Дослідить предмет, функції та етапи розвитку макроекономіки.

Дослідить предмет, функції та етапи розвитку макроекономіки.

Предмет макро- - механізм функціонування всієї нац. економіки та чинники, що визначають його зміни у коротко- та довгостроковій перспективі і способи впливу на них держави. Макро- вивчає найсуттєвіщі взаємозв’язки у нац. економіці, поведінку в-ва в цілому, на відміну від мікро-, що вивчає поведінку окремої фірми чи ринку. Але між ними є численні “точки дотику” тому, що макро- явища формуються як наслідок дій суб’єктів мікроекономіки.

В центрі уваги - 4 сфери економіки та пов’язані з ними проблеми:

Сфера в-ва. Сус-во зацікавлене в збільшенні обсягів в-ва товарів та послуг. Проблема - досягнення максимального економ. зростання, збереження темпів і запобігання спаду в-ва.

Сфера зайнятості. Наявність робочих місць є запорукою отримання доходу більшістю населення будь-якої країни. Проблема вимушеного безробіття, чинники, шляхів подолання.

Сфера цін та проблема інфляції, причини та наслідки її розвитку, взаємозв’язок з безробіттям та економ. зростанням, а також на створення механізмів регулювання інфляції.

Зовнішній сектор. Сьогодні всі нац. економіки є більш-менш відкритими і їх розвиток залежить від кон’юнктури зовнішніх товарних, фін. та валютних ринків, особливостей зовнішньоеконом. зв’язків країни. Проблема - зовнішньоекономічна рівновага, умови її досягнення і вплив порушення цієї рівноваги на нац. економіку.

Вдале вирішення проблем дозволить досягти ідеальної макро- моделі: сталого економ. зростання за повної зайнятості всіх ресурсів, стабільності цін і зовнішньоеконом. рівноваги.

Макро- виконує дві функції:

1) Позитивну: аналіз фактів, їх оцінка та визначення об’єктивних закономірностей;

2) Нормативну – вироблення принципів і механізмів економ. політики.

Історію розвитку макроекономіки доцільно поділити на 2 періоди: перший – до 30 рр. ХХ ст., коли головною була позитивна функція; другий – від 30 рр. ХХ ст., коли на перший план вийшла нормативна, посилилась практична роль науки як основи економ. політики держави.

Макроекономічні ідеї почали виникати в міру виникнення централізованих держав.

Меркантилісти заклали основу теорії платіжного балансу і зосередили увагу на аналізі впливу зовнішньої торгівлі на економ. розвиток країни, доводили необхідність захисту внутрішнього ринку від імпорту і стимулювання експорту для забезпечення припливу в країну грошових металів, в яких вбачали втілення багатства нації. Обґрунтовували активний вплив держави на розвиток економ. процесів у країні.

Школа фізіократів (ХVІІІ ст.) (Ф.Кене). Відобразив рух продуктів між секторами економіки в таблицях (розробка макро- кругопотоку). Вважали, що втручання держави в економіку повинно бути мінімальним.

Класична школа (В. Петі, А. Сміт, Д. Рікардо). Втілення багатства країни - продукція; його джерело - в-тво, побудоване на засадах суспільного поділу праці; умова зростання в-ва і багатства - нагромадження капіталу. Держава має втручатись в економіку мінімально, бо ринкова система містить механізми встановлення рівноваги на максимально можливому за наявних ресурсів рівні в-ва. Заклали основи нац. рахівництва здійснивши оцінку нац. доходу Англії – найбільш економічно розвиненої на той час країни.

Карл Маркс виклав схеми простого та розширеного відтворення, побудовані на обміні між 2 секторами економіки, які виробляють засоби виробництва та предмети споживання. Довів, що джерело економ. зростання - частина нової вартості, створеної у матеріальному в-ві; а саме – перетворення на капітал частини прибутку.

Дж.М. Кейнс довів необхідність державне втручання в розвиток економіки і стимулювання сукупного попиту головним чином засобами фіскальної політики.

Монетаристи, - причини нестабільності розвитку економіки в грошовій сфері, втручання в економіку має бути мінімальним і зосередженим на регулюванні грошової пропозиції.

“Економіки пропозиції” - економ. політика держ. з метою підтримки економ. зростання має бути спрямоване на стимулювання пропозиції скороченням рівня оподаткування п-в.

Інституціоналісти - розвиток економіки - це єдність еволюції господарчих форм і інститутів, в сучасних умовах класичну модель саморегулювання економіки є несприятливою.

Розкрийте сутність системи національних рахунків як нормативної бази макроекономічного рахівництва. Суть системи та основні методологічні принципи.

Макро- розглядає економіку як єдине ціле, сукупність взаємопов’язаних виробників і споживачів товарів та послуг. Виявлення закономірностей розвитку економіки потребує даних про її стан. Для цього використовуються сукупні економічні показники, або агрегати, які поєднуються в систему національних рахунків (СНР).

СНР – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: ви-ва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Стандартна СНР була розроблена стат. комісією ООН і використовується у країнах світу, починаючи з 1953 р.

Нац. рахунки в Україні розробляються Держкомстатом згідно з СНР ООН з 1993р.

Методологічні принципи СНР:

1) продуктивною вважається будь-яка економ. діяльність, що приносить дохід, незалежно від того, чи має матеріальну форму продукт цієї діяльності;

2), економіка – це безперервний кругообіг ресурсів у товари, доходів – у видатки і знову у доходи;

3) у зрівноваженій економіці всі видатки на в-во дорівнюють доходу від його реалізації, який розпадається на доходи всіх власників факторів в-ва, які використовують його як видатки на купівлю товарів та послуг.

4) використання доданої вартості для максимально точного відбиття результатів функціонування економіки.

СНР потребує агрегування інституційних одиниць, які функціонують в нац. економіці. Вони групуються у п’ять секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор загального державного управління; сектор домашніх господарств; сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Відносини між інституційними одиницями відбивають три групи економічних операцій: з товарами та послугами, розподільчі та фінансові.

СНР поділяється на рахунки внутрішньої економіки (виробництва; утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг; фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок), що складає платіжний баланс країни.

 

 

Динаміка ВВП (млн. грн.)

Показники
січень	січень - лютий	січень - березень
ВВП
Темп зростання	105,2	109,6	112,1	102,6	100,9	101,5	102,4

Дослідить фіскальну політику та державний бюджет. Фактичне, потенційне та циклічне бюджетне сальдо. Проблеми збалансованості державного бюджету України.

Згідно з БюджК держ. бюджет — це план формування та використання фін. ресурсів для за­безпечення завдань і функцій, які здійснюються державою. Доходи бюджету - усі надхо­дженя, що здійснюються на безповоротній основі, включаючи трансферти, дарунки, гранти. Видатки - кошти, що спрямовуються на фінанс. запланованих держ. програм і заходів, погашення основної суми держ. боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Залежно від співвідношення між доходами і видатками бю­джет може бути збалансованим або незбалансованим (мати дефіцит або профіцит).

ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

Показники держ. бюджету	Рік
Дефіцит (-), профіцит	697,3	-680,7	1 215,8	-1 043,1
у % до ВВП	0,4	-0,3	0,5	-0,4

Фіскальна політика завжди вирішує складну альтернативу: стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Існуєть різні бюджетні концепції.

Концепція збалансування бюджету на щорічній основі -мета держ. фін. - щорічно збалансований бюджет. Проте такий підхід вступає у суперечність з фіска­льною політикою, зорієнтованою на виконання стабілізаційної функції.

Концепція збалансування бюджету на циклічній основі - бюджет має балансуватися не щорічно, а протягом економ. циклу. В роки падіння в-ва держава, щоб стиму­лювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки та/або збільшує державні закупівлі, що спрямовує бюджет до дефіциту. В роки інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційне збільшує чисті податки та/або скорочує державні закупівлі, що викликає бюджетний профіцит.

Концепція функціональних фінансів - фіскальна політика має за мету під­тримання макро- стабільності, а держ. бюджет виконує роль інструмента для її досягнення.

Стан держ. бю­джету залежить як від дискреційних заходів фіскальної політи­ки, так і від економічного циклу. З метою розмежування впливу на держ. бюджет фі­скальної політики і циклічних коливань у сучасному макро- аналізі виділяють ф актичний бюджет - фактично отримані надхо­дження та здійснені видатки, б юджет за повної зайнятості (потенційний) - надходження і видатки визначають­ся на базі припущення, що економіка функціонує за повної зайнятості (безробіття дорівнює природній нор­мі), а обсяг в-ва — потенційному ВВП.

Найбільшою проблемою для фіскальної політики є бюджетні дефіцити, які ми визначаємо на базі співвідношення між чистими податками і державними закупівлями:

Бюджетний дефіцит = Чисті податки - Держ. закупівлі.

Фактичний дефіцит (де­фіцит фактичного бюджету) виникає тоді, коли фактично отри­мані державою чисті податки менші за державні закупівлі. Та­кий дефіцит обчислюється на базі фактичного доходу за фор­мулою: Фактичний дефіцит = Чисті податки - Держ. закупівлі.

Структурний дефіцит = Чисті податки - Держ. закупівлі, за умови, що в економіці спостерегається повна зайнятість та в-во ВВП на потенційно можливому рівні.

Циклічний дефіцит дефіцит бюджету за циклічного падіння в-ва. Ці втрати відображує. Він обчислюється як різ­ниця між фактичним і структурним дефіцитами.

Оскільки фактичний дефіцит відображує як структурний, так і циклічний дефіцит, він не може слугувати надійним індикатором ефективності фіскальної політики. Структурний дефі­цит (характеризує бюджет без циклічного компонента) відображає вплив лише дискреційної фіскальної політики. Вона може вважатися ефективною, тобто антицикліч-ною, лише в тому випадку, коли під час падіння в-ва стимулює економіку, але ціною тимчасового збільшення фактич­ного дефіциту за рахунок зростання структурної складової. Якщо в умовах падіння в-ва держава не вдається до стимулювальних фіскальних заходів і не збільшує структурний дефіцит, то така фіскальна політика є неефективною, тобто не виконує стабілізаційну функцію.
21.Розкрийте сутність грошово-кредитної політики, її завдання, види, інструменти.

Монетарна політика - це мистецтво управління пропозицією грошей. Згід­но ЗУ «Про НБУ» монетарна політика — «це комплекс заходів у сфе­рі грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання еко­ном. зростання, стримання інфляції та забезпечення стабі­льності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу».

Цілі ГКП поділяють на кінцеві (основні, стратегічні) та проміжні (допоміжні, тактичні).

Кінцеві цілі - це макро- змінні, що характеризують загальні результати функціонування економіки і на досягнення яких монетарна політика має націлювати весь комплекс своїх заходів - зростання реального ВВП, зменшення без­робіття та зниження інфляції. Окремі кінцеві цілі узгоджуються між собою (зростанння ВВП - зменшення безробіття), але можуть бути й суперечними (зменшення інфляції - зростання ВВП, зменшення безробіття).

Проміжні цілі - макро- змінні, що опосередковують вплив монетарної політики на кінцеві цілі - пропо­зиція грошей, % ставку, обсяг кредитування, рівень за­боргованості тощо.

Інструменти ГКП:

Операції на відкритому ринку - купівля-продаж ЦБ ц/п на відкритому ринку з метою регулю­вання пропозиції грошей. шляхом впливу на резерви банків як компонента грошової бази і, з урахуванням грошового мультиплікатора, зміни пропозицію грошей в економіці. Розрізняють динамічні (мета - ці­леспрямовані зміни величини банківських резервів і пропозиції грошей) і захисні операції (покликані нейтралізувати дію чинників, які можуть викликати небажані зміни в банківських резервах і пропозиції грошей).

Операції на валютному ринку — це валютні інтервенції, які здійснюються у формі купівлі-продажу ЦБ ін. валюти. Якщо ЦБ виходить на валютний ринок як покупець, то на певну суму він збільшує обіг нац. валюти. І навпаки. Операції на валютному ринку справляють прямий вплив на банківські резерви, грошову базу і пропозицію грошей, проте основна мета - регу­лювання курсу нац. валюти та валютних резервів.

Облікова (дисконтна) ставка - це % ставка, за до­помогою якої НБУ надає кредити бан­кам для рефінансування їхньої діяльності. Облікова ставка є най­нижчою серед ставок рефінансування і водночас слугує орієнти­ром для всієї системи % ставок. З її зниженням знижуються інші ставки рефінансування, зростає попит банків на кредити ЦБ, що збільшує резерви банківської системи, обсяги кредитування економіки і — пропозицію грошей. Практика показує, що у разі підвищення рівня інфляції на 1 %, облікова ставка зростає на 1,5 %, а у разі зниження темпів приросту ВВП на 1 % — зменшується на 0,5 %.

Нормативи обоє 'язкового резервування - це мінімальні но­рми депозитів банків, які вони зобов'язані зберігати на безпроцентних рахунках ЦБ - з одно­го боку це гарантує мінімальний рівень ліквідності банків, з іншого - виступає як інструмент, за допомогою якого ЦБ впливає на здатність банків збільшувати пропозицію грошей, тобто створювати гроші.

Види монетарної політики:

Стриму­вальна або політика "дорогих грошей" -спрямована на об­меження зростання цін у нац.економіці. Цю по­літику ЦБ може про­водити, продаючи державні ц/п на відкритому ринку, збіль­шуючи норму резервування та під­ вищуючи облікову ставку. Ці заходи зменшують резерви банків або розмір грошового мультиплікатора, а отже пропозицію грошей, а відтак су­купні видатки, що стримує темпи зростання цін. За стримувальної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута.

Стимулювальна або політика "дешевих грошей"- спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економ. зростання.Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресур­си, ЦБ повинен збільшити пропозицію грошей. Цьо­го він може досягти через купівлю ц/п на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резерву­вання. За стимулювальної монетарної політики крива пропозиції грошей є положистою, або висхідною.

У перехідних економіках значення ГКП як одно­го з механізмів регул. нац. економіки безперервно зростає.

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ

Показник	Рік
Державний борг, млн грн	77 020,4	74 629,7	75 729,1	77 533,5
Державний борг, у % до ВВП	45,3	36,5	33,5	29,4

Держ. борг України не є високим в міжнародному порів­нянні. Він набагато нижчий і за визначений Бюджетним кодек­сом України критичний рівень, (60 % ВВП). Але, незважаючи на це, % платежі, пов'язані з обслуго­вуванням держ. боргу, переобтяжують держ. бюджет, оскільки відносяться на його видатки.

Джерелом фінанс. бюджетних дефіцитів є грошова емісія. За цим способом фінанс. бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок того, що уряд продає свої боргові зобов'язання не суб'єктам приватної економіки, а ЦБ, тобто іншій держ. інституції. Для купівлі боргових зобов'язань ЦБ просто продукує додаткові гроші, що не забезпечені товарною масою. Наслідком є випере­джання сукупним попитом сукупної пропозиції, що породжує інфляцію. За цих умов уряд отримує емісійний дохід, що дістав назву «сеньйораж», сума якого дорівнює реальній вартості грошей, емітованих ЦБ. Грошова емісія прискорює інфляцію з відповідними нега­тивними соц.-економ. наслідками. Тому в багатьох країнах конституцією закріплюється незалежність нац. банків від уряду. В Україні грошова емісія викорис­товувалася для фінанс. бюджетного дефіциту протягом три­валого кризового періоду. На теперішній час згідно з БюджК емісійні кошти НБУ не можуть бути джерелом дефіцитного фінансування.

Держ. запозичення є менш загрозливим для економіки джерелом дефіцитного фінансування. Але й вони можуть спри­чинювати негативний вплив на економіку. 1) як­що держ. борг досягає великих обсягів, то може виникнути «вибухове» збільшення % платежів, пов'язаних з його обслуговуванням. У такому випадку видатки пов'язані з обслуго­вуванням держ. боргу, можуть стати надто завеликими, що перетворить їх в обтяжливу статтю видатків держ. бюдже­ту й обмежить вплив фіскальної політики на економіку. 2) запозичуючи кошти, уряд стає вагомим «гравцем» на гро­шово-кредитному ринку. Якщо його попит на цьому ринку дося­гає значних обсягів, то це спричинює зростання процентної став­ки і викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Безболісних джерел фінанс. бюджетних дефіцитів не існує. Ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно зякою держава повинна постійно коригувати видатки свого бюджету з урахуванням змін в його доходах, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони стратегіч­но обґрунтовані, тобто здатні в прогнозному періоді створювати джерела для їх окупності.

Дослідить предмет, функції та етапи розвитку макроекономіки.

Предмет макро- - механізм функціонування всієї нац. економіки та чинники, що визначають його зміни у коротко- та довгостроковій перспективі і способи впливу на них держави. Макро- вивчає найсуттєвіщі взаємозв’язки у нац. економіці, поведінку в-ва в цілому, на відміну від мікро-, що вивчає поведінку окремої фірми чи ринку. Але між ними є численні “точки дотику” тому, що макро- явища формуються як наслідок дій суб’єктів мікроекономіки.

В центрі уваги - 4 сфери економіки та пов’язані з ними проблеми:

Сфера в-ва. Сус-во зацікавлене в збільшенні обсягів в-ва товарів та послуг. Проблема - досягнення максимального економ. зростання, збереження темпів і запобігання спаду в-ва.

Сфера зайнятості. Наявність робочих місць є запорукою отримання доходу більшістю населення будь-якої країни. Проблема вимушеного безробіття, чинники, шляхів подолання.

Сфера цін та проблема інфляції, причини та наслідки її розвитку, взаємозв’язок з безробіттям та економ. зростанням, а також на створення механізмів регулювання інфляції.

Зовнішній сектор. Сьогодні всі нац. економіки є більш-менш відкритими і їх розвиток залежить від кон’юнктури зовнішніх товарних, фін. та валютних ринків, особливостей зовнішньоеконом. зв’язків країни. Проблема - зовнішньоекономічна рівновага, умови її досягнення і вплив порушення цієї рівноваги на нац. економіку.

Вдале вирішення проблем дозволить досягти ідеальної макро- моделі: сталого економ. зростання за повної зайнятості всіх ресурсів, стабільності цін і зовнішньоеконом. рівноваги.

Макро- виконує дві функції:

1) Позитивну: аналіз фактів, їх оцінка та визначення об’єктивних закономірностей;

2) Нормативну – вироблення принципів і механізмів економ. політики.

Історію розвитку макроекономіки доцільно поділити на 2 періоди: перший – до 30 рр. ХХ ст., коли головною була позитивна функція; другий – від 30 рр. ХХ ст., коли на перший план вийшла нормативна, посилилась практична роль науки як основи економ. політики держави.

Макроекономічні ідеї почали виникати в міру виникнення централізованих держав.

Меркантилісти заклали основу теорії платіжного балансу і зосередили увагу на аналізі впливу зовнішньої торгівлі на економ. розвиток країни, доводили необхідність захисту внутрішнього ринку від імпорту і стимулювання експорту для забезпечення припливу в країну грошових металів, в яких вбачали втілення багатства нації. Обґрунтовували активний вплив держави на розвиток економ. процесів у країні.

Школа фізіократів (ХVІІІ ст.) (Ф.Кене). Відобразив рух продуктів між секторами економіки в таблицях (розробка макро- кругопотоку). Вважали, що втручання держави в економіку повинно бути мінімальним.

Класична школа (В. Петі, А. Сміт, Д. Рікардо). Втілення багатства країни - продукція; його джерело - в-тво, побудоване на засадах суспільного поділу праці; умова зростання в-ва і багатства - нагромадження капіталу. Держава має втручатись в економіку мінімально, бо ринкова система містить механізми встановлення рівноваги на максимально можливому за наявних ресурсів рівні в-ва. Заклали основи нац. рахівництва здійснивши оцінку нац. доходу Англії – найбільш економічно розвиненої на той час країни.

Карл Маркс виклав схеми простого та розширеного відтворення, побудовані на обміні між 2 секторами економіки, які виробляють засоби виробництва та предмети споживання. Довів, що джерело економ. зростання - частина нової вартості, створеної у матеріальному в-ві; а саме – перетворення на капітал частини прибутку.

Дж.М. Кейнс довів необхідність державне втручання в розвиток економіки і стимулювання сукупного попиту головним чином засобами фіскальної політики.

Монетаристи, - причини нестабільності розвитку економіки в грошовій сфері, втручання в економіку має бути мінімальним і зосередженим на регулюванні грошової пропозиції.

“Економіки пропозиції” - економ. політика держ. з метою підтримки економ. зростання має бути спрямоване на стимулювання пропозиції скороченням рівня оподаткування п-в.

Інституціоналісти - розвиток економіки - це єдність еволюції господарчих форм і інститутів, в сучасних умовах класичну модель саморегулювання економіки є несприятливою.