Профессійній стрес та загальні закономірності його прояву.

 

 

Стрес, пов'язаний з роботою, - це можлива реакція організму, коли до людей пред'являються вимоги, що не відповідають рівню їх знань і навичок [15; с.132]. Фахівці в області стресу вважають, що тривалий стрес, пов'язаний з хронічним впливом негативних факторів, навіть якщо їх інтенсивність невелика, переноситься людиною значно важче, ніж сильні, але одноразові стресори.

Професійний стрес - різноманітний феномен, що виражається в психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації трудової діяльності людини. Розвиток стрес-реакцій можливо навіть у прогресивних, добре керованих організаціях, що обумовлено не тільки структурно-організаційними особливостями, а й характером роботи, особистісними відносинами співробітників, їх взаємодією [9; 37]. У літературі зазначається, що професійний стрес виникає й у співробітників недостатньо завантажених роботою, а також у тих людей, які вважають, що не реалізують в повній мірі свій професійний потенціал і здатні на більше.

Причиною сильного нервового перенапруження можуть служити умови праці: погане освітлення і вентиляція, тісне приміщення тощо. До факторів, які прямо або побічно сприяють професійним стресам, можна також віднести відсутність інформації і відсутність часу. Ці фактори є фоном, на якому стресом може стати будь-яке додаткове роздратування.

За даними Американського національного інституту охорони праці, перші місця у списку професій, найбільш часто викликають стрес, займають такі професії як вчителі старших класів, поліцейські і шахтарі, а також і такі "звичайні" професії як секретарі, різноробочі, менеджери і ряд інших. Звичайно, в останньої професійної групі робота не така небезпечна як у шахтарів і не настільки відповідальна як у диспетчерів транспортних засобів, проте вони позбавлені свободи в прийнятті рішень, отримують маленьку зарплату, а професійний статус їх професій дуже низький [6; 81].

Існує багато класифікацій професійного стресу, які відрізняються різним ступенем деталізації, однак, на думку Ю.В. Щербатих, будь-який виробничий стрес є емоційним, не залежно від того, викликаний він страхом зробити помилку, стрес від неспівпадіння темпів спілкування працівників, режиму трудової діяльності або внеорганізаційні фактори (проблеми сімейного життя через наднормативні навантаження на роботі, корпоративної культури підприємства, обмеження індивідуальної свободи тощо) [15; с.133-134]. Всі фактори, що викликають виробничий стрес, на думку автора, можна умовно розділити на об'єктивні (мало залежать від особистості працівника) і суб'єктивні (розвиток яких більше залежить від самої людини).

До першої групи належать:

· шкідливі характеристики виробничого середовища;

· важкі умови роботи;

· надзвичайні (форс-мажорні) обставини.

При цьому, слід зазначити, що деякі види діяльності спочатку припускають наявність стресогенних факторів, пов'язаних з особливостями виробництва. Це пил на цементному заводі, швейних виробництвах; отруйні випаровування в хімічних виробництвах; високий рівень шуму у ткацьких цехах; спека в ливарному виробництві і т.д.

У деяких видах діяльності ці шкідливі фактори діють комбіновано. Так, наприклад, шахтарі працюють в умовах замкнутого простору, вугільного пилу і високих температур і психологічному очікуванні можливої аварії (вибух метану, обвал гірської породи). Дані фактори виробничого середовища первинно сприяють розвитку біологічного стресу, який потім може ускладнитися стресом психологічним. Наприклад, після Чорнобильської катастрофи у багатьох "ліквідаторів" на тлі первинного радіаційного опромінення, інтенсивність якого була їм невідома, розвивалася радіофобія, що приводила до серйозного стресу.

До несприятливих умов роботи, що провокує розвиток виробничого стресу, можна віднести:

· високий темп діяльності;

· тривалу роботу;

· "рваний" темп діяльності;

· підвищену відповідальність;

· значні фізичні навантаження і т.д.

Додатковими факторами стресу є різні надзвичайні ситуації, які можуть приймати різний характер залежно від специфіки праці. Так для працівників біржі - обвал валют або несподівана зміна їхнього курсу; для менеджерів відділів постачання - зрив поставок сировини або комплектуючих [5; с.78].

Друга група (суб'єктивні чинники стресу) включає дві основні різновиди: міжособистісні (комунікаційні) і внутрішньоособистісні стреси.

Перші можуть виникати при спілкуванні з вищестоящими посадовими особами, підлеглими та колегами по роботі. Керівник досить часто є джерелом стресу для свого підлеглого, у якого може виникнути стійке психологічне напруження з найрізноманітніших причин (через надмірне контролю з боку керівника, через його завищених вимог, недооцінки його праці, відсутність чітких вказівок і інструкцій, грубого або зневажливого ставлення до себе з боку начальника тощо). У свою чергу, підлеглі стають джерелами стресу для своїх начальників (через свою пасивність або зайвої ініціативності, некомпетентності, злодійства, ліні та ін.)

Люди, які не працюють в даній організації, але контактують з нею, також можуть бути джерелом стресу для співробітників організації. Прикладом може служити стрес продавців, яким доводиться спілкуватися з великою кількістю покупців, або стрес бухгалтерів, що здають квартальний чи річний звіт в податковій інспекції. У той же час для податкового інспектора стресовим чинником буде бухгалтер, який по відношенню до нього є прикладом зовнішнього стресора [4; с.35].

Внутрішньоособистісні стреси, у свою чергу можна підрозділити на професійні, стреси особистісного характеру і стреси, пов'язані з поганим соматичним здоров'ям працівників.

Професійні причини стресів обумовлені браком знань, умінь і навичок (стрес новачків), а також відчуттям невідповідності між працею і винагородою за нього.

Причини стресу особистісного характеру носять неспецифічний характер і зустрічаються у працівників різних професій. Найчастіше це низька самооцінка, невпевненість у собі, страх невдачі, низька мотивація, невпевненість у своєму майбутньому і т.д.

Джерелом виробничих стресів може бути і стан здоров'я людини. Так хронічні захворювання можуть приводити до стресів, тому що вони вимагають підвищених умов для їх компенсації і знижують ефективність діяльності працівника, що може відбитися на його авторитеті й соціальному статусі. Гострі захворювання також служать джерелом переживань як за рахунок соматичних зв'язків, так і побічно. "Вимикаючи" на час працівника з трудового процесу (що тягне за собою фінансові втрати і необхідність заново адаптуватися до виробництва).

До професійних стресів тісно примикає явище, яке в різних джерелах позначається як " феномен професійного вигорання ", явище " психічного вигорання ", " синдром емоційного вигорання " тощо. Під цим явищем розуміють "стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що виявляється в професіях соціальної сфери" [15; 138]. Крім представників даної групи професій (педагогів, психологів, медичних працівників, соціальних працівників), цей синдром відзначається також у біржових маклерів, продавців, які працюють в системі мережевого маркетингу, і представників низки інших професій, що зазнають тривалих емоційних перевантажень. Саме робота з людьми, в силу пропонованих нею високих вимог до професіонала, особливої відповідальності і емоційних навантажень, містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов'язаних з робочими ситуаціями і ймовірність виникнення професійного стресу.

Даний феномен являє собою багатокомпонентний синдром, найбільш вираженими складовими якого, є емоційна виснаженість, деперсоналізація і редукція професійних досягнень.

Емоційне виснаження виявляється в почутті емоційної спустошеності, зменшенні кількості позитивних емоцій, що виникають у зв'язку зі своєю роботою.

Деперсоналізація проявляється у цинічному ставленні до праці та об'єктам своєї праці (непритомне, байдуже ставлення до пацієнтів, клієнтів, відвідувачів).

Редукція професійних досягнень проявляється у формуванні почуття некомпетентності, фіксації на невдачах у своїй професії.