Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення

Білет 1

Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення

В нашій державі всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст.24 Конституції України). Кожна дитина одночасно з народженням визнається суб'єктом права і наділяється правоздатністю, складовою частиною якої є право на особисті немайнові права. Особисті немайнові права позбавлені економічного змісту, а тому вони не можуть бути оцінені в грошах. Порушення їх, відповідно до закону, не веде до майнової відповідальності, на відміну від порушення цивільних особистих немайнових прав. Характерним для особистих прав і обов'язків є також тісний зв'язок з особою. Тому від них не можна відмовитися, вони не можуть бути передані за угодою третій особі.Проте закон, згідно з ст.64 КпШС, не виключає можливості тимчасової переуступки батьками прав на виховання дітей навчально-виховним закладам, заснованим на різних формах власності. До особистих прав і обов'язків батьків відносяться право і обов’язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, визначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують; право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридичне оформляється слідуючим чином:1) шляхом реєстрації народження дитини в органах ЗАГСу, коли батьки дитини перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі;2) добровільне визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'ю дитини;3) встановлення батьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько (мати) заперечує своє батьківство (материнство).

2. Порядок поновлення в батьківських правах Хоча позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але у разі, коли у способі життя недбалих батьків відбуваються суттєві зміни на краще, суд за їх заявою може поновити їх в правах. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом, або якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Правило, що міститься в законі про поновлення батьківських прав, є дійовим стимулом для зміни поведінки осіб, позбавлених батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, наявність обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Такі справи розглядаються лише за заявою особи, позбавленої батьківських прав, а відповідачем може бути інший з батьків (опікун, піклувальник чи особа, в сім'ї якої проживає дитина) або орган опіки та піклування. При розгляді позову про поновлення батьківських прав слід суворо дотримуватися принципу охорони інтересів дітей. Вирішуючи питання про поновлення в батьківських правах, необхідно з'ясувати думку другого з батьків (якщо він не позбавлений батьківських прав), інших осіб, з ким проживає дитина, щодо можливості поновлення позивача у правах. Така думка є вельми суттєвою, але не вирішальною при розгляді спору. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову. Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.

Історичний розвиток прав дитини

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина.До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов’язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році)прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося,що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі. Так декларація (лат.Declaratia - проголошення) – не зобов’язує, не має певної обов’язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Білет 2

Порядок встановлення походження дитини

Народження дитини одруженою жінкою створює презумпцію, що її чоловік — батько дитини. Тому вона, маючи на руках свідоцтво про шлюб, не повинна доказувати, що батьком дитини є її чоловік. Це випливає з факту народження дитини в зареєстрованому шлюбі (ст.52 КпШС).Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подання спільної заяви батьком та матір'ю дитини до органів ЗАГСу.Якщо один з батьків з поважної причини не може особисто з'явитися до ЗАГСу для реєстрації батьківства, його підпис під спільною заявою повинен бути посвідчений у встановленому законом порядку. У разі смерті матері, визнанні матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановлення її місця проживання, запис про батька дитини проводиться за заявою батька.Після смерті матері та влаштування дитини на виховання до дитячого будинку у громадянина Р. виник сумнів, чи може він визнати свого позашлюбного сина. В юридичній консультації Р. роз'яснили, що він може це зробити навіть без дозволу дитячого будинку, органів опіки та піклування, які прийняли на себе турботу про дитину. Це визнання не може бути відкликане батьком у однобічному порядку.Добровільне визнання батьківства може бути зроблено як при реєстрації шлюбу батька дитини з її матір'ю, так і тоді, коли вони не перебували в шлюбі.Визнання батьківства у добровільному порядку є остаточним актом. Так, громадянин Ф. визнав своє батьківство, про що було зроблено відповідний запис в органах ЗАГСу. Коли про це дізналися родичі та стали докоряти йому, що він вчинив необачно, необмірковано, Ф. завагався та звернувся до органів ЗАГСу з проханням анулювати запис про батьківство. Працівники органів ЗАГСу пояснили йому, що анулювати запис про визнання батьківства орган ЗАГСу не має права.

Білет 3

Поняття усиновлення

Усиновлення — правовий інститут, що здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться системою державних органів: відділами та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, на які покладається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, відповідними управліннями освіти обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також Центром з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти (далі — Центр з усиновлення дітей) у порядку, встановленому Кабміном України (ст. 215 СК). Облік іноземців та осіб без громадянства, які бажають усиновити дітей, ведеться виключно вказаним Центром з усиновлення дітей. Облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, здійснюється Центром з усиновлення дітей, основними завданнями якого є формування банку даних про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, надання громадянам України та іноземцям необхідної інформації про дітей, стосовно яких виникли підстави для усиновлення. Усиновлення — це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача (ст. 223 СК) та рішення суду (ст. 224 СК). Що стосується згоди інших осіб та органів на усиновлення: дитини (ст. 218 СК), батьків (ст. 217 СК), опікуна, піклувальника (ст. 221 СК), закладу охорони здоров’я або навчального закладу (ст. 222 СК), то вони не входять до складу юридичних фактів, які тягнуть виникнення усиновлення, бо у певних випадках усиновлення провадиться і без їх згоди. Усиновлення одночасно встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішенням суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, і одночасно втрачається правовий зв’язок між усиновленим та його батьками і родичами. Хоча з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при усиновленні дитини однією особою особисті та майнові права і обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка

Білет 4

Білет 5

Білет 6

Білет 7

Таємниця усиновлення

Так зване "повне" усиновлення, на яке зорієнтоване чинне законодавство, передбачає створення для дитини іншого родинного середовища. Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому закон закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують. Стаття 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку; пошук ними дитини для усиновлення; подання заяви про усиновлення; розгляд справи про усиновлення; здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема й тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Отже, законодавство виділяє два види таємниці усиновлення:від дитини; від інших сторонніх осіб. Таємниця усиновлення охороняється законом. Для охорони інтересів осіб, які усиновлені, та усиновлювачів закон не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення. Відповідно до ст. 168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Права і обов'язки усиновителів і усиновлених

Усиновлення встановлює між усиновителем та усиновленим правові відносини, які існують між батьками та дітьми. Іншими словами, між особами, які до цього не були пов'язані правовідносинами родства, встановлюються такі правовідносини. Усиновитель щодо усиновленого, також як і усиновлений щодо усиновителя, знаходяться в становищі прямих родичів. Але через усиновленого в правовий родинний зв'язок з усиновителем втягуються й діти усиновленого, його нащадки: діти усиновленого набирають правового положення онуків усиновителя, онуки усиновленого набирають правового положення правнуків усиновителя.З цього випливає, що усиновлення встановлює відносини спорідненості усиновителя вниз по низхідній лінії. По висхідній від усиновителя лінії усиновлення спорідненості не встановлює: усиновлений не знаходиться у становищі онука батька чи матері усиновителя, діти усиновленого не знаходяться у становищі правнуків батьків усиновителя. Між усиновленим та його нащадками, з одного боку, та родичами усиновителя по висхідній лінії, з другого боку, ніяких прав та обов'язків не встановлюється. Також не встановлюється ніяких прав та обов'язків між усиновленим та іншими дітьми усиновителя: дитина усиновителя і усиновлена дитина не перебувають в правових відносинах брата або сестри.

Забороняються (стаття 17 КпШС України) шлюби між усиновителями та усиновленими. Оскільки усиновлення прирівнюється до кровного зв'язку, законодавець вважає аморальним, неетичним реєстрацію шлюбу між такими особа ми. Але у випадку скасування усиновлення або визнання його недійсним, такі шлюби цілком можливі.

 

Білет 8

Білет 9

Поняття опіки і піклування

Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.Для того, щоб громадянин мав змогу вступити на захист своїх порушених особистих та майнових прав, він повинен володіти цивільною дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати цивільних прав та приймати на себе обов'язки.Для того, щоб особа мала здатність здійснювати юридичне значимі дії та нести за неправомірні вчинки відповідальність, вона повинна повністю усвідомлювати свої дії та бути здатною ними керувати. Тому наявність дієздатності у особи залежить від віку та стану її здоров'я.Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки виникає у повному обсязі з досягненням повноліття, тобто по досягненню вісімнадцятирічного віку.Оскільки законодавство України в окремих випадках дозволяє вступ до шлюбу до досягнення шлюбного віку, то особи в цьому випадку набувають дієздатності в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.Ті громадяни, які взмозі своїми діями набувати цивільні права та нести обов'язки, є дієздатними, отже, вони самі і без сторонньої допомоги взмозі ставати на захист своїх прав та інтересів.У випадках, коли громадяни з тих чи інших причин (неповноліття, хвороба, похилий вік) не мають можливості самостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, над ними встановлюється опіка чи піклування, і тоді їх інтереси відстоюють опікуни чи піклувальники.Під встановленням опіки чи піклування слід вбачати призначення опікуна чи піклувальника для захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції. Згідно до статті 128 КпШС України опіка та піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.

Білет 10

Білет 11

Білет 12

Право дитини на сім'ю

Дитина має право на виховання в сімейному оточенні. Сьогодні не кожна дитина має біологічну повноцінну сім’ю. У разі, якщо дитина залишилась сиротою, або позбавлена батьківського піклування, вона має право відповідно до законодавства бути насамперед усиновлена, або влаштована під опіку, піклування, у прийомну сім’ю, або дитячий будинок сімейного типу. Саме ці форми влаштування дитини – є сімейними, тобто дають змогу дитині виховуватись і зростати в сім’ї.У 1998 році в Україні розпочалось створення прийомних сімей, як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.Основною метою прийомної сім’ї є тимчасове утримання й виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого закладу, кризової сім’ї, із сімей в яких батьки перебувають в місцях позбавлення волі або медичної установи. За сприятливих обставин дитина може повернутись у рідну сім’ю.Відповідно до чинного законодавства у 2006 році було створено першу прийомну сім’ю, в яку влаштовано одну дитину, позбавлену батьківського піклування. На даний час на обліку в службі у справах дітей Уманської міської ради перебуває 4 прийомні сім’ї в яких виховуються п’ятеро дітей, позбавлених батьківського піклування, ще 6 дітей первинного обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування передано службою у справах дітей на виховання в прийомні сім’ї інших регіонів. З метою створення в майбутньому прийомних сімей, службою проводиться інформаційно-роз’яснювальна робота щодо розвитку сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, надаються консультації, ведеться банк даних кандидатів у прийомні батьки, який постійно редагується та поповнюється. У 2012 році планується створення ще однієї прийомної сім’ї.Коли прийомна дитина переступить поріг вашого дому, це буде її перший крок у нове життя з вами, прийомними батьками. І саме ви навчатимете цю дитину більше усміхатись і любити людей, і ваш вчинок зробить цей світ добрішим, тому двері служби у справах дітей завжди відкриті для людей, які пройнялися долею дітей, обділених батьківською любов’ю.

3.Органи, які вирішують питання про призначення опіки та піклування

Органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів. Опіка і піклування встановлюється державною адміністрацією районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів.Безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню покладається на відповідні відділи і управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя виконавчих комітетів міських чи районних у містах Рад народних депутатів: щодо осіб, які не досягай 18 років, щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; щодо осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; щодо дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.У селищах та селах справами опіки та піклування безпосередньо займаються виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів (стаття 129 КпШС України).Органи опіки та піклування в своїй діяльності керуються законами України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, правилами опіки та піклування в Україні, наказами та інструкціями відповідних міністерств, рішеннями місцевих Рад та 'їх виконавчих комітетів і іншими нормативними актами, які мають відношення до діяльності органів опіки та піклування.Органи опіки та піклування при здійсненні своїх функцій приймають відповідні рішення. Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування утворюються опікунські ради.Опікунські ради створюються при виконкомах районних, міських, сільських та селищних Рад народних депутатів на час "їх повноважень та мають нарадчі функції.До опікунської ради входять депутати, представники закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення. Опікунська рада попередньо розглядає питання про: влаштування неповнолітніх, які за станом здоров'я потребують догляду та не можуть захищати свої права та інтереси; встановлення опіки над неповнолітніми у віці до 15 років, які лишилися без батьківського піклування, і над повнолітніми особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; встановлення піклування над неповнолітніми у віці від 15 до 18 років, над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.Відповідно до статті 130 КпШС України керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюється обласними, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією та виконавчими комітетами Рад народних депутатів.

Білет 13

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ)

У 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини, перший в історії людства документ, що був прийнятий більшістю країн світу. Ратифікувавши Конвенцію, 191 країна світу поширила її дію на власну територію. Україна, зокрема ратифікувала Конвенцію 27 лютого 1991 року. Поширивши дію цього важливого міжнародного документу на Україну, уряд взяв на себе зобов'язання щодо виконання всіх вимог, закладених у Конвенції про права дитини. Після ратифікації Конвенції, уряд України зробив ряд важливих кроків для забезпечення її дії в країні. Прийнято ряд нових законодавчих актів, а також доповнень до існуючих законів щодо захисту сім'ї, материнства та дитинства. Ця робота триває і дотепер. Наступним істотним кроком було прийняття у 1996 році на основі Конвенції ООН про права дитини національної програми "Діти України", що увібрала в себе зобов'язання держави перед дітьми та конкретні заходи щодо їх виконання. Охорона здоров'я та підтримка грамонійного розвитку немовлят і дітей в ранньому дитинстві шляхом поширення інформації щодо ролі грудного вигодовування, здійснення повного йодування солі, розвитку моделей медико-санітарної допомоги і розповсюдження кращих зразків виховання; Захист молоді від факторів, що загрожують їхньому здоров'ю та розвитку, а саме інфекції ВІЛ/СНІДу, вживання наркотичних речовин та алкоголю, насильства в сім'ї, підліткової вагітності, самогубства; Соціальна адаптація та захист інтересів дітей, які залишились без опіки батьків, сиріт, інвалідів, безпритульних та дітей-правопорушників. Таким чином з часів своєї незалежності, Україна взяла на себе низку важливих зобов'язань щодо поліпшення умов життя та розвитку дітей. Державний Комітет України з молодіжної політики, спорту і туризму призначено відповідальним органом, який здійснює координацію співпраці між урядом України та ЮНІСЕФ. Державний Комітет, зокрема, підготував Національний звіт з питань впровадження Конвенції про права дитини в України, який уряд передав до Генерального Секретаріату ООН наприкінці минулого року. Цей звіт є складовою підготовки України до Спеціальної сесії ООН в інтересах дітей, що відбудеться у вересні цього року. Національні звіти всіх країн-учасників Конвенції стануть основою звіту Генерального Секретаря ООН пана Кофі Анана про становище дітей у світі.

Програма співпраці ЮНІСЕФ з урядом України складається з чотирьох напрямів: Охорона здоров'я та розвиток у ранньому дитинстві Діти, які потребують особливого захисту Молодь: здоров'я та розвиток Суспільство на захист прав дитини.. ЮНІСЕФ, зокрема, підтримав ініціативу мера м. Києва щодо заснування Всеукраїнського руху "Мери міст України за міста, дружні до молоді". ЮНІСЕФ в Україні також здійснює широку освітню програму, яка полягає у підготовці національних тренерів та консультантів з різних питань здоров'я та розвитку дітей, проведенні семінарів та тренінгів, друкуванні навчальних посібників та брошур. ЮНІСЕФ допомагає своїм національним партнерам, переважно громадським організаціям, у здійсненні проектів, пов'язаних з самореалізацією дітей та молоді, зокрема у відкритті молодіжних інформаційних центрів, молодіжних клубів, дитячих ігрових майданчиків.

Дискримінація прав дитини

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання. Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.

Над дитиною здійснено насилля, якщо: • Їй нанесли побої; • Її здоров'ю завдали шкоди; • Порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;

Дитину залякували, якщо: • Їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів, • Використовували для залякування свій зріст, вік; • На неї кричали; • Їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.).

Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо: • Не задовольняються її основні потреби; • Контролюється його поведінка за допомогою грошей; • Дорослими розтрачуються сімейні гроші; •Дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків; До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози: •Погрози кинути її; •Погрози самогубства; • Погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам; До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї: • Обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою; • Відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами, тощо). • Дитину перебивають під час розмови.

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків.

Зараз проблема дитинства одна із найважливіших проблем нашої країни. І не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти – це наше майбутнє й треба сприймати це дуже серйозно.На паперах не все то в реальному житті. Більшість дітей, як й їхніх батьків, й уявлення помиляюся дитини й про Конвенцію ООН про права дитини. Та навіть тих, хто знають, не можуть застосувати свої знання належним чином, бо вічно. Проблемою нашого населення був юридична необізнаність на неграмотність. Так, держава робить деякі окремі, повільні, рідкі кроки на шляху вирішення цієї проблеми, але й повинні існувати дійсна шляхи виходу, справжня рішуча програма. Шляхи виходу: Налагодити механізм виконання законів; Запровадити попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту дітей; Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної підтримки сімей із дітьми;. Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання дітей; Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів дитини за вирішенням будь-яких питань про неї й із нею; Гарантувати дитині юридичну допомогу; Реформувати систему сирітських закладів;. Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити альтернативні форми опіки над дітьми; Збереження безплатної вищої освіти; Створення дійсної державної діючої організації, котра б контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси й права дітей; Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей; Запровадити нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;. Запровадити обов’язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді, щоб смердоті знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої права, а також видавати правову періодику для молоді, котра б був доступною, організувати гуртки із прав людини й громадянина, організувати центр юридичних консультацій для підлітків.

Білет 14

Що таке насильство?

Насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю. Відповідно до Закону «Про попередження насильства в сім'ї» насильство буває фізичним, сексуальним, психологічним (шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування) чи економічним (умисне позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я). Що робити у випадку насильства в сім'ї?Складіть заздалегідь план своїх дій - що робити, куди піти в разі небезпеки.

Домашнє насильство - цепостійне словесне, емоційне, фізичне або сексуальне насильство. Домашнє насильство часто визначається як залякування, примус, тероризм або побиття. Сексуальне насильство – це примус до сексуальних зносин з чоловіком та іншими людьми проти волі жінки, хворобливих або садистських статевих зносин; примус жінки одягатися більш сексуально всупереч її бажанню; образа жінки словами “повія”, “нечепура”, або “фригідна”. насильство – це загроза зброєю; побиття; фізична ізоляція людини; випадки, коли чоловік кидає жінку одну в небезпечному місці або відмовляється надати жінці допомогу, коли вона хвора або вагітна. Психологічне насильство – це ігнорування почуттів іншої людини, Тї переконань, віросповідань, національної, расової та класової приналежності або походження, публічна образа, приниження; заборона працювати або вносити свій грошовий вклад; присвоєння її коштів та інше. Торгівля живим товаром - цевербування та переміщення особи (осіб) в межах однієї держави або за кордон шляхом насильства, погроз, чи обману, експлуатації в хатньому господарстві, в промисловості, в секторі комерційної секс-торгівлі тощо.

Білет 15

1. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини добре висвітлені у ст. 150 Сімейного кодексу України. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.Якщо є обов’язки, то є і відповідальність! За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності: - адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»); - цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України); - сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»); - кримінальної (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК) «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»). Неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей означає бездію, у результаті якої обов’язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров’ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу и без нього.Жорстоке поводження із неповнолітніми може виражатись у здійсненні батьками фізичного або психічного насилля щодо них або в замаху на їх статеву недоторканість, а також у застосуванні недопустимих способів виховання (у грубому, зневажливому, що принижує людську гідність, поводженні з дітьми, образі або експлуатації дітей).

Білет 16

Білет 1

Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення

В нашій державі всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст.24 Конституції України). Кожна дитина одночасно з народженням визнається суб'єктом права і наділяється правоздатністю, складовою частиною якої є право на особисті немайнові права. Особисті немайнові права позбавлені економічного змісту, а тому вони не можуть бути оцінені в грошах. Порушення їх, відповідно до закону, не веде до майнової відповідальності, на відміну від порушення цивільних особистих немайнових прав. Характерним для особистих прав і обов'язків є також тісний зв'язок з особою. Тому від них не можна відмовитися, вони не можуть бути передані за угодою третій особі.Проте закон, згідно з ст.64 КпШС, не виключає можливості тимчасової переуступки батьками прав на виховання дітей навчально-виховним закладам, заснованим на різних формах власності. До особистих прав і обов'язків батьків відносяться право і обов’язок батьків визначати ім'я, по батькові, прізвище дитини; право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, визначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують; право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридичне оформляється слідуючим чином:1) шляхом реєстрації народження дитини в органах ЗАГСу, коли батьки дитини перебувають між собою у зареєстрованому шлюбі;2) добровільне визнання батьківства дитини батьком, який не перебуває в шлюбі з матір'ю дитини;3) встановлення батьківства в судовому порядку, якщо батьки не перебувають у шлюбі, а батько (мати) заперечує своє батьківство (материнство).