Неоднозначний стан української культури під час «хрущовської відлиги».



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Неоднозначний стан української культури під час «хрущовської відлиги».



Смерть Сталіна та розвінчання культу його особи поклали початок новому етапу в культурному розвитку всіх народів СРСР, який отримав назву «відлиги»(за повістю Іллі Еренбурга «Оттепель»,1954). Відкривалися десятки нових літературних журналів, театрів, перекладалися і друкувалися до цього заборонені іноземні автори, з'явилися художні твори радянських письменників великого громадського звучання («Не хлібом єдиним»В.Дудінцева, «Один день Івана Денисовича»О.Солженіцина, «Доктор Живаго»Б.Пастернака, «Нащадки Сталіна»Є.Євтушенко, «Доля людини»М.Шолохова, «Тьоркін на тому світі»О.Твардовського, художні мемуари І.Еренбурга «Люди, роки, життя»тощо). В 1958 р. були скасовані одіозні постанови ЦК з питань ідеології 1946-1948 рр.

Великих успіхів досяг кінематограф. За 3 роки після ХХ з'їзду в прокат надійшло 360 повнометражних картин. Серед них музично-сатиричний фільм Е.Рязанова «Карнавальна ніч», картини на морально-побутову тематику «Справа була в Пенькові»С.Ростоцького, «Дім в якому я живу»Л.Куліджанова, «Дев'ять днів одного року»М.Ромма (1962), революційна та військова тематика - «Ходіння по муках»Г.Рошаля, «Тихий Дон»С.Герасимова (1957-58), «41»та «Балада про солдата»Г.Чухрая (1959), «Комуніст»Ю.Райзмана (1959, сценарій Є.Габриловича), «Летять журавлі»М.Калатозова (1957), «Іваново дитинство»А.Тарковського (1962), «Доля людини»С.Бондарчука (1959) тощо.

Розквіт радянського кінематографа проходив на фоні творчого вибуху світового кіномистецтва: «нова хвиля»французького кіно (режисери Годар, Андре Рене, Ф.Трюффо, Клод Шаброль), група «вільного кіно»в Англії, творчість якої була спрямована проти соціальної нерівності (Андерсон, Рейс, Ричардсон), пошуки італійців Федеріко Фелліні, Антоніоні, шведа Інгмара Бергмана, американців Стенлі Кубрика, С.Поллака, А.Пенна та Краймера (фільм «Цей безумний, безумний, безумний мир»), японця Акіра Куросави, поляків Анджея Вайди (фільми «Канал», 1957, «Попіл та алмаз», 1958 зі Збігневом Цибульським у заглавній ролі), Єжі Кавалеровича («Цього не можна забути», 1957, «Фараон»за Б.Прустом, 1966), Кшиштофа Зануссі («Як бути любимою», 1963, «Кукла»за Г.Сенкевичем), Гофмана («Пан Володієвський», 1969 та «Потоп», 1974 за Г.Сенкевичем з Ольбрихським у заглавній ролі. У 90-х рр. він зняв ще один фільм за Сенкевичем - «Огнем і мечем»).

Деяка лібералізація культурного процесу на початку «хрущовської відлиги»відбувалася і в Україні, хоча і не такими темпами як в Росії. Було започатковано нові журнали, про які до цього не доводилося і мріяти: «Український історичний журнал», «Українське літературознавство», відновлено журнал «Всесвіт», заснований ще 1925 р., який друкував перекладні твори, в тому числі сучасних західних письменників, яких ще не було перекладено на російську мову. Розпочалася підготовка до видання «Української Радянської Енциклопедії», яка була відповіддю на вихід за кордоном у 50-ті роки 3-х томної «Енциклопедії українознавства». Було перевидано «Словник української мови»Б.Грінченка. З'являються багатотомні видання «Історія української літератури», «Історія українського мистецтва», «Історія міст і сіл України».

В зв'язку з реабілітацією кібернетики у 1957 р. у Києві було засновано комп'ютерний центр, згодом перетворений в Інститут кібернетики АН України, який очолив академік А.Глушков.

Великі зрушення відбулися в галузі літератури. Сформувалося покоління «шістдесятників», людей з антитоталітарним мисленням - поети Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Сингаївський, Віталій Коротич, Василь Стус, літературознавці і критики Іван Дзюба та Іван Світличний, письменники Євген Гуцало, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук, Микола Руденко, публіцисти Валентин Мороз, В'ячеслав Чорновіл, художники Панас Заливаха та Алла Горська, твори яких виходили далеко за рамки соціалістичного реалізму, підносячи українську літературу та мистецтво на шаблі світової культури.

В зв'язку з реабілітацією жертв сталінських репресій, повернулися з таборів та заслання 25 письменників: Зінаїда Тулуб, авторка засудженого історичного роману «Людолови», відомий літературознавець Євген Шабліовський, автор нарисів з історії української літератури, письменники Борис Антоненко-Давидович, Наталя Забіла, Олександр Ковінька, Василь Мисик, Іван Багмут та ін. Посмертно були реабілітовані і повернуті в літературу та мистецтво письменники, художники, актори «розстріляного відродження», розпочалося друкування їхніх творів, з'являються наукові дослідження їх творчості.

В умовах загального піднесення відбувається творче відродження патріархів української літератури, які десятки років вимушені були працювати на замовлення партії і приховувати справжні думки та погляди: П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра (повість «Третя рота», поеми «Розстріляне безсмертя» і «Мазепа», хоча навіть в умовах «відлиги»не все вдалося надрукувати), М.Стельмах («Кров людська не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда»), О.Гончар («Тронка»), А.Малишко, Л.Первомайський, П.Загребельний, Г.Тютюнник (роман «Вир»).

Молодь створює свої творчі клуби: «Спутник» в Києві (1959), на чолі якого стояв Лесь Танюк, членами - студенти театрального інституту, консерваторії, літератори , художники. У Львові створено аналогічний клуб «Пролісок», який очолював М.Косів. Невдовзі вони були розігнані представниками влади.

Кінематограф. Деякі зрушення відбулися і в галузі українського кінематографа, хоча і не такі вражаючі, як в Росії. На той час в Україні працювало 3 кіностудії (Київ, Одеса, Ялта). Новим явищем в українському радянському кіно були одеські фільми Марлена Хуцієва та Ф.Миронера «Весна на Зарічній вулиці»(1956), «Жага»Є.Ташкова (1959), а також «Іванна»В.Івченко (1960), «Сон»В.Денисенко (1964).

Однак період «відлиги»не був однозначним. М.Хрущов не збирався відступати від основних комуністичних засад, догм та методів. Розпочавши з критики культу Сталіна, він швидко перейшов до власного культу, заборон та репресій проти творчої інтелігенції, які почалися вже з другої половини 1958 р. Знову почалося вульгарне втручання в художню майстерню митця, нав'язування особистих некомпетентних смаків та оцінок, насадження комуністичного пуританства, полювання за буржуазними відьмами, роздування опудала буржуазної ідеології.

У грудні 1962 р. Хрущов відвідав художню виставку в московському Манежі і піддав нищівній критиці творчість сучасних художників, засуджуючи абстракціонізм та формалізм, вимагаючи від митців суворо дотримуватися принципів соцреалізму. Після цього відбулася серія зустрічей Хрущова і голови ідеологічної комісії ЦК Л.Ільїчова з творчою інтелігенцією з розносними доповідями, хамським осмикуванням, недвозначними погрозами. Якщо Сталін застосовував до письменників визначення «інженери людських душ», Хрущов пішов ще далі, називаючи їх «автоматниками партії».

В 1958 р. була знищена книга молодого поета Д.Павличка «Правда кличе». На республіканській нараді активу творчої інтелігенції у квітні 1963 р. у формалізмі звинувачено М.Вінграновського, Л.Костенко, І.Драча. Нових нападів зазнали Л.Первомайський та С.Голованівський. У липні 1963 р. було зроблено спробу зірвати вечір пам'яті Л.Українки в Центральному парку культури та відпочинку Києва. У травні 1964 р. трапилася безпрецедентна подія - при загадкових обставинах сталася пожежа в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР у Києві, внаслідок якої згоріли фонди відділу україніки - майже 600 тис. одиниць зберігання. Того ж року був закритий Київський клуб творчої молоді. Із спілки художників були виключені Алла Горська та Людмила Семикіна за створення вітражів у Київському університеті з зображенням протестуючого Шевченка. Сам шестиметровий вітраж було по-варварські знищено, як свого часу знищувалися монументальні полотна та вітражі М.Бойчука. Дещо пізніше такої самої долі зазнала 200-метрова композиція скульптурних рельєфів «Стіна пам'яті» художників А.Рибачука на В.Мельниченко на Байковому кладовищі.

Непослідовними, обмеженими та демагогічними виявилися реформи в галузі суспільних наук, зокрема у подоланні історичної схеми Короткого курсу історії ВКП(б), яка лежала в основі усієї радянської історіографії. Незважаючи на критику культу Сталіна та реабілітацію безпідставно репресованих, повної правди так і не було сказано. Фальсифікованою залишалася і вся історія України.

Замість часткової дерусифікації університетів, проведеної восени 1955 р., з 1958 р. почалася повальна русифікація усіх вищих навчальних закладів. Цей процес охопив і середні школи. В 1960 р. в обласних містах російські школи складали 72%, в інших містах - 84%. З 1964 р. всі міські школи стали російськими. Однак реформування освіти мало і позитивні наслідки: скасування роздільного навчання, створення шкіл робітничої та селянської молоді, інтернатів, відміна платні за навчання у старших класах, політехнізація школи, створення системи ПТУ замість шкіл ФЗН. На 50-ті роки припадає розквіт педагогічної діяльності директора Павлиської середньої школи Кіровоградщини В.Сухомлинського, який став відомим завдяки своїм педагогічним творам-роздумам.

Антицерковна кампанія. Ще у 1957 р. розпочалася нова (після 30-х років) хвиля масованого наступу на церкву, внаслідок якої в Україні було ліквідовано майже половина всіх існуючих парафій, монастирів, семінарій.

Безпосередньою відповіддю на репресивні заходи хрущовського керівництва проти інтелігенції була поява дисидентського руху, який охопив творчу молодь, студентство України і був органічною частиною загальносоюзної тенденції.



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 101; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.90.49.108 (0.015 с.)