Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки

Уявлення прихильників класичної теорії про здатність ринку до автоматичного регулювання економіки й необхідність відлучення держави від цього регулювання не витримує випробовування на практиці. Історичний досвід світової економіки свідчить, що держава за об’єктивної необхідності змушена втручатися в економічні процеси. Упевненість в цьому особливо зросла під впливом світової економічної кризи 30-х років ХХ ст. Вирішальну роль у перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв англійський економіст Джон Мейнард Кейнс.

У книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.) Дж. Кейнс уперше піддав конструктивній критиці класичну теорію макроекономічного регулювання й запропонував необхідність державного регулювання економіки. Це явище в економічній науці дістало назву “кейнсіанська революція”.

На відміну від класиків, прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що в економіці може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів – це не закономірність, а випадковість.

Аргументи кейнсіанців, які заперечують здатність ринкового механізму самозабезпечувати повну зайнятість, наступні.

Перший аргумент. Кейнсіанцями відкидається положення про те, що процентна ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями й інвестиціями. Стверджується, що власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні суб’єкти макроекономіки, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення на інвестиції керуються неоднаковими мотивами. При цьому процентна ставка не відіграє ролі єдиного чинника. Крім неї на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержувати доходи від заощаджень. Мова йде про те, що досить часто заощадження робляться для вирішення інших проблем: 1) з метою накопичення грошей для здійснення великих покупок, вартість яких значно перевищує розмір поточних доходів; 2) для створення резерву грошових коштів на випадок непередбачених витрат, пов’язаних із лікуванням, безробіттям тощо; 3) з метою нагромадження грошей для задоволення майбутніх потреб (сплата за навчання).

Процентна ставка – не єдиний чинник у вирішенні питань про необхідність інвестування. Кейнсіанці вважають, що також важливим фактором, який визначає величину інвестицій, є очікувана норма чистого прибутку від інвестицій. Так, під час спаду виробництва перспективи отримання чистого прибутку можуть бути непевними, тому рівень інвестування падатиме, незважаючи на зниження процентної ставки. Навпаки, під час зростання виробництва, коли потреба в інвестиціях збільшується, зміна процентної ставки не справить на цей процес вирішального впливу.

Кейнсіанці вважають уявлення класиків щодо ролі поточних заощаджень як джерела інвестицій надмірно спрощеними, оскільки вони не враховують інших джерел інвестицій: 1) готівкові заощадження населення; 2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.

Другий аргумент. Кейнсіанці ставлять під сумнів положення класиків про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється, по-перше, наявністю монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, котрі стримують зменшення заробітної плати, що перешкоджає адекватному зниженню цін і заробітної плати в короткостроковому періоді та протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенційного ВВП. По-друге, навіть якщо припустити можливість зниження заробітної плати внаслідок падіння сукупного попиту й попиту на ринку праці, це не спричинить зростання сукупного попиту працюючих і тому не забезпечить відновлення їхнього попиту на рівні потенційного.

На підставі перелічених аргументів, кейнсіанці роблять висновок, що ринковий механізм не спроможний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватися державним регулюванням. При визначенні об’єктів державного впливу на економіку кейнсіанці виходять з того, що головною причиною падіння виробництва є недостатність сукупного попиту.

Згідно з кейнсіанською теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. Тому головним об’єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який у кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Це означає: збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень виробництва. Спираючись на концепцію “ефективного попиту”, кейнсіанці пропонують два методи активізації та стимулювання сукупного попиту: 1) за рахунок збільшення державних закупівель або зниження податків (фіскальна політика держави); 2) за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектора економіки (грошово-кредитна політика держави).

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів у стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці надають перевагу фіскальним інструментам. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції мляво реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Звичайно, використання державного бюджету для стимулювання сукупного попиту може породжувати бюджетний дефіцит. За цих умов кейнсіанці пропонують використовувати державні позики, податки і в певних межах грошову емісію.

Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора умов може бути різним. Найбільшу величину він має за наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. За наявності резервних потужностей досягається “дешеве” нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатності сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати мультиплікативний ефект.

Таким чином, сутність класичної та кейнсіанської теорій макроекономічної рівноваги в економіці полягає в наступному (див. таблицю).

Таблиця 7.1

Макроекономічна рівновага в економіці

Класична теорія	Кейнсіанська теорія
1. Сукупні витрати є стабільною величиною: зменшення витрат домашніх господарств компенсується ростом інвестицій фірм (роль регулятора виконує позичковий процент).	1. Сукупні витрати – змінне явище. Вони акцентують увагу на елементах сукупних витрат і досліджують їх фактори ВВП = СВ+ВІ+ДЗ+ЧЕ
2. Класики цілком покладаються на еластичність цін, з допомогою яких підтримується рівновага та функціонування економіки на рівні потенційних можливостей. Якщо скорочуються споживчі витрати, то скороченню ВВП можна запобігти, знижуючи рівень цін. Резервом для зниження рівня цін є зменшення заробітної плати.	2. Кейнсіанці виходять з того, що ціни не еластичні і не спроможні регулювати економіку.
3. Класики вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку. Тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами.	3. Економіка не спроможна власними силами переборювати порушення рівноваги, скорочення виробництва та безробіття, тому необхідне державне регулювання економіки. Головним об’єктом державного втручання в економіку повинен бути сукупний попит, який у кейнсіанській теорії дістав назву “ефективний попит”. Це означає, що держава, збільшуючи сукупний попит, може ефективно впливати на рівень виробництва. Кейнсіанці пропонують стимулювати сукупний попит: 1) за рахунок збільшення державних закупівель або зниження податків (фіскальна політика); 2) за рахунок зниження процентних ставок за кредит, що підніме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектору економіки (грошово–кредитна політика). Перевага надається фіскальній політиці.