Обсяг фонетичного та графічного матеріалів, що вивчаються в початкових класах. Методика опрацювання розділу “Звуки і букви”.

Робота над засвоєнням фонетичної та графічної систем української мови розпочинається в першому класі і здійснюється протягом усього початкового курсу вивчення мови. Синтезуються питання фонетики й графіки в спеціальному розділі програми “Звуки і букви” (2 клас).

У початкових класах діти вивчають елементи фонетики та графіки в такому обсязі:

1. Звук і буква. Це не одне й те ж. Звук ми вимовляємо і чуємо, а букву – бачимо й пишемо. Ця різниця між звуками і буквами підкреслюється й тим, що вони неоднаково називаються. Звуки мовлення на письмі позначаються буквами, а буква позначає звук: індик – звук [ і ] позначає ться на письмі буквою і, а буква і позначає звук [ і ] і т.д.

2. Назви букв, що позначають голосні, збігаються з назвами відповідних звуків: а, о, у, е, и, і. В українській мові є шість голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. На письмі голосні звуки позначаються за допомогою десяти букв: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї (10). Я, ю, є, ї – це тільки букви, таких звуків немає. Буква ї завжди позначає на письмі два звуки (має звукове значення) – [йі] – [йі]жак, Ки[йі]в. Голосними називаються такі звуки, які складаються тільки з голосу. Коли голосові зв’язки напружуються, виникає голос.

Букви я, ю, є можуть позначати на письмі один і два звуки. На початку слова (я кість); після букви, що позначає голосний, та після [й] (зна ю, фой є); після апострофа та м’якого знака (в’ ю н, б’ є ш, атель є) букви я, ю, є позначають по два звуки [йа], [йу], [йе]. Після приголосного букви я, ю, є позначають на письмі відповідні голосні звуки [а], [у], [е] та м’якість попереднього приголосного (Л ю да, син є, д я дько).

3. Слова вимовляємо не окремими звуками (р-у-к-а-м-и), а складами (ру-ка-ми). Голосні звуки утворюють склад. У слові є стільки складів, скільки голосних звуків. У слові є склад з наголошеним голосним звуком, решта складів – з ненаголошеними голосними. Отже, в словах є наголошені й ненаголошені голосні звуки.

4. Приголосними звуками називаються такі звуки, які складаються з голосу і шуму, або тільки з шуму. Вони поділяються на дзвінкі і глухі. У шкільних підручниках та практиці навчання сонорні звуки (позначаються буквами в, м, н, л, р, й) відносять до дзвінких (голос переважає над шумом). Дзвінкі приголосні ті, в яких шум переважає над голосом; позначаються буквами б, д, г, з, ж, ґ, дз, дж. Глухі приголосні складаються тільки з шуму, позначаються буквами п, т, х, с, ш, к, ц, ч, ф.

В українській мові дзвінкі та глухі приголосні звуки, крім звука [ф] (непарний), утворюють співвідносні пари: б–п, д–т, г–х, з–с, ж–ш, ґ–к, дз–ц, дж–ч (а також – д' – т', з' – с', дз' – ц').

5. Буква щ завжди позначає два звуки – [ш], [ч] (вимовляється без голосу).

6. Значної уваги потребує засвоєння учнями звуків [дж], [дз], [дз'] (африкати). Спостереження за мовленням свідчать, що ці звуки (африкати) нерідко вимовляються, як два окремі звуки, що буває під впливом написання. Отже, особливо треба стежити за тим, щоб злита вимова складових звуків не підмінялась роздільною вимовою звуків

Звуки [дз], [дж], [дз'] в українській мові дзвінкі приголосні. Звуки [дз], [дж] – тверді, позначаються двома буквами (буквосполученнями) – дз, дж. Звук [дз'] – м’який. Звуки [дз], [дз'] позначаються однаковим буквосполученням – дз.

7. Приголосні звуки позначаються на письмі буквами Б, В, Г, Ґ, Д, Ж, З, Й, К, Лл, М, Н, П, Р, С, Т, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Щ

8. У практиці навчання в початкових класах недостатньо приділяється уваги звуку [й] та букві “йот”, що позначає цей звук. Діти часто сумніваються, до яких приголосних за якістю треба відносити цей звук. З цим звуком діти знайомляться ще в букварний період. Спостерігаючи за місцем і способом творення звука [й], учні добре відчувають сильне напруження язика, який середньою частиною спинки змикається з твердим піднебінням, створюючи при цьому сильну перешкоду на шляху видихуваного повітря. У програмі 2 класу [2, 50] окремо виділена тема “Вживання буквосполучення йо для позначення звукосполучення [йо]”. Буквосполучення йо вживається: 1) на початку слова й після голосного – йо го, йо му, заво йо ваний, ра йо н, чи йо го; 2) після приголосного – в йо кати, Вороб йо в, міль йо н, сер йо зний. Діти спостерігають, що звукосполучення [йо] позначається двома відповідними буквами (на відміну від букв я, ю, є, ї).

9. В українській мові є звуки [г] й [ґ], вони позначаються буквами Гг, Ґґ. Уже в букварний період першокласники знайомляться з літературною вимовою слів ґ ава, ґ удзик, ґ анок, ґ едзь (зімкнений приголосний звук [ґ]). Ці навички удосконалюються далі на уроках мови і читання (ґ уля, а ґ рус, дзи ґ а та інші)

10. Тверді й м’які приголосні звуки, їх розрізнення. В українській мові тверді приголосні звуки – [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р], [ґ], [к], [х], [г], [б], [п], [в], [ф], [м], [ж], [ч], [ш], [дж] (22), м’які – [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [дз'], [л'], [н'], [р'], [й] (10). М’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція приголосного наближається до артикуляції голосного [і] (кінчики губ розходяться). Залежно від відсутності чи наявності роботи середньої спинки язика приголосні і поділяються на тверді і м’які.

М’якість приголосних на письмі позначається 1) буквами я, ю, є (син я, син ю, син є); 2) м’яким знаком (ь) (швец ь, óлен ь); 3) буквою і (лі с, си ні). Отже, буква я в слові си ня позначає на письмі м’якість попереднього приголосного та звук [а]; м’який знак (ь) у слові швец ь вживається для позначення на письмі м’якості звука [ц'] і т.д.

Приголосні звуки, що позначаються буквами д, т, з, с, л, н, ж, щ, ц, ч, в українській мові подовжуються, коли вони стоять після голосного: жи тт я, коло сс я; су дд я, ста тт я; ма зз ю, мі цц ю; зра нн я, по-підвіко нн ю, ви лл ю та інш. [24, 25]. На письмі подовжений звук позначається двома однаковими буквами. М’якість його позначається за допомогою букв я, ю, є, і (гілл я стий, мідд ю, житт є вий, у знанн і). Отже, в слові читання м’який подовжений звук позначається двома буквами нн, м’якість його позначається буквою я; буква я позначає м’якість попереднього звука та звук [а].

Тверді приголосні звуки в українській мові лише перед звуком [і] трохи пом’якшуються (губні, задньоязикові і шиплячі звуки – [б], [п], [в], [м], [ф]; [ґ], [к], [х], [г] (фарингальний); [ж], [ч], [ш], [дж] – б і г, п і т, м і дь, ж і нка, ч і тко, ш і сть, овоч і.

11. Ознайомлення з апострофом за програмою розпочинається в першому класі (читання слів з апострофом), продовжується в 2 класі [2, 50] – вживання апострофа після букв б, п, в, м, ф, р перед я, ю, є, ї Навички вживання слів з апострофом удосконалюються в наступних класах.

 

 

27. Методика звукового та звуко-буквеного аналізів. Звукове моделювання. Звукове конструювання.

Під звуко-буквеним розбором розуміємо 1) вправи, пов’язані з різними операціями над звуко-буквеним складом слова, - виділення звука із слова, визначення його місця, звукової послідовності, позначення звука буквою і т.п.; 2) власне розбір. У звуко-буквеному розборі співвідносять звуки і букви – звук позначається буквою (йдемо від звука до букви).

У звуковому розборі аналізується тільки звуковий склад слова, визначається послідовність звуків (без букв).

Звуковий, звуко-буквений аналізи – важливий засіб оволодіння учнями фонетикою, орфоепією та орфографією, інтелектуального розвитку школяра.

Як різновид звуко-буквеного розбору – звуко-буквене коментування: учень записує слово та розповідає послідовно, якою буквою позначає звук (вода – звук [в] позначу буквою в і т.д.). Ця вправа особливо корисна на етапі фонетико-графічного письма, коли спостерігаються помилки на пропуск, заміну, перестановку та дописування букв, складів.

Об’єктом звукової роботи (аналіз і синтез) має бути сприйняте на слух (вимовлене) слово. Усі аналітико-синтетичні звукові вміння та навички формуються в процесі слухання звука, слова. Робота над звуковим складом слова повинна мати практичну спрямованість – діти вчаться вимовляти кожен звук, склад, аналізують дії артикуляційних органів. Важливо навчити послідовно називати звуки у вимовленому (почутому) слові. Слідкуємо за орфоепією.

Нерідко намагаються записувати слово і аналізувати. У такому випадку звуковий розбір підміняють аналізом звукових значень букв.

Звуко-буквений розбір

1. Скажи слово, назви склад з наголошеним голосним, вимови слово за складами, визнач послідовність звуків у ньому.

2. Вимови голосні звуки, скільки їх.

3. Вимови приголосні звуки, скільки їх. Розкажи про них – глухий чи дзвінкий, м’який чи твердий.

4. Якими буквами треба позначити звуки слова під час запису.

Перші три кроки алгоритму - звуковий розбір, четвертий - звуко-буквений.