Професійна лексика. Професіоналізми в різних сферах спілкування.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

Бланки документів.

Бланк — це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію.

Бланк може бути віддрукований у друкарні або відтиснутий штемпелем. Два види бланків: для листів та для всіх інших документів. Бланки виготовляють у друкарнях у тому випадку, якщо кількість документів певного виду досягає 200 на рік.

Державні стандарти передбачають і кутове, і подовжене розміщення реквізитів. Група реквізитів та їх постійних частин, що відтворюються на бланку документа у вигляді єдиного блока, зветься штампом бланка.

Бланк з кутовим штампом раціональніший, оскільки праворуч від штампа на вільному місці можна заповнити реквізит “адресат”.

Якщо текст документа займає більше, ніж один аркуш, то на наступний аркуш не можна переносити лише підписи. Крім підписів, там має бути не менше ніж два рядки тексту.

Нумерація сторінок проставляється з другої сторінки. Номери сторінок позначаються на верхньому полі без крапок і тире.

Бланки документів повинні мати поля:

- ліве — 20 мм;

- верхнє — не менше ніж 10 мм;

- праве і нижнє — не менше ніж 8 мм.

Бланки фiрми виготовляються двох видів:

бланк для листів;

загальний бланк — для інших видів організаційно-розпорядчих документів.

Крім цього, можна виготовити бланки для окремих видів документів:

• постанови та розпорядження;

• наказу та розпорядження керівника організації;

• протоколу засідання та виписки з нього;

• порядку денного засідання колегіального органу;

доручення керівника та його заступника;

листа структурного підрозділу;

Бланки виготовляються:

українською мовою — для використання в межах України;

українською та іноземною мовами — для використання за межами України.

Фразеологічні засоби української мови. Фразеологічні звороти, їх походження, ознаки. Уживання фразеологізмів у різних стилях мови. Стійкі словосполучення у науковому й офі ційно-діловому стилях.

Фразеологія мови – це сукупність стійких, цілісних за складом і лексичним значенням словосполучень, наприклад: вузьке місце, питома вага, нагальна потреба, на повну потужність, наводити приклад, з огляду на сказане, класти в основу, громадська думка, у багато разів. Ці вирази, серед яких багато лексикалізованих, називають фразеологізмами, або фразеологічними зворотами. В офіційно-діловому мовленні вживають переважно книжні фразеологізми. Насамперед це безобразні фразеологізовані сполучення – завдавати шкоди (образи, удару, поразки), потребувати допомоги (підтримки, уваги), привертати увагу (на свій бік), зводити нанівець (до мінімуму. Іноді в діловому спілкуванні трапляються фразеологічні єдності – образні словосполучення, зміст яких певною мірою мотивований лексичним значенням слів або компонентами звороту, наприклад: зелена вулиця (вільно), дати зелену вулицю (дозволити, зняти будь-які перешкоди. У діловому мовленні майже не вживають фразеологічні зрощення (ідіоми) – стійкі образні словосполучення, значення яких не можна встановити із лексем, що є компонентами звороту: байдики бити (ледарювати), пекти раків (червоніти від сорому), глека розбити (посваритися), давати перцю (дуже лаяти, сварити).

До типових фразеологізмів, які вживають в офіційно-діловому стилі мови, належать: власне книжні фразеологічні одиниці (вводити в оману, дамоклів меч, відволікати увагу, віддавати належне, для більшої переконливості, дошкульне місце); термінологічні назви предметів, явищ, понять (атмосферний тиск, доменна піч, запам'ятовувальний пристрій, кишені пам'яті, автоматична телефонна станція, автогенне зварювання, ланцюгова реакція, утома металу, політика цін, радіус дії, зона зв'язку, земна вісь, роза вітрів); номенклатурні найменування (білий гриб, антонівські яблука, арабський кінь, вітряна віспа, азотна кислота, грудний еліксир, очні краплі, борна мазь, Міністерство закордонних справ, токар третього розряду, старший науковий співробітник, перший секретар посольства, військовий аташе); складені термінологізовані назви (суспільно-політична термінологія: країни, що розвиваються, Високі Договірні Сторони, країни третього світу, Соціалістична партія України, Європейське Економічне Співтовариство); лексикалізовані сполуки: до певної міри, певною (якоюсь) мірою, кінець кінцем, з року в рік, за інших рівних умов, з одного боку, з другого (іншого) боку, мати справу, мати місце, містити в собі).

Мова і культура мовлення. Мовний етикет службовця

Етикет (від франц. etiquette - встромляти) має широке тлумачення: від “зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності при дворах монархів, титулованих осіб (придворний етикет), а також у дипломатичних колах до усталених норм поведінки і правил ввічливості в якому-небудь товаристві”.

Мовленнєвий етикет тісно пов’язаний з культурою мовлення і є виразником загальної культури.

Український мовленнєвий етикет історично має такі ознаки, як увічливість (ввічливість), ґречність, чемність, вихованість, тактовність, обхідливість, коректність, делікатність, приязність, звичайність. Усі слова, що характеризують мовленнєвий етикет, становлять синонімічний ряд з домінантою ввічливість. Доречним буде з’ясування значень окремих слів. Так, обхідливість - увічливість, привітність у поводженні з людьми. А приязність - це приязнь, дружня прихильність, симпатія до когось, дружелюбність, привітність. Звичайність - вихованість, ввічливість, уважність до кого-, чого-небудь, делікатність.

Кожна розмова має свій зачин: “Як справи?”, “ Як здоров’я?” - особливий тип мовлення, де простий обмін звичайними фразами наштовхує співрозмовників вести ділову чи товариську розмову, психологічно підводить їх до суті справи.

Якщо знайомлять чоловіка й жінку, то першим називають чоловіка, потім - жінку. Лише коли жінку знайомлять з вельми старим чоловіком, то першою називають жінку. Під час зна­йомства називають спочатку ім’я, по батькові, прізвище, а потім - посаду

Телефонний етикет

Якщо це вхідний дзвінок, після привітання обов'язково потрібно пред­ставитись, спочатку назвати установу чи структурний підрозділ, потім власне ім'я (більше поширено у компаніях з іноземним капіталом). Експерти ра­дять усміхатися, розмовляючи з клієнтом, адже усмішка за допомогою інто­нації передається, відчувається по телефону; що також дозволяє налагодити контакт. Важливо зберігати доброзичливість протягом усієї розмови.

Для ефективного спілкування при вхідних дзвінках варто дотримуватися таких правил:

1) привітатися;

2) представити організацію, підрозділ;

3) представити себе (ім'я, посада);

4)пропонувати допомогу (краще сприймається більш конкретне за­питання "Чим я можу Вам допомогти?", ніж загальне "Чи можна Вам допо­могти?");

5)прислухатися до співрозмовника;

6)поважати того, хто телефонує, підбадьорювати, використовуючи прийоми рефлексивного слухання;

7)подякувати розмову.

Якщо дзвонить телефон, а ви в цей час уже говорите по іншому апарату, то повинні закінчити першу розмову й тоді розпочинати наступну.

Під час спілкування з діловими людьми домовтеся про регла­мент розмови й дотримуйте його.

Ініціатива завершення розмови належить тому, хто зателефонував. Однак коли розмовляють чоловік і жінка, то таке право належить жінці. Так само перший закінчує розмову старший за віком або службовим становищем.

1. Перебуваючи у громадському місці й одержавши вхідний дзвінок на мобільний, по можливості потрібно вийти на вулицю чи в інше приміщен­ня, інакше можна заважати присутнім своєю розмовою.

2. Якщо ви очікуєте на важливий дзвінок і тому не можете виключити телефон, включіть беззвучний режим чи скористайтеся послугою ''Голосо­ва пошта".

3. Існує певний перелік місць і заходів, де необхідно обмежити себе в користуванні мобільним зв'язком: лікарні, навчальні заклади, театри, кіно­театри, прес-конференції, громадські зустрічі, круглі столи, наради, засі­дання тощо;

4. Потрібно пам'ятати про оточуючих, адже телефонна розмова - це приватне і глибоко персональне питання.

 

 

24. Відвідувач і посадовець. За правилами етикету службових взаємин, посадовець (керівник), менеджер зобов´язані приймати відвідувачів у точно призначений час. Насамперед бажано чітко визначити дні, години і місце прийому. Якщо керівник через обставини, що склалися, не в змозі сам провести прийом, він має доручити це своєму заступникові, котрий зобов´язаний потім повідомити його про результати прийому.

Доцільно практикувати попередній запис на прийом із зазначенням питання, з яким відвідувач має намір звернутися. Це дасть керівникові змогу підготуватися до проведення прийому, отримавши необхідні відомості від співробітників установи або інших компетентних осіб.

Утім, такий порядок не є обов´язковим, відвідувачів можна прийняти і без попереднього запису. У такому разі секретар має доповісти начальникові, хто і з якого питання прийшов, і в жодному разі не вирішувати самостійно, кого пропустити, а кому відмовити.

Етикет прийому на прохання відвідувача має низку особливостей. Передусім варто брати до уваги те, що відвідувач йде на прийом з власної ініціативи, сподіваючись, що його вислухають, не перервуть, до його прохання або пропозиції поставляться уважно. На прийомі він прагне обговорити наболіле питання й домогтися позитивного рішення. Будь-які вияви тяганини й бюрократизму, зверхності й чванливості під час прийому неприпустимі.

Прийом має проходити так, щоб посадовця не відривали інші відвідувачі, телефонні дзвінки тощо. Треба дати відвідувачу можливість спокійно викласти своє прохання або пропозицію, створивши при цьому обстановку невимушеної бесіди. Необхідно зважати на характер відвідувача, а також на ту обставину, що під час прийому посадовця пересічна людина зазвичай хвилюється. Етикет зобов´язує терпляче вислухати відвідувача. Якщо він відхиляється від основного питання, слід тактовно спрямувати розмову в потрібне річище. Якщо відвідувач прийшов зі скаргою стосовно якоїсь події, потрібно уточнити, де і коли ця подія сталася, з´ясувати, які особи і якою мірою до цього причетні. Посадовець має вміти ставити питання в такій формі, щоб вони спонукали до відвертої, довірчої й аргументованої розмови.

Керівник і підлеглий. · При виникненні проблем і труднощів, пов'язаних з недобросовісною, керівнику слід з'ясувати її причини. Якщо мова йде про неуцтво, то не слід нескінченно докоряти підлеглого його слабкостями, недоліками. Подумайте, що ви можете зробити, щоб допомогти йому подолати їх. Опирайтеся при цьому на сильні сторони її особистості.

· Якщо співробітник не виконав вашого розпорядження, необхідно дати йому зрозуміти, що вам відомо про це, інакше він може вирішити, що провів вас. Більш того, якщо керівник не зробив підлеглому відповідного зауваження, то він просто не виконує своїх обов'язків і надходить неетично.

· Зауваження співробітнику повинно відповідати етичним нормам. Зберіть всю інформацію по даному випадку. Виберіть правильну форму спілкування. Спочатку попросіть пояснити самого співробітника причину невиконання завдання, можливо, він приведе невідомі вам факти. Робіть ваші зауваження один на один: необхідно поважати гідність і почуття людини.

· Критикуйте дії і вчинки, а не особистість людини.

· Тоді, коли це доречно, використовуйте прийом «бутерброда» - заховайте критику між двома компліментами. Закінчите розмову на дружній ноті і незабаром знайдіть час поговорити з людиною, щоб показати йому, що ви не тримаєте зла.

· Ніколи не радьте підлеглому, як поступати в особистих справах. Якщо рада допоможе, вас швидше за все не подякують. Якщо не допоможе - на вас ляже вся відповідальність.

· Не обростає улюбленцями. Ставтеся до співробітників як до рівноправних членів і до всіх з однаковими мірками.

· Ніколи не давайте співробітникам можливість помітити, що ви не володієте ситуацією, якщо ви хочете зберегти їх повагу.

· Дотримуйтесь принцип розподільної справедливості: чим більше заслуги, тим більше має бути винагорода.

Відзначимо, що при виборі форми розпорядження слід враховувати, перш за все, два фактори:

1) ситуацію, наявність часу для нюансів;

2) особистість підлеглого - хто перед вами, добросовісний і кваліфікований працівник або людина, яку потрібно підштовхувати на кожному кроці.

25. Розгляд скарг в установ Органи державної влади і місцевого самоврядування, установи, організації незалежно від форм власності, об´єднання громадян, підприємства, посадові особи зобов´язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Пропозиції (зауваження) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто.

Розгляд заяв (клопотань)

Органи місцевої влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи установ, організацій незалежно від форм власності, об´єднань громадян, підприємств, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов´язані об´єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов´язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов´язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон України.

26. Основні правила спілкування в інтернеті:

1. Якщо Вам надіслали повідомлення, але отримали Ви його не одразу через те, що були, приміром, в офлайні або не за комп'ютером, потрібно відповісти протягом доби. Навіть якщо Ваш співрозмовник буде не в мережі, не відкладайте свою відповідь на потім.

2. Якщо у Вас горить активний статус, відповідати слід протягом п'яти хвилин. У випадку, якщо Ви зайняті і не можете вести бесіду, найкраще встановити статус «Зайнятий / Відійшов» або «Недоступний». Щойно Ви звільнитеся, не забудьте відповісти на всі повідомлення, які надійшли.

3. Намагайтеся миттєво відповідати на запит про авторизацію. Незважаючи на те, що найчастіше таким чином Вам приходить спам, перевіряйте інформацію про користувача. Адже замість розсильних непотрібної реклами, Вам в ICQ можуть стукати і потенційні клієнти.

4. Ваш співрозмовник, як і Ви, може бути зайнятий іншими справами, тому майте терпіння і дочекайтеся відповіді. Якщо у того, з ким Ви ведете діалог в месенджері, стоїть статус «Недоступний» або «Зайнятий», а у Вас термінова справа, поцікавтеся, чи сидить він зараз за робочим комп'ютером і чи може Вам відповісти.

5. Намагайтеся писати повідомлення в робочий час, особливо, якщо відповідь співрозмовника для Вас важлива.

6. Не пишіть багато коротких повідомлень, тим паче, якщо Ви тільки починаєте діалог і хочете швидко пояснити ситуацію. Краще написати велике змістовне повідомлення, в якому Ви все розкажіть в деталях. Звичайно, на це знадобиться трохи більше часу, але, повірте, Ваш співрозмовник таким чином краще сприйме інформацію. Дуже незручно збирати по кілька слів і відновлювати розмову.

7. Не використовуйте в повідомленнях жаргонізми і нецензурну лексику. Також, не пишіть довгих, зрозумілих лише Вам, оборотів. Пам'ятайте про те, що спілкування відбувається не в живу, і співрозмовник не чує Вашої інтонації і не бачить виразу обличчя.

8. Якщо Ви не впевнені в своїй грамотності на сто відсотків, встановіть програму автоматичної перевірки орфографії. Не важливо, чи це спілкування з потенційним клієнтом, чи з керівництвом або просто зі співробітником, завжди приємніше читати грамотні і правильно написані слова. За статистикою, дуже багатьох відштовхують помилки в повідомленні. Це псує загальне враження, як про конкретного співрозмовника, так і про компанію, яку він представляє.

9. Обов'язково перечитуйте своє повідомлення перед тим, як його надіслати. Навіть якщо програма перевірки орфографії не показала помилок, помилки все-одно можуть залишитися. У результаті, слова інколи мають зовсім інший зміст, а Ви витрачаєте багато часу, щоб пояснити співрозмовнику, що мали на увазі.

10. Залишайте іншим час подумати. Навіть якщо у того, з ким Ви ведете онлайн-діалог, стоїть активний статус, відповідь на Ваше повідомлення може прийти не моментально. Тим паче, не закидайте співрозмовника іншими питаннями і не перепитуйте щось по кілька разів, будьте толерантними!

 

27. Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки. За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура - це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”.

Публічна промова – одна з форм ділової взаємодії у формі монологу доповідача перед аудиторією. Публічна промова як компонент ділового спілкування повинна бути не тільки переконливою, але й красномовною, доказовою, логічною, продуманою.

Вимоги до публічної промови:

1)промова повинна бути від початку і до кінця захоплююче цікавою і корисною. Уважні слухачі дуже тонко відчувають, коли оратор вичерпав своє красномовство і втрачають до нього інтерес;

2) промова повинна бути складена правильно в композиційному відношенні і містить вступ, основну частину і висновок.

Підготовка до публічної промови. Публічна промова вимагає навіть від досвідчених ораторів ретельної підготовки, а для початківців це обов'язкова вимога. Підготовка промови є творчою роботою,що приносить її авторові радість й імпровізаційний азарт. До такої підготовки належить насамперед обміркована послідовність всіх етапів роботи.

Античний риторичний канон виділяв 5 етапів підготовки і проголошення промови:

Інвенція (лат.винахід). На цьому етапі збирають і систематизують необхідний для майбутньої промови матеріал.

Диспозиція (лат. розташування). Автор майбутньої промови обмірковує матеріал, структурує його, пов'язує деталі, готує коментарі до матеріалу.

Елокуція (словесне оформлення думки). У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів, стилістичне оформлення головної частини, формулювання виступу і висновку, остаточна редакція тексту.

Меморіо (лат. запам'ятовування). На цьому етапі необхідно подумки освоїти написаний текст, навіть вивчити його напам'ять і спробувати освоїти риторично, тобто виділити місця, де необхідно зробити паузу, змінити модуляцію голосу, скористатися жестами – надати промові індивідуального ораторського стилю.

Для ефективного виступу з промовою діловій людині недостатньо тільки обрати тему, необхідно подумати і про призначення промови

 

28. Усний виступ виграє і від доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основі ритмомелодики фрази, як період чи парцеляція.

Суттєву роль відіграє й інтонація -- збільшення чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від важливості певного елементу змісту.

Поведінка оратора під час виступу

Перед публічним виступом, щоб почуватися більш упевнено, ораторові необхідно "настроїтись": уявити обстановку, склад слухачів, переглянути ще раз текст або конспект виступу, зібратися з думками. Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде мова.

Для оратора важливо встановити і в подальшому підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій -- бадьорий, ставлення до слухачів -- доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями,

Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами -- інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним.

Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів -- навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу.

Здебільшого у слухачів виникають певні запитання, що стосуються змісту висловленого. Можливі запитання оратор передбачив ще під час підготовки до виступу. Але якщо виникнуть непередбачені, відповідати на них треба престо і ясно. І що найголовніше -- щиро, не уникаючи важких проблем чи неприємних деталей.

Жанри:Мітингова

промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.

Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови зазвичай не нова для слухачів, тому завдання оратора - виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, щоб відоме сприймалося по-новому. Залежно від того, чи ця промова є імпровізованою, а чи підготовленою й навіть попередньо написаною, вона має містити більше чи менше рис розмовного мовлення.

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь -це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього треба чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал; окремі положення загального плану потрібно пов'язати в одну струнку систему викладу, подбавши про зв'язки між частинами; хоча вся доповідь звичайно читається повністю або тезисно, її вступну та заключну частини належить написати повністю і прочитати попередньо кілька разів, щоб позбутися під час виступу невпевненості, розгубленості.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу - також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

1)Промови, що читаються за конспектом

У певних випадках „по-написаному” говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Офіційна політична промова є першим прикладом читаної за рукописом промови.

2) Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам’ять

Виступи тривалістю 1−2 години напам’ять не вивчити. Запам’ятавши певний обсяг матеріалу викладачі (оратори) викладають його перед аудиторією „з пам’яті”, часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.

Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом (цифрами та цитатами). Читати тези не слід, а заглядати в них − можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.

3)Промови, які готують заздалегідь і вчать напам’ять

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно, але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, при вшануванні ювіляра. Спочатку рекомендують написати свій виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам’ять.

4)Імпровізовані промови (експромти)

Такі промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Але найкращий експромт − той, що заздалегідь підготовлено.

Імпровізувати перед аудиторією може, як правило, дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від природи досить рідкісний дар.