Держ. Программа розвитку мов в Україні. 2003

Закони про мову

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Закон про мови УРСР

Згідно зі Статтею 2. Державною мовою Української РСР встановлювалася українська мова:

«Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Республіканські і місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи і організації створюють всім громадянам необхідні умови для вивчення української мови та поглибленого оволодіння нею».

Разом з тим у Законі зазначено, що держава створює необхідні умови для розвитку і використання мов ін. національностей, які проживають в Україні.

Держ. Программа розвитку мов в Україні. 2003

Історичний досвід більшості європейських народів свідчить про те, що мова як важливий показник національної ідентичності була і залишається об'єктом державної підтримки та регулювання. Проте в Україні ще не все зроблено для повноцінного впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Потребують удосконалення правові норми, що регулюють її функціонування.

Слід докладати всіх зусиль для розширення сфери функціонування державної мови, щоб вона розвивалася та відігравала консолідуючу роль у становленні громадянського суспільства. Послідовне вирішення мовних питань, зміцнення державного статусу української мови передбачає стимулювання процесу побудови заможної та демократичної України.

Основними завданнями Програми є:

-зміцнення статусу української мови як державної;

-всебічний розвиток і розширення функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя;

-визначення та здійснення заходів для стимулювання глибокого вивчення української мови;

-створення належних умов для вивчення української мови громадянами України з числа національних меншин;

-оптимізація мережі навчальних закладів для безперервного виховання і навчання українською мовою;

-проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у галузі лінгвістичної технології, створення інтелектуальних мовно-інформаційних систем нового покоління;

-розширення словникової бази, створення і видання нової енциклопедичної та лінгвистичної літератури, навчальних підручників українською мовою, у тому числі їх електронних варіантів;

-сприяння національно-культурному розвиткові українців, які проживають за межами України

 

УКР літ мова Ознаки

Літ мова – різновид суч заг-нац мови, який існує у 2-х різновидах, обслуговує сфери сусп., науки; унормована мова сусп..спілкування, існує поряд з ін. формами – діалект, просторіччя.

До найважливіших ознак літературної мови належать:

1)нормативність; 2)багатий лексичний фонд; 3)розгалужена система стилів; 4)багатофункціональність (використання у всіх сферах комунікації); 5)наявність усної і писемної форм.

Основною її ознакою є наявність норм, тобто історично усталених і соціально закріплених правил, обов'язкових для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності.

Норми охоплюють усі рівні мови.

мовний стиль — це різновид літе­ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Стилі – діловий (канц.,закон,дипломат), науковий (власне наук, наук публ,наук попул), художній (проза, поезія,драма), конфесійний (богосл, книги), розм.-побут (усна форма), публіцистичний (стиль СМІ, худ-публ фейлетони, памфлети), епістолярний (приватне лист)

 

Діалектне членування

Діалект – територіальн.різновид мови місцевого населення на всіх рівнях. Д.одиниця – говірка, говір, наріччя.

3 наріччя: північне (поліське – лів-береж-поліське, прво-б-поліське, волинські), півд.-зах (волино-подільське, галицько-буковинські, закарпатські), півд.-сх. (наддніпрянські, слобожанські, степові).

 

Системні відношення у лексиці. Екстен.та інтенсіонал

Система – єдність однорід. елементів. Мовна С. неоднорідна, скл. З мал.. С. – підсистем. С. відношень у лексиці є універсальною на парадигматичному та синтагматичному рівні.

Парадигм. Відношення – відн. Спільного і розбіжного, протиставлення і зіставлення. Реалізується в лексичних парадигмах (об єднаннях) слів, відношення між словами на основі спільності або розбіжності. В їх межах виділяють синонімію (смисл.подібність), антонімія (смисл протиставлення), гіпонімію (смисл включення родо-видові).

Синтагмат. відношення – поєднання лексем у контексті (словесному, ситуативному), значення з контексту.

Епідигмат. Відношення – властиві лише лексичному рівню, слово має свій зміст.

Гіпонімічні відн. – родово-видові – існують у гіперон-гіпонімії (гіперонім – родове слово, гіпонім - видове).

Партитивні відн. – відношення частини і цілого (палець-рука)

Еквонімічні відн – рівноправні, відн. Одного рівня в парадигмі.

Зворотньо-пропорційні величини:

Екстенсіонал – набір сутностей явищ предметів, які ми можемо застосувати до певного слова (вишня – плід, дерево),

Інтенсіонал – набір ознак, які характеризують певне слово (фотосинтез - для рослин)

 

6. Слово і його ознаки.

Слово – оформлена за нормами мови, неподільна на менші подібні єдності, основна мовна одиниця, що скл. Зі звуків, наз. Предмети, явища, послідовність морфем, об єднаних за граматичними правилами.

Ознаки:

фонетична оформленість;

наявність одного чи кількох лексичних значень

номінативність (слово виконує в мові функцію називання);

граматична оформленість;

вільна відтворюваність у процесі мовлення (слова існують у готовому вигляді, їх не потрібно заново створювати);

відносна вільність по­зиції в реченні;

власний єдиний наголос (за винятком складних слів, які мають основний і побічний наголоси

структурна цілісність (непроникність одного слова в інше, за винятком деяких заперечних та неозначених займенників у непрямих від­мінках із прийменниками: дехто - де з ким, ніщо - ні на чому, хтозна-який - хтозна в якому і под.);

пере­важне вживання в сполученнях слів у межах речення.

Лексичне зна-ня слова – набір ознак, який дозволяє виокремити один предмет через ряд інших, пряме і переносне значення, однозначність, багатозначність

Аспекти ЛЗ:

Сигніфікативний – те. Що зафіксовано словником

Денотативний – значення в даному контексті

Емотивний – оцінка предмету мовцем

Структурний – парадигматичний (місце лексем серед подібних в межах парадигми) та синтагматичний (здатність приєднуватися до слова м який голос, меблі)

Типи ЛЗ:

Номінативний – первинне і похідне

Фразеологічне – у певному поєднанні

Контекстуальне – слово в даному контексті

Полісемія. Типи П.

Полісемія - багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень.

За характером організації ЛСВ у багатозначному слові виділяють 3 типи полісемії:

1. Радіальна, при якій усі непрямі значення походять безпосередньо від прямого.

Наприклад: СТІЛ

2.Ланцюжкова – при якій кожне наступне значення є похідним від найближчого попереднього.

Наприклад: ЖМЕНЯ –1)долоня й пальці в зігнутому стані; 2)кількість чого-небудь, що вміщується у жмені; 3)незначна кількість чого-небудь.

3.Радіально-ланцюжкова – сполучає в собі обидва названі типи. ЗЕРНО

Моносемія-однозначність слова чи виразу. (терміни, ліки).

8. Омонімія. Типи О. Міжмов.О.

О-я – звуковий збіг різних мовних одиниць.

О-ми – слова, які мають однакову форму (звукову, графічну), але не мають спільних семантичних ознак.

Типи О:

Повні – збігаються в усіх грамат.формах (ключ, рукав, крона)

Часткові – збігаються не всі форми – омофони – сонце, сон це, омоформи – різні частини мови, звучать однаково – три, три, мати, омографи – різне звучання через наголос – мала, замок

Міжмовні О. – омоніми 2-х мов, які перебувають у контакті. За походженням:

Спільні О. – набували різних значень у мові – колір, колЕр,

Паралельні О. – набули одразу різні з. баня – лазня, купол

Випадковий збіг слів за формою – рать, орати.

 

Хар-ка лексичних парадигм.

Лексич-парадигма – об’єднання слів за певною, спільною архісемою.

Найбільше лексична парадигма – Лсполе, яке має ядро. ЛСГ і ТГ – менші групи (об’єднання слів за значенням і за денотатом – узаг.уявлення про предмет).

Менші ОД парадигм – антоніми (високий – малий - зріст), пароніми (близькі за звучанням, різні за значенням – сильний - силовий), синоніми (близькі за значенням – бажати – хотіти, башня –вежа,) і т.д.

10. Шляхи Становлення лексичного складу УМ.

Питома Л (інд=євр, прасл, сх.-сл, укр. 12-14 ст), Запозичена Л (старосл, полс, чеш, рос, грец, лат, ттюрк). Активна, пасивна.

 

11. Фразеологія.

Ф. – сукупність стійких сполучень слів. Предмет Ф. – дослідження одиниць.

Ф-зм – стійка одиниця з 2-х, або Х одиниць, мовні звороти, які становлять сталу цілісність, хоча складова частина легко відділяється.

Ознаки Ф:

Семантична цілісність

Навність не менше 2-х елементів

Метафоричність

Стійкість

Неперекладність

Класифікація Ф:

1 Ф. зрощення – неподільні, нерозкладні, значення немотивоване бити байдики, з’їсти собаку,

2 Ф. єдності – непильне, але значення цілого мотивоване, метафоричне переосмислено – язик за зубами

3. Ф. сполуки – усталені СС, але де ел-ти зберігають певну самостійність справа честі, храм науки

4 Прислів’я і приказки Віноградов

Джерела Ф: народ, жарти, вирази проф..,афоризми, античні вислови.

Стилістичні ф=ціі – засіб створення комічного, емоційний вплив, привернення уваги.

 

УКР лексикографія

Л- розділ мов-ва, що вивч. Способи і методи укладання словників. 16 ст – Л. Зизаній перекладний словник 1596, ІІ словник – П. Беринда Лексикон д-руський. Словник І. Котл. До «Е». у ІІ п. 19 ст виходять окремі зібрання – Словарь малоруського наречия Афанасьєва-Чужбинського, до 1917 р – словарь УМ в 4 т. Б. Грінченка, А. Кримського 11т. СРСР занепад

Типи С.:

С – це зібрання існуючих у мові слів, розміщених в алф.. порядку. 2 типи:

Енциклопедичні (відомості з різних галузей науки),

Лінгвістичні (пояснення слів та їх значень): 1 загальні (побутова лексика), 2 термінологічні

Загальні словники - тлумачні, перекладні, орфографічні, етимологічні (походження значень), історичні, синонімічні, фразеол, ін.-мов.

Словник УМ АН, 11т 1970-80, Тлумачний словник Бусел, Сл. Старої УМ Гуменецька.

 

 

Асиміляція Дисиміляція

А.— «уподібнення») уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Види Асиміляція буває:

регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (змагаєшся, змагаєсся), УМ СЛов.

прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною.

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).

Дисиміля́ція розподібнення подібних звуків, заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними.

Розрізняють також поняття:

графічна дисиміляція — розподібнення, відтворене на письмі. рушник, вести.

прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.

регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.

В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну.

Подвоєння звуків: регресивна А. – Зсунути, прогресивна А – суДДя, збіг приголосних стіННий.

 

Чергування голосних.

СП-СХ-СЛ єдність

О,Е з І – О,Е у відкритих складах, І - закритих стола – стіл коня – кінь. Чергуються там, де в д=рус. Мові ОЕ стояли перед складом з ЬЬ --- занепад ЬЬ – утворення закритих складів, в яких ОЕ повного творення перейшли в І, у відкритих складах немає. СОН. Якщо піля ОЕ в наст складі не було ЬЬ, то вони не переходять нове І випадає – пень пня.

О,Е з О\ - занепад в д-рус мові ЬЬ Гол ОЕ розвинулися з на місці зниклих ЬЬ у сильній позиції і чергуються з О\ - лікоть ліктя, орел орла, не плутати їх зі вставними ОЕ перед сонорними РНЛМ вузол.

О, Е після Ж Ч Ш Щ ДЖ й – Е вжив перед м’якими приголосними перед складом з І, Е зі старого І ніженька. О вжив твердими приголосними та АОУИ бджола.

О з ОУ – позиційне – зі зміною варіантів фонем в сильній\слаб позиції. Голубка,

Е з Еи – пеичи

И з Ие – лиела.

 

Чергвання приголосних

ГКХ – ЖЧШ – І палаталізація – пом’якшення ГКХ перед гол переднього ряду ІЕЬьЕнос, гол вимагали пом’якшення – нога ніжка, рука ручка, дух душа.

ГКХ – ЗЦС – ІІ палаталізація – пов’язана з дифтонгами аі, оі, які змінилися на ь, і, і перестала діяти І П, під впливом нових звуків попередні приголосні змінилися на дз, ц, с нога нозі, рука руці, дух дусі.

Л – В (У) – Л був у позиції перед гол О з д-рус ЬЬ перед приголосним – вьлкь – вовк, знав, даув.

У – В, І – Й – в УМ початковий ненаголошений У ототожнювався з Унескл.

 

19. Орфоепія. Укр графіка. Правопис. Пунктуація.

Орфоепія – вивч систему правил, що визначають єдину вимову в літературній мові. Сприяє розвитку спілкування та культури етносу.

Основні правила: Усі нагол гол вимовляються чітко (ненаг Еи, Ие, І на початку слова Іи, О перед У – Оу, несил У не як В,Ф). Приголосні – губні – чіткі,перед і – напівм’які; ДЗ ДЖ як неподільні звуки; збіг приголосних – спрощення для вимови – ждн, стн, стл. В ін.-мов словах всі фонеми чіткі.

Графіка – правила, що визн способи зображення звуків на письмі. Без урахування морфологічної будови слова. Г. вивч букви - умовні знаки звуків. Алфавіт – сукупність розташованих у певній послідовності графічних знаків. УКР Алфавіт створений на основі рос. з 1708 р., з введенням гра жданки, що виникла з кирилиці. 32 букви. Також значки ‘ та наголосу, відсутні ДЗ, ДЖ. Відповідності між буквами і звуками в УМ немає. Голосні – 10 літер АЕИІОУЄЇЮЯ (ї завжди позначає 2 фонеми, ЯЮЄ позначать 2 фонеми на початку слова та ‘, після гол – йотовані ЙО, ЬО). Приголосні – Г позначає 2 фонеми, ДЗ, ДЖ – 1 звук, а 2 букви, Щ.

Орфографія, правопис – система правил писемної мови, зв’язана з графікою. Склалася історично на основі 3-х п-пів:

Фонетичний – пишемо як вимовляємо, відповідність між вимовою та письмом. (ОЕ після шиплячих, С перед КПТФХ, спрощення, іст чергування гол та приг.)

Морфологічний = зберігається написання окремих частин слова, незалежно від їх позиції у слові і від звучання, не збігається з вимовою. (сміється – смієЦя, ненаг ОЕ, З і БЕЗ перед шиплячими, ПРЕ, ПРИ, ШСЯ, ТЬСЯ).

Історичний = слова передаються за традицією, не відповідає вимові і граматичній стр-рі (вжив Щ – шч, ін.-мов слова).

Пунктуація – правила вжив розділових знаків.виникнення друкарства. Логіко-граматичний п-п.

; - між спорідненими членами речення, між незалежними частинами;частинами ССР.

: після узагальнюючого слова, уточнюючого, перед переліком споріднених явищ, в БСР причинно-насл зв’язку.

- Між підметом і присудком, замість пропущеного члена, швидка зміна подій, протиставлення.

… недомовленість

() – другорядні елементи.

 

Способи словотворення

Способи словот. – це шляхи творення нових слів на основі існуючих словотворчих засобів. 2 групи:1 неморфемні, 2 морфемні.

Неморфемні – сл. Утвор не морфемними засобами

а) лексико-семант=переосмисл знач мотив слова Пр: зебра = тварина і зебра=пішохід перехід!!!!мотив осн при цьому сп твор не визнач бо нов. сл. твор від СЛОВА а не від мотив осн

б) лексико-синтакс= зрощ синтаксис сполуч слів в одне слово. Пр: добридень від добрий день!!!!мотив осн при цьому сп твор не визнач

в) морфолого-синтакс= переходом з одної част мови до ін. Пр: Ситий голодному не товариш. Тут: ситий-це ім. а не прикм!

г) лексико-морфемний= усамостійнення однієї із грамат форм слова Пр: котики= від котик → котики мн до назви твар – назва розлини, батьки (від батько мн. батьки)= мама і тато

2.Морфемні – сл.. утвор морфемними засобами

а) афіксальний = префіксальний СПІВавтор; суфіксальний одесИТ; конфікс(преф+суф); постфікс(!торгуватиСЯ!!!мотив осн не визнач); суфікс.-постфікс ЛИСТУВАТИСЯ.; префікс-постфікс НАЇСТИСЯ(!!!!мотив осн не визнач); флексійний; преф-флекс БЕЗЛИСТИЙ; преф-суф-постф.

б) безафіксний = відкид від мотив осн суф або зак.синій - СИНЬ

в) складання –словоскладання Пр: інженер-механік; -основосладання Пр: темно-блакитний НОСоРІГ; -абревіація Пр: ОНУ, медінститут,

г) усіч за зразком абревіації – усіч мотив сл. без збереж його морфемної цілісності Пр: зам, універ.

 

25. Словотвірний тип. Словотвірне значення.

СТ – більшість слів утворилися у мові за словотвірними законами, схема утворення нових слів, для якої хар-ні 3 ознаки: 1) слова мають спільний формат, 2) мають спіл словотвір знач, 3) належ мотив слова до одн частини мови. ПР: читач, перекладач, викладач.

СЛОВОТВІРНИЙ ТИП протиставляється словотвірному гнізду: гніздо — сукупність слів із спільним коренем і різними афіксами; словотвірний тип — сукупність слів із спільним афіксом, але різними коренями.
Поняття словотвірного типу в 1.1. Ковалика визначається так: “Узагальнене словотвірне поняття, яке включає такі основні елементи: єдність словотвірного значення, єдність твірної основи, єдність афіксальних частин”.
Приклади: вишняк, березняк, дубняк;
селянство, студентство, робітництво; їдальня, читальня, роздягальня.
Ряд словотвірних типів, що характеризуються одним і тим же видом форманта (префікс, суфікс, постфікс тощо), об’єднуються в один спосіб творення.

С підтип – спільне часткове значення. Білуватий, жовтуватий, спільність ознаки

Словотвірне значення – узагальнене знач, спільне для певного лексико-семант розряду слів, яка вираж словотвірною формою. Воно більш абстрактне ніж лексичне. СЛОВОТВІРНЕ ЗНАЧЕННЯ — це семантичне співвідношення між похідним і його твірним, яке проявляється у вигляді різниці між їх лексичними значеннями: комбайн — комбайнер (- той, ідо працює на комбайні, обслуговує комбайн),вимикати-вимикач (= те, чим вимикають).
Словотвірне значення виражається формантом, який входить до складу похідного слова. Лексичне значення слова виражається його основою. Лексичне значення індивідуальне. Граматичне значення властиве цілому класу слів. Словотвірне значення належить усім словам, що мають однаковий словотворчий засіб: Полтавщина, Донеччина, Вінничина; лисячий, котячий, телячий.

 

Числівник, розряди, відм.

Ч – частина мови, що означає число, кількість, порядковий номер при лічбі. Розряди Ч: кількісні та порядкові. Кількість означають число або кількість і відповідають скільки? Мають 4 групи: власне К., неозначено-К – багато, кілька, співвідносяться з прися та займ., К-збірні двоє, троє, К-дробові. Порядкові Ч – означають порядок при лічбі однорідних предметів.

Числівник один відмінюється за родами, числами та відмінками, як займенник той (дуже подібно до відмінювання прикметників).

Числівник один має рід і відміну і відм як займенник. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так:

Н. два — дві Р. двох Д. двом З. = Н. або Р. О. двома М. (на) двох три трьох. Два має рід тільки в Н.В та З.В. Числівники від 3 до 999 роду не мають. Числівники п'ять — десять, числівники на -дцять і на -десят у непрямих відмінках мають паралельні (стилістично нейтральні) форми. У числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування. у числівниках на -десятії в українській мові (на відміну від російської) перша частина не змінюється. Числівники сорок, дев'яносто, сто у всіх непрямих відмінках, крім знахідного, що дорівнює називному, мають закінчення –а. У числівниках, що позначають сотні, відмінюються обидві частини

У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини. Дробові відм в чисельнику – як кількісні, в знаменнику – порядкові. Неозн-ос. Відм. Як Ч. ДВА.

 

Категорія часу Д.

Час — граматична категорія дієслова, відношення дії до моменту мовлення. За допомогою часу висловлюється одночасність, передування або наслідок події відносно моменту мовлення або ж якоїсь іншої точки відліку. В УМ дієслівний час визначає подію по відношенню до моменту мовлення як одночасну (теперішній час), наступну або майбутню (майбутній час), минулу (минулий час) та таку, що вже відбулася до певного моменту в минулому (давноминулий час). Давноминулий час «Мати вже знала, що так станеться, коли він подзвонив і сказав, що не приїде».

Теп час не має граматичних ознак, твориться за доп флексій У,Ю – н.в. Майб час – мають доконаний (лише синтетичні форми - напишу) і недок (аналітична ф – буду писати, синтетична - писатиму). вид Мин час – флексії А О О\, інфінітив (робити).

Спо́сіб — відношення дії до дійсності Термін Т. Глинський

Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу.

Недійсні способи наказовий та умовний. Умовний – бажана дія, нереальна (виконав би), має рід, число. Наказовий – не роби.

Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами.

Дієслово в першій особі називає дію тієї особи чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо.

Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть.

Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мовиться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають.

Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються — вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію — вказують на зв'язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч).

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособових реченнях. При них підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмінку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігом.

Деякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть виконуватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, минутися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.

 

Дієприкметник.

Дієприкметник – форма дієслова яка виражає ознаку предмету за дією, яка предмет набув сам або під дією ЯКИЙ?

Дієсл озн дієприкм: 1. категоріальне значення процесуальності(подарована книга) 2. схожість форм, 3. ГК виду, часу, стану, перехідності, 4. має зв’язки прилягання(написаний вчора) і керув(написаний олівцем) Прикметниові озн дієприкм: 1. рід, число, відмінок, 2. синтаксис ф-ція в реч=означення

Активні – наз озн що зумовлена дією самого предмету(працюючі робітники).

Актив дієприкм теп часу твор від дієсл осн теп часу(3 ос мн теп часу) +суф –уч-, -юч-, -ач-, -яч-→ сплять-сплячий

Актив дієприкм мин часу твор від осн інфінітива префіксованих неперех дієсл док виду +суф –л- → замліти-замлілий; від осн інф + суф –ш- → перемогти-перемігший

Пасивні – наз ознаку предмету зумовлену дією ін. предмета(звільнений народ) Творяться від осн інф перех дієслів +суф –н-, -ен-, -т-(звільнити-звільнений)

Відмінювання –як прикм тв. Групи. У реченні – означення, підмет (учений), присудок, утворює дієприкм звороти. Мають теп і мин час.

 

Дієприслівник

Дієприслівник — особлива форма дієслова, яка означає додаткову дію, що супроводить головну, виражену дієсловом, і відповідає на питання що роблячи? що зробивши? Дія, названа дієприслівником, виконується тим же суб'єктом, що й основна дія, названа дієсловом-присудком: іде, озираючись; сказав, не подумавши.

Як і інші форми дієслова, дієприслівник має граматичне значення недоконаного (що роблячи? — читаючи) або доконаного (що зробивши? — прочитавши) виду. Уреченні в ролі обставини

Спільні ознаки з прислівником: незмінюваність; залежність від дієслова, що виявляється у синтаксичній ролі обставини: Жайворонок, співаючи. Подібно до дієслів має кат виду, перех\неперех.

Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи дієслова теперішнього часу (3-ої особи множини) за допомогою суфіксів:від І дієвідмін — -учи (-ючи),від II дієвідміни – ачи (-ячи)нес[уть]+учи –> несучи,малю[ють] + ючи –> малюючи,нос[ять] + ячи –> носячи,стеж[ать] + ачи–> стежачи.

Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи неозначеної форми дієслова за допомогою суфіксів -ши (коли основа закінчується приголосним звуком) або -вши (коли у кінці основи є голосний звук): Прибіг[ти] + ши –> прибігши, Дописа[ти] + вши –> дописавши.

Форма на –но,-то,це безособова фома дієприслівника. Присудкові форми на -но, -то. Безособові слова. Адвербалізація – перехід у прислівник (якщо вжито без пояснюючого слова - читав сидячи)

Частка.

Ч – не мають самостійного значення і служать для вираження емоційних та модальних відтінків. У реченні – препозиційні (хай, давай що за) і пост позиційні (же, же бо).

Класифікація – За семантикою – 1 ч. що ви виражають смислові вдтінки.(вказівні ось, де), означальні трохи, ледве, саме, якраз, підсилювальні адже, а бо, та. 2 модальні частки – хай, нехай, еге, так, атож, не, ані, не тільки, а й, 3. Словотворчі і формотворчі – аби, будь, казна, би, б, СЯ,Сь, була.

С/С. Форма, значення С/С.

Віноградов – не все є С/С. Бєлошапкова і Швєдова виділять сурядні та підрядні С/С

Словосполучення – це синтаксично-семантична єдність, утворена за нормами мови з двох або більшої кількості повнозначних слів, що виражає у лексично членній формі назву предмета, поняття чи уявлення. Словосполучення є складною номінативною одиницею мови, що виникла внаслідок об'єднання двох або трьох і більше повнозначних слів. Компоненти словосполучення зв'язані за змістом, але граматично нерівноправні. Один із них підпорядковуючий (стрижневе слово),і другий залежний, наприклад: новий костюм, написати листа, надзвичайно швидко.

Словосполучення виконує у мові певні функції, зокрема, слугує будівельним матеріалом для речення, входить до його складу; вживається в ролі назви, а також заголовка; виступає складовим елементом тексту. В основі словосполучення лежить пріоритетне слово. Залежно від того, якою частиною мови воно виражене, словосполучення поділяються на такі групи: дієслівні, іменникові, прикметникові, числівникові, займенникові, прислівникові.

 

Класифікація С/С

За формальними ознаками: 1.Лексико-граматичною природою стрижневого слова

А) дієслівні СС-в них стрижневе слово-дієслово(-но,-то)

Б) субстантивне(іменне)-стрижневе-іменник(жінка в плащі)

В) ад’єктивні (прикметник)-корисний для здоровя

Г) Нумеративні (числівник)-пять вечорів

Г) про номінативні (займ.)-хтось із нас

Д) адвербіальне (прислів.)-далеко від хати

Е) предикативно-адвербіальні(слово категорії стану)-важко мені

2 за кіл-структурними ознакми: 1 прості 2 ускладнені (неповторна зустріч друзів)

ХАРАКТЕР. ЗА ЗНАЧЕННЄВИМИ ОЗНАКАМИ:

1)Об’єктні-вираж.залежність предмета від дії (притаманний мені)

2)Атрибутивні-відношення, при яких явище, предмет, стан визначається з боку своєї зовн.або внутр..властивості, якості (нічний туман)

3)Адвербіальні (обставинні)-відношення обставини до дії процесу (голосно кричати)

4)Комплетивні-це числівники (власне кількісні) та слова з неозначено-кількісною семантикою (три брати)

5)Комплексні-інодів СС відношення бувають комплексними (думка про тебе)

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗА ТИПОМ ПІДРЯДНОГО ЗВЯЗКУ МІЖ КОМПОНЕНТАМИ:

1)Узгодження-тип підрядного зв’язку, який виражається уподібненням залежного слова головному в категоріях роду, числа, відм.(новий будинок)

А) за особливостями реалізації зв’язку:власне грамат. Узг. смислове узг.умовно-грамат.узг.асоціативно-грамат.Б) види узгодження за реалізацією (повне\неповне)

2)Керування- це тип підр. Зв’язку, при якому стрижневе слово вимагає від залежного повної відмінкової форми

А)за ознакоє обов’язкове/факультативне (сильне/слабке)

Б)за участю прийменника в оформленні зв’язку (безпосереднє/опосередковане)

3)Прилягання-вираж.не зміною форми залеж.слова, а його розташуванням

А) власне прилягання

Б) відмінкове прилягання

 

Хар-ка ПР. Типи ПР.

ПР-це таке речення,що утвор. за спеціально-призначеними для цього структ. схемами. Має грамат. значення предикативності і семантичну стр-ру. Виявляє ці значення у системі синтаксичн. форм(у парадигмі речення) і регулярних реалізаціях. Виконує комуні кат. Задачу у вираженні якої завжди бере участь інтонація.

За характером предикативних відношень: 1. За віднош. до дійсності:стверджувальне,заперечне(загально запер-запер. дія,процес,стан.,частково заперер. –приєдн. заперечна частка не до будь-якого члена реч.,крім предиката) 2. За ознакою об’єктивної модальності і часової визначеності: план реальності і час. визначеності(індикатив); план ірреальності(імператив,кон’юктив).

За комун. настановою: непитальне(розповідне,спонукальне),питальне(власне питальне,риторично,питально-спонук.),питальне;

За емоц. забарвленням: окличне,неокличне(відсутнє емоц. забарвлення);З точки зору синтаксис. членування:членоване(односкл. чи двоскл. реченням притаманне чітке формально-синтак. членування і можливість мати у своєму складі другор. члени),нечленоване(абсолютна нерозкладність на члени речення,склад з одного слова,це вигуки,мод слова).

За повнотою реалізації структурно-важл. елементів:повне,неповне(немає формальн. необхідного головного або друг. члена)

 

Односкладні речення. Схеми.

Односкладним називається речення, у якому наявний лише один із головних членів — або підмет, або присудок.

Види односкладних речень

1) Означено-особові — речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що вказує на виконавця дії, носія ознаки чи стану (Хочу плакати, але замість того завжди сміюся).

2) Неозначено-особові — речення з головним членом-присудком, який відноситься до всіх осіб взагалі або до неозначеної кількості осіб (У школі готуються до свята рідної мови).

3) Узагальнено-особові — речення з головним членом-присудком, що вказує на дію, ознаку чи стан, які можуть стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. Такі речення вживаються переважно в прислів’ях та приказках (Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Нар. тв.)).

4) Безособові — речення з головним членом-присудком, який називає дію або стан, що не мають виконавця або носія, і може бути виражений безособовим дієсловом, дієслівними формами на -но, -то, неозначеною формою дієслова, прислівником, словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку (Так тихо, тихо скрізь (П. Тичина)).

5) Називні — речення з головним членом-підметом, який стверджує наявність, існування предметів чи явищ (Сонячні чудесні міста. Вільні люди (О. Гончар)).

Із граматичного погляду розрізняють два класи структурних схем односкладних речень: дієслівні та іменні.

У свою чергу, дієслівні поділяють на:

означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні та номінативні.

Vf – люблю мандрувати по землі. Vf3pl – дієслово у 3ос мн біжать у клас юрбою; Inf. – мені нікуди йти. N2N1 – Хліба і видовищ! сорОpraed – страшно й радісно йому.

СР. Заг. Класифікація СР.

Це речення у якому наявні 2,або більше предикативні центри,що обумовлює наявність 2х або більшої кількості простих частин,поєднаних сурядним,підрядним,або безспол. зв’язком. Засоби синтаксичн. зв’язку між простими час-ами:інтонація,спол. та спол. слова(повнозначні),співвідносні слова.,порядок розташув. простих частин,наявність спільн.лексичнта фразеолог.елементів.

СП речення-прості частини пов’язуються між собою за допомогою сполучників.або сполучних слів,одна головна частина є головною стосовно іншої,а отже від головної простої частини або від слова у головній простій частині можна поставити питання до залежної(підрядної простої частини). Залежно від розташування підрядної частини є(препозиція,постпозиція,інтерпозиція).

Складносурядні речення та їх класифікація-таке складне речення,у якому прості частини пов’язані між собою за домогою сурядних сполучників і є рівноправними по відношенню одна до одної,пов’язуються між собою за допомогою сурядних сполучників.

Безсполучникове скл. речення-таке складн. речення,у якому прості частини поєднуються без допомоги сполучників та спол. слів.лише за допомогою смислу та інтонації

Складнопідрядні проміжного типу- за формую подібні до складнопідрядних,а за смисл. відношеннями до СС,у вузів.практиці це СПР відносно-поширені

СП з кількома підрядними-однорідна супідрядність(1а проста час-на є головн-всі інші підрядні стосовно неї),різночленна супідрядність(підрядні час-ни стосовно головної мають віднос до різних слів),неоднорідна супід(підрядна час-ни відпов на різні питання), послідовна підрядність(1а головна стосовно 2ої, 2а стосовно 3ої і тд)

БСР

Безсполучникове скл. речення-таке складн. речення,у якому прості частини поєднуються без допомоги сполучників та спол. слів.лише за допомогою смислу та інтонації. Напр. Сонце заходить,поле чорніє,пташечка тихне. Тут прості частини є рівноправними стосовно одня одної. Але є БР,де зміст 1єї простої час-ни,ніби випливає із змісту іншої. Він промовчав:не хотілося нічого говорити. Тобто одна проста час-на може бути залежною від інш.,або обидві прості час-ни можуть бути рівноправними. У класиф. наближеної до шкільної поділяють БСР на 2 різновиди:1.однорідного зв’язку, 2. неоднорідного зв’язку(коментуючого зв’язку-2 проста час-на містить коментар стосовно 1 ої; з’ясувальні-2 час-на розкриває зміст сказаного у 1ій, пояснювальні –йдеться пропричину того що у 1й,або вказує на наслідок дії,часо-умовно наслідкові- 1 пр.час-на має значення умови.а 2наслідку).