Після цих слів, рунтато стоїть мовчки сім секунд біля домовини. І, поклонившись, відходить.

і відходять ті, що приносили дари.

 

20. Рунтато стає біля трибунки і говорить:

 

Уся родина, усі ми тут присутні стоїмо,

осяяні вірою у життя вічне.

Святе письмо МАГА ВІРА каже нам:

хто наро­дився, не вмирає.

Вік проживши, довгий чи короткий, входить у світ «мрі» (мрії).

І так, як після ночі постає день, так після смерти постає життя.

 

«Смерть — це час, коли людина зали­шає одіння тимчасове, і бере одіння Вічно­сти», — пише святе письмо МАГА ВІРА (21, 16).

 

Визнаючи науку рідного Пророка, ми ві­римо: людина народжена Любов'ю, живе в Любові. Дажбог — Любов; ми в Любові і Любов у нас; Немає віри вищої за Любов.

 

Існує вічне Життєоновлення: і тому внуки подібні на дідів. І тому ті Українці, які жили 1000 літ тому і ті Українці, які живуть сьогодні, подібні самі на себе. І спочилий (спочила) житиме в душі й тілі Народу рідного, і нині і завжди.

 

21. Рунтато бере з кошика, наповненого сві­жими червоними пелюстками, одну пелюстку. (У ко­шику мають бути пелюстки, а не головки квітів). І, тримаючи в пучці підняту пелюстку, говорить:

 

Хай ця пелюстка, як промінь Світла вогнистого, життєдайного,

опромінює і уквітчує Дорогу твою,

яка веде у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.

 

22. Рунтато кладе пелюстку на груди спочилоі людини, підходить до магнітофону і непомітно включає Поховальну пісню Побратимську (або Посестринську). Як тільки починає лунати пісня Похо­вальна, усі спокійно рядком підходять — кожний бере з кошика пелюстку і кладе її на груди спочилого (спочилої).

ПОБРАТИМСЬКА

Прощай, Побратиме, прощай, Побратиме,

Величний і рідний, прощай,

Дажбог твою душу завжди берегтиме

І дасть їй безсмертя і рай.

 

Прощай, Побратиме, ідеш ти до Оря,

Ідеш ти до матері Лель,

Немає ні смутку, немає ні горя

У храмі небесних осель.

 

Прощай, Побратиме, і днини, і ночі

Не будуть тривожить тебе,

Поглянь, прославляють заплакані очі

Життя трудівниче твоє.

 

Прощай, Побратиме, в Дажбожі заграви

Промінням полинула вість,

Що йдеш ти до Предків великої слави,

Як син їхній — праведний гість.

 

Прощай, Побратиме, прощай, Побратиме,

Величний і рідний, прощай,

Дажбог твою душу завжди берегтиме

І дасть їй безсмертя і рай.

ПОСЕСТРИНСЬКА

Ідеш Ти, Посестро, ідеш гордівлива,

Від нас Праотців привітай!

Ти будеш у Царстві Дажбожім щаслива,

Ти йдеш у Безсмертя і рай.

 

Ідеш Ти, Посестро, ідеш працьовита,

Натруджені руки Твої.

Душа Твоя добра завжди буде жити

У нашій Дажбожій сім'ї.

 

Дніпро повноводний, степи золотаві

І Предків святії Могили,

Нетлінні Могили. В безсмертній заграві

Нетлінні Твої світлі сили.

 

Ідеш Ти, Посестро, дитино Трипілля,

Із даром Землі золотої.

Зорею цвістимеш в Дажбожім привіллі

Родительки Лель пресвятої.

Після Прощання зі спочилим (зі спочилою) прапор, що лежав на домовині, спокійно і врочисто скласти. На Цвинтар рунтато їде (чи йде) перший, з ним його помічник з Трисуттям і Прапором. За рунтатом їде (чи несуть) домовина, за домовиною йде родина і ближчі приятелі.

24. Рунтато біля могили, де стоїть домови­на, читає молитву: (Він зобов'язаний мати свядану і нагрудне знамено Дажбоже).

Дажбоже мій,

Ти є святая таїна Вічности,

Ти є святая Душа Безмежности,

Ти є святеє Слово Життя.

Ти є світло душі моєї.

Ти є голос спокою мого.

Ти є в сльозі й усмішці моїй.

Ти є заповідь мого безсмертя в безсмерті народу мого,

правдивий Госпо­ди, Дажбоже мій.

 

У оселях Царства Духа Предків Рідних посели, милосердний Дажбоже, спочилого.... (Ім'я) спочилу........ (ім'я), бо це творіння Твоє, Твоя любов і Твоє милосердя. Ти Все-праведний Господи, обезсмертнюєш дітей Своїх Духом Святої РУНВіри. Духом пам'яти Вічної у Вічності Народу.

25. Рунтато, маючи в руці писало кольору червоної вохри, креслить на домовині символ ^^^ (Трисуття). І промовляє:

Святою Таїною Дажбожої Вічности і Всюдисущности, засвідчую, що любий син (люба дочка) відправляється на лоно рідних Родоначальників.

 

26. Рунтато сипле крихти землі на домовину і каже:

Вічна Тобі пам”ять! Жди і нашого приходу.

 

27. І в цей час лунає пісня (треба мати магнітофон), або присутні співають, а коли цього немає, то пісенним тоном говорить рун тато пісню тоді, коли всі, прощаючись, сиплють крихти землі.

 

О, Великий Дажбоже,зорею,

Шлях сія до небесних Осель,

Поєднай мирну душу з душею

Тата Оря і Матері Лель.

 

Вічна пам”ять про душу спочилу,

Пам”ять світла, як сонце, свята.

Уквітчаєм любов”ю могилу

На безсмертя – на вічні літа!

 

Поєднай мирну душу із Світом

Рідних Весен, Ланів і Дніпра.

Щоб жила вона променем-квітом

У Безсмертній Святині Добра.

 

О, Великий Дажбоже, ми знаєм

Твій Закон — Твоє вічне Буття,

Що померши, в Тобі воскресаєм

Неповторністю душ і життя.

28. Коли пісня закінчилася, рунтато вклонивсь могилі, йде з цвинтаря. Хтось з родини усіх запро­шує на тризну (на поминальний обід).

ПРИМІТКА: Коли спочилий їде не на кладо­вище, а в світло (тобто, Єднається зі світлом вогню), рунтато всю ту дію, яку він здійснює на кладовищі, має здійснити у поховальному домі.

Коли рунтато їде на кладовище, і вже з кладовища не буде вертатися до поховального дому, він при допомозі побратимів, повинен все, що є на жертовному престолі, покласти (не поспішно, бо це є святощі) до своєї валізи, і передати своєму помічни­кові. Усі, хто їде (чи йде) на кладовище, готуються в дорогу.

Рунтато за здійснення Обряду Поховання не бере плати: але родина чи той, хто опікується по­хороном, зобов'язаний зразу після похорону покрити витрати, які зробив рунтато на оплату дороги, а також оплатити ті дні, які рунтато витратив на справи похорону, відлучившись від тієї праці, яка йому дає хліб щоденний.

Примітка: Коли відбувається Обряд Поховання Дитини, тоді замість Поховальної пісні, лунає тільки мелодія цієї пісні. І обряд здійснюється скорочено: детальніше про це йде мова у ТРЕБНИКУ.

 

Її МОЛИТВА ПРОЩАННЯ

 

Перед здійсненням Обряду Поховання відбува­ється Вечірня священна година. Рунтато читає Мо­литви, взяті з Обряду Поховання. І на Вечірній годині (на бажання дружини спочилого чоловіка) читає від її імени «її Молитву Прощання». Рунтато читає:

 

Дажбоже мій, плаче душа моя,

бо сонце земного життя чоловіка мого навіки погасло.

Та любий образ його ніколи в серці моєму не погасне.

Та любе слово його ніколи в серці моєму не затихне.

Та люба щедротність його ніколи в серці моєму не зів'яне,

Дажбоже мій!

 

Дажбоже мій,

в далеку Дорогу Зоряну, яка веде в Царство Духа Предків,

врочисто і мовчазно зібрався любий чоловік мій.

І стрінуть його, як сина, Мати Лель і Та­то Орь,

в немеркнучому зоряному світі лас­ками стрінуть його вічними.

І вічним буде він у Вічності Дажбожій.

І тепло любови моєї грітиме душу його,

і він промінем сві­титиметься в серці моєму,

Дажбоже мій!

 

Дажбоже мій,

не радують душу мою ні дні сонячні, ні скарби земні.

Чоловік мій любий від мене відійшов у Царство Духа Предків,

о, довга розлука ця, о, глибокі страждання ці!

 

У Царство Духа Предків прийшовши,

любий чоловіче мій,

згадай радощі й смутки життя нашого й прости мені,

коли я може словом нерозважним смутила серце твоє.

І Предкам скажи, що я гідно їхні заповіти бережу —

гідно Вітчизні служу,

Дажбоже мій!

ЙОГО МОЛИТВА ПРОЩАННЯ

Перед здійсненням Обряду Поховання відбува­ється Вечірня священна година. Рунтато читає Мо­литви, взяті з Обряду Поховання. І на Вечірній годині (на бажання чоловіка спочилої) читає від Його імени «Його Молитву Прощання».

 

Дажбоже мій,

плаче душа моя,

бо сонце земного життя дружини моєї навіки погасло.

Та любий образ її ніколи в серці моєму не погасне.

Та любе слово її ніколи в серці моєму не затихне.

Та люба щедротність її ніколи в серці моєму не зів'яне,

Дажбоже мій!

 

Дажбоже мій,

в далеку Дорогу Зоряну, яка веде в Царство Духа Предків,

врочис­то і мовчазно зібралася люба дружина моя.

І стрінуть її, як доньку, Мати Лель і Тато Орь,

в немеркнучому зоряному світі ласками стрінуть її вічними.

І вічною буде вона у Вічності Дажбожій.

І тепло любови моєї грітиме душу її.

І вона промінем світити­меться у серці моєму,

Дажбоже мій!

 

Дажбоже мій,

не радують душу мою ні дні сонячні, ні скарби земні,

дружина моя люба від мене відійшла в Царство Духа Предків,

о, довга розлука ця, о, глибокі страждання ці!

У Царство Духа Предків прийшовши,

люба дружино моя, згадай радощі і смутки життя нашого.

І прости мені,

коли я може словом нерозважним смутив серце твоє.

І Предкам скажи, що я гідно їхні заповіти бережу —

гідно Вітчизні служу,

Дажбоже мій!

 

 

ОБРЯД ПОХОВАННЯ ДИТИНИ

З Обряду Поховання рунтато випускає всі ті розділи, які відносяться до поховання дорослої людини. (Хто спочив, маючи закінчених 15 років, відходить в Царство Духа Предків Рідних, як людина доросла).

Обряд Поховання Дитини має в основному молитовну форму. (Замість пісні Побратимської чи Посестринської, має бути поховальна мелодія). Знамено Дажбоже (Трисуття), свічки і пелюстки в кошику з свіжих квітів мають стояти на жертов­ному престолі так, як і тоді, коли здійснюється Обряд Поховання дорослої людини.

Рунтато, промовивши головні Молитви, ті, що є в Обряді Поховання дорослої людини, говорить:

Дажбоже наш,

Господи Милосерд­ний.

Діти Тобою люблені, святі Твої діти.

Ти їм даєш майбутнє і їм передаєш досвіди, звички, таланти родичів їхніх.

У дітях живе Минуле, Сучасне і Майбутнє Роду їхнього.

Усі ми любимо дітей наших. Тішимося радощами їхніми.

І сумуємо смутками їхніми.

Та сьогодні з болем розлучаємося з дитям,

яке відходить у Царство Духа Предків Рідних.

 

Рунтато, ставши біля домовини дитини, каже:

Люба дитино,

ти рано, дуже рано спочила.

Вийшла з обіймів любої матері,

яка життя тобі дала і

яка леліяла бачити тебе людиною дорослою і достойною.

Та не завжди всі хотіння матерів здійснюються,

бо такі властивості життя.

Є квіти, які в'януть, не розквітнувши.

Є сотні причин,

які не дають дитині сил стати дорослою людиною.

Хвороби. Голодівки. Стихійні лиха.

І вони спиняють биття серця дитячого.

І завдають велике горе матері, татові, родові.

 

Усі ми знаємо:

є лихо, яке ніхто не може обминути.

І цим лихом є відхід дитини у Царство Духа Предків Рідних.

Лихо велике до глибини душі вражає роди­чів.

Та родичі усвідомлюють: те,

що ста­лося, не можна ні сльозами, ні смутком облегшити.

 

У наших давніх Предків було переко­нання:

коли дитина народилася, то треба плакати,

бо життя — це терпіння, страж­дання, боротьба, клопоти.

А коли людина умирала, вони казали: життєві муки закін­чилися.

Пішла людина у Зоряне Царство Духа Предків Рідних,

де немає болів, страж­дань, хвороб, нещасть.

Брати і Сестри — сини і дочки Дажбожі, любі родичі!

Дитина тішилася світом, мала свої дитячі радощі.

Тішилася любов'ю родичів і тішилася сонцем і всім,

що її оточувало.

У її серці було багато світла, радощів,

бо до її душі не вторгалися кло­поти людей дорослих.

І так зі святою ди­тячою душею,

з усмішкою дитячою, пере­стало битися серце дитини.

Святе серце свя­тої душі.

 

І в цю хвилину ми молимося Дажбогові,

Святому Духові Народу нашого,

і віримо, що любе дитя не померло.

Дитя живе в нашій душі.

Дитя живе в серці родини своєї.

І вічно житиме у пам'яті Роду свого.

Слава Дажбогові — Дателеві несвідомого і свідомого буття.

 

Рунтато йде на цвинтар, за ним — домовина спочилої дитини, її родичі, та всі інші. Біля могили рунтато говорить:

Люба ДИТИНО (говорить її ім'я........), тиніколи не постарієш.

Ніколи старечих клопо­тів, страждань не матимеш.

Ти зі святою дитячою душею, з обличчям,

яке подібне на сонячну весну,

відходиш у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.

 

І славні Первородителі (Тато Орь і Мати Лель)

і далекі бабусі і дідусі,

що вже спочили, стрінуть тебе.

І приголублять.

І ти між рідними будеш рідною любою дити­ною.

І ти ніколи не відчуватимеш самоти.

 

Рунтато на труні ставить червоною вохрою Трисуття «/\/\/\». І каже:

 

Відходить у Царство Духа Предків Рід­них

з квітами любови нашої.

З квітами віч­ної пам'яти.

Слава Дажбогові.

 

На могилі рунтато ставить з лівої сторони мо­гили свічку, запаливши її. І починає співати пісню сам (або в присутності вірних РУНВіри):

О, Великий Дажбоже, зорею

Шлях сія до Небесних Осель.

Поєднай мирну душу з душею

Тата Оря і Матері Лель.

 

Вічна пам'ять про душу спочилу,

Пам'ять світла, як сонце, свята.

Уквітчаєм любов'ю могилу

На безсмертя — на вічні літа!

 

Поєднай мирну душу із Світом

Рідних Весен, Ланів і Дніпра.

Щоб жила вона промінем-квітом

У Безсмертній Святині Добра.

 

О, Великий Дажбоже, ми знаєм

Твій Закон — Твоє вічне Буття,

Що померши, в Тобі воскресаєм

Неповторністю душ і життя.

 

Після пісні рунтато бере в жменю землиці. Сипле на труну, що вже опущена в могилу. І каже:

Люба дитино,

жди і нашого приходу.

Дажбог з тобою,

Дажбог — Милосердний і Всеправедний Господь наш!

ДЕННЯ. ПОМИНКИ

Рунтато, запрошений родиною на кладовище, читає Молитви біля могили спочилого. Після молитв, каже:

Є в нас святий звичай, який ми бережемо впродовж трьох тисячоліть. Святе письмо МАГА ВІРА (50-ий День, розділ 14-ий) пише:

2500 років тому наші родичі (скити) померлого володаря (на возі чи на санях) возили від селища до селища. Жителі се­лища виходили проводжати у Царство Духа Предків померлого. (Скити вміли бальза­мувати, і тіло померлого не розкладалося).

Геродот у «4-ій книзі» пише, що «най­ближчі кревняки кладуть померлого скита на віз і возять по приятелях. Приятелі стрічають і вгощають тих, які йдуть з небіж­чиком, і небіжчикові ставлять їжу». Так возять звичайних (скитів) сорок днів, а потім ховають».

Скитський (праукраїнський) поховаль­ний обряд шляхом повторення, передавався від покоління до покоління. І пережив ти­сячоліття. І живе цей обряд в трохи пере­осмисленій формі й сьогодні: після сорока днів поховання, ми відзначаємо поминки».

 

Прочитавши оповідь про значення і походжен­ня обряду 40-Дення, рунтато каже:

Сповідуючи РУНВіру, ми маємо рідні обряди і рідні звичаї.

Тобто, свої ритуали і свою мораль.

У нас є Шлях Життя Укра­їнський.

І ми щасливі, що не є релігійними по-чужому,

не є моральними по-чужому.

У нас є Шлях Незалежної Духовности.

Слава Дажбогу, Господу Богу нашому.

 

Кладучи квіти на могилу спочилого (спо­чилої),

ми обезсмертнюємо Його (її) вічною пам'яттю.

І робимо це так, як наші славні Предки робили.

І наші Потомки, ідучи нашими шляхами, так робитимуть.

Слава Дажбогу, Господу Богу нашому, слава!

 

На кладовищі рунтато каже Молитви (дві, три), узяті з Обряду Поховання. Звичайно: після поминаль­ної молитви, родина має поминальний обід.

ОСОБИСТЕ БЛАГОЧЕСТЯ

Рунтато на священній годині вірним пояснює:

 

Особисте благочестя значить особисте світле хотіння скласти поклін тому, хто відійшов у Царство Духа Предків. Особисто (без пригадок сторонніх людей, родичів чи рунтата) відчути обов'язок відвідати Мо­гилу, покласти на ній квітку любови. І особисто молитовне звернутися до Всеправедного і Всемилосердного Господа Дажбога, щоб Він опікувався душею дорогої людини. І дати біля могили обіцянку Дажбогові і спочилій людині (чоловікові, дружині, татові, мамі, синові, дочці, братові, сестрі, прияте­леві, приятельці) проявляти в житті добрі дії на славу Дажбожу, на славу Роду свого, на вічну Пам'ять дорогої людини.

Маючи «Молитовник» або «Священну книгу — Требник», віруючий (віруюча) (самітньо чи з родича­ми, приятелями) стає біля Могили. Молитовно кла­няється і читає Молитву. Після Молитви (коли має можливість) кладе квітку. Ставить запалену свічку. Стоїть у хвилинній мовчанці. Кланяється. І відхо­дить.

Обряд особистого благочестя ознаменовує благо­родство, душевну доброту людини. Світлу Віру у Всеправедного Господа Дажбога.

Могилу відвідати бажано на Навський Великдень (Проводи), та і в звичайний день.

ОСОБИСТЕ БЛАГОЧЕСТЯ МОЛИТВИ

пам'ять про мужа:

Дажбоже мій, заопікуйся душею мого любого мужа (ім'я....), який відійшов у Цар­ство Духа Предків. Я обіцяю бути добродій­ною в ім'я його. І я молюся, щоб душа його перебувала між безсмертними душами Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведних мужів і дружин, слава Тобі, Дажбоже мій.

пам'ять про дружину:

Дажбоже мій, заопікуйся душею моєї любої дружини (ім'я...), яка відійшла в Цар­ство Духа Предків. Я обіцяю бути добродій­ним в ім'я її. І я молюся, щоб душа її пере­бувала між безсмертними душами Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведних дружин і му­жів, слава Тобі, Дажбоже мій.

пам'ять про тата:

Дажбоже мій, заопікуйся душею ша­новного тата (ім'я...), який на вічний спочи­нок відійшов у Царство Духа Предків. Я обі­цяю робити добродійство в ім'я його. І мо­люся, щоб його душа перебувала між без­смертними душами Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведних чоловіків і жінок, Дажбоже мій.

пам'ять про маму:

Дажбоже мій, заопікуйся душею ша­новної мами (ім'я...), яка на вічний спочи­нок відійшла в Царство Духа Предків. Я обі­цяю робити добродійство в ім'я її. І молю­ся, щоб її душа перебувала між безсмертни­ми душами Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведних жінок і чоловіків, Дажбоже мій.

пам'ять про сина:

Дажбоже мій, заопікуйся душею мого любого сина (ім'я...), який покликаний у Царство Духа Предків. В ім'я пам'яти про нього, робитиму добродійство. Спрямуй його душу до Предків. І поєднай її з жит­тям безсмертної душі Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведних синів і доньок, слава Тобі, Дажбоже мій.

пам'ять про дочку:

Дажбоже мій, заопікуйся душею моєї любої доні (ім'я...), яка покликана в Царство Духа Предків. В ім'я пам'яти про неї, роби­тиму добродійство. Спрямуй її душу до Предків. І поєднай її з життям безсмертної душі Тата Оря і Матері Лель, і всіх правед­них доньок і синів, слава Тобі, Дажбоже мій.

пам'ять про брата, побратима, приятеля:

Дажбоже мій, заопікуйся душею мого любого брата (ім'я...), який відійшов у Цар­ство Духа Предків. Я робитиму добродій­ство в ім'я його. Милосердністю своєю об'єднай душу його з вічним життям душі Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведників, слава Тобі, Дажбоже мій.

пам'ять про сестру, посестру, приятельку:

Дажбоже мій, заопікуйся душею моєї любої сестри (ім'я...), яка відійшла у Цар­ство Духа Предків. Я робитиму добродій­ство в ім'я її. Милосердністю своєю об'єд­най душу її з вічним життям душі Тата Оря і Матері Лель, і всіх праведників, слава Тобі, Дажбоже мій. (МАГА ВІРА)