Українська та європейська культура

В кінці XVIII - на початку XX ст.

План лекції:

1. Розвиток освіти в Україні.

2. Наука.

3. Українська література.

4. Український театр.

5. Музика.

6. Живопис, скульптура, архітектура.

Розвиток освіти в Україні.

Реформа освіти. На початку ХIX століття царський уряд провів в Росії реформу освіти. Була введена така структура навчальних закладів: 1)церковно-парафіяльні школи; 2)районні школи; 3)гімназії (середні навчальні заклади, що готували до вступу в університет) і 4)університети. Особлива увага і відповідні асигнування виділялися останнім двом групам.

Ліцеї. У першій чверті XIX ст. були створені привілейовані навчальні заклади - ліцеї, що поєднували середню і вищу освіту: Кременецький ліцей на Волині (1805), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817), гімназія вищих наук князя І. Безбородька в Ніжині (1820). Кременецький ліцей був закритий після польського повстання 1830-1831 р., Ришельєвський був перетворений у Новоросійський (Одеський) університет, Ніжинський - в педінститут.

Харківський університет. У 1805 р. було відкрито Харківський університет. Його організатором був український вчений і винахідник Василь Каразін.

Василь Каразін (1773-1842) український вчений, винахідник, просвітник, громадський діяч. Походив з козацького роду та грецьких колоністів. Освіту здобув у харківському приватному пансіоні та Гірничому інституті в Петербурзі. Його перу належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового опалення, технології добування селітри тощо. Сучасники назвали його «українським Ломоносовим». Ю.Лавріненко назвав його «архітектором відродження». Він склав також ряд проектів суспільно-економічних реформ в Росії, перетворення її в конституційну монархію, ліквідації кріпацтва. Був радником та вчителем Олександра 1, але в 1820-1821 рр. заточений у Шлісельбургську фортецю. Останні роки життя провів в родовому маєтку на Слобожанщині.

Київський університет. У 1834 р. був створений Київський університет. Його першим ректором був М. Максимович.

Михайло Максимович (1804-1873) - учений-природознавець, історик, фольклорист, археолог, мовознавець та громадський діяч, член Петербургської Академії Наук. Народився на Черкащині. Освіту здобув в Новгород-Сіверській гімназії та Московському університеті, з 1833 - його професор. В історичних творах критикував норманську теорію, доводив спільні корені трьох східнослов'янських народів. Листувався з М.Гоголем, приятелював з Т.Шевченко.

Царський уряд поставив завдання перед обома університетами - Харківським та Київським - проведення русифікаторської політики в Україні. Однак насправді обидва університети стали центрами зміцнення та розповсюдження української культури.

Жіноча освіта. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів, виникає жіноча освіта - так звані, Інститути шляхетних дівчат (Харків, Полтава, Одеса, Керч і Київ) [1812-1838]. Для дітей дворянства існували приватні школи.

Костянтин Ушинський, видатний український і російський педагог (помер в Одесі і похований у Києві в 1870 р.), вважав, що освіта повинна готувати дітей до життя і праці, прищепляти їм почуття обов'язку перед людьми і здійснюватися рідною мовою дітей.

М. Пирогов, відомий російський педагог і хірург, що у 1856-1861 р. був попечителем Одеського і Київського навчальних округів, визнавав необхідність поширення освіти серед широких мас населення. При його підтримці в 1859 р. в Києві була відкрита перша недільна школа для дорослих. Такі ж школи були створені в Харкові, Полтаві, Одесі й інших містах України. Т. Шевченко склав буквар для цих шкіл, що був надрукований у Петербурзі в 1861 р. Однак, царський уряд, в умовах наростання революційного і національно-визвольного руху в Україні, злякався поширення освіти серед нижчих шарів населення, і поступово ці школи були закриті.

В другій половині XIX ст. відбувається певна демократизація освіти. Школи для дітей дворянства перетворюються в школи для середніх класів. Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зіграло земство. Однак царський уряд гальмував розвиток земської освіти і сприяв поширенню мережі церковно-парафіяльних шкіл, що знаходилися у віданні православних священиків.

Валуєвський циркуляр. Ні на день не припинявся наступ царату проти української культури. Після польського повстання 1863 року царський міністр освіти Валуєв заявив, що «української мови ніколи не було, немає і не може бути». Був виданий циркуляр, яким заборонялося навчання дітей українською мово??

У Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії, середня освіта також не була українською і провадилася в основному польською мовою. Для українських дітей існували переважно початкові школи.

Спеціальна середня і вища освіта. З початку XIX ст. в умовах економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вища освіта (комерційна вища школа з класами по навігації в Одесі, морський клас у Херсонській гімназії, школи виноградарства і виноробства в Криму тощо). Наприкінці XIX ст. з'являються ремісничі і сільськогосподарські середні школи, училища для підготовки вчителів.

З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої освіти. Головними центрами підготовки вчителів, лікарів, юристів та інших професій були Харківський, Київський і Новоросійський (Одеський) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівський і Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарських фахівців готували: Харківський ветеринарний інститут, Харківський технологічний інститут, Київський політехнічний інститут, Катеринославське вище гірське училище, Львівський політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія у Львові тощо.

Запитання до самоконтролю.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняної науки та створенні Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти в Україні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр та Емський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київського університету?

Наука.

Українські вчені XIX ст. зробили значний внесок у розвиток світової науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні, авторами підручників і монографій у XIX ст. були Т.Осиповський, М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до Рентгена відкрив ефект «рентгенівських променів». Разом з П.Кулішем він зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці XIX ст. в Україні почали провадитися систематичні мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім. І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку XX ст. у Катеринославі був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин, створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний, А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у XIX ст. в Україні одержали гуманітарні науки - історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін. Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського, етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні, М.Сумцова та ін.

Запитання до самоконтролю.

1. Історичне значення діяльності та наукового доробку М.Максимовича.

2. Яке значення мало створення бактеріологічної станції в Одесі?

3. Де зосереджувалися центри наукових досліджень в Україні в XIX ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.

 

Українська література.

Українську літературу на початку XIX ст. представляли І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови - поет, художник і національний пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і народність.

Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в поемі «Енеїда», п'єсі «Наталка-Полтавка»та ін. «Енеїда»була написана за однойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якому розповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганні основного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт, показані побут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді богів сатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами соратників Енея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були вигнані російською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені були розпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає з новими прогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької буржуазної революції. Політичне значення «Енеїди»Котляревського звичайно замовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовій службі. У 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Його п'єси «Наталка Полтавка»та «Москаль-чарівник»увійшли до золотого фонду українського театрального репертуару.

Початок формування нової української літератури було завершено Т. Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в розвитку суспільного і культурного життя українського народу. Син українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом, батраком у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщиком Енгельгардом у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченка організували його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник, викладач Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменника Жуковського, який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені на викуп Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявилася жорстокою. У 1847 р. він був заарештований за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві, а потім відправлений у солдати в далеку Оренбургську губернію без права писати і малювати за те, що, як було сказано у вироку, «складав вірші на малоросійській мові самого обурливого змісту». У засланні Шевченко пробув 10 років і був звільнений тільки після смерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму «Заповіті»(1845) Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів «Кобзар», яка була опублікована в 1840 р., і поема «Гайдамаки» мали величезне значення і підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.

До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник «української школи»в російській літературі, батько Василь керував домашнім театром українського мецената Д.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у Ніжині переїхав у Петербург, служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, де жив до 1849 р., деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848, жовтень 1850-квітень 1851). Автор творів «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Тарас Бульба», «Миргород», «Ревизор», «Мертвые души», матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другій половині XIX ст. проходив в умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині XIX ст. з'являються нові імена письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі історичний роман П.Куліша (1819-1897) «Чорна Рада», антикріпосницької повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-критичних статей українською, польською і німецькою мовами. Його драма «Украдене щастя»і досі йде на сценах театрів України, на її основі було знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко (1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників перекладав українською мовою художні твори світової літератури.

Запитання до самоконтролю.

1. Політичне та історичне значення творчості І.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України в творчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв'язки та мотиви у творчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення «Русалки Дністрової».

6. Трагічна доля перших галицьких пропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка, Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Український театр.

В першій половині XIX ст. в Україні з'явився перший професійний театр. Спершу це були бродячі акторські групи. Потім з'являються перші театральні приміщення, що приймають у себе гастролерів і дають сцену для власних театральних труп. У 1818 р. Іван Котляревський очолив професійний театр у Полтаві. На його сцені були вперше поставлені його п'єси «Наталка Полтавка», «Москаль - чарівник».

У Харківському театрі починає свою роботу Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843), що пише для нього комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик». Разом із п'єсою Т.Шевченко «Назар Стодоля»усі ці 5 п'єс увійшли в золотий фонд української драматургії і не сходять зі сцени по сьогодення.

Серед кращих акторів українсько-російських труп цього часу був кріпосний актор Михайло Щепкін (1788-1863). Його гру високо цінував Т.Шевченко. З Щепкіним його зв'язувала особиста дружба і кріпосне минуле, як і з американським актором-негром, що був рабом - Айрой Олдриджем, що гастролював у Росії. У 1858 р. Т.Шевченко написав портрети обох цих акторів.

З 1882 р. широку популярність в Україні-Россії одержує Єлісаветградська театральна трупа, на чолі якої стояли Марко Кропивницький (1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904) та Іван Тобілевич (1845-1907) (згодом відомий драматург і актор Карпенко-Карий). Ця трупа ставила п'єси українською і російською мовами. Репертуар української драми (п'єси Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Шевченка, Кропивницького, Карпенка-Карого і П.Мирного) обмежувався селянською тематикою. Постановки п'єс із життя інтелігенції, на теми української історії і переклади на українську мову закордонних драматургів заборонялися. Часто виступи українських труп залежали від дозволу місцевого начальства. У Придніпров'ї (Київщина, Полтавщина, Катеринославщина) українським гастролюючим трупам доводилося працювати в таких умовах аж до революції 1905 року.

М.Кропивницький був реформатором українського національного театру, розвивав його в шевченківських традиціях, використовуючи багатства українського фольклору і наслідки етнографічних досліджень (національний одяг, предмети побуту, українські пейзажі, декорації і т.п.). Постановки були музичними і супроводжувалися піснями і танцями. Вони проклали дорогу українській опері. Трупа Кропивницького з успіхом гастролювала в Росії (Петербурзі, Москві, містах Поволжя і Кавказу, Кишиневі, Варшаві).

Після 1885 р. склад трупи змінювався багато разів. Головні актори покидали трупу Кропивницького, створювали власні театральні колективи. З одного боку це послаблювало «театр корифеїв», розпорошувало його сили. З другого боку вело до збільшення театральних колективів в Україні і поширенню пропаганди української культури серед широких мас населення. Значний внесок у розвиток українського драматичного мистецтва внесла чудова акторка Марія Заньковецька (1854-1934). Ця група акторів отримала назву «корифеїв українського театру»або «театру корифеїв».

З початку XX ст. в українській драматургії з'являються нові тенденції, зв'язані з класовою диференціацією села, розвитком капіталізму, посиленням класової боротьби. Ці тенденції знайшли відбиток у п'єсах И.Карпенка-Карого «Хазяїн», «Сто тисяч»і ін.

У 1916 р. було створено Молодий театр, керівником якого став Лесь Курбас (1887-1942). Він шукав нові форми сценічної дії, використовуючи досвід європейського модерністського театру, ставив п'єси давньогрецького драматурга Софокла, англійського автора Бернарда Шоу, російського письменника Леоніда Андрєєва, інсценізації поем Т. Шевченко «Ян Гус», «Гайдамаки», які сам і писав, п'єси Лесі Українки тощо.

Запитання до самоконтролю.

1. Роль Одеси в діяльності театру корифеїв.

2. Історичне значення «театру корифеїв».

3. Молодий театр Леся Курбаса.

Музика.

Українські композитори Семен Гулак-Артемовський (1813-1873), Петро Ніщинський (1832-1896) і основоположник національної української класичної музики М.Лисенко (1842-1912) зробили великий внесок у розвиток української реалістичної музики. Лисенко був засновником першої в Україні Київської театрально-музичної школи, відкритої у 1904 р.

Національна опера створювалася під впливом українського музично-драматичного театру. Перша українська опера - «Запорожець за Дунаєм»композитора і співака С. Гулака-Артемовського. Наприкінці XIX ст. композитор Петро Сокальський (1832-1896) написав опери «Мазепа»і «Майська ніч»(за мотивами оповідань М.Гоголя).

П.Ніщинський створив музичну партитуру «Вечорниці»(нічна музична вечірка) до драми Т.Шевченко «Назар Стодоля». Після закінчення Афінського університету він отримав ступінь магістра наук і з 1860 р. жив в Одесі, а згодом в Ананьїві, де викладав в гімназії російську та грецьку мови, писав музику, збирав хори та керував ними. Він також є автором перших перекладів на українську мову творів Софокла та Гомера, а на грецьку мову переклав «Слово о полку Ігореве».

Одним з перших композиторів-професіоналів в Галичині був Михайло Вербицький (1815-1870). В 1863 р. він написав музику на слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна», яка стала державним гімном України. Один з перших композиторів, що поклав на музику «Заповіт» Шевченка.

У XIX ст. українська музика розвивалася під впливом творчості російської «Могучої кучки»(композитори Балакірєв (керівник), Римський-Корсаков, Мусоргський, Бородін, Кюї). Багато російських композиторів (М.Глінка, П.Чайковський, М.Мусоргський, Н.Римський-Корсаков і ін.) складали романси й опери на українські теми («Майська ніч», «Ніч під Різдво»Римського-Корсакова, «Сорочинський ярмарок» М.Мусоргського, «Мазепа» і «Черевички» П.Чайковського).

Українські мелодії використовували у своїй творчості Л.В.Бетховен, Й.С.Бах, Ф.Ліст («Українські балади», «Скарга», симфонічна поема «Мазепа»), Ф.Шопен та ін.

Перший оперний театр в Україні було відкрито в Одесі в 1809 р. У Києві і Харкові оперні трупи виникли в 60-70 р. Х1Х ст. Національна українська опера стала можливої тільки після народження українського професійного драматичного театру (1882 р.).

Український народ дав світовій музичній культурі таких широко відомих майстрів як співачка Соломія Крушельницька (1873-1952), композитор і диригент Олександр Кошиць (1875-1944), що виступали в Італії, Польщі, Франції, Америці та ін. країнах.

Запитання до самоконтролю.

1. Ким і коли була створена перша українська опера?

2. Які композитори використовували українські народні мелодії у своїй творчості.

3. Коли і де було відкрито перший оперний театр в Україні?

4. Світове значення концертної творчості С.Крушельницької та О.Кошиця.

5. Значення діяльності та творчості М.Лисенка.

6. Київська театрально-музична школа.

7. Хто написав текст та музику сучасного українського гімну?