Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Спрощення в групах приголосних

Поиск

1. –Ж(Д)Н-, -З(Д)Н-, -С(Т)Н-, -С(Т)Л-. У групах приголосних -жди-, здн-, стл-, -стн- випадають д і т: ти́ждень — ти́жня — тижне́вий; виїзди́ти — виїзни́й, прої́зд — проїзни́й, ле́стощі — уле́сливий, стели́ти — сла́ти. Але в словах зап’я́стний, кістля́вий, пестли́вий, хвастли́вий, хвастну́ти, хворостня́к, шістна́дцять спрощення не відбувається.Примітка.Уприкметниках, утворених від іменників иншомовного походження з кінцевим -ст, літеру т зберігаємо: аванпост — аванпо́стний, бала́ст — бала́стний, компо́ст — компо́стний, контра́ст — контра́стний, форпо́ст — форпо́стний.
2. -3(К)Н-, -С(К)Н-. У групах приголосних -зкн-, -скн- перед дієслівним суфіксом -ну- випадає к: бри́зки — бри́знути, брязк — бря́знутиале ви́пуск — випускни́й, виск — ви́скнути.
3. -С(Л)Н-. У групі приголосних -слн- випадає л: ма́сло — масни́й, мисль — уми́сний, навми́сне; ремесло́ — ремісни́к.

Подвоєння та подовження приголосних

Подвоєнняприголосних утворюється:

1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин складноскорочених слів): роззнайомитися, оббігти; сон - сонний, туман - туманний.

2. У прикметниках на -?енн(ий), -?анн(ий) (-?янн(ий)) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний.

3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них.

Подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається:

1. В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч, знань, знарядь.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкрит­тя – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – за­в’яззю, повінь – повінню.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчуєть­ся на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.

72. Правопис префіксів з-,без-,роз-,пре-,прі-,при-.

1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́. Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба́вити, звести́, зжи́тися, зши́ток, ізно́в.
Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити, зігнорува́ти, зорієнтува́тися, з’їзд, зма́зати, знадли́вий і под.
У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібра́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіщу́литися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний + й: зів’я́лий, зімкну́ти, зім’я́ти, зіп’я́стися (і сп’ясти́ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зімліва́ти й зомліва́ти, зіпріва́ти й зопріва́ти, зітлі́ти й зотлі́ти.
2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраї́й, безкори́сливий, відкриття́, ві́дстань, міжконтинента́льний.
3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под.
Крім того, префікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний.
Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.

Закінчення іменників чоловічого роду у формі родового відмінку однини.

Закінчення -а, -я в родовому відмінку однини мають іменники, які означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища (студента, Мороза, Вітра);

б) назви тварин, дерев, одиничних предметів, машин, їхніх деталей, населених пунктів (ведмедя, телевізора, кедра, гвинта, Лондона, Харкова);

в) географічні назви з наголосом на останньому складі в родовому відмінку, а також із суфіксами присвійності -ов, -ев (-єв), -ин (-їн) (Дінц я, Пирят ин а, Тетер ев а);

г) міру довжини, ваги, часу, назви днів тижня й місяців, грошових одиниць, числові назви (метра, вівторка, квітня, долара, мільйона);

ґ) терміни іншомовного походження та українські суфіксальні терміни (діаметра, числівника, займенника);

Закінчення -у, -ю в родовому відмінку однини мають іменники, що означають:

а) речовину, масу, матеріал, збірні поняття, назви будівель, споруд, приміщень(воску,напою, магазину, вишняку, хору, коридору);

б) назви установ, закладів, організацій (інституту, клубу);

в) назви явищ природи, почуттів; процесів, станів, властивостей, загальних і абстрактних понять (смерчу, жаху, морозу, бігу, екзамену, ідеалу);

г) терміни іншомовного походження на позначення фізичних або хімічних процесів, частини площі; літературознавчі терміни (синтезу, імпульсу, реалізму, роману);

ґ) назви ігор і танців (вальсу, хокею, але гопака, козака);

д) назви річок, озер, гір, країн, островів, областей (Нілу, Байкалу, Кіпру, Кавказу);

е) місце, простір (степу, краю);

є) складні безсуфіксні слова, префіксальні іменники з різними значеннями, крім назв істот (лісосплаву, огляду, заробітку, проводу).

Кличний відмінок

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове. Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання "панове" (кличний відмінок від "пани"). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване

I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

· - о (тверда група): дружино, перемого, сестро;

· - е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;

· - є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;

· - ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю(слово "мати" відноситься до ІІІ відміни), татусю.

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень - у, - ю, - е.

· На - у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами - ик, - ок,- ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

· Закінчення - ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[ Джерело? ], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє,Юріє, Ігоре[ Джерело? ], наголошує[ Джерело? ], відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.

· Закінчення - е має іменник: Ігоре.[1]

· Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлено у підручнику з сучасної української мови див - розділ "Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові",а саме -- кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. [2][3]

· Також на - е:

o закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),

o частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),

o іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

· - е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

· - я (після вуха шиплячого — - а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

· з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.

· з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.

· з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.

· прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-16; просмотров: 214; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.119.123.10 (0.008 с.)