Реконструкція міст допромислового періоду

Законодавче регулювання забудови міст було започатковане ще за часів Київської Русі, коли основою для будування міст та регулятором їх благоустрою і реконструкції був «Закон градський». Закон визначав, що кожний новий будинок впливає на загальний вигляд міста, а тому нове будівництво має здійснюватися з дозволу місцевої влади та погоджуватися з сусідами.

Цей закон запозичений з візантійських «Мирських законів». Звідти ж у давньоруське містобудування увійшов планувальний модуль 12 стоп, що коригував відстань між дворами та довжину фасадів будинків, а також визначав ширину вулиць і майданів [20].

Та великих реконструктивних заходів у ті часи не проводилося (за винятком відновлення міст після руйнівних війн та великих пожеж).

Після занепаду слов' янських земель під час татаро-монгольської навали деяка динаміка формування мережі міст в Україні у XIV - XVI століттях спостерігалася в основному на Правобережжі.

Запровадження в ряді міст Магдебурзького права, що протягом XV - XVI століть звільнило міста від управління і суду феодалів, викликало посилення регламентації забудови центрів міст та ущільнення забудови середмість. Так, у другій половині XVI ст. у Львівському середмісті виникає Нове місто з регулярним плануванням та ринковою площею в центрі (рис. 4.1, 4.2). Такого ж регулярного планування набули центри Кам' янця-Подільського, Рогатина.

В центральній та Лівобережній Україні, що постійно спустошувалися турецько-татарськими нападами, залишилися лише окремі міські поселення, що мали, як правило, нерегулярне планування.

Київ відроджувався дуже повільно. Тільки в 1470 році був відбудований Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Інтенсивна ж реконструкція розореного міста розпочалася лише в XVIH столітті (рис. 4.3, 4.4, 4.5). Середньовічні храми відтворювалися з набуттям живописних барочних форм. У такому вигляді ці пам'ятки й дійшли до наших днів, «затуливши» собою древній Київ і визначивши архітектурний образ столиці України [5].

В кінці XVIH століття Київ мав видовжений план і складався з трьох просторово відокремлених частин - Верхнього міста (Гори), Подолу і Києво-Печерського монастиря з Печерською Слободою.

Забудова була одноповерховою, тому сорокаметрова висота Успенського і Софійського соборів являлася достатньою, щоби панувати над містом.

На початку XVIH століття починається інтенсивна відбудова міста. Завершені бароккові ансамблі Софійського собору і Києво-Печерського монастиря. Місто розвинулося просторово. Тому на місці дерев'яних дзвіниць виросли кам'яні - сімдесятип'ятиметрова біля Софійського собору і майже стометрова - на території Києво-Печерського монастиря. Ці дзвіниці, зведені за проектами І.Шеделя, порушили традицію дерев' яного церковного зодчества, коли дзвіниця не перевищувала храм. Дзвіниці Софійського та Успенського соборів започаткували нову традицію, завдяки якій силуети українських міст і монастирів стали композиційно активнішими (рис. 4.6, 4.7).

Після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького на Лівобережній Україні спостерігається як значне збільшення поселень, так і реконструкція вже існуючих. Відповідно з засадами нової фортифікації збільшувалася висота і товщина валів, будувалися нові бастіони і равеліни.

На Гетьманщині та Слобожанщині протягом XVIII століття завершився процес формування «річкових фасадів» міст. З того часу панорами забудови уздовж рік стають визначальними у створенні візуального образу міста. Дерев' яні містобудівні домінанти інтенсивно замінюються на муровані з дотриманням принципу ієрархічності.

Візуальному сприйняттю сформованих міських силуетів сприяла наявність перед центрами міст великих відкритих просторів. Це були заплавні луки (Кролевець, Харків), великі річки (Київ, Чернігів) або ж стави на загачених річках (Лебедин, Глухів, Ніжин) (рис. 4.8).

Єдиним прикладом комплексної реконструкції міського центру є відбудова Глухова (тодішньої столиці Гетьманщини) після пожежі влітку 1748 року, що знищила місто в межах фортеці. За проектом учня Д. Ухтомського архітектора У.Маргаєва в Глухові було реконструйовано міський центр, укрупнено масштаб забудови, а в передмісті розплановано палацово-паркові ансамблі в перехідній - від барокко до класицизму - стилістиці. Майдани, а також центральні вулиці випрямлені і розширені до 8 саженів (рис. 4.9, 4.10, 4.11).

Реконструкцією Глухова, а також Батурина, обраного на роль нової гетьманської столиці, керувала «Строительная экспедиция о строении городов Глухова и Батурина».

У XVIH столітті у вітчизняній містобудівній практиці набуває розвитку розробка проектів на основі інструментальних фіксаційних планів. Так, протягом шести років команда з восьми геодезистів складала так званий «Мічурінський план» Москви (1739 р.), що є неоціненним для історії містобудування документом.

На основі цього плану була проведена часткова реконструкція центру міста: випрямлені деякі вулиці, укрупнені квартали. За проектом Д. Ухтомського споруджений Кузнецький міст через річку Неглінку з чотирма дев' яти арочними галереями для торгівлі. Нові Воскресенськіворота з 80-метровою чотириярусною баштою мали організувати простір Красної площі.

В країні спостерігалась урбанізація - вже в другій половині XVIH століття в Російській імперії налічувалося 50 губернських і біля 600 повітових і заштатних міст. Катерина ІІ провела адміністративну реформу, якою було започатковане міське самоврядування. Це обумовило появу нових типів громадських будівель, які підсилювали функціональне і композиційне значення центрів міста: присутні місця, суди, казначейства, дворянські і купецькі зібрання тощо (рис. 4.12, 4.13, 4.14).

Почалася перебудова міст, що відповідала уявленню про місто як про самостійне, ієрархічно злагоджене, гармонійно врегульоване просторове утворення. Під впливом європейських містобудівних концепцій доби Просвітництва розпланувальні композиції міст мали відповідати ідеальним схемам з регулярною сіткою вулиць і площ. Ідеї централізму і підкресленої впорядкованості стали провідними. Під час царювання Катерини ІІ було проведене суцільне межування земель, зняті інструментальні фіксаційні плани більшості міст, складені «Історичні і топографічні описи» різних територій і міст [34].

Суворе регулювання реконструктивних заходів у містах України, що на той час входили до Російської імперії, було започатковане указом імператриці Катерини II 1763 року «О сделании всем городам, их строениям и улицам специальных планов по каждой губернии особо». На виконання цього указу в 1782 - 1786 рр. землемірами Г. Буксгевденом і С. Назвитиним за участю губернського архітектора П. Ярославського складені і затверджені плани міст Харківського намісництва.

Плани складено під впливом розроблених у часи Відродження схем «ідеальних міст». Міста Слобожанщини, що мали до реконструкції переважно вільну планувальну структуру, набули радіальної (Харків, Охтирка, Лебедин), променевої (Суми, Богодухів) та прямокутно-сітчастої (Валки, Вовчанськ, Краснокутськ) планувальних схем.

У 1785 році землемірами І.Мироновим та І.Басиним розроблений проектний план Києва, який передбачав створення центру міста на Подолі. Оскільки цей план не був затверджений, інженери І.Меллер та О.Шувалов терміново розробили новий план з громадським центром на Печерьку і регулярними кварталами нової забудови на Липках. Тим самим намітилося зближення частин міста, розділених глибоким Хрещатим яром (рис. 4.26).

У Західній Україні в XVIH столітті активно розвивався Львів, що став на той час центром краю. У 1780 році на місці знесених Гетьманських валів було влаштовано широкий бульвар, що започаткувало формування просторового кільця навколо середмістя [20].

Головним же у країні полігоном для розробки й апробації методів і прийомів реконструкції і вдосконалення історичного планування ізабудови була Москва. Архітектори XVIH - початку ХІХ століть ставилися до Москви як до цілісного ансамбля, що сформувався історично і підлягає регулюванню у відповідності з урахуванням складеної композиційної структури (рис. 4.15, 4.16). Тому розробці генерального плану Москви 1806 - 1808 років передували:

1. Планіметричний фіксаційний план - «План Горихвостова».

2. План з урахуванням забудови - «Фасадничеський план» роботи М. Казакова, на якому зображені більше ніж 600 кращих будівель Москви.

3. Додатки до генерального плану - «перспективні розрізи» з аксонометричним виглядом визначних історичних будівель.

Переустрій міст у другій половині XVIH століття за регулярними планами торкався, перш за все, загальноміських центрів, де мали розміщуватися адміністративно-громадські будівлі. Саме тут закладалися засади впорядкування міста на регулярній основі (рис. 4.17, 4.18, 4.19, 4.20, 4.21). Слід відмітити типовість найважливіших архітектурно-містобудівельних рішень, що в повітових містах доходили до стандартних прийомів. Але в межах цієї типовості зберігалося велике розмаїття. Індивідуальність міста не тільки не втрачалася, а в ряді випадків навіть підсилювалася [27].

Ампір, як і класицизм, мав значення офіційного стилю і в Російській імперії і в Австро-Угорщині, в межах яких перебували українські землі.

Перша третина ХІХ століття була періодом тріумфу містобудівного мистецтва. Головного значення в міському середовищі набули не висотні домінанти, а простори площ і вулиць. Знівельовувалися рубежі просторових компонентів містобудівної структури - вулиці вливалися в площу, одна площа - в іншу. Прибережні площі і бульвари розкривалися на природні ландшафти.

Кордони міст після знесення укріплень і територіального розвитку втратили геометричну чіткість. На місцях оборонних споруд навкруги середмість пролягли бульвари, що з часом у більшості випадків перетворилися на кільцеві і напівкільцеві магістралі.

В 1803 році був затверджений генеральний план Полтави, розроблений архітектором М. Амвросимовим. Планом просторовий розвиток міста передбачався уздовж проспекту, прокладеного на північний захід від фортеці (рис. 4.22, 4.23, 4.24, 4.25). На цю композиційну вісь «нанизувалися» прямокутна, квадратна і грандіозна кругла площі. Від круглої площі розходилися вісім променевих вулиць, перспективу кожної з яких замикали монументальні споруди - дзвіниця собору, монастир, братська могила воїнів тощо [20, 27].

З 1804 по 1811 рік архітектор А. Меленський склав чотири плани реконструкції Києва, якими передбачалося створення Либідського району, Липки розвивалися в напрямі Хрещатої долини, що теж почалазабудовуватися. Після пожежі 1811 року за проектом В.Гесте переплановано Поділ, який набув регулярного планування. В центрі Подолу була створена площа з гостиним двором (рис. 4.27).

Проект 1837 року, виконаний архітекторами В.Беретті та Л.Станзані, передбачав розпланувальне об'єднання міста при просторово розповсюдженій системі громадських центрів. На Подолі функції центру виконувала Контрактова площа, на Печерську - площа перед Маріїнським палацом, у Старокиївській частині - перед Софійським собором, у Новому районі - перед Університетом [20].

В 1822 році було затверджено генеральний план Харкова. В ньому передбачений перехід регулярної планувальної сітки центру в радіальну сітку вулиць, що відповідало характеру просторового розвитку міста. В 1821 - 1844 роках в історичному ядрі міста архітектором Є.Васильєвим зведена 90-метрова дзвіниця Успенського собору, яка стала головною висотною домінантою міста. Навколо історичного ядра міста була сформована «стрічка» витягнутих площ - Сергієвської, Павлівської і Миколаївської.

Протягом першої третини ХІХ століття розробляються нові генеральні плани як для губернських центрів, так і для майже всіх повітових міст. У їхніх центрах формуються цілі класичні ансамблі. Силуети міст були доповнені розумно розташованими дзвіницями і циркульними куполами церков. У результаті панорами українських міст набули композиційної і силуетної завершеності при стильовій однорідності головних ансамблів.

З 1830-х років починається реставрація пам'яток архітектури -зовсім невідомий раніше вид професійної діяльності. Відновлено після французької навали Московський Кремль, відбудовано Іпатьєвський монастир у Костромі тощо.

Основний метод проектування в цей час - «ззовні - всередину», від цілого (містобудівної ситуації) - до плану та деталізації. Цим обумовлена цілісність класичного середовища, побудованого за законами ансамблю.