Географія машинобудування світу

Машинобудування - цілий комплекс галузей обробної промисловості. Умовно в складі машинобудування світу можна виділити три великі групи, що охоплюють понад 90 % усіх товарів, які випускаються цією галуззю, і є приблизно рівними за вартістю продукції: 1) загальне машинобудування; 2) транспортне машинобудування; 3) електротехніка (включаючи електроніку).

 

Без машинобудівної продукції існування людства просто неможливе. Машинобудування є головною галуззю промисловості світу. Приблизно 90 % його продукції забезпечують індустріально розвинені країни. Лідерами в цій галузі є США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія, Іспанія, Китай, Бразилія. В економічно відсталих країнах частка продукції машинобудування в загальному обсязі обробної промисловості не перевищує 20 %.

 

Найбільш розгалуженим є загальне машинобудування, що налічує понад 300 різних виробництв. Виробництво цієї досить складної продукції тяжіє в основному до індустріально розвинутих країн і багато у чому визначається наявністю кваліфікованої робочої сили. Наприклад, верстатобудування - приналежність здебільшого "елітних" держав, як-от: Японії, Німеччини, США, Італії, Швейцарії. Особливо виділяється Японія, що масово виробляє висококласну робототехніку, випереджаючи як американських, так і європейських конкурентів.
Аналогічна картина в розміщенні спостерігається у сфері важкого машинобудування, яке виробляє устаткування для окремих галузей індустрії. Таке виробництво найкраще розвинуте насамперед у таких країнах, як США, Японія, Німеччина, Велика Британія.

 

Відбулися істотні зміни в територіальному розподілі праці між країнами у випуску продукції транспортного машинобудування. Так, колись провідні суднобудівельні держави - Велика Британія, Італія, Нідерланди, США - поступилися лідерством у світовому суднобудуванні Південній Кореї, Японії, Фінляндії, Бразилії. Вагонобудування плавно "переміщається" до середньорозвинутих країн - Індії, Бразилії, Аргентини, Туреччини, Мексики, Ірану, Таїланду, Чилі, Колумбії, а в перші чотири країни - і локомотивобудування. У цих процесах вагому роль відіграла дешевша наймана праця, що використовується у нових країнах.

 

У сучасних умовах зазнали істотних змін чинники розміщення і автомобільної промисловості. Раніше підприємства автомобільної промисловості явно тяжіли до центрів виробництва металу, гуми, зручних транспортних комунікацій тощо. Завдяки цьому виникли центри, наприклад, у Детройті (США), у Турині (Італія), на острові Хонсю (Японія). Сьогодні спеціалізовані заводи з випуску окремих деталей, вузлів і агрегатів усе частіше виникають там, де є робоча сила і попит.
У виробництві автомобілів тривалий час поперемінно лідирують дві країни - США і Японія. Стабільним обсягом випуску автопродукції відрізняються й деякі інші країни (Франція, Італія, Іспанія, Росія тощо). Утім нині більш правильно говорити не про географію японського, американського або французького автомобілебудування, а про географію економічної діяльності автомобільних ТНК. Адже автобудування давно вже вийшло за рамки державних кордонів. Приблизно половина випущених автомобілів використовується для заміни транспортних засобів, що вибувають з ладу, а половина йде на приріст автопарку. Чверть випуску становлять вантажні автомобілі та автобуси. Щороку у світі випускається 40-45 млн автомобілів.

 

Найбільш вузьким є "клуб" авіакосмічного машинобудування, де провідні позиції посідають США, Росія, Франція і Велика Британія. На рубежі ХХ-ХХІ ст. очевидне "пожвавлення" проявили також авіакосмічні підприємства Німеччини, Японії та Індії, Китаю. Певні досягнення у галузі аерокосмічної техніки має і Україна. Прості моделі літаків виробляють і в інших країнах.
Розвиток сучасної мікроелектронної промисловості бере свій початок від винайдення транзистора у 1948 р. в американській корпорації "Веll Теlерhоnе laboratories". Транзистор прийшов на зміну вакуумній трубці. На початку 1960-х років з'явилися інтегральні схеми, а на початку 1970-х — мікропроцесори. У цей період у виробництві напівпровідників домінували США. Нині лідирує Японія. У виробництві побутових приладів високі місця посідають Східна і Південно-Східна Азія, а також Бразилія. Розвинена ця галузь і в Європі.

Загалом розміщення світового машинобудування зумовлене багатьма чинниками. У той же час розміщення окремих машинобудівних виробництв слабо підкоряється строгим закономірностям. Так, електроніка не тяжіє ні до джерел сировини чи матеріалів, ні до споживачів. Підприємства цієї галузі нерідко розміщуються "вільно" і все частіше виникають у країнах, що розвиваються, з розрахунку на дешеву працю.

За загальною вартістю продукції машинобудування перше місце міцно посідають США, потім Японія, Німеччина і Китай.

58) Ландша́фт (від нім. Landschaft, вигляд простору, краєвид) — цілісна частина ландшафтної оболонки Землі, що утворилася в результаті складної й тривалої взаємодії основних геокомпонентів планети (гірських порід, води, повітря, біоти) в певних (щоразу специфічних) умовах середовища, і як наслідок - набула характерного вигляду в просторі. Відтак, якщо у загальному розумінні, ландшафт це будь-який простір з характерним виглядом, то у географічному - це простір з характерним виглядом у межах ландшафтної оболонки Землі. Ландшафти мають різні розміри: від невеликих локальних утворень (річкові заплави й тераси, ерозійні яри і балки, гляціальні долини і горби тощо), до геокомплексів регіонального (рівнинні й гірські простори, континенти й океани тощо) й глобального (ландшафтна оболонки Землі) рівня.

Природні (з непошкодженими будовою). Ці комплекси можуть відвідуватися людиною, а також перебувати під впливом сусідніх змінених комплексів. Але всі ці зовнішні по відношенню до комплексу впливу не змінюють його структури.
Змінені (з порушеним будовою). До цієї групи відносяться, по-перше, антропогенно - природні комплекси, т. е. виникли під впливом людини (прямим або непрямим), але надалі розвиваються як природні, без впливу людини, наприклад, заплавні луки, які утворюються на місці вирубаного біля річки лісу.

По-друге, до цієї групи належать антропогенно - відновлювані комплекси, т. е. знаходяться в процесі свого відновлення. Так, сосновий зеленомошний ліс, що виник під впливом людини (вирубка корінного лісу, пожежа), через деякий час перетворюється в ялинник - зеленомошниках, який є зональним типом для даного району.

По-третє, в цю групу входять антропогенно - деградіруемие комплекси, що формуються при руйнуванні окультурених (перетворених) геокомплексов. Процеси, що руйнують структуру окультуреного комплексу, - це ерозія, засолення, заболочування, виникнення пісків, що розвіваються і т. п.

Так, на Північно- Заході Росії в окремих місцях спостерігається заростання лісом занедбаних ріллей і суходільних лугів.

59) План – зображення умовними знаками і в масштабі невеликої ділянки земної поверхні. Масштаб плану віл 1:10000 й крупніший. При створенні планів картографічні проекції не використовують.

На плані використовують три типи умовних знаків – контурні, лінійні й значкові. Контурні умовні знаки відтворюють реальні контури географічного об’єкта. До таких знаків належать зображення озера, лісового масиву й т.д.

Лінійні значки використовуються для зображення річок, державних кордонів. Їх довжину подано в масштабі, а ширину - ні.

Значкові (позамасштабні) умовні знаки позначають одинокі дерева, кущі, джерела, колодязі й т.д.

Лінії на плані й карті, що з’єднують точки з однаковою висотою називаються горизонталями. На горизонталях присутні коротенькі лінії, які вказують напрям схилу – бергштрихи.

План і карта відіграють дуже важливу роль у вивченні географічних характеристик певної території.

Географічна карта, мапа — зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням географічної (картографічної) проекції. Вона показує розміщення, властивості і зв'язки різних природних і соціально-економічних об'єктів та явищ.

До основних картографічних творів відносять також глобуси — об'ємні кулеподібні моделі Землі з нанесеним на них картографічним зображенням, виконані в певному масштабі і атласи — систематизовані цілісні зібрання карт, створені за єдиною програмою.

За приклад карт із різним охопленням території можна взяти карти світу, карти півкуль, карти материків і океанів, карти країн, карти областей, районів, карти заповідників, міст тощо.

60) Між країнами існують значні відмінності за розмірами території, кількістю населення, економіко-географічним положенням, державним ладом і устроєм, рівнем розвитку.

При визначенні типології країн за основу найчастіше беруть рівень та характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві.

За цими ознаками можна виділити чотири типи країни світу:

1. Економічно розвинуті країни. До них належать США, Канада, Японія, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська республіка (ПАР), Ізраїль. Але й між цими країнами існують відмінності в рівнях економічного розвитку та їхній ролі в господарстві світу. Тому серед економічно розвинутих країн можна виділити декілька груп.

До першої групи належать економічно високорозвинуті країни «великої сімки»: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Господарство цих країн виробляє майже 1/2 промислової продукції світу. Вони є лідерами у світовій торгівлі, на них припадає 45% світового товарообігу. Головна роль у цій групі належить США, що є найрозвинутішою країною світу і головним експортером сучасної наукомісткої продукції та науково-технічної інформації. Країни цієї групи мають значний вплив на перебіг світових політичних подій.

До другої групи входять економічно високорозвинуті країни Західної Європи (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія). Усі вони мають високий рівень економічного розвитку, займають помітні позиції у світовій торгівлі, відіграють роль сполучної ланки в економічних взаємовідносинах країн.

Третя група складається з країн переселенського типу. Це ПАР, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль. їх об'єднують спільні риси історичного та економічного розвитку. Перші три були колоніями Великобританії, а зараз входять до складу Британської Співдружності. Ізраїль був створений у 1948 р. за рішенням ООН унаслідок поділу колишньої британської території Палестини на суверенні єврейську та арабські країни. Індустріально-капіталістичне виробництво у цих країнах започатковане переселенцями, а не було результатом розвитку корінного населення.

Ще одну групу складають країни із середнім рівнем економічного розвитку — Ірландія, Ісландія, Іспанія, Португалія, Греція. Головна особливість цих країн — фінансова і технологічна залежність від економічно високорозвинутих держав.

2. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. До цієї групи належать країни колишньої соціалістичної системи. Перехідною вважається економіка, що перебуває у процесі великомасштабних змін, які ведуть до іншої стабільної економіки (у даному випадку до ринкової економіки та демократичного суспільства). Найбільших успіхів у проведенні ринкових реформ досягли Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва та Словенія.

3. Країни централізовано керованої економіки: Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), В'єтнам, Куба. Проте і ця група країн неоднорідна. Незважаючи на те, що в Китаї при владі залишилася комуністична партія, там відбувається швидкий підйом економіки на основі розширення ринкових відносин та приватного сектора. Останнім часом швидкими темпами розвивається економіка В'єтнаму. Куба та КНДР до цього часу дотримуються планової системи ведення господарства, не допускають введення приватної власності тощо.

4. Країни, що розвиваються. Це здебільшого колишні колонії, які здобули політичну незалежність і створюють свої національні економіки. Вони відрізняються розмірами території, запасами природних ресурсів, рівнем економічного розвитку, місцем у світовому господарстві. Серед них можна виділити декілька груп.

• Нові індустріальні країни (НІК). До цієї групи входять Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур («азіатські тигри»), Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія, Туреччина, Малайзія, Індонезія і Таїланд. НІК відзначаються швидкими темпами розвитку, основою якого є використання «плодів» НТР та іноземні інвестиції. Туреччину та Республіку Корея все частіше відносять до економічно розвинутих країн.
• Країни — експортери нафти. Це — Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія, Лівія, Іран. Їх економічний розвиток залежить від експорту нафти і цін на неї. Серед країн, що розвиваються, вони виділяються доволі високим рівнем соціально-економічного розвитку.
• Малі острівні країни (Антигуа, Барбуда, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви, Бахрейн, Сейшельські о-ви). Високі прибутки цих країн пов'язані з розвитком сфери послуг і, у першу чергу, з банківським бізнесом і туризмом.
• Країни середніх можливостей. До цієї групи входить 60 країн, що розвиваються (Ямайка, Гватемала, Панама, Філіппіни, Сирія, Туніс, Намібія та ін.). Більшість з цих країн мають певні можливості для подальшого розвитку. Та для розвитку їхньої економіки доводиться постійно позичати гроші в економічно розвинутих країнах, що призводить до зростання заборгованості.
• Найменш розвинуті країни. За класифікацією ООН до них належать 47 країн з населенням понад 500 млн. осіб. В Африці це Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Малаві та ін.; в Азії — Камбоджа, Ємен, Афганістан тощо (див. табл. 2 у додатку).

61) Типи й підтипи ландшафтів розрізняються всередині класів за співвідношенням тепла і вологи, яким зумовлюється зональний розподіл типів ґрунтового і рослинного покриву, перебіг фізико-географічних процесів, особливості гідрологічного режиму. Клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів об'єднує типи: мішано-лісові (17,2 % території України); широколистяно-лісові (6,9 %); лісостепові (31,2%); степові (31,7 %) з підтипами північно-степових, південно-степових; сухостепові (7,3 %) ландшафти. Східнокарпатські гірські лучно-лісові ландшафти поділяються на підтипи лісолучних остепнених, лучно-лісових, широколистяно-лісових, мішано-лісових, лучних (субальпійських) ландшафтів. Кримські гірські лучно-лісові ландшафти об'єднують такі підтипи: лісостепових посушливих, мішано-лісових і широколистяно-лісових, лучних остепнених (яйлинських) ландшафтів. Окремі типи становлять ландшафти Південного берега Криму і заплав річок. Останні характеризуються періодичним надмірним зволоженням, гідроморфністю ґрунтового і рослинного покриву, своєрідністю просторової структури і динаміки фізико-географічних процесів.

Міщано-лісові ландшафти України характеризуються помірно теплим і вологим кліматом, поширенням льодовикових, водно-льодовикових і давньоалювіальних мішаних відкладів, переважанням дерново-підзолистих ґрунтів під сосново-дубовими лісами, складним поєднанням зандрових і моренно-зандрових рівнин, долинно-терасових, лучних і болотних ландшафтів. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється у процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколистяно-лісові ландшафти сформувалися за помірно теплого клімату. У функціонуванні їх помітно виражені період активної вегетації (6—7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті й рослинному покриві, зростає біопродуктивність.

У межах України широколистяно-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах Українських Карпат і Кримських гір. Широколистяно-лісові ландшафти характеризуються помірно теплим літом із вегетаційним періодом 200днів і сумою температур 2700 °С, річною сумою опадів 600—620 мм. Серед широколистяно-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими й темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах — буковими лісами.

Лісостепові ландшафти охоплюють понад третину території України. Первинні широколистяні ліси і лучні різнотравно-злакові степи поступилися місцем агроландшафтним комплексам на 80—90 %. їхня відмінна риса — значна поширеність ерозійних форм (яружно-балкових, долинно-річкових).

Степові ландшафти розвинулися за жаркого клімату з від'ємним балансом вологи. Під степовою рослинністю на суглинкових лесових породах сформувалися звичайні та південні чорноземи, нині на 90 % розорані. Сухостепові ландшафти поширені на півдні Причорноморської низовини, у Присивашші; тут під типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами утворилися темно-каштанові солонцюваті ґрунти, розвинулися солончаки, солонці.

62) Масштаб — відношення довжини ліній на малюнку, плані або карті до довжини ліній в натуральній величині. Є числовий, іменований, лінійний і поперечний масштаби. Числовий — це масштаб, записаний у вигляді дробового числа (1:1000000, 1:250000 та ін.). Знаменник дробу показує, у скільки разів зменшено зображення лінії на плані або карті. Масштаб 1:1000000 означає, що лінійні розміри об'єктів зменшені в 1000000 разів. Чим більший знаменник дробового числа, тим дрібніший масштаб.

Іменований масштаб виражають словами. Наприклад: «в 1 км. — 200 км.».

Лінійний масштаб — пряма лінія, поділена на рівні відрізки з надписами, що вказують довжину лінії в натуральній величині. Міра довжини, на якій нанесені поділки на масштабній лінійці, називається основою масштабу. Кількість метрів або кілометрів, що відповідають основі масштабу, називаються величиною масштабу. Цифра 0 на лінійному масштабі, від якої починають відлік поділок, розміщується на поділці основи вправо. На першому відрізку вліво від 0 наносять найменші поділки лінійного масштабу — міліметри. Відстань на місцевості, яка відповідає одній найменшій поділці лінійного масштабу, відповідає точності масштабу, а 0,1 мм. — граничній точності масштабу. Лінійний масштаб дає можливість безпосередньо, без додаткових обчислень визначити справжню відстань на плані і карті.

Поперечний масштаб зображується у вигляді прямокутника, горизонтальний бік якого розділений на декілька рівних частин, переважно по 2 см. кожна. Кожна така частина називається основою масштабу. Крайня ліва основа у верхній і нижній частинах поперечного масштабу поділяється на десять рівних частин. Кінці цих десятих частин основи з'єднуються між собою прямими, що поділяють горизонтальні лінії на соті частини основи.

63) Промисловість США - найпотужніша і багатопрофільна у світі. Країна є одним зі світових лідерів за виробництвом більшості видів промислової продукції: палива, електроенергії, металів, машин та обладнання, хімічних волокон, продуктів харчування. У структурі промисловості поступово скорочується питома вага видобувних галузей. Основні причини цього - імпорт більш дешевої сировини та продуктів його переробки з інших країн, а також жорсткість екологічних вимог до виробництва. Промисловість США займає особливе місце в міжнародному поділі праці. Різноманіття галузей промисловості, забезпеченість різноманітною сировиною і кваліфікованими кадрами, високорозвинена науково-дослідна база дозволили американській промисловості забезпечити масове виробництво різноманітної серійної продукції та випуск унікальних приладів і обладнання як для внутрішнього, так і для світового ринку.

 

Гірничодобувна промисловість. США займають чільне місце по видобутку ряду найважливіших корисних копалин - кам'яного вугілля, нафти, природного газу, залізної руди, міді, свинцю, цинку, фосфоритів. Однак частка галузі за кількістю зайнятих і вартості продукції у промисловому виробництві країни невелика і проявляє тенденцію до подальшого скорочення. Власних ресурсів для забезпечення потреб величезної економіки недостатньо, і після Другої світової війни США з експортера перетворилися на найбільшого імпортера нафти, залізної руди, кольорових металів, бокситів, марганцевої руди, сурми, алмазів, кобальту тощо. У розміщенні гірничодобувної промисловості по районах США відбуваються помітні зрушення, пов'язані зі зміною структури галузі, головним чином зростанням частки видобутих енергоресурсів. У вартості продукції гірничодобувної промисловості зростає частка Півдня - основного району видобутку нафти, вугілля і газу. Відповідно зменшується частка Півночі і Заходу, де в основному добуваються руди кольорових і чорних металів.

Важлива особливість розміщення обробної промисловості США - практично повсюдне посилення темпів її субурбанізації, тобто зміщення промислового виробництва з центральних частин агломерацій в їх приміські зони. Тут, як правило, розміщуються заводи, що вимагають великих виробничих площ (автомобільні, авіаційні, цементні, хімічні, нафтопереробні, важкого машинобудування і т.д.) і розвиненої інфраструктури. До факторів, що "виштовхують" промисловість в передмістя, відносяться: більш висока ціна на земельні ділянки в центральних частинах міських агломерацій, необхідність створення великих майданчиків для стоянок автомобілів (площа таких стоянок поблизу нових заводів наближається за розмірами до площі самого підприємства), дія законів з охорони навколишнього середовища в містах, "криза великих міст", де центральні частини перенаселені відносно бідним населенням.

Найбільше зростання характерне для галузей, що визначають НТП і тісно пов'язані з військовим виробництвом. За останні десятиліття в нові галузі виділилися:
- Ракетна промисловість
- Виробництво космічної техніки
- Напівпровідникова промисловість
- Виробництво ЕОМ
- Наукове приладобудування
- Виробництво верстатів з програмним управлінням
- Лазерна, вакуумна, киснева промисловість
- Вертольотобудування
- Виробництво обладнання для запобігання забруднення та очищення навколишнього середовища
- Промисловість паливних елементів та інші.
У середньому в обробній промисловості кожні 4 роки оновлюється не менше 20% продукції, що випускається.

На базі місцевих сировинних ресурсів і значних імпортних поставок у США склалися чотири основних промислових комплекси: паливно-енергетичний, з виробництва матеріалів, машинобудівний, комплекс з виробництва споживчих товарів.

Паливно-енергетичний комплекс включає паливну промисловість і енергетику. За річним обсягом видобутої нафти країна знаходиться на третьому місці в світі після Саудівської Аравії і Росії. Приблизно стільки ж нафти, скільки добувається, щорічно імпортується. Імпорт здійснюється переважно з Мексики, Канади і Венесуели. Постійно зростають обсяги видобутку природного газу. Частина його імпортується з Канади та Алжиру. США займають 2-е місце в світі (після Китаю) за обсягами виробництва та споживання вугілля. Основна частина його добувається відкритим способом. Вже довгий час США - найбільший у світі виробник і споживач електроенергії

64) Генезис, еволюція та динаміка ПК
Існування просторових елементів ландшафту поширюється
і на час. Зміни в ландшафті відбуваються з деякою стійкою
повторюваністю, ритмічністю і циклічністю. У людини створюється
враження п
остоянства об'єкта, хоча частина його станів змінюється
щодня і щогодини (внутрісуточних зміни). Тому виникла проблема
єдності різночасових процесів. Ландшафт як складне утворення
формується за рахунок зв'язків і процесів. сукупність усто
йчіво
повторюваних процесів переміщення, обміну і трансформації речовини і
енергії, зв'язків і состояни
ї називають
функціонуванням.
При розчленуванні всіх тимчасових змін, про вихідних в ландшафті
і з ландшафтом, виділяють
три тимчасові групи:
·
краткоперіодічние (функціонування),
·
среднеперіодічние (динаміка),
·
длінноперіодічние (еволюція).
Різномасштабні процеси і явища: функціонування, динаміка,
еволюція, об'єднуються загальним поняттям «зміна».
До цих пір ми
розглядали явища і пр
оцессе, що відбуваються в ПК в статиці (сталості).
Однак будь-який ландшафт проходить стадію:
А. формування,
Б. Еволюційного розвитку.
Можна говорити про
віці ландшафту
-
періоді від початку стадії
формування до кінця стадії еволюційного розвитку. причому найбільш
«Старі» ландшафти розташовані в низьких широтах: екваторіальні і
субекваторіальні.
фактори трансформації
геосистем наступні:
·
Зовнішні сили. Раніше вважалося,
що всі зміни відбувається
саме під впливом цих факторів (тектонічними
рухами, зміною сонячної активності, зміщенням полюсів
Землі, зміною нахилу земної осі до площини екліптики).
·
Зміна ведучого компонента (рельєфу, клімату),
часто під
антропогенним впливом.
·
Процес саморозвитку ландшафту. Відбувається накопичення елементів
нової структури і витіснення елементів старої. Процес наприкінці
решт призводить до якісного стрибка
-
зміні ландшафтів.
Індикатором віку сучасні
х ландшафтів служить грунт. грунтовий
профіль
-
це свого роду пам'ять ландшафту, яка свідчить про фактори
грунтоутворення протягом часу, протягом якого формувалася
дана грунт. Для утворення грунту потрібно від декількох сотень до
неск
Олька тисяч років (для утворення чорноземів було потрібно близько 3 тис.
років). Цей час можна приблизно вважати віком існування
сучасних ландшафтів
[ Голованов, Кожанов, Сухарєв, 2005 ]
.
існує
класифікація елементів ландшафтів
по возрас
ту:
·
реліктові
-
залишилися від минулих епох. Це можуть бути елементи
ландшафту рельєфу (льодовикові), гідромережа (сухі озера, ріки), грунтів
(Степові співтовариства в тайзі).
·
консервативні
-
ті, які найбільш повно відповідають
сучасних умов і определя
ють сучасну структуру
ландшафту (трав і злаки в степу).
·
прогресивні
-
найбільш молоді, що визначають тенденцію
подальшого розвитку ландшафту. Служать підставою для прогнозу
(Поява острівців лісу в степу).
Таким чином,
функціонування ландшафту
-
е.
то інтегральний
природний процес, який складається з безлічі елементарних
процесів механічної, фізичної, хімічної, біологічної природи.
У краткоперіодічной розмірності, тривалістю від доби до року
включно, відзначають переходи од
ного стану в інше: денного в
нічний, осіннього в
зимовий і т.д. під
тимчасову організацію механізму
функціонування ландшафту включені п'ять складових:
·
влагооборот,
·
трансформація сонячної енергії,
·
перенос твердих мас,
·
рух повітряних мас,
·
біо
-
і геохімічний цикл.
У функціонуванні, поряд з простим протоколированием станів
окремих елементо
в, потрібні узагальнюючі взаємо
зв'язку процесів,
характеризують функціонування в ув'язці з космічними ритмами. при
такої класифікації часів
ної організації будуть
виражені космічні та
планетарні цикли, ритми, біотична активність і людська діяльність.
Динаміка ландшафту
-
е.
то друга група понять в тимчасовій
розмірності організації ландшафтів. З одного боку, динаміка
Перекривати
ться функціонуванням, так як високочастотні коливання до року
включно відносяться до функціонування. Більш тривалі тимчасові
коливання
-
багаторічні, вікові вже ближче до еволюції, хоча і не
тотожні їй. Масштаб динамічної зміни знаходиться в
інтервалі від
десятків до 500... 600 років. У період динамічних змін закладаються
зв'язку майбутніх корінних трансформацій ландшафту. Динаміка ландшафту
діалектично пов'язана з його стійкістю. Так, багаторічні оборотні
динамічні зміни станів ланд
шафта вказують на його здатність
повертатися в початковий стан, т. е. на стійкість. У процесі
динамічної зміни станів ландшафт може залишатися «самим собою» до тих
пір, поки його усталеність не
буде порушена зовнішніми або внут
реннімі
причин
і. До зовнішніх причин належать: період кліматичних змін,
біологічних циклів, тектонічних рухів, зміни рівня моря,
вплив людини. В цілому динаміка ландшафту як среднеперіодічная
тимчасова розмірність вивчена менше, ніж функціонує
вання
[ Голованов,
Кожанов, Сухарєв, 2005 ]
.
Третім класом розмірності часових змін ландшафту вважають
еволюцію.
У своєму розвитку ландшафт проходить дві основні стадії:
формування та еволюційного розвитку. Перша протікає в період
освіти ге
ологіческого фундаменту при тектонічних процесах, регресії
моря або танення материкового крижаного покриву. На новий геологічний
фундамент впливають сонячна радіaція, атмосферні опади,
поверхневі води, розвивається рослинний і тваринний світ.
це період
молодості ландшафту і нещасливою структури: нерозвинені біоценози і
грунту, слабо розчленований рельєф, не виражена гідрографічна мережа. поступово
компоненти ландшафту приходять у відповідність один з одним і з загальними
зонально
-
азональними умови
ми розвитку. З цього моменту він набуває
риси стійкої структури і переходить у другу стадію
-
повільної
еволюції.
ландшафт
-
це
просторово
-
тимчасова система
з єдністю,
узгодженістю, пов'язаністю
всіх змін у просторі і
у време
ні.
Антропогенні впливи на ландшафти загострили проблему їх
просторово
-
тимчасової організації. При освоєнні ландшафтів на першому
етапі ув'язували особливість застосуванн
і природного комплексу з про
просторової
організацією господарських заходів; на другому
-
вирішували, проектували
організацію самих ландшафтів залежно від виду використання їх земель
та проведення необхідних заходів.
Можна розглянути простий
просторовий
-
тимчасову організацію геотехнічної системи в ландшафті на прикладі
декількох р
азном
асштабних просторово
-
тимчасових циклів:
·
під
-
перший, сівозміни, де змінюються в часі і просторі
приватні функції,
·
під
-
другий, цикли функціонування ландшафту, соответствуюших
його природних умов,
·
в третій
-
виробничий цикл (обработ
ка грунту, внесення
добрив, сівба, підгодівлі, догляд, збирання врожаю) і цикл
функціонування технічної системи. Тут людина провів
організацію природної складової та організацію співтворчості
людини і природи. Ця ідея конструктивніше одностороннього
під
здействія людини на природу, іноді з чужої їй людської
діяльністю.
Всім ландшафтам властивий безперервний процес
спрямованих
змін
,
про
ні непомітні на око. Людина фіксує тільки циклічні зміни
різних станів ландшафту. Наприкінці ж будь-якого циклу або зміни
структури ландшафту після нехарактерного впливу ландшафт повертається
в початковий стан з деяким незворотних сдві
гом і залишком. наприклад,
в кінці річного циклу з поверхневим стоком змивається грунт, виноситься
яке
-
то кількість мінеральних і органічних речовин, деформуються
русла, в глиб території розвивається овражная мережу, збільшуються запаси мулу
в озерах
і торфу в болотах, алювіальних відкладень
на заплавах, заростають озера
і т.
д. Ці процеси мають певну спрямованість і ритмічність,
посилюючись або ослабляючись сезонно або в багаторічному циклі. завершальне
стан ландшафту відрізняється від вихідного пр
одолжітельностью циклу,
яка може бути непорівнянна з довговічністю ландшафту. чим довший
цикл, тим сильніше відмінність. За один геологічний цикл (століття, епоха, період) на
однієї і тієї ж території ландшафти можуть багаторазово змінитися. До
причинами раз
витія і трансформації ландшафтів географи відносять: зовнішні
космічні впливу, тектонічні рухи, зміни сонячної
активності, переміщення полюсів Землі, зміни клімату або

65)