного капіталу, а країна стає нетто – боржником. Якщо виникає надлишок внутрішніх фінансових ресурсів, національні заощадження використовуються для фінансування іноземних економік, а країна стає нетто-кредитором.

Оскільки (T – G) (див. формулу 10.9) – це загальне бюджетне сальдо, можна зробити висновок, що зростання дефіциту бюджету, зменшуючи внутрішні фінансові ресурси, підвищує дефіцит по поточних операціях і спричиняє зростання чистого припливу капіталу.

Вплив зміни чистого експорту на рівноважний ВВП можна проілюструвати за допомогою графічної моделі рівноваги “видатки-випуск”.

Додатний чистий експорт збільшує сукупні видатки і рівноважний ВВП порівняно із закритою економікою. На графіку це відбивається у зміщенні лінії сукупних видатків (С + І) угору до положення (C + I + Xn), і зміщенні точки рівноважного ВВП Ye₁ вправо до положення Ye₂. Скорочення і від’ємне значення чистого експорту спричиняє зворотні результати (див. рис. 10.1). Слід підкреслити, що на графіку видно, що зростання сукупних видатків за рахунок чистого експорту на величину ΔАЕ = АЕ₂ – АЕ₁ приводить до більшого зростання рівноважного ВВП (ΔYe = Y_e2 – Y_e1). Це пов’язано з дією мультиплікативного ефекту. Мультиплікатор чистого експорту дорівнює простому мультиплікатору і є мультиплікатором видатків. Зростання рівноважного ВВП з урахуванням мультиплікатора чистого експорту становить Δ Ye = Xn·µ_Xn.

У відкритій економіці мультиплікатор видатків враховує вилучення у вигляді імпорту. Вплив імпорту на мультиплікатор має враховувати граничну схильність до імпорту . З урахуванням граничної схильності до імпорту мультиплікатор видатків має такий вигляд:
26.Дослідить взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса.

Попит на робочу силу є похідною величиною від сукупного попиту на товари та послуги. Тому реалізація задачі підвищення рівня зайнятості, особливо, коли останній не сягає природного рівня, вимагає заходів по стимулюванню сукупного попиту. Але будь-яке втручання в економіку, як в живий організм, має “побічні наслідки”. По-перше, заходи стимулювальної і монетарної, фіскальної політики можуть викликати інфляційні тенденції. По-друге, поступове підвищення сукупного попиту супроводжується не тільки підвищенням попиту на робочу силу і заробітної плати, а й зростанням питомих витрат виробництва і, як наслідок, загального рівня цін. Ця залежність була досліджена на реальних статистичних даних австралійським економістом Р. Філіпсом, який дійшов висновку, що інфляція і безробіття пов’язані зворотною залежністю. Графічна інтерпретація цієї залежності отримала назву кривої Філіпса.

Наведена модель свідчить про те, що висока інфляція виключає значний рівень безробіття, тобто суспільство за зниження безробіття платить ціною інфляції і повинно вибрати або те, або інше. При вирішенні цього питання уряд повинен зробити оптимальний саме для конкретної ситуації вибір.

Модель кривої Філіпса не може пояснити стагфляцію, яка реально розвивалась в різних країнах і свідчила про удосконалення взаємозв’язку між зайнятістю та інфляцією та необхідність інших підходів до теоретичного аналізу цього зв’язку. Такий підхід був знайдений в межах концепції природної норми безробіття та розрізнення коротко- і довгострокової кривої Філіпса з використанням теорій адаптивних та раціональних очікувань.

Теорія адаптивних очікувань, (М. Фрідмен) стверджує, що люди оцінюють можливий рівень інфляції в майбутньому, виходячи з поточних і попередніх тенденцій в динаміці цін, і використовують цю оцінку при формуванні вимог до номінальної зарплати з метою збереження існуючого рівня реальної. Відхилення реального рівня інфляції від очікуваного створює умови збереження альтернативи між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді. Але короткострокова крива Філіпса постійно зміщується вправо. Це пояснюється тим, що економіка повертається до природного рівня безробіття, але за вищого рівня цін у зв’язку з тим, що саме очікування викликають інерційну інфляцію (рух від точки А. до точки В, від С до Е).

Згідно з теорією раціональних очікувань інфляційні очікування суб’єктів ринку ґрунтуються на реалістичному розумінні механізмів функціонування ринкової економіки, чинників інфляції, насамперед заходів уряду по реалізації економічної політики. Вимоги до номінальної заробітної плати, що ґрунтуються на раціональних, а тому реалістичних очікуваннях, дають змогу утримати досягнутий рівень реальної заробітної плати. Тому питомі витрати на виробництво у реальному вираженні не скоротяться, прибутки не зростуть, виробництво не матиме стимулів до розширення, і не відбудеться скорочення безробіття навіть у короткостроковому періоді як первинна реакція на стимулюючі заходи уряду. Графічна інтерпретація адаптивних та раціональних очікувань виявляє довгострокову криву Філіпса як вертикальну лінію, що показує відсутність впливу інфляції на рівень безробіття.