Наукова комунікація як складова частина фахової діяльності

Змістовий модуль 3

Наукова комунікація як складова частина фахової діяльності

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2

Українська термінологія в професійному спілкуванні (2год.)

 

І. Підготуйте відповіді на запитання, виконайте завдання:

 

1. Самостійна робота.

2. Підготуйте короткий виступ «Українські електронні термінологічні словники».

3. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. «Усяка наука, - за словами І.Свєнціцького, - це систематичне і дотепне окреслення (дефініція) певних явищ – особливою, тій науці належною мовою». Охарактеризуйте термінологію обраного вами фаху. Підберіть і запишіть у зошити приклади термінів (10-15) вашого фаху.

2. Якими способами утворюються терміни? Випишіть зі словника фахових термінів 5 понять, запишіть їх стислу дефініцію, визначте структуру та спосіб їх творення.

3. Визначте і поясніть, в який спосіб утворено наведені терміни та термінологічні сполучення.

 

Сатиновий друк, миша комп’ютера, надвиробництво, ПМ (прикладна математика), картридж, файл, швидкість набору, модем, принтер, сканер, джойстик, інтерфейс, самодрук, основний текст, інформатика, розмітка сторінки, копіювати, верхній колонтитул, текстове поле, копіювання виділеного фрагменту.

4. Спираючись на засвоєну теоретичну інформацію, поясніть, чому термінологічні назви осіб за професією утворено неправильно і які вимоги до термінів порушено. Запишіть правильні варіанти.

 

Бетонувальник, забійник, гірничий, гравірувальник, комп’ютерщик, лікар-зубник, доменщик, налагоджувальник.

 

3. У чому полягає різниця між термінами, професіоналізмами, номенклатурними назвами?

 

4. Прочитайте запропонований текст. Дайте відповіді на запитання: Що таке професіоналізми? Чи є професіоналізми відхиленням від літературної мови? З яких причин виникають професіоналізми? Які професіоналізми трапляються у мові студентів? У який спосіб їх утворено?

Науково-термінологічна лексика, виробничо-професійна лексика

Основу лексичного складу мови становить загальновживана стилістично нейтральна лексика, котру вживають у різних жанрах усіх стилів.

До загальновживаної лексики належать слова, які називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: рука, голова, хліб, земля, писати, ходити, червоний, десятий тощо.

Інші групи слів можна назвати лексикою вузького стилістичного призначення, характерною для одного стилю або для кількох. До стилістично маркованої лексики можна віднести науково-термінологічну, виробничо-професійну, офіційно-ділову та інші.

Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки, виробничо-професійної діяльності та офіційно-ділового спілкування. Терміном називають спеціальне слово, що вживають у певній галузі знань для точного найменування певного поняття науки. Кожній галузі властиві свої терміни: косинус, діаметр, трикутник; молекула, клітина, атом; відмінок, прикметник, орфографія; грип, аспірин, пневмонія тощо.

Учені ставлять такі вимоги до терміна:

- термін повинен бути однозначним у межах однієї наукової системи;

- термін повинен точно називати поняття, риси, ознаки позначуваного поняття (явища);

- термін повинен бути позбавленим емоційно-експресивного забарвлення і має бути стилістично нейтральним;

- термін не повинен мати синонімів, принаймні в межах однієї терміносистеми;

- термін повинен узгоджуватися із внутрішніми законами мови, яка ним користується, від нього мають легко утворюватися похідні терміни;

- термін повинен бути стандартним (загальновизнаним) і зафіксованим у термінологічному словнику.

Науково-термінологічна лексика української мови формувалася і продовжує поповнюватися такими шляхами:

1. Внаслідок запозичення слів із інших мов. Саме слово "термін" є запозиченням з латинської мови, де означає "кінець, кордон, межа" тобто слово вказує на чітку межу значення, що є особливо важливим для науки. Приклади запозичених термінів: кворум, діалог, теорема, радіус, реакція тощо.

2. Терміни утворюються за чинними у мові словотвірними моделями від власних слів та іншомовних коренів: ділити – дільник – дільниця – поділка та ін.

Кристал – кристалічний – кристалізація – перекристалізація

3. Дуже часто терміни та термінологічні сполучення утворюються на ґрунті переосмислення значення уже відомих слів, у якому криється подібність між відомими і новими речами, явищами, ознаками, функціями. Основою для переносу може бути подібність зовнішнього вигляду (лапка машини, крило автомобіля, диск гальмівний) чи подібність певної функції (електрозварювальний шов, меню комп’ютера) тощо.

Виробничо-професійна лексика (професіоналізми) вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів і знарядь, предметів виробництва. Кожна професія має свій перелік професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і ділова лексика, і загальновживані слова, що набувають фахового значення, і професійний жаргон.

Наприклад, баранка (" кермо "), маршрутка (" маршрутне таксі "), технічні оливи, човник ткацького верстата.

Виробничо-професійна лексика утворюється:

1) за допомогою об’єднання словосполучення в одне поняття вантажівка (" вантажна машина "), товарняк (" товарний потяг ", вишка (" вища математика ");

2) зміною наголосу: компáс, рапóрт;

3) переосмислення значення слів: вікно (час, вільний від занять), козел (пристосовування для ремонту);

4) порушенням граматичної норми слова: геологічні тиски, коксівні вуглі.

Часто для утворення професіоналізмів використовують префікси за-, не-, недо, до- (запроцентувати, дообладнати, недопідписання угоди) або суфікси -ість,- ація, -ат та інш. (ударність верстата).

Виробничо-професійна лексика спрощує спілкування фахівців, але оскільки дуже часто вона емоційно забарвлена (зробити ляп) та утворюється з порушенням граматичних норм слова або словосполучення, то вживати її в писемному мовленні слід дуже обережно, віддаючи перевагу загальновживаній термілогічній лексиці та уникаючи професійного жаргону.

4. Що таке кодифікація і стандартизація термінів? Яке їх значення в розвитку термінології?

5. За яким алгоритмом укладають термінологічний стандарт?

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового дослідження. Назвіть особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

Яка структура наукового тексту?

Які ви знаєте загальні вимоги до наукового тексту?

9. Прочитайте текст. Підготуйтеся відповідати на контрольні запитання за його інформацією.

Науковий стиль

Комунікативна функція мови залишається провідною і постійною на всіх етапах історичного розвитку суспільства. Мова призначена найкращим чином обслуговувати спілкування людини в різних сферах її соціального життя. З розвитком наукових знань, появою необхідності обмінюватися цими знаннями виникають і вживаються певні мовні засоби, які найкращим чином забезпечують саме цю галузь суспільної мовленнєвої практики. Отже, науковий стиль – це такий функціональний стиль, що обслуговує всі ділянки наукових знань, сферу науки, навчання і освіти. Функцією наукового стилю є вироблення і осмислення об’єктивних знань про дійсність. Метою наукового стилю є доведення істинності певних знань, формулювання й обґрунтування гіпотез, повідомлення про хід, зміст та результати наукових досліджень тощо. Науковий текст повинен впливати лише на розум людини, не викликаючи емоційних реакцій (у загальному розумінні цього слова).

Кожний функціональний стиль відрізняється певним набором характеристик. Визначення стильових рис будь-якого функціонального стилю літературної мови залежить від способу викладу матеріалу, який обумовлює вибір мовних засобів і особливості їх вживання у мовленні.

Спосіб викладу матеріалу в науковій літературі – формально-логічний (за визначенням професора О.Л Пумпянського і характеризується наявністю таких рис: точність, логічність, послідовність, об’єктивність, узагальненість, однозначність, беземоційність, безособовість і т. ін.

Будь-який функціональний стиль літературної мови базується на використанні певних мовних засобів. Серед лексичних засобів у науковому стилі значне місце посідає спеціальна лексика – загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни. Оскільки наука оперує поняттями, науковий текст насичений абстрактною лексикою, наприклад: властивість, здатність, старанність, можливість. Загальновживані слова використовують, як правило, тільки в одному значенні, наприклад, із восьми значень слова світло (Словник української мови. Т.9, с.92-93) науковий стиль вибирає тільки значення «енергія, випромінювана якимось тілом». На основі цього значення слово світло входить до термінологічних сполучень дисперсія світла, лампа денного світла і т.ін. Хоча основою лексичного шару наукового стилю є загальновживана лексика. Такі слова використовують у своїх прямих предметних значеннях.

Граматика. Морфологія.

Іменник. Практично всі дослідники зазначають, що у науковому стилі іменників набагато більше, ніж дієслів, серед них іменники з абстрактним значенням, віддієслівні іменники, зокрема з суфіксом -ення (вивчення, дослідження, направлення); спостерігається тенденція до заміни форм однини формами множини (сланці, вапняки, води (ґрунтові води); до того ж для розгорнутого опису деяких понять використовують так звані низки іменників у родовому та інших відмінках («з’ясування закономірностей формування структури виробництва»).

Прикметник.

У сучасній науковій прозі переважають відносні прикметники. Не використовують короткі форми. Звужується можливість уживання ступенів порівняння якісних прикметників.

Займенник. Формально-логічний спосіб викладу передбачає специфічне використання займенників: відсутній особовий займенник я; особові займенники представлені переважно формами 1-ї особи множини і 3-ї особи однини і множини; вживані вказівні займенники цей, такий, той, що виражають логічний зв’язок між частинами висловлення.

Дієслово та дієслівні форми. Вживані дієслова у формі теперішнього часу постійної дії або абстрактного теперішнього та абстрактного майбутнього; у формі минулого часу із узагальненим значенням; переважають дієслова недоконаного виду. У сучасній українській мові майже повністю відсутні активні дієприкметники теперішнього часу, які є дуже характерною прикметою деяких інших мов (наприклад, російської, польської).

Натомість уживаються прикметники, наприклад: решающий – вирішальний, металлорежущий – металорізний, жизнеутверждающий – життєствердний, нержавеющий – нержавкий; іменники, наприклад: заведующий – завідувач, начинающий – початківець.

Синтаксис. Речення – великі за обсягом, розгорнуті складні з розгалуженою системою різних підрядних компонентів, відокремлених компонентів, відокремлених зворотів (зокрема дієприкметникових та дієприслівникових), вставних і вставлених конструкцій. Речення мають чітко організовану будову, що найбільш сприяє послідовному і аргументованому висловленню складної думки.

Позамовні засоби. У науковій літературі використовують такі способи передачі інформації, як одиниці виміру, ваги, довжини площі і т.п., формули, графіки, креслення, схеми, діаграми, таблиці, а також різноманітні друкарські засоби: всілякі підкреслення, шрифти і т.д.(………….)

Контрольні запитання:

1) Який функціональний стиль мови називають науковим?

2) У чому полягають функція й мета наукового стилю?

3) Чим у науковому стилі обумовлений вибір мовних засобів для вираження думки й чому?

4) Яка лексика вживана в науковому стилі?

5) Які морфологічні особливості властиві науковій прозі?

6) Які синтаксичні засоби відіграють найважливішу роль у побудові наукового тексту?

7) Які позамовні засоби використовують у науковому стилі?

 

10. Напишіть на окремому аркуші паперу зразок тексту в науковому стилі (4-5 речень). Схарактеризуйте текст за планом: а) сфера вживання; б) призначення; в) жанри реалізації; д) загальні позамовні ознаки; е) мовні особливості; є) підстилі.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4

План,тези, конспект як важливі засоби організації розумової праці

І. Підготуйте відповіді на запитання, виконайте завдання

1. Якоформлюють результати наукової діяльності?

2. Що таке план? Для чого складають план?

3. Які види плану ви знаєте?

4. Складіть і запишіть план (питальний, номінативний або тезовий) до написання розширеного реферату за однією з обраних тем (відповідно до опрацьованих публікацій, злучаючи кілька (3-5) наукових джерел). Загальним обсягом 1 сторінка, разом зі списком використаних джерел.

5. Що таке теза? Поясніть, як відповідно до мети їх поділяють?

6. Які ви знаєте вимоги до складання тез?

8.Які вимоги передбачено щодо оформлення тез у вигляді публікації?

9. Скориставшись пам’яткою, напишіть тези запропонованого тексту. Визначте в тексті слова іншомовного походження, поясніть їх значення, доберіть українські відповідники, якщо це можливо.

 

Поширення наукової інформації у Всесвітній мережі Інтернет відбувається різними шляхами, зокрема за допомогою розміщення на веб-сайтах наукових текстів – статей і анотацій. Електронні статті, розташовані на персональних веб-сторінках лінгвістів, містять констатації, твердження та припущення наукових розвідок. За змістом і побудовою вони практично не відрізняються від аналогічних зразків цього жанру, репрезентованих у сучасних друкованих виданнях.

Досить часто на веб-сторінках поряд із електронними статтями представлено й електронні анотації. Анотацію визначають як форму короткого викладу змісту книжок, статей тощо, іншими словами, анотації є самостійними текстами, які утворені в результаті згортання основного тексту. Основною метою електронних анотації є передавання адресатові попередніх уявлень про незнайому публікацію й тим самим надання допомоги в пошуку необхідної інформації. Такі тексти спрямовані на повідомлення нової наукової інформації й насичені термінологічними сполученнями.

Електронні анотації мають клішовану композиційну структуру. Вони обмежуються назвою тематики або основної проблематики тексту-першоджерела та повідомляють відомості загального характеру. Тематичний зміст анотацій визначений завданнями викладу основних аспектів вихідного наукового тексту й складається з опису проблематики тексту-першоджерела та короткої характеристики дослідженого матеріалу (За С. Данилюк).

Пам’ятка №1

Складові, які виокремлюють у змістово-композиційній структурі тез:

1. Преамбула (1-2 тези).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики.

2. Основний тезовий виклад (3-6 тез).

Основний тезовий виклад передбачає вирішення таких завдань:

· Сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об’єкт і матеріал дослідження.

· Описати перебіг дослідження.

· Визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів.

3. Висновкові теза/тези (1-2 тези).

Висновкові теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Література

1. Шевчук С.В, Клименко І.В. українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алерта, 2011. – С.538-540.

 

11. У роботі з текстами часто вдаються до конспектування як важливого засобу організації розумової праці. Що таке конспект?

12. Які ви знаєте вимоги до конспекту?

13. Проаналізуйте різні види конспектів (плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний).

14. Прочитайте текст. Складіть опорний конспект, використовуючи цитати, виписки.

 

Мережеві технології

Сучасна інформаційна технологія немислима без використання персонального комп'ютера й телекомунікаційних засобів. Офісні комп'ютерні технології - це інструменти інформаційних технологій, застосовуваних на автономних персональних комп'ютерах. Очевидно, що відомості, які накопичуються на одному комп'ютері, доступні, насамперед, працюючому за ним користувачу. Звичайно, є можливість передачі цих відомостей і іншим користувачам за допомогою магнітних або оптичних дисків, але це не найзручніший і швидкий спосіб.

Тому згодом виникла ідея обміну повідомленнями між комп'ютерами через лінії зв'язку - так звана комп'ютерна телекомунікація, на базі якої з'явилися мережеві інформаційні технології. Вони являють собою об'єднання технології збору, зберігання, передання й обробки даних, відомостей на комп'ютері з технікою зв'язку й телекомунікаціями.

Комп'ютерна мережа - сукупність комп'ютерів, з'єднаних за певними правилами лініями зв'язку для забезпечення спільного доступу до ресурсів і обміну певними відомостями, даними.

Серед комп'ютерних мереж розрізняють локальні (об'єднують комп'ютери в одному приміщенні або організації) та глобальні (декілька з'єднаних між собою локальних мереж). Глобальні мережі умовно поділяють на регіональні (у межах міста, області, інститутів), міжнародні та міжконтинентальні (об'єднують абонентів з різних країн). Найбільшою глобальною мережею є мережа Інтернет (Internet), яка охоплює всі континенти Землі. Її функціонування охоплює велику кількість інформаційних технологій, зокрема електронну пошту e-mail, універсальну систему доступу до гіпертекстової інформації у просторі всесвітньої павутини WWW (World Wіde Web), систему передавання файлів, підтримки груп новин та організацій тематичних конференцій, сучасні системи спілкування (миттєві обміни повідомленнями, форуми, чати, вебінари тощо).

Миттєвий обмін повідомленнями - це спосіб негайно зв'язатися зі знайомими людьми за допомогою Інтернету, що надає змогу спілкуватися так само природно, як за допомогою телефону або розмови. Обмін повідомленнями може відбуватися між двома або кількома співрозмовниками (конференція, чат - віртуальна розмова, бесіда у реальному часі) за допомогою програм миттєвого обміну (інтернет-пейджерів, месенджерів або комунікаторів). Такі програми зазвичай дозволяють додатково передавати файли, зображення, звукові сигнали та повідомлення, участь у певних конференціях, здійсненя спільних дій (наприклад, гра) і т. д. Основними програмами комунікаторами є ICQ (перший інтернет-комунікатор з можливостями пересилки файлів, надсиланням SMS-повідомлень, послугами чата, відеоконференцій), Skype (дозволяє вести безкоштовні розмови між користувачами, платні розмови з власниками мобільних і стаціонарних телефонів, обмінюватись текстовими повідомленнями, проводити відео конференції), Google Talk (інтернет-комунікатор найпопулярнішої пошукової інтернет-служби Google з можливістю надсилання текстових повідомлень та голосових розмов), Yahoo! Messenger (має всі потрібні функції для здійснення комунікації у мережі).

Спеціальний розділ, що існує на багатьох сайтах для обговорення матеріалів, що знаходяться на них, у якому можна опублікувати свою думку, ознайомитися з відгуками інших, називають форумом. Фактично, це перелік повідомлень, залишених різними користувачами. Учасники форумів, реєструючись, часто не повідомляють дійсних імен, а користуються ніками (псевдонімами). За дотриманням правил форуму слідкує оператор (модератор).

За необхідності діалогу в режимі реального часу доцільно користуватись чатом (способом віртуального спілкування у реальному часі). Програма проста у користуванні, що зробило службу чат популярною та вільною до висловлювань.

Вебінар - захід, що проходить у режимі онлайн. Він схожий на звичайний семінар: послідовні доповіді, показ демонстрацій, запитання й відповіді, проте все це відбувається в режимі реального часу через Інтернет. Під час проведення заходу кожний із учасників знаходиться біля свого комп'ютера, а зв'язок між ними підтримується через Інтернет за допомогою браузера. Головна перевага вебінарів - вам не потрібно нікуди їхати, просто зайдіть до віртуального конференц-залу, де показуватимуться презентації та відеотрансляції доповідачів і де ви зможете поставити їм запитання. Ви бачите та чуєте доповідача і можете письмово поставити йому запитання. Доповідач вас не бачить, але може читати ваші запитання й відповідати на них. Так само ваше запитання бачать усі учасники вебінару (Шевчук С.В, Клименко І.В. українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алерта, 2011. – С.545-546).

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5

Праці

 

І. Підготуйте відповіді на запитання, виконайте завдання

 

1. Що таке анотування?

2. Які функції виконують анотації?

3. Проаналізуйте довідкові, рекомендаційні, описові та реферативні анотації.

4. Напишіть анотацію до наукової статті. (Шевчук С.В, Клименко І.В. українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алерта, 2011. – С.548-552).

Ірина Фаріон

МОВА ЯК ДУХОВНО–НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

“Мова – найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж інших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб’єктом історії” (Ольга Федик).

Не існує неомовленого буття – про це свідчить Євангелія від Йоана: “Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього”. А відтак: “... І Слово стало тілом, і оселилося між нами...” – акт найменування світу рівнозначний актові світобудови.
Нема грандіознішої метафори над Біблію. Через те кожен інтерпретує біблійні словообрази відповідно до набутого рівня цивілізаційного й індивідуального поступу та світовідчуття. Засаднича Йоанова теза містить полярний синтез словознака: дух і матерія як вічне змагання двох первнів у первинності–вторинності, у началі–похідності, у змісті–формі, зрештою – у бутті–небутті. Ця теза сповна розкриває духовну природу мови, надаючи їй трансцендентного (потойбічно-божественного) змісту.
За Гельдерліном, слово стало і найнебезпечнішим із благ. Бо воно посвідчує, хто ми є насправді. Воно є нашим домом, у якому ми, живучи, збуваємось. Воно є і нашим творцем, бо ж “ним постало все”. І це все, попри свою універсальність, найцінніше своєю окремішністю, як найціннішою є людська індивідуальність, виявлена на тлі загалу. Так і мова не могла бути збережена єдиною для всіх, як і рід людський не міг лишитися одним табуном [1]. Отож різні мови – як різні люди, запорука існування яких – відмінні й подібні до себе, а відтак “кожна нація – це свого роду індивідуальність, головними ознаками якої є особливості психічного складу і типів мислення...” [2].

Мова – категорія духовна

Рушієм національного є дух,

А екзистенцією духу є мова (Вільгельм Гумбольдт)

Із біблійної тези очевидно, що слово, а отже, мова – категорія духовна, або інакше, за визначним дослідником психологізму у мовознавстві Г. Штайнталем, мова – це логіка духу народу. А дух, образно кажучи, це все те, що становить силу і гідність народу і переходить у спадок від одного покоління до іншого. Відтак розмаїтість мов та народів зумовлена різним проявом духовної сили, і, водночас, мова є тією субстанцією, що стимулює загальнолюдську духовну силу до постійної діяльності. Логічним у цьому контексті є висновок В. Гумбольдта: важко уявити собі, щоб тотожність чогось була більшою, ніж між мовою народу та його духом, і народи мають через те різні мови, що їм властиві засадничі духовні відмінності [3]. Мова позначає не самі предмети, а поняття, які дух незалежно від них утворює у процесі мовотворчості. І саме в цьому утворенні понять, яке слід розглядати як глибоко внутрішній процес, що випереджає артикуляцію, і полягає духовна зумовленість і окремішність нації.
На думку Г. Штайнталя, а відтак і О. Потебні, індивідуалізованість духу народу ніде не виражена так яскраво, як у своєрідній формі мови. Власне мова є істинним ядром духу народу [4]. Спільні дії індивідуума і його народу загалом базовані на мові, якою і з допомогою якої народ думає. Історія мови й історичний розвиток духу народу – навзаєм проникні категорії буття, що стисло до пружини виражено у тезі: “Доля мови формує долю народу” [5]. Повертаючи цю тезу в річище теперішніх суспільних обставин, позначених втратою національно-мовних пріоритетів, варто пригадати класиків: перемогу здобуває не сила рук і не досконалість зброї, а сила духу [6], а відтак стає зрозумілим умовивід О. Забужко, що “сучасна духовна криза, яка опанувала українське суспільство, є насамперед кризою українського мовомислення”, а “боротьба за мовну емансипацію є не чим іншим, як боротьбою з тоталітаризмом на щонайінтимнішому з його плацдармів – на терені людського духу” [7]. Оскільки природа вибрала боротьбу як шлях удосконалення мови (цебто самого буття), то або боротися – або пропасти; або демонструвати дух як найважливішу народну окремішність у мовній екзистенції – або асимілюватися з кимось; або розуміти закладену Богом гармонію внутрішнього і зовнішнього (змісту–духу та форми–матерії) – або гіпертрофувати матеріальні потреби коштом єдиного універсального прояву духу – мови.

Діалог у мережі

Діалог - це процес взаємного спілкування, коли відбувається постійна зміна ролей. Якщо хтось із партнерів відмовляється від своїх реплік, то діалог перетворюється в монолог.

Діалог в Інтернет можна спостерігати в різноманітних телеконференціях, проведених у режимі реального часу (чати, відео, телеконференції). Однак у ході переписки по електронній пошті (якщо вона досить інтенсивна) часто використовується прийом "цитування", коли обмін репліками партнерів за перепискою більше нагадує діалог, ніж монологічні висловлення.

Психологи виділяють два класи діалогів:

· інформаційний (коли до початку спілкування між партнерами є розрив у знаннях);

· інтерпретаційний (коли знання у партнерів приблизно рівні, але одержують різну інтерпретацію).

Для ділової бесіди характерні: диференційований підхід до предмета обговорення з урахуванням комунікативної мети, швидкість реагування на висловлення партнерів, критична оцінка думок, аналітичний підхід до обліку та оцінки обговорюваних проблем, відчуття власної значущості у вирішенні порушеної в бесіді проблеми.

Типовий електронний лист

Незважаючи на активний розвиток мультимедійних комунікаційних засобів, завдяки яким користувачі Інтернет можуть спілкуватися один з одним у режимі реального часу, основною формою спілкування в мережі як і раніше залишається електронна пошта. При формальному спілкуванні по Інтернет електронні листи складають відповідно до норм і принципів оформлення ділової документації. При цьому важливо пам'ятати про правила телекомунікаційного етикету, прийняті в Інтернет.

Електронне лист завжди починається зі звертання:

· загального нейтрального (коли ви звертаєтеся до групи осіб або не знаєте точного імені одержувача) Приклад: Шановні колеги! Шановні співробітники!;

· прямого (коли ви знаєте ім'я людини).

Після звертання складають основний текст, у якому можна умовно виділити три частини:

· Перше речення (або пари речень) - коротке формулювання основної теми, мети листа.

· Друга, основна частина - розвиток теми, повідомлення найбільш важливої інформації.

· Третя частина - прощання, заключні репліки, в яких намічаються запитання, дати зустрічей і подальших обговорень тощо.

На завершення ставлять електронний підпис. Він може бути коротким (коли вказують тільки ім'я та прізвище), а може повідомляти про відправника більш-менш повну інформацію, наприклад, ім'я, посада, місце роботи, адреса електронної пошти, адреса звичайної пошти, адреса веб-сайту, на якому представлена інформація про користувача або установу, де він працює, телефони (домашній і робочий), факс тощо.

Електронний лист повинен бути не дуже довгим і легким для прочитання. Якщо до нього додають які-небудь документи, то їх прикріплюють до листа у вигляді вкладок (найчастіше, у заархівованому вигляді, - для економії часу на передачу).

Серед електронних листів особливе місце займають так звані представницькі листи, які використовуються для подання, знайомства, зав'язування контактів по мережі. Представницький лист повинен бути простим, але цікавим для одержувача. Його пишуть в такій формі:

· Головна ідея листа.

· Загальне подання - ім'я й прізвище.

· Професія, займана посада, місце роботи.

· Місце, де живе автор листа (чим воно знамените, які природні й культурно-історичні пам'ятники є поблизу тощо.).

· Контактна інформація (повний електронний підпис).

Етика при проведенні чату

Крім загальних вимог етики, при проведенні чату його учасники повинні дотримуватися таких правил:

проявляти повагу і доброзичливість до співрозмовника. Забороняється своїм мовленням завдавати співрозмовнику різного роду збиток, образу, виражати зневагу. Слід уникати прямих негативних оцінок особистості партнера по спілкуванню. Чемно ставитися до співрозмовника. Ввічливість повинна бути не перебільшеною, а відповідною до даної ситуації. Тобто необхідно враховувати стать, вік, соціальний стан учасника дискусії. Рекомендується пом’якшувати своє мовлення, знімати зайву категоричність.

Не випинайте власне «я». Мовцеві потрібно бути скромним у самооцінках, не нав’язувати співрозмовнику власні думки й оцінки, спробувати переконати його. Потрібно вміти стати на позицію партнера по спілкуванню (З журналу).

Пам’ятка №1

Як писати реферат

1. Визначити тему.

2. Дібрати літературу: документи, першоджерела; монографії, довідники, збірники; газетні та журнальні матеріали.

3. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основних думок.

4. Скласти список розділів, який може бути і планом реферату.

5. Продумати план реферату, можливе його розширення.

6. Систематизувати опрацьований матеріал.

7. Остаточно продумати та уточнити план реферату.

8. У кінці реферату слід подавати список використаної літератури

9. Бібліографічний опис джерела списку літератури оформити відповідно о вимог.

Пам’ятка №2

Структура реферату

1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована установа; назва закладу; назва кафедри, на якій виконано роботу; назва дисципліни; тема реферату; назва виду документа (реферат); посада (студент) та номер групи, у якій навчається автор; прізвище, ім’я, по батькові автора, місто і рік написання).

2. План.

3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків.

4. Список використаної літератури.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 6-7

І частина

Пам’ятка №1

Типовий план написання тексту рецензії:

1) об’єкт і предмет аналізу;

2) актуальність теми;

3) короткий зміст;

4) формулювання основної тези;

5) загальна оцінка;

6) недоліки, прорахунки;

7) висновки.

Об’єктом оцінювання служать насамперед:

- повнота, глибина, всебічність розкриття теми;

- новизна та актуальність поставлених завдань і проблем;

- коректність аргументації і системи доказів;

- достовірність результатів;

- переконливість висновків.

Пам’ятка №2

ІІ частина

Література

1.Йоган Ґ. Гердер. Мова й національна індивідуальність // Націоналізм. Антологія. Київ, 2000,с.37.
2. Кессиди Ф.Х. Народ и нация // Философская и социологическая мысль, 1992, №.6,- с. 37.
3. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человеческого рода // Хрестоматия по истории языкознания ХІХ–ХХ веков. – М., 1956,с.71–72.
4. Штайнталь Г. Грамматика, логика и психология // Хрестоматия. – Там само, с. 116.
5. Возняк Т. Відродження івриту та української мови // Тексти та переклади – Харків, 1998,с.249.
6. Фіхте, Йоган Ґ. Що таке народ у вищому розумінні цього слова і що таке любов до Батьківщини // Націоналізм. Антологія. Київ, 2000, с.54.
7. Забужко Оксана. Філософія і культурна притомність нації; Мова і влада // Хроніки від Фортінбраса. К., 1999, с.135, 102–103.
8. Сосюр, Фердінан де. Курс загальної лінґвістики. – К., 1993, с. 168.
9. Мовчан Павло. Мова – явище космічне. – К., 1994, с. 116.
10. Федик Ольга. Мова як духовний адекват світу (дійсності). – Львів, 2000, с. 227.
11. Гайдеґґер, Мартін / Возняк Тарас. Тексти та переклади. – Харків, 1998, с. 350, 315.
12. Сепир Е. Положение лингвистики как науки // Звегинцев В.А. История языкознания ХІХ–ХХ веков в очерках и извлечениях. – М., 1964, т.1, с. 37.
13. Кононенко І.В. Національно-мовна картина світу: зіставний аспект (на матеріалі української та російської мови) // Мовознавство. – 1996, № 6, с. 39.
14. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997, с. 456.
15. Роль человеческого фактора в языке. Язык и картина мира / Отв. ред. Б. А. Серебрянников. – М., 1988, с. 175–177.
16. Кононенко І. В. Там само, с. 45; Білецький А. О. Про мову і мовознавство. – К., 1997; Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К., 1999.
17. Федик Ольга. Мова як духовний адекват світу (дійсності): Львів, 2000, с. 74–75.
18. Возняк Тарас. Спроба формального підходу до опису семантичного простору мови // Тексти та переклади. – Харків, 1998, с. 13; Ґадамер, Ганс Ґеорґ. Про вклад нації у пошук істини. – Там само, с. 391.
19. Чехович К. Думки О.Потебні про національність. – Львів, 1931.
20. Франко Іван. Поза межами можливого // Націоналізм. Антологія. – К., 2000, с. 171.
21. Забужко Оксана. Репортаж із 2000-го року. – К., 2001, с. 78.
22. Лісовий В. Що таке національна (українська) ідея? // Націоналізм. – Київ, 2000, с. 625.
23. Міхновський Микола. Націоналізм – всесвітня сила // Націоналізм. – Київ, 2000, с. 159.
24. Мовчан Павло. Мова – явище космічне. – Київ, 1994, с. 157.
25. Тимошевський О. Мова і національність. – Чернівці, 1912, с. 13.
26. Погрібний Анатолій. Якби ми вчились так, як треба... Розмови про наболіле. – К., 1999

 

Пам’ятка №1

І. Однотомні видання

Книги чотирьох авторів

Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. Масова комунікація: Підручник. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Або:

Масова комунікація: Підручник / Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Перекладні видання