В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби пізнання, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує багато функцій, основними з яких є: 1) підсумовування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Проблема – це форма наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Постановка проблеми — це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. Як пошуковий метод проблема включає в себе нове знання, але воно має характер припущення і поряд з істинними положеннями містить також і оману. Проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її використання для вирішення практичних завдань, а також визначення меж її застосування і, тим самим, виявлення її обмеженості.

Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення якої-небудь конкретної проблеми або для усунення суперечностей між теорією та даними експериментів шляхом проведення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза перетворюється в нау­кову теорію або замінюється новою гіпотезою.

На основі трьох зазначених форм наукового пізнання в їхній діалектичній єдності формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії. Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта. Теорія на відміну від гіпотези, є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логічною організацією і своїм об’єктивним змістом, а відповідно і своїми пізнавальними функціями. Теорія дає змогу зрозуміти об’єкт пізнання в його внутрішніх зв’язках і цілісності, пояснює багатоманітність наявних фактів і може передбачити нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Дві найважливіші функції теорії – пояснення та передбачення.

Усі ці форми наукового пізнання діалектично взаємопов”язані, і взаємо обумовлюють одна одну.

99. Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.
Емпіричний рівень дає знання про явище. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв’язки між окремими явищами. Основною формою емпіричного рівня є науковий факт.

На емпіричному рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку його зовнішніх зв’язків і проявів, які доступні, в основному, живому спогляданню. Логічною формою вираження знання емпіричного рівня є система суджень та умовиводів, за допомогою яких формулюються закони, що відображають взаємозв’язки та взаємодії явищ дійсності в їхній безпосередній даності. На емпіричному рівні основний зміст знання одержується, як правило, з безпосереднього досвіду, з наукового експерименту. На цьому рівні дуже важко, а іноді й неможливо визначити ступінь загальності та застосованості одержаного знання.

Емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання.

Метоли і форми теоретичного рівня наукового пізнання.

Теоретичний рівень дає знання про сутність (предмета або явища). На теоретичному рівні створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв’язки більш високого рівня, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Основною формою теоретичного рівня є наукова теорія.

На теоретичному рівні наукового пізнання об’єкт відображається з боку його внутрішніх зв’язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання, а суб”єкт за допомогою мислення виходить за межі того, що дається в безпосередньому досвіді, і здійснює перехід до нового знання, не звертаючись до чуттєвого досвіду. Абстрактне мислення є тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання. На теоретичному рівні суб’єкт користується абстракціями більш високого рівня, ніж на емпіричному. Він здійснює сходження від емпіричних об’єктів до ідеалізованих, широко застосовує поняття, які не мають емпіричних корелятів. Теоретичний рівень наукового пізнання здійснюється на ширшому, багатоманітнішому та складнішому емпіричному фундаменті, ніж звичайне емпіричне дослідження, засновується на перегляді, переосмисленні та розвитку попередніх теорій, що є однією з найважливіших його особливостей.

Теоретичне дослідження, в свою чергу, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і, тим самим, орієнтує та спрямовує емпіричне пізнання. Теоретичний рівень також виявляє і вказує емпіричному ті межі, в яких результати його істинні, в яких емпіричне знання може бути застосованим практично.

101. Методології загальнонаукового рівня(аналіз,синтез,аналогія,моделювання) Загальнонауковий рівень пізнання виступає проміжною ланкою між загально філософським та конкретно науковим рівнями пізнання. Загальнонаукові методи використовує більшість наук, але, на відміну від філософських методів,не на всіх етапах пізнання,а лише в деяких випадках з метою розкриття тих чи інших властивостей,боків предмета чи явища.
Аналіз – реальний або уявний поділ предмета на складники. Синтез - процес з'єднання або об'єднання раніше розрізнених речей або понять в ціле або набір. Аналогія (співвідношення) – установлення подібності в деяких сторонах, властивостях між нетотожними предметами та об’єктами. На основі аналогії робляться висновки за аналогією. Моделювання - метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об'єкта досліджень (оригіналу) іншим, подібним до нього (моделлю). Моделювання — це процес створення та дослідження моделі, а модель — засіб, форма наукового пізнання.

102. Методології конкретно-наукового рівня (герменевтичний аналіз, математичний аналіз) Мають свій об’єкт дослідження, використовуються в тій чи тій науковій дисципліні. Герменевтичний аналіз може використовуватися наприклад в літературі. Герменевтичний аналіз – це “вживання” в атмосферу епохи, життя автора, аналіз його способу мислення, реконструкція смислових систем “для відтворення найбільш поширених і сталих смислів педагогічної реальності досліджуваної епохи”. Отже, герменевтика дає змогу не тільки дізнатися про певні факти й процеси, а й дослідити їх оцінку автором, розкрити ціннісні орієнтири тогочасного суспільства. Математи́чний ана́ліз — фундаментальний розділ математики, що веде свій відлік від XVII століття, коли було строго сформульовано теорію нескінченно малих. Сучасний математичний аналіз включає в себе також теорію функцій, теорії границь і рядів, диференційне та інтегральне числення, диференціальні рівняння та диференціальну геометрію. Математичний аналіз постав визначною віхою в історії науки і сформував обличчя сучасної математики.