Резюме та правила його оформлення

Резюме та правила його оформлення

РЕЗЮМЕ

Вал. Широка, 48, кв. 31, тел.67-50-42

м. Львів, 790562 е-mail:

ОЛЕКСІЙ ПАРХОМЕНКО

Мета: заміщення вакантної посади керівника рекламного відділу з умовою професійного вдосконалення і росту.

Освіта: 1997-2002 pp. - Львівський національний університет імені Івана Франка, економічний факультет, спеціальність „Менеджмент організацій".

Досвід: серпень 2002 р. - дотепер - менеджер з реклами ТзОВ „Пол-Гарт".

вересень 1997 р. - грудень 1999 р. - касир відділу касових операцій ВАТ „КБ „Мрія".

Особисті відомості: українець, 1980 року народження, неодружений.

Додаткова інформація: вільно володію англійською, російською мовами, польською - на розмовному рівні; маю навички роботи з комп'ютером - Word, Internet, Excel, PowerPoint; Вмію користуватися оргтехнікою. Є права водія категорії В і С; зацікавлення - автомобілі, комп'ютер.

Особисті якості: відповідальність самостійність, вимогливість, організаційні здібності.

Рекомендації будуть надані на вимогу. (При потребі подам рекомендації).

Резюме - це документ, що містить коротку інформацію про особисті, освітні, професійні відомості людини, яка його складає.

Реквізити резюме:

1. Назва виду документа (посередині).

2. Текст документа, який складається з таких блоків:

а) інформація для контакту (поштова домашня адреса - у лівому кутку аркуша, телефон (разом із кодом міста), факс, електронна адреса - справа);

б) ім'я, прізвище (у називному відмінку) виділяють жирним шрифтом; краще писати спочатку ім’я, а потім прізвище; по батькові вказують, якщо претендент професор або академік.

в) мета (заміщення вакантної посади, участь у різноманітних заходах і проектах тощо) написання документа;

г) відомості про освіту (роки навчання, повна назва навчальних закладів, у яких навчалися, із зазначенням факультету та спеціальності, курси, семінари, які стосуються очікуваної посади);

д) відомості про професійний досвід (назва посади, яку обіймає особа, та назви попередніх посад і місця праці із зазначенням стажу роботи);

е) особисті відомості (рік народження, національність, громадянство, сімейний стан);

є) додаткова інформація (володіння іноземними мовами і комп'ютером, наявність прав водія, закордонного паспорта, членство у фахових організаціях, партіях, коло зацікавлень, якщо воно пов'язане з майбутньою роботою, ділові риси та ін.);

ж) вказівка про можливість надання рекомендацій.

 

Жанри усних виступів

Ділова доповідь - виклад інформації і ляхів розв`язання різних окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації. Різновиди ділової доповіді: звітна доповідь - доповідь, в якій робиться повідомлення не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність; наукова доповідь – узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Наукова доповідь зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників, називається рефератом.

Промова – усний виступ для висвітлювання певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Вона відзначається логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події.

Виступ – це участь в обговоренні якоїсь проблеми. До виступу важко підготуватися заздалегідь, бо все залежить від ситуації, яка пов’язана з розвитком дискусії. Як правило, промовець робить його коротким, фрагментарним, де торкається кількох проблем, висвітлених у доповіді, і оформлює свій виступ не як єдине ціле, а як набір реплік. Полемічність, критичне спрямування, лаконізм – характерні риси виступу. Він не має самостійного значення, ось чому зрозуміти його можна тільки у зв’язку з проблемою, що обговорюється.

Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка, пишуть доповідь, вузька – повідомлення.

Лекція, як і доповідь, є однією з найскладніших та найпоширеніших форм публічних виступів. Найважливішою її ознакою є науково-теоретична база. У лекції говориться про більш загальні та вже розв’язані проблеми.

 

32. Комунікативна професіограма фахівця

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:

· уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

· аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

· керувати спілкуванням, регламентуючи його;

· послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

· уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати,

· перемовини тощо;

· уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної

· стратегії;

· уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;

· уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;

· уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;

· уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

· володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);

· бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;

· володіти технікою спілкування;

· уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами

· уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника.

Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе розуміли правильно інші, слухати і розуміти інших, уміти впливати на рішення співбесідника, ненав'язливо переконувати, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння - вельми важливі атрибути комунікативної професіограми.

 

ПРОТОКОЛ №1

засідання кафедри юридичного документознавства

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

від 27.12.2011

м. Київ

Присутні – 7

Відсутні - 2

ПРИСУТНІ: завідувач кафедри доц. Тарасенко Т.Т., проф. Чиж О.О., старші викладачі: Коломієць Т.К., Савчук М.Т., Вітренко Н.Л., Сокіл Т.М.

Секретар Шевчук М.М.

ПОРЯДОК ДЕННИЙ:

1. Про рекомендацію навчального посібника «Риторика» до друку.

2. Результати зимової екзаменаційної сесії.

І. СЛУХАЛИ: Коломієць Т.К. про рекомендацію навчального посібника «Риторика» до друку.

ВИСТУПИЛИ:

1. Тарасенко Т.Т. - зазначила, що за браком підручників «Риторика» в роботі правоохоронних органів такий посібник є оригінальним за своєю структурою щодо кожного розділу, де розкривається проблематика курсу і значний інтерес представляє блок методичних матеріалів, необхідний для опрацювання студентами І курсу.

УХВАЛИЛИ: рекомендувати підручник «Риторика» до друку і видати тиражем, необхідним у навчальному процесі.

ІІ. СЛУХАЛИ: Чиж О.О. про інформація результатів зимової екзаменаційної сесії.

ВИСТУПИЛИ:

1. Сокіл Т.М. – запропонував створити курси англійської мови для підвищення рівня знань студентів з цієї навчальної дисципліни.

2. Савчук М.Т. – зазначила, що необхідно провести зустрічі кафедр факультету зі студентами, які не склали екзаменаційної сесії.

УХВАЛИЛИ:

· Усім студентам ІІ курсу взяти участь в організації курсів англійської мови.

· Доручити старості групи організувати зустріч студентів із викладачами кафедри факультету.

 

 

Завідувач кафедри (підпис) Т.Т. Тарасенко

Секретар (підпис) М.М. Шевчук

Комунікативна функція.

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Усе життя людини – це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми – життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Неможливість спілкуватися означає важку і гнітючу самотність.

Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких – це сім’я, де вона народилася, а найширше, сьоме, – спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними – стосунки між друзями, партнерами, колегами, “службовими людьми”, земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування – одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова – засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сферах комунікації: у політиці, в науці, у галузі економіки, у виробництві і діловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою поліфункціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою.

Мова – це універсальний засіб спілкування. Описи усіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це ”роди мов”, – мова зору, слуху, дотику. “Без розуміння мови немає мови взагалі”.Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки і сигнали нам щось “промовляють”.

 

Мислетворча функція.

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.

Мова – це „дійсність думки”, „тіло думки”. Вона не є відображенням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить. Мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями, без цього органічного зв’язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення – це внутрішнє мовлення.

Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм – мовою.

Номінативна функція

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Незважаючи на однаковість реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Українська мова – це самобутня мовна картина світу української нації. Порівняймо, українське слово лікарня пов’язане зі словами лікувати, ліки,тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; українське шанувальник має зв’язок зі словами шанувати, пошана, а російське поклонник – зі словами поклоняться, поклонение та ін. Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру і духовність нації. В основі українського менталітету – „природа світовідчуття, оригінальна цивілізаційна рефлексія на навколишній світ”. Омовлені загальнолюдські поняття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і соціально-культурного простору саме української нації, напр.: лани широкополі, садок вишневий, дівчина як калина, доля стелиться рушниками, чорнобривці посіяла мати, День злуки, Крути, тридцятикілометрова зона відчуження, скнилівська трагедія, помаранчева революція та ін.

Процес омовлення світу можна уявити і як щоденні відкриття малої дитини, яка пізнає світ за допомогою мови: називання предметів (іменники), дій (дієслова), ознак (прикметники) – ось її перші доторкання до усього навколо, і як потужний Ніагарський водоспад інформації, що спадає на нас завдяки поступу людства. Назвімо, наприклад, нові спеціальності, що з’явилися останніми роками на економічних факультетах: „Менеджмент організацій”, „Інформаційні системи в менеджменті”, „Банківська справа”, „Фінанси і кредит”, „Економічна соціологія”, „Економічна статистика” та ін. Кожна із цих галузей має свою потужну терміносистему.

Пізнавальна функція

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов’язковим чинником. „Роль думки і мови в пізнанні світу нагадує прокладання тунелю: думка у мовній формі вгризається в породу невідомого і застигає у вигляді кріплень, без яких тунель обвалився б”.

Мова – енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері. „Вся людська культура й цивілізація нерозривно зв’язані з цим величезним сховищем людських знань і досвіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства як суму знань видатних людей усіх поколінь”. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо інший світ, іншу культуру і збагачуємо свій досвід і знання.

 

Культурологічна функція

Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови.

Оволодіваючи мовою, людина оволодіває і культурою народу. Мова – “генофонд культури” (О. Гончар), “жива схованка людського духу” (П. Мирний). Вона духовно єднає покоління, дає змогу сягнути культурних скарбів минулих століть.

Мова – це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова – це ключ до багатої української культури.

 

Естетична функція.

Мова – засіб творення позитивних емоцій, краси.

Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва. Словесне мистецтво – це творення художніх образів у всіх родах і жанрах літератури, у публіцистиці, ораторському слові. Творчість Гомера, Есхіла, Данте, Шекспіра, Байрона, Шіллера, Гюґо, Бальзака, Бічер-Стоу, Марк Твена, Пушкіна, Льва Толстого, Достоєвського – це сторінки світової величі мистецтва слова, які не залишать байдужими жодного, хто до них доторкнеться. Український фольклор, пісні, мистецьке слово І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара та інших наших великих майстрів слова – невичерпне джерело естетичної насолоди.

Однакове задоволення, позитивні емоції ми маємо від слова писемного і живого, якщо митець уповні виявив естетичний потенціал слова або якщо воно звучить досконало. Читання художньої літератури, заучування напам’ять улюблених віршів – це виховання відчуття краси мови, примноження краси нашого буття.

 

Експресивна функція.

Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.

Мову вживають не так для простого повідомлення, як для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій. Радість, щастя, здивування, смуток, гнів, неспокій та глибині порухи інших почуттів розкриваються для інших через мову. А вся система мовних засобів, що висловлюють світ емоцій, віддзеркалює неповторність світобачення і світовідчуття української нації, особливості морально-етичних принципів і релігійних настанов.

 

Ідентифікаційна функція.

Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі. Завдяки мові ми усвідомлюємо себе українцями, відчуваємо свою спільність з тими, хто далеко від нас, із тими, хто жив до нас. Мова – це той “найважливіший, найдорожчий і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живі й майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виражає життєвість народу, але є саме це життя” (К. Ушинський).

Мова консолідує націю. „Національно-мовна свідомість об’єднує народ як у науково-культурному житті, такі в суспільно-політичному, спрямовує його на діяння. Мова – довговічніша за будь-яку форму суспільної організації. Випливаючи з непізнаних глибин людської природи, вона стає цементуючим ферментом нації”. Ця функція пов’язана із набуттям національної гідності.

 

Етична функція.

Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.

Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних формул та настанов щодо їх використання. Ввічливість, чемність, тактовність, шанобливість, стриманість – визначальні ознаки українського мовленнєвого етикету.

„Етичне в мові, – зауважує Н. Бабич, – це конкретно-історична система мовних засобів (ресурсів) відповідно до форми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект добра”. Слово доброзичливе, добродарне має бути в основі етики спілкування.

 

Фатична функція.

Мова є засобом фатичного спілкування.

Фатична комунікація (дослівно – беззмістовна, пуста) – обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. “Це є своєрідна мовна гра, яку зобов’язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов.” Це зачин розмов, стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім’ю, справи, здоров’я, врожай, як-от: Як справи? Дякую, добре. А у вас? Як життя? Що нового? Як успіхи? та ін. Поетеса Ліна Костенко порівняла цей обмін репліками з ”настільним тенісом розмов”. Характер цих запитань умовний, але для встановлення контакту, підтримання розмови вони дуже важливі. Фатична комунікація має національну специфіку, а також відповідає нормам народної етики. Без дотримання фатичних ритуалів не буде мати успіху дипломатія, ділові перемовини.

Це перелік основних функцій мови. Мова – безмежний океан, який оточує людину. Кожний порух думки, імпульс почуттів, волі, намір самовираження пов’язаний із використанням мови. Охоплюючи усі сфери суспільного життя, мова супроводжує поступ суспільства. Тому функції мови можна розглядати докладніше, називаючи їх далі. Волюнтативна: мова є засобом вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, поради, спонукання. Виховна: слово прищеплює моральні приписи, виховує національно-свідомого громадянина, естетичне світовідчуття. Магічно-містична: йдеться про існування особливо таємничої, магічної, гіпнотичної сили слова. Ця сила слова своєю дією може впливати на душевний і фізичний стан, поведінку людини. Її використовували в давнину в замовляннях, або заговорах, які мали практичну функцію, але за словесною формою були справжніми мистецько-поетичними творами. Колядки, щедрівки, примовки – це приклади віри українського народу в магічно-дієву силу слова. Магія слова виявляється і в тому, що воно здатне викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі. Філософсько-світоглядна: мова прив’язує етнос до його природного оточення, ландшафту, предметного обжитого космосу, з рослинністю та звіриною включно, який становить неорганічне тіло народу. Державотворча: мова є виявом саморозвитку держави, головним чинником, який консолідує сучасне українське суспільство в націю. Цю функцію мова може виконувати з опорою на усі свої основні функції, забезпечуючи підвищення авторитету української мови, формування національно-свідомої еліти, культурного, інформаційного, засадничо-ідеологічного суверенітету.

Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатична функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологічної, акумулятивна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мовоіснування.

 

 

По, за, з, на

Прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше недавно стало поширюватися в літературі: по-моєму, по-твоєму, по-нашому:

напр.: « По-моєму, так не можна робити». Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: «На мою думку (або — на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити».

У фразі «Він по походженню — українець» прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять:

«Він за походженням — українець», — бо тут треба прийменника з:

«Він із походження (або з роду чи родом) — українець».

Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в фразах: «Одягнений за останньою модою»; «Це зроблено за всіма вимогами науки», — то цього не можна сказати про такі фрази:

«Він зробив це за наказом директора»; « За бажанням публіки концерт повторено»; тут слід сказати: « З наказу директора», « На бажання публіки».

Слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по-українському цей вислів буде — з погляду:

«з погляду марксизму»

Від — проти, на — проти

«Це ліки від усяких хвороб», — читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по-українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: «Ліки проти ревматизму»

Прийменником проти користуються також для порівняння:

«І стіл був багатий проти звичайного» (Л. Смілянський), — а також у висловах на означення часу «Пізно світилося проти п’ятниці світло, як у великодню ніч» (М. Коцюбинський); «Та це сталося проти Нового року» (з живих уст); «Він не питав більше — куди й чого я піду проти ночі» (С. Скляренко).

 

 

26.Складнопідрядні речення із кількома підрядними

 

Складнопідрядні речення можуть складатися з кількох підрядних частин, що залежать від головного речення або від інших підрядних. За структурою складні речення з кількома підрядними поділяються на чотири основні типи:

1) складні речення з кількома підрядними, залежними від різних членів головного речення: Якби люди по правді жили, чи терпіла б я, зіставшись сиротою, те горе та нужду, що прийшлось витерпіти;

2) складні речення з кількома підрядними, що пояснюють один і той же член речення, але по-різному: Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано, щоб людству чесно глянути у вічі;

3) складні речення із водночас кількома підрядними, що пояснюють той самий член головного речення: Ларко таки справді все бачив і все знав: бачив він, що кругом нього скрізь дерево в білому цвіту, бачив, що всі хати вкриті зверху білими ковдрами, що скрізь у маленьких вікнах жовтіють крізь якусь сітку плями світла;

4) складні речення з послідовною підрядністю, коли кожне наступне речення залежить від попереднього: Є й такі, що каву не вживають, але залюбки споживають розмову, яка за кавою точиться.

 

Культура мови та її ознаки.

Культура мови — це рівень сформованості літературної мови, її розвитку, стилістичної диференціації, пізнавально-інтелектуальної глибини і місткості, показником чого є наявність і фіксованість її норм — орфоепічно-орфографічних, лексико-семантичних, граматичних і стилістичних — у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях.

Складники культури мов: культура мислення(самостійність, оперативність, відкритість, самокритичність), культура мовлення(краса, правильність, доцільність, виразність, толерантність, дотримання етикету), культура поведінки(коректність, вихованість), культура спілкування(повага до співрозмовника, відповідальність за свої мовленнєві вчинки)

Тобто ознаками культури мови є ознаки її складників. Основними ознаками культури мови є:

1. точність(утримує нас від зайвого говоріння)

2. логічність(чітка організація тексту)

3. чистота(правильно літературн0 нормативна вимова)

4. виразність(повертає увагу слухача своєю формою, логічним емоційним забарвленням)

5. образність(виникнення додаткових асоціативних зв’язків, використання слів з подвійним значенням)

6. різноманітність(використання різних засобів та способів для вираження одного змісту)

7. великий словниковий запас(уникнення повторів, використання синонімів)

 

Неправильно Правильно

Прошу Вас надати мені Прошу надати грошову

грошову допомогу в зв’язку допомогу у зв’язку із

з моїм скрутним... скрутним...

Я пропоную усунути Пропоную усунути

п. Куліша В.Д. з посади п. Куліша В.Д. з посади

лаборанта, яку він обіймав лаборанта у зв’язку з

у зв’язку з його неодноразовими неодноразовим порушенням

порушеннями своїх службових службових обов’язків і

обов’язків і перевести його на... перевести на...

2. Слід уникати вживання займенників:

- із суфіксами зменшеності: такесенький, самісінький, нікогісінько;

- складних неозначених форм: абиякий, абихто, казна-хто;

- усічених форм прикметникових займенників: на моїм, у тім, на цім.

3. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів. Наприклад:

Неправильно Правильно

На моїм на моєму

Сей захід цей захід

У кожнім у кожному

У чиїм у чийому

4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти у Н., а не в Ор. відміннику:

Неправильно Правильно

мною запроваджено я запровадив

нами запропоновано ми запропонували

ними привезено вони привезли

5. На означення особи надавати переваги вживанню займенника який (-а, -і), а на означення предметів, дій, явищ, істот – що:

... інженера-конструктора, який проживає...

... ст. лаборанта, який працює...

... контракт, що було підписано...

6. Уникати двозначності, що може виникнути:

- якщо займенник віддалений від слова, з яким синонімічно пов’язаний:

Неправильно Правильно

Значна кількість учених взяла У секційних засіданнях взяла

активну участь у секційних участь значна кількість учених засіданнях.

Їх виявилося багато.

- якщо можливе співвіднесення займенника з будь-яким із слів, однаково граматично вираженим:

Неправильно Правильно

Лаборант Горобець В.О. Головуючий (голова зборів)

внесла пропозицію. Відхилив пропозицію

Головуючий з нею не лаборанта Горобець В.О.

погодився.

- якщо замість особового займенника вжито присвійний:

Неправильно Правильно

Моїм отриманим завданням Я отримав завдання...

було... Завдання, яке я отримав...

- якщо вжито зворотно-присвійний займенник свій:

Неправильно Правильно

Він своїми руками відремонтував Він власноруч відремонтував

свою машину. особисту машину.

Директор попросив присутніх Директор запропонував

прокоментувати свої пропозиції присутніх прокоментувати

їхні пропозиції

- якщо вжито зворотний займенник з неконкретним співвіднесенням:

Неправильно Правильно

Комісія запропонувала адміністрації Комісія запропонувала свої

взяти на себе функції щодо розсліду- послуги адміністрації у

вання НП розслідуванні НП

- якщо неправильно узгоджено займенник зі збірним іменником:

Неправильно Правильно

Цими гіллями закрили канаву. Цим гіллям закрили канаву.

- якщо є невиправдане використання займенника у формі Ор. відмінника:

Неправильно Правильно

Усією групою пішли на заняття Група в повному складі пішла

на заняття.

7. Не слід використовувати займенники особи в присутності тих, про кого йде мова.

Пам’ятайте: використання або невикористання займенників змінює тональність ділових текстів, може підсилювати або пом’якшувати категоричність наказу, вимоги, прохання, поради тощо.

Увага! Запам’ятайте правильну форму у вживанні займенників у таких словосполученнях:

Неправильно Правильно

Дякую Вас Дякую Вам

Пробачте мене Пробачте мені

Скільки годин Котра година

Характерний йому Характерний для нього

Правильний наголос у займенниках – це не тільки культура мовлення, а й засіб уникнення двозначності.

У Р. і Д. відмінках однини займенників = то, те, цей, це = наголос падає на кінцевий склад: = того, тому, цього, цьому =. А в М. та Р. відмінках з прийменниками наголос переходить на перший склад: = на тому, у цьому, біля того, для цього=.

8. Для уникнення зайвого паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися присвійного займенника їхній, ніж Р. чи З. відмінків їх (від – вони)

Неправильно Правильно

Їх обладнання Їхнє обладнання

Надійшли їх пропозиції Надійшли їхні пропозиції

Реалізовано їх продукцію Реалізовано їхню продукцію

Оглянуто їх об’єкт Оглянуто їхній об’єкт

Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено.

 

Кличний відмінок іменників

В українській мові звертання обов'язково виражається кличним відмінком

іменника. Використання у звертаннях форм називного відмінка (що властиве

російській мові) для української мови є ненормативним. Наведемо основні

правила творення кличного відмінка іменників.

 

1. Кличний відмінок іменників І відміни

 

Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення

-о: Василино, Галино, Миколо, колего, мамо, донечко. Іменники м'якої

групи у кличній формі мають закінчення -е (-є): нене, закрійнице, Насте,

Ілле, Маріє, Ксеніє, Зоє. Закінчення -ю утворює кличний відмінок

резюме та правила його оформлення

РЕЗЮМЕ

Вал. Широка, 48, кв. 31, тел.67-50-42

м. Львів, 790562 е-mail:

ОЛЕКСІЙ ПАРХОМЕНКО

Мета: заміщення вакантної посади керівника рекламного відділу з умовою професійного вдосконалення і росту.

Освіта: 1997-2002 pp. - Львівський національний університет імені Івана Франка, економічний факультет, спеціальність „Менеджмент організацій".

Досвід: серпень 2002 р. - дотепер - менеджер з реклами ТзОВ „Пол-Гарт".

вересень 1997 р. - грудень 1999 р. - касир відділу касових операцій ВАТ „КБ „Мрія".

Особисті відомості: українець, 1980 року народження, неодружений.

Додаткова інформація: вільно володію англійською, російською мовами, польською - на розмовному рівні; маю навички роботи з комп'ютером - Word, Internet, Excel, PowerPoint; Вмію користуватися оргтехнікою. Є права водія категорії В і С; зацікавлення - автомобілі, комп'ютер.

Особисті якості: відповідальність самостійність, вимогливість, організаційні здібності.

Рекомендації будуть надані на вимогу. (При потребі подам рекомендації).

Резюме - це документ, що містить коротку інформацію про особисті, освітні, професійні відомості людини, яка його складає.

Реквізити резюме:

1. Назва виду документа (посередині).

2. Текст документа, який складається з таких блоків:

а) інформація для контакту (поштова домашня адреса - у лівому кутку аркуша, телефон (разом із кодом міста), факс, електронна адреса - справа);

б) ім'я, прізвище (у називному відмінку) виділяють жирним шрифтом; краще писати спочатку ім’я, а потім прізвище; по батькові вказують, якщо претендент професор або академік.

в) мета (заміщення вакантної посади, участь у різноманітних заходах і проектах тощо) написання документа;

г) відомості про освіту (роки навчання, повна назва навчальних закладів, у яких навчалися, із зазначенням факультету та спеціальності, курси, семінари, які стосуються очікуваної посади);

д) відомості про професійний досвід (назва посади, яку обіймає особа, та назви попередніх посад і місця праці із зазначенням стажу роботи);

е) особисті відомості (рік народження, національність, громадянство, сімейний стан);

є) додаткова інформація (володіння іноземними мовами і комп'ютером, наявність прав водія, закордонного паспорта, членство у фахових організаціях, партіях, коло зацікавлень, якщо воно пов'язане з майбутньою роботою, ділові риси та ін.);

ж) вказівка про можливість надання рекомендацій.