Історико-культурний та стильовий аспекти

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ТА СТИЛЬОВИЙ АСПЕКТИ

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I Основні історичні етапи зародження джазу ранньої епохи……………………………………………………………………………5

1.1. Визначення понять «традиційний джаз, класичний джаз, архаїчний джаз».……………………………....................................................................... 5

1.2. Доджазовий період………..………………………………………………8

1.2.1. Основні джерела появи джазу…………………………………………10

РОЗДІЛ II. Кристалізація основних стильових особливостей джазу ранньої епохи ………………………………………………………………………….30

2.1 Новий Орлеан – «столиця» раннього джазу. …………………………..30

2.2 Вплив африканської фольклорної музики на стилістичні особливості раннього (архаїчного)джазу…........................................................................32

2.3. Вуличні оркестри…………………………………………………………36

РОЗДІЛ III. Класичний джаз: провідні виконавці та інструменти ………..40

3.1.Чарльз «Бадді» Болден.………………………………………………......40

3.2.Джек «Папа» Лейн………………………………………………………..41

3.3.Основні музичні інструменти епохи…………………………………….43

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...56

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................59

ДОДАТКИ …………………………………………………………..................61

 

 

ВСТУП

 

Де і як виник джаз? Яка його природа і витоки? Багато років на ці питання неможливо було відповісти однозначно. І тільки тоді, коли джаз встиг зайняти належне місце у світовій культурі, його походження стало предметом серйозних досліджень. З кожним днем з’являються нові відкриття в цій сфері.

Сьогодні джаз постає у вигляді елітного, інтелектуального мистецтва, що певною мірою містить елементи професійної композиторської творчості. На початку свого існування він був суто американським художнім видом. В наші дні це інтернаціональне мистецтво, що представлено багатьма національними школами як в Європі, так і в Азії й Африці. В той же час відмінність джазу в його власній, неповторній художній логіці, що поєднує всі його нечисленні різновиди.

Література, яка містить відповідні дослідження щодо найрізно-манітніших аспектів джазу, досить численна. Проте, досі не існує одностайності у вирішенні цілого ряду важливих питань, пов’язаних з його історією, теорією, естетикою. Більш того, деякі точки зору в межах даної проблематики часто виявляються діаметрально протилежними.

Величезна кількість досліджень щодо джазової музики належить зарубіжним авторам і не перекладені українською мовою, що, певна річ, перешкоджає ознайомленню з ними. Крім того, більшість таких наукових праць знаходиться лише в великих бібліотеках або приватних зібраннях.

Тому в поданій роботі є посилання на певні джерела щодо висвітлення цілого ряду свідчень, подій і фактів історії джазу, а для найбільшої об’єктивності наводяться різні точки зору із відповідним коментарем.

Актуальність теми роботи зумовлена:

- вагомиммісцем джазової музики як одного з чинників еволюції музичної культури соціуму;

- потребою комплексного дослідження виникнення, основних ета-пів становлення та розвитку цього виду музичного мистецтва;

- відсутністю цілісного аналізу стильових аспектів виконавської діяльності окремих джазових виконавців та колективів епохи раннього джазу.

Об’єктом дослідження є джазове мистецтво, а саме його історико-культурний та стильовий аспекти.

Предметом дослідження єранній період джазу.

Матеріалом дослідження є:

- історичні джерела (мистецька преса XX сторіччя), архівні ма-теріали, спогади відомих діячів жанру тощо;

- аудіо-записи концертних виступів джазових виконавців та оркестрів епохи раннього джазу.

Мета роботи полягає у соціокультурному розгляді подій та явищ історіі джазу ранньої епохи, розкритті стильових особливостей виконавської творчості джазових музикантів то оркестрів цього періоду.

Наукова новизна роботи обумовлена такими факторами:

– введенням до наукового обігу значної кількості нового історичного матеріалу, що стосується предмету дослідження;

– широким культурологічним підходом до розгляду історії становлення та еволюції джазової музики ранньої епохи в єдності соціокультурних та суто музичних чинників.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та додатків.

 

 

РОЗДІЛ I. ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ ЗАРОДЖЕННЯ ДЖАЗУ РАННЬОЇ ЕПОХИ

Доджазовий період.

Витоки джазу з різним ступенем подробиць розглядаються у багатьох спеціальних працях щодо джазу. Тому ми зупиняємось лише на деяких аспектах даної проблеми, що мають дискусійний характер, або на моментах, загальних чи часткових, але важливих для вивчення джазу.

Кристалізація важливих ознак класичного джазу у першій фазі його історичного розвитку відбулася приблизно до кінця 20 ст..Проте його появі передував досить тривалий етап, пов’язаний з виникненням і поширенням у деяких регіонах Півдня США ранніх форм архаїчного джазу. Він існував вже в другій половині минулого століття. Значним стимулом для зародження джазу як виду музичного мистецтва було звільнення негрів з рабства, яке офіційно відбулося в 1865 р., хоча, як відомо, не принесло їм справжньої свободи й рівності з їх білими співвітчизниками. Інтенсивна міграція колишніх рабів із сільських районів до міста також сприяло посиленню процесу асиміляції цілого ряду ознак, що йшли, з одного боку, від афро-американської, а з іншого – від «європейської» культур в Америці. Одним з найбільш цікавих і складних явищ, що виникли в результаті цього процесу,був сам джаз, в якому тепер вже на новому якісному рівні, виявились деякі з рис, властивих раніш окремим видам і жанрам так званого афро-американського музичного мистецтва, що в цілому носило фольклорний характер. Одні з них значною мірою ще зберігали свої до корінні «африканські» ознаки, інші вже стали продуктом їх синтезу з елементами «білої» культури, котра, як і африканська, була внутрішнє неоднорідною, зокрема і з національно-етнічних ознак.

Таким чином, до джазу вели одночасно декілька різних ліній попереднього розвитку американської культури. Ще до виникнення ранніх джазових стилів, а потім в процесі подальшої еволюції джазу і споріднених йому видів, кількаразово мали місце різні пересічення і контакти на основі зближення елементів, що йшли від зовсім різних за характером і за природою явищ. І згодом, також і в наш час, джаз постійно вступає в усе нові зв’язки з різними видами і жанрами музичного мистецтва, на основі чого виникають цікаві джазові форми.

Як комунікативний феномен музичного мистецтва, джаз із особливою переконливістю довів і свою життєздатність, і свою схильність до подальшого творчого розвитку, і свою «невідривність» від інших форм музикування.

Джаз поступово втрачав зв’язок з бавовняними полями, розважальними установами типу «баррел-хауз» і перетворювався на мистецтво, яке здатне задовольнити потреби нової «цивілізованої» генерації слухачів. Значна кількість джазових музикантів навчалася у провідних консерваторіях, де отримала першокласну композиторську освіту. Почалося взаємопроникнення академічних і джазових методів створення художнього цілого.

Гунтер Шулер і Лукас Фокс намагаються впровадити в симфонічну музику художній метод джазу. З іншого боку, виявилась здібність джазу переймати те, що було досягнуто в еволюції європейської музики. Наприклад, імпресіоністські цілотонові звукоряди Дебюсі, атональність Шенберга.

Достатньо навести приклад славнозвісного «Jazz Quartet» на чолі з піаністом Джоном Льюісом. Він створює джазові фуги, джазові вальси і джазові концерти в стилі барок джазу. В його творчості присутні експерименти в галузі найрізноманітніших стилів. Льюіс- музикант аж ніяк не «фольклорного» типу. Йог концепції перейняті впливом як джазу, так і не джазової музики. На сьогодні, очевидно, нема жодного визначного композитора академічної школи, який би не використовував джазові ідіоми у своїй творчості.

 

Вуличні оркестри.

В історичній перспективі важливо врахувати, що все відзначене нами у зв’язку з архаїчним або класичним джазом є ідеальною моделлю того складного процесу, який необмежувався тільки переростанням одних форм оркестрового музикування в інші, одних стилістичних ознак у нові властивості.

По-перше, колишня музика духових оркестрів не щезла зовсім. По-друге, деякі «марчинг-бенди» сповна могли виконувати репертуар найбільш близький до її стилю, вносячи в нього лише незначні зміни. По-третє, такі зміни (і у трактуванні репертуару, і у складі оркестру) могли стати максимальними, тобто найвищою мірою «джазовими». Між всіма цими типами музикування, певна річ, були свої перехідні форми, які важко чітко класифікувати.

Треба зважити і расові різновиди як самих духових, так і перших джазових оркестрів. Наприклад, відомо, що креоли мали свої «Society Orcestra» (як вони себе називали). Такий склад оркестру був в загальному плані «більш європейським» за стилем, ніж негритянські бенди. До їх складу входили також і скрипки. На відміну від негрів креоли часто віддавали перевагу не корнету, а кларнету.

Оркестри «білих» музикантів наслідували манеру виконання негрів, які спочатку намагалися по-своєму трактувати гру «білих» не джазових складів, створюючи таким чином аутентичний джазовий стиль. Проте, намагаючись передати спосіб гри негритянських джазменів, «білі» часто допускали «зайві вольності», які були відсутні у їхніх «темношкірих» колег. Так, часто свого роду «перетиски» спостерігались в темпі і метроритмічному характері виконання, «брейки» застосовувалися не в загальноприйнятих розділах форми. З іншого боку, «білі» музиканти іноді недооцінювали значення деяких прийомів афро-американського походження, таких, як фразування «офф-біт», як різного типу відступів від абсолютної висоти тону («офф-пітч») і т. ін.

В архаїчному стилі імпровізація мала іноді місце і в сольному плані, хоча у багатьох роботах підкреслюється, в першу чергу, колективний характер виконання в цей, і у наступний період у джазі класичного типу. Визначається, що соло могло мати декілька основ. По-перше, воно виникло для того, щоб решта учасників ансамблю спроможні були відпочити. По-друге, сольні епізоди створилися на фоні остинатних фігур, пов’язаних з прийомом «стоп-тайма» і з появою на такому фоні «брейка». По-третє, очевидно, що це зріла форма: можливе проведення соло при поліфонізованому русі всіх інших голосів, що не припиняються, а в потрібний момент звучать трохи тихіше, даючи можливість почути данну імпровізацію. У цьому випадку солюючий голос має можливість відповідати іншим акомпонуючим йому інструментам, що як принцип іде від афро-американського прийому респонсорної переклички. І все ж, в архаїчному джазі соло (будь-якого типу) були скоріш виключенням, ніж правилом.

Репертуар «стрит-бендів» архаїчного джазу не складався з одних тільки маршів, хоча вони і займали в ньому важливе місце. З часом (крім елементів традиційно європейських жанрів, передусім танцювальних) виконання негритянських оркестрів збагатилося за рахунок ряду форм, що мають афро-американську природу. Так, у репертуар архаїчного джазу просякали теми негритянських спірічуелсів, робочих пісень, балад, що користувалися широкою популярністю. З репертуару менестрельного театру в практику оркестрів потрапляли так звані «кун-сонгс», а також і регтайми, що мали часто схожість з кей-куокм і навпаки.

Вважається, що джазова музика у певний період архаїчного і ранньо-класичного стилів взагалі була підпорядкована особливій формі метроритмічної пульсації – «регіруванню». Пов’язана з ним тенденція до синкопування зустрічалася у фольклорі ще до появи регтайма як самостійного жанру та імовірніше була увібрана ним самим. Власне «джазова манера» виконання стала надбанням класичного стилю, але не у всіх своїх різновидах і конкретних зразках.

У негритянсько-креольському середовищі користувалися популярністю і так звані «поп-сонгс» (популярні пісні). Вони були результатом поєднання деяких елементів, що йшли від негритянського фольклору, зокрема – балади і блюзи – з характерними ознаками «білого типу» вуличних пісень. Від афро-американського мистецтва тут багато чого залишається у текстах. Часто в них міститься той чи інший натяк, що є типовим для африканських пісень. З часом і «поп-сонгс» увійшли в репертуар архаїчного джазу. Таким чином, поступово він збагатився новими жанрами.

Оркестри Нового Орлеана та інших міст на Півдні США грали свою музику з різних приводів: виступали на вулицях, площах, на річкових пароплавах, на карнавалах, святах, під час всіляких походів, процесій і парадів, на похоронах, весіллях тощо. Часто в одному і томуж місті одночасно опинялось декілька різних оркестрів, між якими починалася своєрідна музична «битва». Деякі оркестри виступали в рекламних цілях і тому «перемога» визначала для них і відповідний престиж.

Цікаве свідчення таких «змагань» залишив нам відомий новоорлеанський тромбоніст Кід Орі: «вниз вулицею, в старому вантажному вагоні їхав будь-який джаз-бенд з одної танцювальної зали, а вгору вулицею у такому ж вагоні їхав інший бенд з другої зали, який рекламував танці (в ту ж саму ніч і за таку ж ціну). І ці музиканти починали грати один поперед іншого, тому що саме той оркестр, який задовольнить натовп, що зібрався, люди прийдуть на той чи інший танцмайданчик. В кінці вагону зазвичай сидів тромбоніст, тому що, це було єдине місце, де він міг вільно орудувати кулісою свого інструменту. Таким чином, вони одержали назву «тейл-гейт» тромбоністів («talgate» - зап’ятки). Всі вони грали у типовому для диксиленду «вамп-стилі», тому що, в тих фургонах не потрібна була більш вишукана музика. На той час грали «шафл-біт» на малому барабані і звичний «ту-біт» на великому. Спочатку на цих барабанах грали різні люди, але пізніше у Новому Орлеані знайшовся юнак, який поєднав два барабани і почав грати один. Так була видумана педаль до великого барабана».

 

РОЗДІЛ 3. КЛАСИЧНИЙ ДЖАЗ:

Чарльз «Бадді» Болден.

Початок класичного періоду історії джазу датується приблизно 1890 роком. Багато хто з дослідників як на перший оркестр, що виконує, джазову музику, вказують на бенд легендарного корнетиста Чарльза «Бадді» Болдена, одного з ранніх виконавців, що удостоєний прізвиська «Кінг».

Проте, про Болдена залишилися лише яскраві розповіді. Його особа заслуговує на те, щоб навести деякі з них:

Банк Джонсон: «Кінг Бадді Болден був першою людиною, яка почала грати джаз у Новому Орлеані. В той час всюди ви тільки могли почути що про «Кінг Болден Бенд». Вони взагалі не вміли читати нот і багато імпровізували. Він створював власні мелодії і грав все на «слух». Болден грав блюзи всіх видів, а ще ми грали кадрилі. Він був дуже приємним темношкірим юнаком, високим та струнким. Жінки його обожнювали. «Кінг» Болден був також видатним корнетистом регтайму з низьким і сильним тембром звучання і при цьому міг грати у будь-якій тональності».

Альфонс Піку – кларнетист оркестру Бадді Болдена: «Бадді був професійно сильним трубачем. З ним просто не можна було грати погано. Його трубу було чути за цілий квартал і навіть далі. Він грав так само гучно, як і Армстронг, коли той грав з мікрофоном».

Луї Армстронг: «Він був справжнім генієм, стояв попереду всіх інших хлопців. Бадді був надто гарний для свого часу».

Достовірно сказати, яку музику грав його бенд, зараз неможливо. Тим більш, що думки стосовно його стилістики часом значно розходяться. Наприклад, Д.Коллієр стверджує, що його оркестрові був властивий свінг щодо якості виконання, і що він найчастіше грав блюзи поряд з регтаймами, маршами і поп-сонгс. Однак А.Дауер вважає, що блюз приходить до джазу значно пізніше і ні в якому разі не в період творчості Болдена та його колег. А.Азриль вказує, що він, мабуть, переробляв за допомогою регтайма марші, виконував просто регтайми, а також народні пісні й блюзи.

До оркестрів, що грали у часи Болдена, відносять «Peerless band», про стиль якого надто мало відомо. Слідом за бендом Б.Огустат і Д.Робішо функціонує з близько 1900р. «Olimpia band», де грали вже музиканти, відомі своїми вкладами у розвиток джазу: Кеппард, Пті, Піку, Олівер та інші.

У 1905 р. група з оркестру «Бадді» Болдена створила «Eagle band», де також виступали відомі музиканти: Олівер, Банк Джонсон, Сідней Біше, брати М.і Дж. Керрі, Тіо. Далі можна назвати «Imperial band», «Onward brass band». Вони могли вже грати і у джазовій манері, що, як вважають, є властивістю «Jack Carey’s Crescent band» і важливо для новоорлеанського періоду в цілому «Kid Orey’s Band», рівно як і «Original Creole Band» і деяких інших колективів.

Джек «Папа» Лейн.

Родоначальником білого джазу в його більш-менш оформленому вигляді іноді називають Джека «Папи» Лейна, чиї оркестри були відомі вже з 1891 р. і часто могли перегравати негритянські бенди. Бенди «Папи» Лейна користувались широкою популярністю. З них вийшли такі великі музиканти, як Нік ла Рокка, Том Браун і Раймонд Лопез. Всі вони грали разом з ним. Зі слів самого Лейна він вклав інструмент в їхні руки. В той час у нього було два чи навіть три бенди, вони були настільки популярні, що не могли задовольнити всі потреби. Вони роз’їжджали у вантажних візках, що були пообклеювані рекламами, грали на вулицях і площах. Звідси починається лінія розвитку так званого «диксиленда» (назва, що застосовувалася білими джазменами, щоб ніби відгородитися від стилістики негрів). На відміну від негритянської, манера виконання білих музикантів була більш м’якою і менш самобутньою.

Виходячи з європейських уявлень про критерії звучання, музиканти намагалися грати чисто, грамотно, уникаючи «брудних» нот і блюзового інтонування. Глісандо, вібрато, та інші прийоми в принципі могли застосовуватися і тут, але не справляли такого ж органічного враження, як в негритянських ансамблях, де вони зазвичай опинялися «на місті».

Для класичного джазового стилю, як вже згадувалось, характерні принципові зміни функцій в цілому: бенд, що маршував став стаціонарним, перетворився зі стріт-бенду у дансинг-бенд. Це вплинуло передусім на склад інструментів: він піддавався радикальному скороченню (окремі випадки створення невеликих мобільних складів – з практичних міркувань відносяться ще до періоду архаїчного джазу). Виникненню і поширенню ансамблів нового типу з новою стилістикою у значній мірі сприяло відкриття з 1897р. особливого району розважальних закладів (так званий Сторивілль).

Легендарний Сторивілль відкрив світові видатних джазових музикантів, тому ми зупинимось на ньому докладніше. Це сьогодні Сторивілль обговорюється і вивчається в коледжах в усьому світі, а у той час його називали просто «Округ». Сторивілль створився після розподілу Нового Орлеана на дві частини. Назву він одержав з ім’ям Джозефа Сторі, який запропонував законопроект, що зосереджував всі будинки розпусти й розважальні заклади в одному районі. Це було одне з найвеличніших місць розпусти у світі. У гирло Міссісіпі з усього світу приходили великі кораблі з численними командами, і жінки були повністю зайняті.

Луї Армстронг згадував: «Там було все і на будь-який смак – від найвищого класу і до самого нижчого. Справжні палаци були заповнені найдорожчими меблями і чудовими картинами. Дівчатка в коротенькому одязі стояли в дверях своїх кімнат, виспівуючи блюзи. Саме в таких будинках працювали кращі оркестри і піаністи міста.

Їм не доводилося турбуватися про свій заробіток. Їхні чайові були настільки високі, що вони могли не грати кожної ночі. Іноді за ніч вони могли заробити стільки, скільки в іншому місці вони б не заробили і за тиждень. Кількість таких оркестрів збільшувалася ніби гриби після дощу. В них працювало безліч чудових музикантів. Всі вчились одне у одного й хотіли знати все про нову музику, що зветься джазом».

ВИСНОВКИ

1. Сьогодні джаз постає у вигляді елітного, інтелектуального мистецтва, що певною мірою містить елементи професіональної композиторської творчості. На початку свого існування він був суто американським художнім видом. В наші дні це інтернаціональне мистецтво, що представлено багатьма національними школами як в Європі, так і в Азії й Африці. В той же час відмінність джазу в його власній, неповторній художній логіці, що поєднує всі його нечисленні різновиди.

2.Термін «традиційний джаз» існує для узагальненого, сумарного позначення цілого ряду джазових стилів, пов’язаних з архаїчним і класичним джазом. Проте, у визначенні цього явища, у з’ясуванні сутності складових його напрямів і стилів є відомі розбіжності у порівнянні хоча б з деякими відомими формулюваннями.

3. До джазу вели одночасно декілька різних ліній попереднього розвитку американської культури. Ще до виникнення ранніх джазових стилів, а потім в процесі подальшої еволюції джазу і споріднених йому видів, кількаразово мали місце різні пересічення і контакти на основі зближення елементів, що йшли від зовсім різних за характером і за природою явищ. І згодом, також і в наш час, джаз постійно вступає в усе нові зв’язки з різними видами і жанрами музичного мистецтва, на основі чого виникають цікаві джазові форми.

4. Як комунікативний феномен музичного мистецтва, джаз із особливою переконливістю довів і свою життєздатність, і свою схильність до подальшого творчого розвитку, і свою «невідривність» від інших форм музикування.

5. Поява найбільш раннього (архаїчного типу) джазу було пов’язане з міським середовищем (мається на увазі його інструментальна форма при колективному виконанні). Але ще раніше, в тому числі і в сільському середовищі, зустрічались імпровізовані ансамблі і сольне виконавство (фольклорні у своїй основі), що були формою музикування, проміжною ланкою між самодіяльними і професійними типами художньої творчості. Особливе місце займали тут стилі, що отримали назву «хонкі-тонк» і «баррел-хауз» (так називались і розважальні заклади).

6. Різні види афро-американського народного мистецтва мали спільну музичну мову, виразові засоби. У кожному з них, якщо розглядати їх по-різному, ті чи інші конкретні елементи – гармонічні, метроритмічні мелодичні та інші могли грати більшу або меншу роль, що залежало вже від жанру, його призначення і властивих йому функцій. У всіх випадках не однаково йшов й розподіл «африканських», чи «європейських ознак, коли більш чіткими ставали риси того чи іншого начала. Однак важливо, якби з різних сторін, у кожному з таких випадків по своєму, у надрах афро-американського фольклору йшла підготовка тих властивостей, які через деякий час стали важливими, іноді визначальними для виникнення джазу. При цьому самі жанри народної музики продовжували власний розвиток, створюючи цікавий пласт американського мистецтва, часто стикаючись один з одним і з різними джазовими стилями.

7. В історичній перспективі важливо врахувати, що все відзначене нами у зв’язку з архаїчним або класичним джазом є ідеальною моделлю того складного процесу, який не обмежувався тільки переростанням одних форм оркестрового музикування в інші, одних стилістичних ознак у нові властивості.

8. Джаз, залишаючись фольклорним феноменом, у той же час не поривав з традиціями, а завжди виявляв тенденцію до уособлення, до виділення у самостійний, специфічний вид мистецтва, не відгороджуючись від інших сфер музикування, постійно вступаючи з ним у різні контакти.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аптекер Г. История афро-американцев: современная эпоха. – М.: Прогресс, 1975. – 279 с.

2. Армстронг Л. Моя жизнь в музыке // Театр. – 1965. – № 11-12. – 1966. – № 2-3.

3. Барбан Е. Эстетические границы джаза // Советский джаз. Проблемы, события, мастера: Сб. статей. – М.: Советский композитор, 1987. – С. 96-113.

4. Баташев А. Искусство джаза в музыкальной культуре // Советский джаз. Проблемы, события, мастера. – М.: Советский композитор, 1987. – С. 80-95.

5. Бирюков С. Импровизационность в музыке и ее стилевые типы: Автореф. дисс. … канд. искусствоведения. – М., 1981. – 24 с.

6. Бриль И.М. Практический курс джазовой импровизации: Учебное пособие. – М.: Сов. композитор, 1979. – 111 с.

7. Глущенко Ю.П. Импровизация как категория музыкального исполнительства: Дис. … канд. искусствоведения. – К., 1991. – 140 с.

8. Горват І., Вассербергер І. Основи джазової інтерпретації. – К.: Музична Україна, 1980. – 120 с.

9. Джаз // Большая советская энциклопедия. – Т. 8-й. – Изд. 3-е. – М., 1972. – С. 184.

10. Джаз // Українська радянська енциклопедія. – Т. 4-й. – К., 1961. – С. 131.

11. Дэвидсон Б. Африканцы. Введение в историю культуры. – М.: Наука, 1975. – 279 с.

12. Дэвидсон Б. Черная мать. Африка: годы испытаний. – М.: Наука, 1964. – 280 с.

13. Дюбуа У.Э.Б. Африка. Очерк по истории африканского континента и его обитателей. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1961. – 358 с.

14. Дюбуа У.Э.Б. Воспоминания. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1962. – 520 с.

15. Игнатович В. Джаз-банд // Театр и музыка. – 1923. – № 5. – С.581-582.

16. Коган О. У світі джазу // Музика. – 1995. – № 5. – С. 28-29.

17. Коллиер Дж.Л. Луи Армстронг. – М.: Радуга, 1987. – 424 с.

18. Коллиер Дж.Л. Становление джаза. – М.: Радуга, 1984. – 392 с.

19. Конен В.Д. Блюзы и ХХ век. – М.: Музыка, 1980. – 81 с.

20. Конен В. Значение внеевропейских культур для музыки ХХ в. (к постановке проблемы в историческом плане) // Музыкальный современник. – Вып.1. – М.: Советский композитор, 1973. – С.32-81.

21. Конен В.Д. К истории афро-американской музыки // История и современность. – Л.: Советский композитор, 1981. – С. 185-195.

22. Конен В.Д. Пути американской музыки. – Изд. 3-е. – М.: Советский композитор, 1977. – 446 с.

23. Конен В.Д. Рождение джаза. – 2-е изд. – М.: Советский композитор, 1990. – 320 с.

24. Малишев Ю.В. Про музику “легку” і “серйозну”. – К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. – 34 с.

25. Медведев А. Печаль и улыбка Армстронга // Коллиер Дж.Л. Луи Армстронг. Американский гений. – М.: Радуга, 1987. – С.5-11

26. Медведев А. Путешествие в мир джаза // Коллиер Дж.Л. Становление джаза. – М.: Радуга, 1984. – С. 5-8.

27. Михайлов Дж.К. Соединенных Штатов Америки музыка // Музыкальная энциклопедия. – Т.5. – М.: Сов. энциклопедия, 1981. – С.145-173.

28. Мысовский В.С., Фейертаг В.Б. Джаз. Краткий очерк. – Л.: Музгиз, 1960. – 49 с.

29. Нитобург Э.Л. Негры США, XVII – начало ХХ в.: Историко-этнографический очерк. – М.: Наука, 1979. – 295 с.

30. Панасье Ю. История подлинного джаза. – Л.: Музыка, 1978. – 128 с.

31. Сарджент У.Л. Джаз: генезис, музыкальный язык, эстетика. – М.: Музыка, 1987. – 296 с.

32. Симоненко В.С. Лексикон джаза. – К.: Музична Україна, 1981. – 111 с.

33. Симоненко В.С. Мелодии джаза. – Изд. 4-е. – К.: Музична Україна, 1984. – 318 с.

34. Чугунов Ю. Гармония в джазе: Учебно-методическое пособие. – Изд. 3-е. – М.: Сов. композитор, 1988. – 152 с.

35. Asriel A. Jazz. Analisen und Aspecte. – Berlin: Musik Verlag, 1985. – 435 р.

36. Berendt J. The Jazz Book. – New York, 1975.

37. Feather L. The Encyclopedia of Jazz in the Sixties. – New York: Bonanza Books, 1966. – 312 p.

38. Finkelstein S.W. Jazz: A People’s Music / with a foreword by G.Jackues. – New York: International Publishers, 1988. – 180 p.

 

ДОДАТКИ

Додаток № 1

Додаток № 2.

 

Додаток № 3.

 

Додаток №4.

Додаток №5.

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ТА СТИЛЬОВИЙ АСПЕКТИ

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I Основні історичні етапи зародження джазу ранньої епохи……………………………………………………………………………5

1.1. Визначення понять «традиційний джаз, класичний джаз, архаїчний джаз».……………………………....................................................................... 5

1.2. Доджазовий період………..………………………………………………8

1.2.1. Основні джерела появи джазу…………………………………………10

РОЗДІЛ II. Кристалізація основних стильових особливостей джазу ранньої епохи ………………………………………………………………………….30

2.1 Новий Орлеан – «столиця» раннього джазу. …………………………..30

2.2 Вплив африканської фольклорної музики на стилістичні особливості раннього (архаїчного)джазу…........................................................................32

2.3. Вуличні оркестри…………………………………………………………36

РОЗДІЛ III. Класичний джаз: провідні виконавці та інструменти ………..40

3.1.Чарльз «Бадді» Болден.………………………………………………......40

3.2.Джек «Папа» Лейн………………………………………………………..41

3.3.Основні музичні інструменти епохи…………………………………….43

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...56

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..........................................................59

ДОДАТКИ …………………………………………………………..................61

 

 

ВСТУП

 

Де і як виник джаз? Яка його природа і витоки? Багато років на ці питання неможливо було відповісти однозначно. І тільки тоді, коли джаз встиг зайняти належне місце у світовій культурі, його походження стало предметом серйозних досліджень. З кожним днем з’являються нові відкриття в цій сфері.

Сьогодні джаз постає у вигляді елітного, інтелектуального мистецтва, що певною мірою містить елементи професійної композиторської творчості. На початку свого існування він був суто американським художнім видом. В наші дні це інтернаціональне мистецтво, що представлено багатьма національними школами як в Європі, так і в Азії й Африці. В той же час відмінність джазу в його власній, неповторній художній логіці, що поєднує всі його нечисленні різновиди.

Література, яка містить відповідні дослідження щодо найрізно-манітніших аспектів джазу, досить численна. Проте, досі не існує одностайності у вирішенні цілого ряду важливих питань, пов’язаних з його історією, теорією, естетикою. Більш того, деякі точки зору в межах даної проблематики часто виявляються діаметрально протилежними.

Величезна кількість досліджень щодо джазової музики належить зарубіжним авторам і не перекладені українською мовою, що, певна річ, перешкоджає ознайомленню з ними. Крім того, більшість таких наукових праць знаходиться лише в великих бібліотеках або приватних зібраннях.

Тому в поданій роботі є посилання на певні джерела щодо висвітлення цілого ряду свідчень, подій і фактів історії джазу, а для найбільшої об’єктивності наводяться різні точки зору із відповідним коментарем.

Актуальність теми роботи зумовлена:

- вагомиммісцем джазової музики як одного з чинників еволюції музичної культури соціуму;

- потребою комплексного дослідження виникнення, основних ета-пів становлення та розвитку цього виду музичного мистецтва;

- відсутністю цілісного аналізу стильових аспектів виконавської діяльності окремих джазових виконавців та колективів епохи раннього джазу.

Об’єктом дослідження є джазове мистецтво, а саме його історико-культурний та стильовий аспекти.

Предметом дослідження єранній період джазу.

Матеріалом дослідження є:

- історичні джерела (мистецька преса XX сторіччя), архівні ма-теріали, спогади відомих діячів жанру тощо;

- аудіо-записи концертних виступів джазових виконавців та оркестрів епохи раннього джазу.

Мета роботи полягає у соціокультурному розгляді подій та явищ історіі джазу ранньої епохи, розкритті стильових особливостей виконавської творчості джазових музикантів то оркестрів цього періоду.

Наукова новизна роботи обумовлена такими факторами:

– введенням до наукового обігу значної кількості нового історичного матеріалу, що стосується предмету дослідження;

– широким культурологічним підходом до розгляду історії становлення та еволюції джазової музики ранньої епохи в єдності соціокультурних та суто музичних чинників.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії та додатків.