Поняття про омоніми та пароніми

Омоніми (від грец. Ьотоз — однаковий і грец. опута — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення.

В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів.

Розрізняють омоніми:

повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елементодягу) — рукав (річки).

часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Крім вн^трішньомовних омонімів, існують і міжмовні омоніми — слова, що в різних мовах (особливо в близьких за походженням)звучать однаково або дуже подібно, але мають неоднакове лексичне значення, як, наприклад, українські неділя "сьомий день тижня",луна ''відбиття звуку" і російські неделя "тиждень", луна "місяць"; українське правий і сербське прави "прямий" тощо.

Близькі до омонімів пароніми.

Пароніми — слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за значенням, але не тотожні. Наприклад, небагатьма звуками різняться пароніми промінь "смужка світла" і пломінь "полум'я"; талан "доля" і талант "обдарування"; розпещений "зіпсований надмірною увагшо" і розбещений "морально зіпсований"; виє (від вити) і віє (від віяти) тощо. Ці слова легко сплутати, як, буває, сплутують слова незгоди "відсутність взаємопорозуміння" і знегоди "нещастя", уява "здатність уявляти" і уявлення "розуміння, поняття"

 

Іншомосні слова в ОДС Види запозичень.

Іншомовна лекнсика у професійному мовленні

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень, тобто засвоєння слів однієї мови іншою.Шляхи запозичень:

1. прямі, коди слово переходить безпосередньо з однієї мови в шшу,наприклад: хвороба (пол. мова), башлик, карий (татар, мова);

2. опосередковані, коли слово потрапляє з однієї мову в іншу через мови-посередники. Наприклад, слово цукор до української мови потрапило з індійської через посередництво арабської, італійської та німецької мов: заккЬага (інд.) - аиккаг (араб.) - хисЬего (італ.) -дискет (нім.) - цукор (укр.).Слова можуть переходити з однієї мови до іншої усним шляхом (левада,лиман, огірок) або книжним (аудиторія, олімпіада).У науковому та офіційно-діловому стилях лексичні запозичення часто виступають як терміни або входять до словосполучень термінологічного типу як їх складники. Ці слова і словосполучення не мають стилістичного навантаження; єдине, що можна відзначити, — колорит офіційності, книжності, який вони надають тексту. У професійному спілкуванні переважно використовуються лексичні запозичення з давніх мов - грецької та латинської, а також із західноєвропейських мов. З грецької мови до нас перейшли шкільні терміни (логіка, історія, філософія, лексика), слова, пов'язані з розвитком різних галузей науки та політичним життям (теорема, схема, автономія, економія).Запозичення з латинської мови вживаються в усіх глузях науки та в офіщйноділовому стилі: абітурієнт, аудиторія, апаратура, декан, інструмент, коефіцієнт, конспект, лекція, університет, факультет; адвокат, цивільний, юрист, директор, документ, інструкція, секретар, резолюція, циркуляр.

Запозичення з західноєвропейських мов:

з німецької мови - слова, пов'язані переважно з торгівлею й

управлінням (банк, бухгалтер, вексель, касир, поштамт, штемпель, штраф);

— з французької мови - слова на позначення суспільно-політичних понять
(аташе, бюлетень, депеша, транспарант);

з англійської мови - терміни, пов'язані з економікою та бізнесом банкнот, бізнес, бюджет, економіка, маркетинг, менеджер, трест, чек);

з італійської мови - фінансово-економічна термінологія (брутто,нетто, валюта, каса, інкасатор, фірма). Проте якщо є дві назви (українська й іншомовна), то перевагу слід надавати украшській, оскільки вона зрозуміліша, легше запам'ятовується, наприклад: образ (замість імідж), нестача (замість дефіцит), чинник (замість фактор),відшкодування (замість компенсація), відповідник (замість еквівалент), вада(замість дефект), поважний (замість респектабельний).Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом.

Осноєні шимоги до усного ділошого спілкування

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1) точність у формулюванні думки, недвозначність;

2) логічність;

3) стислість;

4) відповідність між змістом і мовними засобами;

5) відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

6) відповідність між мовними засобами та стилем викладу,

7) вживання сталих словосполучень;

8) різноманітність мовних засобів;

9) нешаблонність у побудові висловлювання;

 

10) доречність;

11) виразність дикції;

12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Візитна картка як атрибут усного ділтого мовлення

На сьогодні візитні картки широко використовуються й стали невід'ємним атрибутом ділового життя. Візитна картка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту. Здебільшого вона має такі реквізити:

— назва підприємства, установи, організації, фірми;

— прізвище, ім*я, по батькові власника картки;

— посада; 9^1^^

1. Стандартна картка. Використовується під час знайомства Назва фірми, прізвище, ім'я, по батькові друкуються великими літерами; посада, адреса, телефон — малими.

2. Картка, що використовується із представницькою метою.

Таку візитну картку вручають, якщо її власник не бажає продовжувати контакт. У ній зазначаються назва фірми, адреса й телефон.

3. Картка фірми. Використовується для привітання від імені фірми.

4. Об'єднана візитна картка. Зазначається прізвище (або прізвища), імена та по батькові чоловіка і дружини; надсилаються або розвозяться переважно жінками.

Колір візитних карток може бути будь-яким, але згідно з протокольними вимогами вони повинні бути білого кольору, а кольоровим має бути лише фірмовий знак.

Розмір візитної картки регламентується правилами етикету. Найчастіше вони бувають формату 5x9 см, хоч незначні відхилення від стандарту допустимі. Краї візитної картки можуть бути округлими.

 

Правила користування візитками

Необхідно знати, як поводитися з візитними картками. Обмін ними відбувається відразу після того, як співрозмовники були представлені один одному. Вручається візитна картка так, щоб новий знайомий міг прочитати текст. Візитну картку беруть вказівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але в жодному разі не можна м'яти, згинати чужі

візитні картки, крутити в руках перед власником, робити помітки. Це сприймається як неповага

Візитними картками не лише обмінюються, але й надсилають їх після ділового візиту або як супровід до подарунків, книг, журналів,квітів тощо. Іноді їх можна надсилати замість листа, зазначивши у лівому нижньому кутку стандартну міжнародну символіку (літери французьких слів):

р.г. — висловлення подяки;

р.£ — привітання;

р.Г.п.а. — вітання з Новим роком;

р.£с. — висловлення задоволення від знайомства;

р.р. — заочне представлення, знайомство, рекомендування;

р.р.с. — прощання через від'їзд із країни;

р.с. — висловлення співчуття.

За неофіційних обставин можна зробити інші позначки, написи, але обов'язково у 3-й особі: "Вітає зі святом", "Дякує за вітання".

Візитні картки вручають особисто, залишають вдома, якщо адресат відсутній, надсилають з кур'єром і дуже рідко пересилають поштою. Якщо візитну картку завозять особисто, то загинають правий верхній кут, що є знаком найглибшої пошани. Порушенням етикету вважається, якщо загнуту візитну картку завозить кур'єр або водій. На отримані картки слід відповісти своїми візитними картками упродовж 24 годин. Ділові люди повинні мати при собі не менше десяти візитних карток.