Комплексний підхід до вивчення слова на уроці української мови в початкових класах.

Взаємопов’язане вивчення компонентів мовної системи – наступна визначальна умова ефективності шкільного навчання. Реалізація в способах керівництва навчально-виховним процесом взаємозв’язку між лексикою, фонетикою, графікою, граматикою, орфографією обумовлена закономірними зв’язками в мові.

У початкових класах приділяється увага не тільки граматиці та орфографії, що дуже важливо, але й фонетиці, орфоепії, лексиці. Оволодіння мовними знаннями сприяє підвищенню загальномовленнєвого рівня молодших школярів.

Реалізація ідеї вивчення мови як цілісного явища перш за все вимагає комплексного підходу до вивчення слова на уроці (Г.П.Коваль). Це важливий методичний висновок, який допомагає визначити весь зміст уроку. Слово в початкових класах на кожному уроці маємо розглядати з різних сторін – звукової, орфоепічної, лексичної, морфемної, морфологічної, словотворчої, синтаксичної, стилістичної, орфографічної з урахуванням просуненого етапу у вивченні матеріалу, завдань й цілей уроку. Теоретичною основою зазначеного підходу є положення про те, що мова – цілісне явище. Свідоме оволодіння мовою як засобом комунікації можливе лише за умови постійної уваги до слова як функціональної одиниці. Розвиток навичок говоріння (мовлення) значною мірою залежить від розвитку сукупності навичок – вимови, лексичних, граматичних. Отже, вже з першого класу необхідно здійснювати комплексний підхід до вивчення слова на уроці, це пояснюється завданнями з формування мовленнєвих умінь та навичок. З цією ж метою багато уваги маємо приділяти опрацюванню змісту та структури тексту, побудові його та речень. Практичним проявом реалізації такого змісту навчання є системи вправ різнорівневого мовного характеру. Наводимо їх далі за розділами програми.

Звуки і букви.

– Які звуки позначені виділеними буквами в словах речення (тексту)? Вимовте їх.

– Підкресліть у словах речення (тексту) букви, що позначають голосні (приголосні) звуки.

– Поставте наголос у словах тексту. Підкресліть букви, що позначають наголошені голосні звуки.

– Підкресліть у словах речення (тексту) букви, що позначають м’які (тверді) приголосні звуки.

– Підкресліть у словах речення (тексту) букви, що позначають м’якість приголосних на письмі.

– Підкресліть слова даного тексту, в яких звуків більше, ніж букв (і навпаки).

– Складіть звукову модель слова (вказуємо в тексті).

– Доберіть звукову модель із даних до вказаного слова в тексті.

– Назвіть на слух послідовно звуки в слові тексту (вказуємо), доберіть слово з таким же звуковим складом.

– Яким звуком починається слово, доберіть інше, щоб починалось тим же звуком.

У наведених вправах застосовуються звуковий, складовий та звуко-буквений аналізи і синтез, звукове та складове моделювання і конструювання. Головне в них – доцільне поєднання аналізу і синтезу, адже мовні факти і структури засвоюються в процесі аналітико-синтетичної діяльності учнів.

Слово.

– До яких слів можна віднести дані малюнки? Підпишіть малюнки словами тексту.

– До яких слів з тексту можна віднести вислови, наприклад, «це комаха», «це метал», «це хвойне дерево» (дібрані відповідно до слів тексту)?

– Скажіть слово з тексту (позначаємо) з іншим словом чи словами (утворюються словосполучення: ходити – ходити швидко, ходити до школи).

– Які слова з тексту можна об’єднати, наприклад, назвою “Птахи”? На які питання ці слова відповідають? Наведіть приклади таких же слів.

– Складіть речення з виділеним у тексті словосполученням (срібний голос).

– Прочитайте підкреслене в тексті слово. В яких ще реченнях чи словосполученнях можна вжити це слово? (Носик – носик дитини, носик чайника).

– Підкресліть слова, до яких можна поставити запитання “Що рóбить?” (Що робив? Що зробив?)

– Від якого пішло слово? (Вказуємо). (Дрімота – від дрімати).

– Яке слово у тексті вжито в переносному значенні? Чому? Складіть з ним невелике речення.

Виконанням поданих вправ діти залучаються до розумових операцій аналізу та синтезу. Мають місце тут тлумачний, лексичний, словотворчий, граматичний аналізи.

Текст, речення.

– Про що говориться в тексті? Перекажіть.

– Яка головна думка тексту?

– Чого навчає текст?

– Доберіть заголовок до тексту.

– Доведіть, що це текст. З яких речень він складається?

– Знайдіть зачин (опис події чи кінцівку) в тексті (де це можливо).

– Скільки речень у даному тексті? Прочитайте. Доведіть, що це текст.

– Знайдіть питальні (розповідні, окличні) речення. Чому вони питальні?

– Назвіть в реченні (вказуємо) смислові пари (в усній чи письмовій формах).

– Складіть схему реченн, наведіть приклади речень за цією схемою.

Під час виконання зазначених вправ аналітико-синтетична робота супроводжується різними видами аналізу – смисловим, композиційним, граматичним, використовується графічне моделювання. Вчитель на основі тексту проводить спостереження за синтаксичною будовою та інтонаційним оформленням речень, змістом та структурою текстів. Саме таке цілеспрямоване опрацювання текстів удосконалює мовленнєву культуру учнів, вони оволодівають засобами творення речень, зв’язних висловлювань.

Специфіка комплексного підходу до роботи із текстом полягає в тому, що застосовується не тільки різні форми аналізу (смисловий, композиційний, лексичний, словотворчий, звуковий, звуко-буквений, граматичний), але й різні форми аналітико-синтетичних вправ (звукове, морфемне, морфологічне та синтаксичне моделювання); синтетичних

24. Дидактична структура уроку укр.мови в поч.класах, Найголовніші завдання уроку рідної мови – 1) забезпечення мовленнєвого розвитку; 2) формування мовних знань (мовна освіта). Навчальне спрямування уроку – комунікативне: вироблення вмінь висловлювати свої думки в усній й писемній формах, засвоєння етики спілкування.

На уроці рідної мови учні оволодівають певним обсягом знань і вмінь які б сприяли розвитку комунікативних умінь; збагачується словниковий запас й удосконалюються вміння та навички усного і писемного мовлення школярів; Зазначені програмні вимоги мають бути реалізовані в змісті і структурі уроків рідної мови. На уроках треба проводити систематичні спостереження за явищами живого мовлення, читання художніх творів, їх переказ, конструктивні і творчі вправи, зразкове ведення словників тощо. Завдяки цьому в дітей розвиватимуться в комплексі основні мовленнєві вміння – слухати, говорити, читати, писати.

Одним із важливіших принципів навчання мови є всебічний розвиток мовлення. Ось чому формування звукової культури мови; збагачення, розширення та актуалізація словникового запасу учнів; побудова словосполучень і речень тексту повинні мати місце на кожному уроці мови.Реалізація змістових ліній під час опрацювання конспекта уроку на вивчення нового матеріалу розпочинається визначенням цілей. Пізнавальні цілі співвідносимо з лінгвістичним компонентом, визначаємо функціональне призначення мовних фактів (Префікс. Спостереження за словотворчою роллю префіксів. Творення слів з найуживанішими префіксами, введення їх у речення); культурознавчий та діяльнісний (методологічний) – з 1) виховними та завданнями 2) розвиваючого навчання (відповідно: 1) формування національної свідомості, світогляду, моральне, етичне, естетичне, трудове, фізичне виховання, 2) розвиток мовлення та уваги, пам’яті, розумових операцій аналізу та синтезу, зіставлення, систематизації, узагальнення, проведення аналогії, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, розвиток творчих здібностей, самостійності та навичок самоконтролю.

Крім зазначених, визначаємо спеціально навчальні цілі, враховуючи комунікативний компонент та вимоги програми [1], кожного її розділу: 1) формування сили голосу і темпу мовлення, (“ Мова і мовлення ”); виділення абзаців у суцільному тексті, визначення засобів зв’язку речень у тексті, добір синонімів, побудова власних текстів-розповідей тощо („ Текст ”); 3) конструювання спонукальних речень, складання речень з однорідними членами, побудова схеми тощо („ Речення ”); 4) спостереження за лексичним значенням слова, лексичні вправи, пряме і переносне значення слова, будова слова тощо („ Слово ”); 5) співвіднесення звуків і букв, звукові та звуко-буквені аналітичні, аналітико-синтетичні та синтетичні вправи тощо („ Звуки і букви ”).

Перш за все треба дбати про розвиток найголовніших спеціальних мовних вмінь, що становлять основу формування знань, умінь і навичок з мови в молодших школярів – 1) уміння розрізняти звуки зі слуху в почутому слові, їх якість та добирати аналогічні; 2) вміння визначати морфемний склад слова, формотвірні та словотвірні елементи в ньому, добирати подібні; 3) визначати зв’язок слів у словосполученнях і реченнях, добирати аналогічні; Отже, слово на уроці мови в початкових класах маємо розглядати з різних сторін – звукової, орфоепічної, лексичної, морфологічної, словотворчої, синтаксичної, а також – стилістичної, орфографічної. Структурні компоненти (етапи) уроку вивчення нового матеріалу:

І. Повторення вивченого матеріалу. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок (8-10 хв.). Орієнтовний зміст: перевірка виконання домашнього завдання (частково чи повністю) з використанням карток; взаємоперевірка і самоперевірка; виконання завдань, аналогічних домашньому; аналіз помилок, допущених на попередньому

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і завдань уроку (2-3 хв.).

Проблемні ситуації, завдання, питання для усвідомлення необхідності вивчення матеріалу, повідомлення теми, визначення та запис на дошці „Знати:”, „Вміти:”.

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення нового навчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок (25-30 хв.).

На цьому етапі враховуємо перш за все характер (природу) мовного матеріалу. ІV. Розвиток знань, умінь у зв’язку із засвоєнням навчального матеріалу.

Виконання вправ на часткове і на самостійне застосування знань (правила) в процесі письма.

V. Застосування знань, умінь у процесі творчої самостійної роботи.

Виконання творчих вправ (вільне письмо) із застосовуванням виучуваного матеріалу.

VІ. Підсумок уроку. Завдання додому (3-5 хв.)