Хронічний неспецифічний невиразковий коліт.

Шифр К 59.9

Визначення. Хронічне запально-дистрофічне враження слизової оболонки товстої кишки з перевагою в клінічній картині ознак функціональних розладів.

Класифікація:

1.Етіологія: аліментарний, інфекційний або паразитарний, при екзогенних та ендогенних інтоксикаціях, при ендокринних захворюваннях, при захворюваннях ЦНС;

2. Морфологія: а/ ендоскопія (катаральний, катарально-фолікулярний. ерозійний), б/ гістологія (без атрофії, з атрофією – початковий, помірно виражений, виражений; неактивний; активний – з низькою активністю, з помірною активністю, з вираженою активністю);

3. Локалізація (проктит, сігмоїдит, трансверзит, панколіт);

4. Тяжкість течії (легка, середньої тяжкості, важка)

5. Фаза течії (загострення, неповна клінічна ремісія, повна клінічна ремісія, клініко-ендоскопічна (гістологічна) ремісія);

6. Моторика товстої кишки (гіперкінезія-гіпертонія, гіперкінезія-гіпотонія, гіпокінезія-гіпотонія, гіпокінезія-гіпертонія).

Первинні дослідження.

Лабораторні: клінічний аналіз крові, копрологічне дослідження, посів калу на дисбіоз.

Інструментальні: ендоскопічне (ректороманоскопія чи колоноскопія); рентгенологічне (ірігографія); морфологічне дослідження біоптата.

Симптоми, синдроми, фізикальний статус. Скарги: поліморфний біль в животі, частіше в другій половині дня в нижньому і лівому бічному відділах, метеоризм, порушення дефекації (закреп, схильність до послаблення, чергування закрепу і проноса), зниження апетиту.

Об'єктивно: біль при пальпації в області сліпої, поперечно-ободової, сигмоподібної кишок, гурчання в ілеоцекальній області, зміна тонусу товстої кишки (спазм, атонія), симптоми хронічної інтоксикації (астенізація, вегетативні порушення).

Діагностика:

- клінічний аналіз крові – можливі помірні прояви анемії, еозінофілія;

- копрограма: ілеоцекальний синдром (з перевагою процесів шумування – пінисті калові маси золотавого кольору, рН кисла, внутрішньоклітинний крохмаль, йодофільна флора; з перевагою процесів гниття – коричневий колір, гнильний запах, рН – лужна, відсутність йодофільної флори; колітичний синдром (неоформлені калові маси, слиз), підвищений зміст лейкоцитів, клітини епітелію різного ступеня дегенерації;

- посів калу – дисбіоз дисоційований;

- ендоскопічне дослідження (ректороманоскопія, колоноскопія) – катаральне запалення, катарально-фолікулярне запалення, субатрофія, змішані зміни – матова, шорсткувата, пишна поверхня, можливі ділянки сухої тьмяної поверхні, гіперемія слизуватої іноді з ділянками блідого кольору, змазаність і порушення структури судинного малюнка, його повнокров'я чи блідість, збільшення числа і розмірів лімфоїдних фолікулів; деструктивні порушення слизуватої товстої кишки (ерозії);

- ірігографія: звуження уражених ділянок кишки, асиметрія, нерівномірність, сглаженість гаустрального малюнка, перебудова рельєфу, порушення напрямку і переривчастість, потовщення складок, фолікуляція, дискінетичні гіпо- і гіперкінетичні порушення;

- морфологічне дослідження: поверхневий, дифузний чи атрофічний коліт, збільшення міотичної активності епітеліоцитів, кількості міжепітеліальних лімфоцитів (за рахунок бластних форм), збільшення числа моноцитів і незрілих плазматичних кліток, атрофічні зміни в епітеліоциті з одночасним посиленням процесів регенерації.

Характеристика лікувальних заходів.

1. Дієта: при переважанні проносу – тимчасово виключаються чи обмежуються продукти, що підсилюють кишкову секрецію і перистальтику; при переважанні закрепу – дієта, збагачена клітковиною;

2. Медикаментозна терапія:

А. антибактеріальні препарати:

- препарати 5 – АСК: салазопіридазин, месалазін (див. розділ НВК) курсом 5-7 днів у середньовікових дозуваннях;

- нітрофуранові препарати: фуразолідон (10 мг/кг/д), ніфуроксазид (1-2 табл. 3 рази).

Антибактеріальна терапія призначається при тривалій, що не зменшується симптоматичними засобами діареї, при загостренні хронічних вогнищ інфекції, при поєднанні запалення з вираженими явищами кишкового дисбіозу.

Б. Симптоматична терапія залежить від характеру дискінетичних розладів кишечнику і характеру стулу:

а) при закрепі, обумовленому гіперкінетичними розладами:

- седативні препарати (препарати валеріани, брому, седуксен, реланіум у вікових дозуваннях (курсом до 1-2 міс.);

- спазмолітики (див. розділ СПК);

б) при закрепі, обумовленому гіпокінетичними розладами:

- препарати, що регулюють моторику кишечнику (див. розділ СПК);

- проносні (перевага віддається препаратам із гідрофільним ефектом – ламінарід, лактулоза (див. розділ СПК);

в) при вираженому синдромі діареї:

- адсорбенти, антихолінергічні препарати, ферментативні препарати – див. розділ СПК.

В. Лікування дисбіозу. (Див. розділ СПК)

Тривалість стаціонарного лікування: 10-12 днів.

Вимоги до результатів лікування: досягнення максимально тривалої ремісії.

Диспансерний нагляд: Огляд дитячим гастроентерологом 2 рази на рік (перший рік нагляду, далі – 1 раз на рік), педіатром – 2 рази на рік; отоларинголог, стоматолог, хірург, інші спеціалісти – за вимогами.

Протирецидивне лікування: 2 рази на рік в умовах стаціонару або амбулаторно.

Обсяг контрольно-діагностичних обстежень: клінічний аналіз крові та сечі – 2 рази на рік, копрограмма – 1 раз на 6 місяців, аналіз кала на яйця глистів та простіші – 2 рази на рік, біохімічне дослідження кала (реакція Грегерсена, Трібуле) 1 раз на рік, протеінограма, гострофазові показники – 1 раз на рік, аналіз калу на дисбактеріоз – 2 рази на рік (перший рік нагляду, далі за вимогою), ректороманоскопія – 1 раз на рік (за вимогами), УЗД органів черевної порожнини – за вимогами.

Диспансерний нагляд – 3 роки позаприступного періоду. З диспансерного нагляду можна зняти при відсутності патологічних змін після повного лабораторно-інструментального обстеження.

Санаторно-курортне лікування: води малої та середньої мінералізації для питного лікування, кишкового промивання, мікроклізм. Рекомендуються курорти Трускавець, Миргород, Закарпатська група курортів.

ГЕЛЬМІНТОЗИ У ДІТЕЙ

Актуальність:

Гельмінтози – найбільш поширені захворювання людини.

В Європі гельмінтозами страждає кожен третій житель.

В Україні щорічно реєструється 300-400 тис. випадків гельмінтозів. З них 80% це діти. Це офіційна цифра. Про реальний стан справ можна зробити висновок з того, що у 2004 р. було продано 4 165 500 упаковок антигельмінтних засобів. Якщо на курс лікування необхідно 1-3 упаковки препарату, то істинна цифра становить 1-2 млн. випадків.

На сьогодні в світі відомо 342 види гельмінтів. Які можуть спричинити захворювання людини. В Україні зустрічається біля 30 видів гельмінтів. Серед всіх гельмінтозів, зареєстрованих в Україні найбільш поширеними є:

Ø ентеробіоз – 74,8%;

Ø аскаридоз – 21,1%;

Ø трихоцефальоз – 3,5%.

Паразитози мають різноплановий вплив на організм господаря:

ü сприяють росту алергічних захворювань;

ü спричиняють місцеву і загальну імуносупресію;

ü формують ендогенну інтоксикацію;

ü сприяють розвитку дисбіозу кишківника;

ü є причиною гіповітамінозу, гіпоферментозу (лактози, інвертази та ін.), дефіцитної анемії;

ü порушують процеси травлення;

ü є причиною механічного ушкодження слизової;

ü подразнюючи нервові закінчення слизової кишківника, стимулюють патологічні рефлекси (впливаючи на механо- і хеморецептори);

ü спричиняють запалення слизової оболонки кишківника (вивільняють протеолітичні ферменти, гіалуронідазу);

ü є причиною затримки росту, втрати маси тіла, відставання психомоторного розвитку.

Фактори захисту від гельмінтів у дітей, як правило, неповноцінні. Це:

v незначна кислотність шлункового соку;

v низька активність травних ферментів;

v порушення слизового бар’єру;

v низька концентрація секреторного Ig A;

v вторинна імунна недостатність.

Аскаридоз. Збудником є аскарида людська (Ascaris lumbricoides). Є одним з найпоширеніших гельмінтів. Це круглі черви, жовто-рожевого кольору, довжиною 20-40 см, належать до геогельмінтів мають повсюдне поширення, паразитують тільки в людини.

Життєвий цикл і патогенна дія аскарид

v Специфічних органів фіксації не мають. В просвіті кишок утримуються завдяки постійному руху назустріч потоку їжі.

v Самка за добу виділяє понад 200 000 яєць, які потрапляють у зовнішнє в середовище з фекаліями (вони не інвазивні).

v В зовнішньому середовищі (переважно в ґрунті) яйця дозрівають і зберігають свою інвазивність 3-7 років.

v Людина заражається через немиті овочі, або забруднену воду, брудні руки.

v Через кілька годин після зараження з яєць виходять личинки, які проникають у судини кишкової стінки, далі з плином крові через воротну вену заносяться в печінку, через внутрішньодолькові, міждолькові вени потрапляють у нижню порожнисту вену, далі в праве передсердя, а звідти через легеневу артерію попадають у просвіт альвеол, де ростуть і двічі линяють (це триває 14-16 днів)

Повітроноснми шляхами личинка піднімаються до глотки. Частина з них разом з харкотинням виділяється і знову потрапляє в тонку кишку, де перетворюється в дорослих аскарид.

Це міграційна фаза аскарид, триває 2-2,5 міс. Яйця появляються у фекаліях через 2,5-3 міс. після зараження.

Тривалість життя аскариди в організмі людини близько 1 року, потім гельмінт виходить з організму.