Предмет і од. синтаксису. Предикативність.

С – це розділ граматики, вивч способи поєднання слів у с\с та речення. Вивч граматичну будову зв’язної мови.

Предметом синтаксису – С/С, ПР, СР, ССЦ

Предикати́вність - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності. Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні). Модальність — це функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність є істотною ознакою речення. Вона може бути виражена інтонацією, морфологічними, лексико-граматичними та іншими засобами. До модальних слів і часток належать «треба», «може», «навряд» тощо. Модус і диктум – обов’язкові елементи змісту кожного речення. Вони формують його семантичну структуру – узагальнений зміст речення, що включає елементи значення, повідомлені формою синтаксичної конструкції. Я ЗНАЮ, ЧТО ОН ПРАВ.

Модальні значення речення: виражаються синтаксичними способами:

1.дійсним (індикативом): Брат читає; Надворі тихо;

2.умовним: кон’юктив Мати ходила б; Студент учився б;

3.бажальним: Якби хоч трохи відпочити; Хоча б розвиднілося швидше;

4.спонукальним императив: Слухайте музику; Звернімо увагу на цю картину.

 

С/С. Форма, значення С/С.

Віноградов – не все є С/С. Бєлошапкова і Швєдова виділять сурядні та підрядні С/С

Словосполучення – це синтаксично-семантична єдність, утворена за нормами мови з двох або більшої кількості повнозначних слів, що виражає у лексично членній формі назву предмета, поняття чи уявлення. Словосполучення є складною номінативною одиницею мови, що виникла внаслідок об'єднання двох або трьох і більше повнозначних слів. Компоненти словосполучення зв'язані за змістом, але граматично нерівноправні. Один із них підпорядковуючий (стрижневе слово),і другий залежний, наприклад: новий костюм, написати листа, надзвичайно швидко.

Словосполучення виконує у мові певні функції, зокрема, слугує будівельним матеріалом для речення, входить до його складу; вживається в ролі назви, а також заголовка; виступає складовим елементом тексту. В основі словосполучення лежить пріоритетне слово. Залежно від того, якою частиною мови воно виражене, словосполучення поділяються на такі групи: дієслівні, іменникові, прикметникові, числівникові, займенникові, прислівникові.

 

Класифікація С/С

За формальними ознаками: 1.Лексико-граматичною природою стрижневого слова

А) дієслівні СС-в них стрижневе слово-дієслово(-но,-то)

Б) субстантивне(іменне)-стрижневе-іменник(жінка в плащі)

В) ад’єктивні (прикметник)-корисний для здоровя

Г) Нумеративні (числівник)-пять вечорів

Г) про номінативні (займ.)-хтось із нас

Д) адвербіальне (прислів.)-далеко від хати

Е) предикативно-адвербіальні(слово категорії стану)-важко мені

2 за кіл-структурними ознакми: 1 прості 2 ускладнені (неповторна зустріч друзів)

ХАРАКТЕР. ЗА ЗНАЧЕННЄВИМИ ОЗНАКАМИ:

1)Об’єктні-вираж.залежність предмета від дії (притаманний мені)

2)Атрибутивні-відношення, при яких явище, предмет, стан визначається з боку своєї зовн.або внутр..властивості, якості (нічний туман)

3)Адвербіальні (обставинні)-відношення обставини до дії процесу (голосно кричати)

4)Комплетивні-це числівники (власне кількісні) та слова з неозначено-кількісною семантикою (три брати)

5)Комплексні-інодів СС відношення бувають комплексними (думка про тебе)

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗА ТИПОМ ПІДРЯДНОГО ЗВЯЗКУ МІЖ КОМПОНЕНТАМИ:

1)Узгодження-тип підрядного зв’язку, який виражається уподібненням залежного слова головному в категоріях роду, числа, відм.(новий будинок)

А) за особливостями реалізації зв’язку:власне грамат. Узг. смислове узг.умовно-грамат.узг.асоціативно-грамат.Б) види узгодження за реалізацією (повне\неповне)

2)Керування- це тип підр. Зв’язку, при якому стрижневе слово вимагає від залежного повної відмінкової форми

А)за ознакоє обов’язкове/факультативне (сильне/слабке)

Б)за участю прийменника в оформленні зв’язку (безпосереднє/опосередковане)

3)Прилягання-вираж.не зміною форми залеж.слова, а його розташуванням

А) власне прилягання

Б) відмінкове прилягання

 

Хар-ка ПР. Типи ПР.

ПР-це таке речення,що утвор. за спеціально-призначеними для цього структ. схемами. Має грамат. значення предикативності і семантичну стр-ру. Виявляє ці значення у системі синтаксичн. форм(у парадигмі речення) і регулярних реалізаціях. Виконує комуні кат. Задачу у вираженні якої завжди бере участь інтонація.

За характером предикативних відношень: 1. За віднош. до дійсності:стверджувальне,заперечне(загально запер-запер. дія,процес,стан.,частково заперер. –приєдн. заперечна частка не до будь-якого члена реч.,крім предиката) 2. За ознакою об’єктивної модальності і часової визначеності: план реальності і час. визначеності(індикатив); план ірреальності(імператив,кон’юктив).

За комун. настановою: непитальне(розповідне,спонукальне),питальне(власне питальне,риторично,питально-спонук.),питальне;

За емоц. забарвленням: окличне,неокличне(відсутнє емоц. забарвлення);З точки зору синтаксис. членування:членоване(односкл. чи двоскл. реченням притаманне чітке формально-синтак. членування і можливість мати у своєму складі другор. члени),нечленоване(абсолютна нерозкладність на члени речення,склад з одного слова,це вигуки,мод слова).

За повнотою реалізації структурно-важл. елементів:повне,неповне(немає формальн. необхідного головного або друг. члена)

 

Просте двоскладне речення. Підмет і присудок.

Просте речення, у якому наявні обидва головні члени (підмет і присудок), називається двоскладним

У двоскладному реченні якийсь головний член може бути пропущений, але він легко встановлюється з контексту або ситуації. Ранні пташки росу п 'ють, а пізні сльози. Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчувається потреби в ньому — він, так би мовити, самоочевидний. За тим, як співвідноситься зміст висловлювання з дійсністю, як уявляється в ньому носій дії, стану або змінної ознаки і чи взагалі уявляється, двоскладні речення можна поділити на особові, неособові та безособові.

При́судок — це головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.Присудок — головний член двоскладного речення, що характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що зробить? що з ним робиться? що він таке?

Присудок буває простий і складений. Простий присудок виражається дієсловом, що поєднує в собі граматичне й лексичне значення: Петро відчинив двері. Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка).

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені. Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Складений підмет може бути виражений: кількісно-іменниковою сполукою (75 відсотків квітів пішло на експорт);сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

 

Односкладні речення. Схеми.

Односкладним називається речення, у якому наявний лише один із головних членів — або підмет, або присудок.

Види односкладних речень

1) Означено-особові — речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що вказує на виконавця дії, носія ознаки чи стану (Хочу плакати, але замість того завжди сміюся).

2) Неозначено-особові — речення з головним членом-присудком, який відноситься до всіх осіб взагалі або до неозначеної кількості осіб (У школі готуються до свята рідної мови).

3) Узагальнено-особові — речення з головним членом-присудком, що вказує на дію, ознаку чи стан, які можуть стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. Такі речення вживаються переважно в прислів’ях та приказках (Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Нар. тв.)).

4) Безособові — речення з головним членом-присудком, який називає дію або стан, що не мають виконавця або носія, і може бути виражений безособовим дієсловом, дієслівними формами на -но, -то, неозначеною формою дієслова, прислівником, словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку (Так тихо, тихо скрізь (П. Тичина)).

5) Називні — речення з головним членом-підметом, який стверджує наявність, існування предметів чи явищ (Сонячні чудесні міста. Вільні люди (О. Гончар)).

Із граматичного погляду розрізняють два класи структурних схем односкладних речень: дієслівні та іменні.

У свою чергу, дієслівні поділяють на:

означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні.

Vf – люблю мандрувати по землі. Vf3pl – дієслово у 3ос мн біжать у клас юрбою; Inf. – мені нікуди йти. N2N1 – Хліба і видовищ! сорОpraed – страшно й радісно йому.