Види усного стикування за професійним спрямуванням

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням. Усне мовлення ділової людини має бути:

- виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

- точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

- логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);

- відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);

- нестандартним;

- доречним;

- змістовним;

- стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати). Усна форма ділового стилю:Ділова бесіда діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори

До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо. Бесіда належить до спілкування у формі діалогів. Розглядаючи структуру діалогічного спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій:

- початок розмови;

- передача інформації;

- аргументація;

- нейтралізація;

- прийняття рішень.

У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між конкретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потрібно орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види комунікативних актів:

- професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);

- промови (їх мета — досягнути домовленості щодо спільних дій у процесі інформації та аргументації). Вони впливають як на почуття, так і на розум та волю. Особливим їх різновидом є дискусії й дебати;

- виступи (торкаються певної події). Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова.

ВІиди усного сілкувння за професійним спрямуванням

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо. Бесіда належить до спілкування у формі діалогів. Розглядаючи структуру діалогічного спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій:

- початок розмови;

- передача інформації;

- аргументація;

- нейтралізація;

- прийняття рішень.

У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між конкретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потрібно орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види комунікативних актів:

- професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);

- промови (їх мета — досягнути домовленості щодо спільних дій у процесі інформації та аргументації). Вони впливають як на почуття, так і на розум та волю. Особливим їх різновидом є дискусії й дебати;

- виступи (торкаються певної події). Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова.

Основні правила ведення ділової телефонній, розмови

Правила ведення ділової телефонної розмови

1) Раціонально знімати трубку при будь-якому дзвінку. Найкраще після першого дзвінка. Якщо у керівника є окремий кабінет і рівнобіжний телефон, то трубку першою знімає секретар. Вона може дати відповідь і роз'яснення деяким абонентам сама.

2) У діловому спілкуванні варто відмовитися від нейтральних відкликань ("Так", "Ало", "Слухаю") і замінити їх інформативними. Треба назвати свою організацію, відділ, а також своє прізвище ("Бухгалтерія. Іванов слухає").

3) Той, хто дзвонить на початку розмови називає свою фірму і вітається: "Це комерційний директор фірми "Кристал" Петров. Здрастуйте".

4) Якщо абонент забув представитися, то чемно поцікавтеся його ім'ям, назвою організації; потім продовжують діалог.

5) Не можна зберігати мовчання під час телефонної розмови - треба підтримувати контакт за допомогою коротких фраз: "Так", "Я Вас зрозумів", "Добре"... Вони необхідні, щоб у співрозмовника не виникло відчуття, що вас роз'єднали, або що ви зневажаєте його думку. Повторення й уточнення дають гарантію того, що вас зрозуміли: "Отже, ми з вами вирішили...", "Повторіть, будь ласка, число...", "Будьте ласкаві, угочніть номер квитанції...".

6) Прощаючись, дякують за розмову, завіряють, що раді дзвінку, особистій зустрічі, бажають усього найкращого. За етикетом молода людина не повинна закінчувати розмову раніше старшого за віком чи за службовим становищем.

7) Якщо ви дуже зайняті, а телефонний співрозмовник затягує розмову, то залишається один вихід - вибачитися, перенести обговорення на наступний раз. Якщо при бесіді з відвідувачем дзвонить телефон, варто попросити абонента почекати, не вішаючи трубку чи попросити передзвонити через 15 хвилин.

8) Якщо телефон механічно відключиться, то номер знову набирає ініціатор розмови.

9) Черговий чи посадова особа в організації, на підприємстві у випадку відсутності людини, якій телефонували, повинен порадити подзвонити повторно, запропонувати передати доручення чи зробити яку-небудь іншу послугу.

 

19.Основні пити скорочень, що використовують в ОДС

Види скорочень:
звукові – утворені від початкових звуків слів у словосполученні;

· буквені – утворені від початкових букв слів у словосполученні;

· складові (частинкові) – утворені за допомогою певних частинок слів чи словосполучень

· комбіновані (змішані) – утворені за допомогою поєднання попередніх способів.

Особливості скорочування в ділових текстах
відання переваги загальноприйнятим, стандартним скороченням;

· уникання одно звучності з іншими абревіатурами, на благозвучності, появи бажань асоціацій;

· уникнення скорочень у назвах держав, найвищих державних посад, звань, закладів;

· уникнення скорочень назв посади, звання, організацій в час звертання до особи;

· пояснення новоутвореного скорочення (за першим разом використання потрібно назвати повну форму);

· уникнення службових слів (прийменників і сполучників);

· невикористання скорочення одиниць виміру, фізичних одиниць, знаків %, №, якщо вони без цифр і не в таблицях (за винятком фізичних одиниць у формулах);

· уникнення «авторських» скорочень;

· зниження офіційності тексту через велику кількість скорочень у ньому.

 

Правопис географічних назв.

Правопис географічних назв у ділових паперах

Ділові документи українською мовою відзначаються складністю правопису окремих слів, словосполучень і цілих речень. Щоб уникнути непорозумінь і впевнено складати ділові папери й користуватися ними, варто пригадати деякі загальні поради, зокрема щодо правопису географічних назв, прізвищ, імен та по батькові.

Так, географічні назви, що складаються з двох чи трьох слів, пишуться з великої літери, а їх родові позначення — з малої, наприклад:Азовське море, Весела слобода, Велике Ведмеже озеро, Бристольська затока.

Проте, коли в таких географічних назвах означувані слова не сприймаються як родові позначення, вони теж пишуться з великої літери:Ярославів Вал, Красні Ворота, Гола Пристань, Біла Церква.

Назви, запозичені з російської мови, не викликають особливих труднощів і передаються за фонетичним принципом: Бурятія, НижнійТагіл, Бородіно, Бєлгород.

Якщо ж у російських географічних назвах є суфікси: -ск, -цк, -ич та інші, то при перекладі на українську мову ці суфікси замінюються українськими відповідниками -ськ, -цьк, -ич та ін. Наприклад: Нижньоамурськ, Донецьк, Углич.

Іноді доводиться перекладати на українську мову російські прикметники, що входять до назви. Наприклад: Біле море (Белое море),Північний Льодовитий океан (Северньш Ледовитьш океан).

Важливо запам'ятати, що назви залізничних станцій в українській мові не відмінюються, назви міст, сіл, рік, озер відмінюються.

Наприклад: Поїзд зупинився на станції Біличі; У Біличах працювало понад три тисячі студентів; На станції Шевченкове поїзд стоятиме15 хвилин, Біля села Шевченкового зупинилася колона машин.

Не відмінюються географічні назви, що складаються із двох слів. Наприклад: Вантаж направлений у місто Біла Церква; За станцією Кам'янець-Подільський розташувати стоянку автомашин.

Якщо перед назвами островів, річок, озер, гір є означуване слово, то сама назва не змінюється. Наприклад: Вздовж річки Сула розташувати табір.

 

21. Жанри публічних виступів

ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

1) громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

2) академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);

3) промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Інформативними бувають найчастіше доповіді, лекції. Будуються вони за схемою: що, для чого, як, у який спосіб. У вступі викладається проблема, окремі її складові; виклад розвивається від простого до складного. Закінчення містить як теоретичні висновки, так і практичні пропозиції.

Мітингова промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні.

Наукова дискусія - це обговорення будь-якого спірного наукового питання.

Наукові дискусії мають свою специфіку. Дуже важливо формулювати свої думки однозначними й точними словами; терміни й абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити попередньо.

Ювілейна промова зазвичай присвячується якійсь даті (ювілеєві установи чи окремої особи). Цей тип промови характеризується святковістю, урочистістю, позаяк це своєрідний підсумок періоду діяльності.

Підготовка до виступу

Слід записати (надрукувати) доповідь на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім почитати уголос! З часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

Уявіть себе на місці слухача, оцініть свій виступ критично: чи є в ньому новизна та цікава інформація.

Переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, підглянувши у записи.

Варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (наприклад, голові зборів), привітайтеся з публікою;

Чітко назвіть тему вашої доповіді та проблему.

Під час доповіді задійте відеофільми, графіки, таблиці, діаграми, що демонструються на мультимедійному проекторі.

Доповідь обов’язково включає: вступ, основний текст, висновки.

Надзвичайно важливо робити «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром, у політичних доповідях доцільно розповісти анекдот чи якусь кумедну історію.

Для утримання уваги аудиторії слід використовувати фрази: «Ви розумієте…», «Ви також помітили, що…», «Як ви знаєте…»

Важливе значення має зоровий контакт з аудиторією, слід дивитися безпосередньо в очі слухачам.

Правильно користуйтеся голосом:

- не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності;

- той, хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі;

- голос підвищують тоді, коли ставлять запитання, виявляють радість чи здивування;

- голос понижують тоді, коли хочуть когось переконати або відповісти на запитання.

Слідкуйте за жестами:

- жестикуляція не повинна бути безперервною;

- жест не повинен відставати від слова;

- жести мають бути мимовільними, використовуйте жест, відчуваючи необхідність у цьому.

У кінці доповіді підсумуйте все сказане. Висновки певним чином повинні узгоджуватися із виступом і підпорядковуватися загальному стилю викладу.

Поняття про нараду

Ділова нарада - елемент управлінської діяльності керівника, найбільш поширена форма управління, яка дозволяє використовувати колективний розум, знання та досвід фахівців для вирішення складних проблем, організувати обмін інформацією між окремими працівниками та структурними підрозділами та оперативно доводити конкретні завдання до безпосередніх виконавців.
Зібрання і наради, представляють собою спосіб колективного обміну інформацією, що закінчується прийняттям конкретних рішень. Вони різняться:
- Колом учасників (на нарадах присутні фахівці,
відповідальні або зацікавлені особи, а на зборах - весь персонал);
- Характером обговорюваних проблем (на нарадах розглядаються
поточні конкретні питання, а на зборах - більш загальні, що нагромадилися за певний період часу);
- Метою (наради мають оперативний характер і покликані вносити корективи у вдосконалення поточної діяльності; на зборах передусім підводяться підсумки і визначаються плани на майбутнє).
За цілями проведення виділяють наступні типи нарад:
- Ознайомлювальне (видача завдань, підвищення кваліфікації);
- Інформаційне (узагальнення відомостей, вивчення точок зору);
- Роз'яснювальний (переконання співробітників в чомусь);
- Проблемне (колективний пошук вирішення питання);
- Інструктивний (доведення до відома необхідної інформації та
пояснення способу дій);
- Оперативне (одержання поточних відомостей про стан справ і подоланні вузьких місць);
- Координаційне (забезпечення взаємодії підрозділів).
За методами проведення можна виділити наступні наради:
- Групове інтерв'ю, як метод вивчення думок членів групи з
конкретного питання;
- Брейнштурм (мозковий штурм), як метод продукування нових ідей;
- Групове прийняття рішень з метою вирішення проблемної ситуації і вироблення певних рішень;
- Групове обговорення окремого випадку (особлива, нестандартна ситуація)
- Групова дискусія.

Правила ведення дискусії

Дискусія - це спосіб організації спілкування, що дозволяє зіставити протилежні позиції, побачити проблему з різних сторін, що зменшує опір сприйняттю нової інформації, усуває емоційну упередженість. Метод дозволяє навчити студентів аналізу ситуацій, прищеплює вміння слухати інших і взаємодіяти з ними.

Слово "дискусія" латинського походження і означає "дослідження, колективне обговорення якогось спірного питання з метою вірного його вирішення".

Виступ під час дискусії

Усні виступи звичні в нашому житті. Кожному потрібно вміти виступити і на зборах, і з лекцією чи доповіддю, взяти участь у диспуті тощо.

Виступ під час дискусії — це роздум проблемного характеру. Автор такого роздуму намагається знайти вирішення певної проблеми чи складного питання. Оскільки багато проблем, які постають у нашому житті, не передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний характер.

Щоб виступ під час дискусії був цікавим, виступаючий повинен сам бути зацікавленим у предметі свого виступу. Коли кажуть: людина спроможна добре виступити перед аудиторією, вміє самостійно роздумувати, сперечатися, відстоювати свої думки, судження та ін., це означає: вона не просто володіє необхідними знаннями, а й уміє їх використовувати практично.

Виступ дискусійного характеру намагайтеся будувати з доброзичливістю. Навіть виступ проти якоїсь ідеї, думки потрібно будувати як підтримку позитивного, що є в запереченнях того, хто з Вами сперечається.

25 Способи підвищення мовленнєвої культури

Культура мови - це ще й загально прийнятий мовний етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується. Соціолінгвістичні, етнопсихологічні моменти донедавна не залучалися до сфери культури мови, котра розглядалася як рекомендації щодо правильності - неправильності, нормативності - не нормативності висловів.
Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов'язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й що до формування мовної свідомості.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід: виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і само­аналізу;
- не говорити квапливо - без пауз, "ковтаючи" слова;
- частіше "заглядати у словник" (М.Рильський), правопис посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;
- читати вголос (особливо прозорі тексти), із дотриманням усіх аспектів нормативності;
- заучувати напам'ять художні твори, причому не тільки віршовані;
оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;
привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденних записів, сімейних хроніки тощо;
- виробити звичку читання з "олівцем у руках" - жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.
Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, бажання майстерно володіти нею, з відчуттям власної відповідальності за рідну мову.