Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Всі явища і предмети мають причину свого виникнення та існування. Першопричиною усього є Бог.

Поиск

Все в світі існує не випадково, а з необхідністю. Ця необхідність — Бог.

Всі речі мають різні ступені досконалості. Тому повинно існувати абсолютне мірило досконалості — Бог.

Усе, що існує в світі, має сенс існування, а отже існує найвища доцільність, яка надає сенс всьому сущому. Цією найвищою доцільністю є Бог.


37.Розуміння історії в середньовічній християнській флософї
Середньовічна філософія – це філософія, ціннісними орієнтирами і регулятивними принципами знання і світогляду якої була християнська релігія. Середньовічна філософія вміщує в собі два етапи: перший – виникнення і становлення, другий – розвиток християнської філософської думки. Умовно їх можна визначити як патристика (у широкому сенсі) і схоластика, що починаються з перших століть н.е. і продовжуються до середини ХV століття. Доба християнського середньовічного філософствування охоплює майже п‘ятнадцять століть. Вона розпочинається – фактично ще за часів пізньої античності в історично складний і суперечливий період панування Риму від Сирії на сході до Іспанії на заході, від Британії на півночі до Єгипту на півдні. Вона починається з рефлексії над біблейськими текстами апостолів, де співіснує як із традиційною філософією (стоїцизм, неоплатонізм тощо), так і синкретичними релігійно-духовними течіями еллінізму (гностицизм, халдаїзм, герметизм тощо). Характерним був взаємовплив теоретичних напрямків пограничного часу. Отже, доба античності закінчилась перемогою нової ідеології і укоріненням християнської свідомості на теренах Римської імперії, а в її надрах виникла і сформувалась філософія, що була принципово відмінною від попередньої античної. Принципову відмінність можна констатувати за допомогою багатьох прикладів. Так, наприклад, це стосується розуміння істини. Грецький мислитель ранньої класики еллінської доби асоціює істину з „неприхованістю” („алетейл”); для римлян вона відповідає „вірності” („верітас”). У християнській свідомості істина – це Бог.

38.Проблема людини в філософії епохи відродження (гуманізм та антропологізм)
Період XV—XVI ст. прийнято називати епохою Відродження.
Якщо з економічної точки зору епоха Відродження була світанком капіталізму, то із соціологічної — вона стала епохою пробудження особи, яка іще не усвідомила меж своїх можливостей.
Назва епохи походить від переконання її творців у тому, що вони відроджують культуру античності. Справді, «реабілітація тілесності» в живописі та скульптурі, поновлення особи у сфері соціальної діяльності — все це свідчить про спорідненість цих епох. Але такий підхід є поверховим. У філософії відроджується античний матеріалізм і стихійна діалектика; відбувається гостра критика схоластики, софістики, релігії; створюється нова картина світу на основі геліоцентризму – заперечення геоцентричної системи Птоломея. Хоч Відродження протиставляє себе середньовічному християнству, але воно виникає як інтеграція розвитку середньовічної культури, а тому несе в собі ще й такі риси, які не були притаманні античності. Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження була його орієнтація на мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо Середньовіччя було зорієнтоване на релігію, то Відродження – це епоха художньо-естетична. Коли у центрі уваги античності було природно-космічне життя, а в середні віки – Бог і священна ідея спасіння, то в епоху Відродження – людина. Тому філософське мислення цього періоду називають антропоцентристським.
Відродження — це епоха розквіту художньої культури, зародження гуманізму як світської культури, епоха реформації та контрреформації, заміни геоцентричної системи геліоцентричною, епоха великих географічних відкриттів. Усі ці фактори визначали духовний зміст її.
Розквіт художньої культури (Данте Аліг´єрі, Леонардо да Вінчі, Буонарроті Мікеланджело) набув небувалого розмаху, перетворивши мистецтво на центр духовного життя. Якщо в середньовіччі стрижнем духовного життя була релігія, то в епоху Відродження релігія, церква перебували під відчутним впливом мистецтва, і навіть глави церкви схилялися перед художниками..Новаторський дух цієї епохи виявився і в сфері релігії. Саме в цей час виникла і поширилася реформація — релігійне оновлення, спрямоване проти офіційної церкви. Воно вимагало спрощення релігійних обрядів, заперечувало роль церковних ієрархів як посередників між людиною і Богом, відкидало монашество як релігійний інститут.
Найсуттєвішою особливістю епохи Відродження стало те, що саме в цей час філософія і наука виходять з-під патронату релігії, стають світськими знаннями, урізноманітнюються течії, розширюється коло проблем філософії.
Основні риси: 1.Гуманізм; 2.Геліоцентризм 3.Критика схоластики; 4.Відродження античної діалектики; 5. Пантеїзм; 6. Повернення до матеріалізму; 7. Дослідження проблем формування держави на переломному етапі переходу до буржуазних суспільних відносин.

39. Соціальні утопії епохи відродження (мор,Кампанелла)
Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезентували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор. Головними доробками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», «Утопія», яка принесла Т. Мору світове визнання. Термін „утопія” перекладається як „місце, якого немає”. Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. В Утопії немає приватної власності та грошей, обов”язковою є шестигодинна фізична праця, немає експлуатації, а виробництво має суспільний характер. Хоча Утопією керує король, усі посади в державі є вибірними, а жінки мають рівні права з чоловіками. Мешканці Утопії можуть сповідувати будь-яку релігію, заборонений лише атеїзм, який призводить до падіння моралі.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму, в якому вільний розвиток одного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реалізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.

Соціалістичні ідеї Т. Мора розвивав Т. Кампанелла. Будучи домініканським ченцем, за участь у підготовці повстання проти іспанського ярма він провів у в´язницях близько 27 років, де і написав у числі інших твір «Місто Сонця».

Суспільний лад Міста Сонця відрізняється зовсім новою організацією державної влади. Тут влада і управління грунтуються на трьох принципах: організація виробництва і розподілу, керування вихованням громадян; першорядну роль у здійсненні влади і управління грають учені; новий суспільний лад вимагає участі народу в управлінні державою.

40.Політична філософія Мак явеллі
Одну з перших світських державно-правових концепцій у XVI ст. розробив італійський політичний мислитель Ніколо Макіавеллі (1469-1527). Він у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія." заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави і права та обґрунтовував концепцію фортуни (долі).

З цього приводу Макіавеллі зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу. На його думку, влада в державі може бути здобутою з допомогою зброї чи милості долі. Форми держави залежать від кількості правителів. Це, за вченням ученого, держави, що управляються "єдиновладно" - монархії. Останні можуть бути успадкованими або новими, що здобуті з допомогою зброї, або в той самий спосіб приєднані до успадкованої монархії.

Значну увагу Макіавеллі приділяв дослідженню процесу утворення монархії. Держава, утворена силою із застосуванням зброї, завдає багато клопоту, і в ній важко утримати владу.

Розмірковуючи про монархію, Макіавеллі віддавав перевагу абсолютній монархії - адже влада, здійснювана монархом за допомогою магістрату, не може бути надійною, оскільки монарх повністю залежить від волі громадян, що входять до магістрату.

Необхідною умовою сильної централізованої держави, на думку Макіавеллі, повинні бути гарне законодавство, гарне військо і гарні союзники. Король мусить чітко формулювати мету і досягати її всілякими засобами. Якщо державі загрожує занепад чи втрата незалежності, то в цьому разі він може ігнорувати моральні норми. Навіть більше, монарх постійно знаходиться у стані ворожнечі. Його оточують вороги як у державі, так і зовні. Тому він може нехтувати моральними засадами і застосовувати насилля, може уподібнюватися левові та лисиці. Такий принцип у політиці згодом отримав назву макіавеллізму.

У цілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:

1) відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;

2) заклав основи політичної науки;

3) виступив проти феодальної роздробленості, за створення централізованої Пали;

4) увів у політичний лексикон поняття "держава" та "республіка" у сучасному їх розумінні;

5) сформулював суперечливий, але вічний принцип "мета виправдовує засоби".


41.Натурфілософія Бруно
Найбільш глибокі результати натурфілософія отримала у творчості Джордано Бруно (1548-1600), з чиїм ім'ям пов'язаний вирішальний поворот у затвердженні нової космології.Центральна ідея космологічної доктрини Бруно - теза про нескінченність Всесвіту. "Вона жодним чином не може бути охоплена і тому незлічимі і безмежна, а тим самим нескінченний і безмежна.". Ця Всесвіт не сотворена, вона існує вічно і не може зникнути. Вона нерухома, "бо нічого не має поза собою, куди б могла переміститися, з огляду на те, що вона є всім". У самій же Всесвіту відбувається безперервна зміна і рух.Звертаючись до характеристики цього руху, Бруно вказує на його природний характер. Він відмовляється від ідеї зовнішнього перводвигателя, тобто Бога, а спирається на принцип саморуху матерії."Нескінченні світи. всі рухаються внаслідок внутрішнього начала, яке є їх власна душа. і внаслідок цього марно розшукувати їх зовнішній двигун ".Положення про нескінченність Всесвіту дозволило Дж. Бруно по-новому поставити питання про центр світу, заперечуючи при цьому не лише геоцентричну, але й геліоцентричну системи. Центром Всесвіту не може бути ні Земля, ні Сонце, тому що існує безліч світів. І в кожного світу-системи є свій центр - його зірка.Розірвавши межі світу та укріпити нескінченність Всесвіту, Бруно опиняється перед необхідністю виробити нове уявлення про Бога і його ставлення до світу. Вирішення цієї проблеми свідчить про пантеїстичної позиції мислителя. Бруно стверджує, що природа є Бог в речах, він не протистоїть світу як його творець, а знаходиться в самій природі як внутрішнє діяльний початок.Якщо в міркуваннях Миколи Кузанського природа як би занурюється в Бога, який зберігає свою відокремленість від світу, то у Бруно Бог ототожнюється з природою, і він немислимий поза матеріального світу. У цьому полягає кардинальна відмінність натуралістичного пантеїзму Бруно від містичного пантеїзму Кузанського. Бачачи в природі не тільки досконале божественне творіння, але перш за все сукупність притаманних їй закономірностей, вільних від безпосереднього втручання, натурфілософія епохи відкривала шлях подальшому розвитку експериментального природознавства, виникненню класичної механіки Ньютона, створенню філософських концепцій XVII - XVIII ст.

42.Світоглядне значення природничо наукових поглядів Коперника та Галілея
Значний розвиток астрономічних знань у XVI ст. пов‘язаний з іменем Миколи Коперніка (1473 - 1543) Микола Копернік, аналізуючи геоцентричну систему Птолемея, дійшов висновку, що вона хибна, і в своєму ‘‘ Малому коментарі ‘‘ сформулював поняття про відносність руху, обгрунтував думку щодо обертання Землі навколо своєї осі й обертання Землі та інших планет навколо Сонця як центрального тіла.

Встановивши як рух Землі навколо своєї осі, так і рух її та планет навколо Сонця, М.Копернік подолав протиставлення земного і небесного. Із системи М.Коперніка випливало вчення про наявність багатьох світів, про існування життя і мислячих істот також на анших планетах Сонячної системи в нескінченному просторі взагалі.

.Учення М. Коперніка дістало математичне підтвердження в працях німецького астронома, механіка і математика Иогана Кеплера (1571—1640). Й. Кеплер блискуче розвинув учення, яке він сам називав "коперніковою астрономією". Важливими аргументами на користь геліоцентричної системи стали три знаменитих закони Й. Кеплера.

*Галілео Галілей завершує наукові зрушення XVI ст. і створює риштовання наукової революції, перехід до XVII ст. Г.Галілей зайнявся проблемами копернікової теорії і написав свої найважливіші праці: "Діалог про дві системи світу — Птолемеєву та Копернікову" ("Діалог") і "Бесіди та математичні докази.Експерименти Галілея були чи не найперші експерименти в новій науці. Вони відрізнялися від експериментів схоластів XIII ст. передусім тим, що були більше дослідницькими, ніж ілюстративними, а ще більшою мірою — своїм кількісним характером, який дозволив пов'язати їх з математичною теорією.

Галілей висунув аргумент, що для формулювання чітких суджень щодо природи учені повинні враховувати тільки об"єктивні, тобто такі, що піддаються точному виміру, властивості. А ті властивості, що доступні просто сприйняттю, залишаються поза увагою дослідника як суб"єктивні. Достовірні знання можна одержати лише в результаті кількісного аналізу.

Галілей започаткував у науці традицію систематичної орієнтації на дослід у сполученні з його математичним осмисленням. Експеримент - це дослід, який проводиться планомірно, через посередництво якого дослідник задає природі питання, що його цікавлять. Відповіді, які він хоче отримати, можливі шляхом дедуктивно-математичного осмислення результатів дослідження. Ця важливіша сторона методології Галілея реалізувалася через ідею систематичного використання методів аналізу і синтезу, які взаємодоповнюють один одного.

43.Ідеї Реформації та їх значення для формування культури нового часу

Ренесансні гуманістичні ідеї спершу не викликали негативної реакції з боку офіційних представників католицької церкви. Ситуація різко змінюється після того, як у XVI ст. Відродження обертається феноменом Реформації.
*М. Лютер піддав критиці офіційну католицьку доктрину. Його позиція виходила з ідей містичного пантеїзму Майстера Екхарта, августиніансько-платонічних уподобань та ренесансного критицизму Еразма Роттердамського. М. Лютер закликав повернутися до первісної «чистоти» християнського вчення, відкинути всі пізніші нашарування у вигляді папських бул і декретів. Висуваючи тезу про загальне «священство», він робив непотрібним духовенство, пропонуючи «прямий», індивідуальний шлях кожного віруючого до Бога. М. Лютер наполягає на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» його критики. Він переклав Біблію німецькою мовою, зробивши тим самим її зміст ближчим і зрозумілішим для основної маси віруючих німців. Реформа М. Лютера позбавила церкву політичного панування, підпорядкувала її світській владі.
*Ж. Кальвін був автором іншого, більш радикального варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відріз­нявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж. Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії «обраності» цілком ірраціональні. Тому, як він каже, «званих багато, а обраних мало». Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.
*Реформація за своїм ідейним змістом була типово ренесансним феноменом. Водночас вона істотно відрізняється від гуманістичної традиції Відродження репресивними заходами Контрре­формації. Лютеранський монізм у своєму запереченні автономії людської істоти, п свободи збігається з натуралістичним моніз­мом пізнього Відродження, який так само заперечує автономію людського єства. Недаремно своє продовження лютеранський монізм, який утверджував існування одного Бога і божественної природи, знаходить у німецькому ідеалістичному монізмі XIX ст., а натуралістичний монізм — у матеріалістичному механіцизмі світогляду Нового часу.

Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХУІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності.

44.Наукова революція 17 століття,формування механістичної картини світу
Історія людства знає дві глобальні наукові революції: XVI-XVII ст. і науково-технічну революцію XX ст., які привели до кардинальної зміни уявлень про фундаментальні основи світобудови, простір, час і відповідно картини світу. Наукова революція XVI-XVII ст. була революційним стрибком перш за все в науках, що вивчають механічну форму руху матерії. В результаті відбулося становлення класичного природознавства, яке у свою чергу створило, так звану, механістичну картину світу. Становлення механістичної картини світу пов'язують з іменами Галілея, Кеплера, і особливо, Ньютона. ЇЇ формування відбувалося декілька сторіч і завершилося практично лише в середині XIX ст.

Основу цієї картини світу складає ідея атомізму, згідно з якою всі тіла складаються з неподільних першоелементів-атомів, що знаходяться в безперервному тепловому русі. Саме вони є “цеглинами” світобудови. Взаємодіючи один з одним, атоми утворюють молекули і врешті-решт всю матерію Всесвіту. При цьому взаємодія будь-яких тіл відбувається як при їх безпосередньому контакті, так і на відстані (тяжіння). Вирішуючи проблему взаємодії тіл на відстані, Ньютон запропонував принцип дальнодії. Згідно даному принципу взаємодія між тілами відбувається миттєво, незалежно від відстані. Причини ж самої взаємодії у даній картині світу залишилися нез’ясованими. Ще одним першоелементом буття є всепроникний ефір, який заповнює весь простір і є середовищем, в якому розповсюджується світло.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 240; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.107.78 (0.015 с.)