Наслідки скасування усиновлення або визнання його недійсним

Як відомо, усиновлення вважається здійсненим з моменту вступу в законну силу рішення суду про усиновлення, а при визнанні усиновлення недійсним це рішення втрачає юридичну силу. Крім того, надання дитині прізвища усиновителя, його по батькові, одержання майна дитини в порядку спадкування вважається незаконним.Крім того, з цього випливає, що усиновитель не має права вимагати відшкодування будь-яких витрат, понесених на утримання та виховання дитини до винесення рішення судом. Кошти, які були добровільно витрачені на утримання дитини, не підлягають відшкодуванню.В разі визнання усиновлення недійсним повністю поновлюються всі права і обов'язки між дитиною та її батьками чи іншими родичами за походженням. Тим самим поновлюються права і обов'язки батьків на виховання дитини, за винятком випадків, коли батьки були позбавлені батьківських прав.Вважаючи всі права та обов'язки між усиновленим та усиновителем припиненими, закон (стаття 126 КпШС України) передбачає суттєве виключення з цього положення: аліментний обов'язок усиновителя не може бути припинений. Суд має право зобов'язати колишнього усиновителя сплачувати кошти на утримання усиновленої ним дитини. Такий обов'язок не може бути покладений на усиновителів, якщо усиновлення скасовано за вимогою батьків та дитина їм повернута. Якщо усиновлення скасовано за вимогою самих батьків, дитина підлягає передачі батькам. В цьому випадку саме рішення суду грунтується на тому, що суд прийшов до висновку, що повернення дитини батькам відповідає її інтересам.Однак при скасуванні усиновлення з інших підстав, не завжди доцільно передавати дитину батькам, хоча батьківські права останніх вважаються поновленими. Тому аналогічно, як це передбачено при визнанні усиновлення недійсним, суд вирішує питання, чи підлягає дитина поверненню батькам, чи переданню на піклування органам опіки та піклування.

Білет 12

Конвенція ООН про права дитини

Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток своїх можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.Конвенція про права дитини прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. У 2009 році світова спільнота відзначає 20-річчя підписання Конвенції ООН про права дитини.Україна та Конвенція ООН про права дитини.Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 та набула чинності для України 27 вересня 1991. В 1993 в Києві створено Всеукраїнській комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією в квітні 2001 прийнято Закон про охорону дитинства.У 2003 та 2005 роках відповідно український Парламент ратифікував два факультативних протоколи до Конвенції:про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії щодо участі у збройних конфліктах,.Конвенція ООН з прав дитини — міжнародний правовий документ, що визначає права дітей в державах-учасницях. Конвенція з прав дитини є першим і основним міжнародно-правовим документом обов'язкового характеру, що присвячений широкому спектру прав дитини. Документ складається з 54 статей, що деталізують індивідуальні права осіб віком від народження до 18 років (якщо згідно застосовним законам повноліття не настає раніше) на повний розвиток своїх можливостей в умовах, вільних від голоду і нужди, жорстокості, експлуатації та інших форм зловживань. Учасниками Конвенції з прав дитини є Святий Престол і всі країни-члени ООН, крім США, Південного Судану і Сомалі.

Право дитини на сім'ю

Дитина має право на виховання в сімейному оточенні. Сьогодні не кожна дитина має біологічну повноцінну сім’ю. У разі, якщо дитина залишилась сиротою, або позбавлена батьківського піклування, вона має право відповідно до законодавства бути насамперед усиновлена, або влаштована під опіку, піклування, у прийомну сім’ю, або дитячий будинок сімейного типу. Саме ці форми влаштування дитини – є сімейними, тобто дають змогу дитині виховуватись і зростати в сім’ї.У 1998 році в Україні розпочалось створення прийомних сімей, як форми сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.Основною метою прийомної сім’ї є тимчасове утримання й виховання дитини, яка приходить у сім’ю з дитячого закладу, кризової сім’ї, із сімей в яких батьки перебувають в місцях позбавлення волі або медичної установи. За сприятливих обставин дитина може повернутись у рідну сім’ю.Відповідно до чинного законодавства у 2006 році було створено першу прийомну сім’ю, в яку влаштовано одну дитину, позбавлену батьківського піклування. На даний час на обліку в службі у справах дітей Уманської міської ради перебуває 4 прийомні сім’ї в яких виховуються п’ятеро дітей, позбавлених батьківського піклування, ще 6 дітей первинного обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування передано службою у справах дітей на виховання в прийомні сім’ї інших регіонів. З метою створення в майбутньому прийомних сімей, службою проводиться інформаційно-роз’яснювальна робота щодо розвитку сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, надаються консультації, ведеться банк даних кандидатів у прийомні батьки, який постійно редагується та поповнюється. У 2012 році планується створення ще однієї прийомної сім’ї.Коли прийомна дитина переступить поріг вашого дому, це буде її перший крок у нове життя з вами, прийомними батьками. І саме ви навчатимете цю дитину більше усміхатись і любити людей, і ваш вчинок зробить цей світ добрішим, тому двері служби у справах дітей завжди відкриті для людей, які пройнялися долею дітей, обділених батьківською любов’ю.

3.Органи, які вирішують питання про призначення опіки та піклування

Органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів. Опіка і піклування встановлюється державною адміністрацією районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів.Безпосереднє ведення справ по опіці і піклуванню покладається на відповідні відділи і управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя виконавчих комітетів міських чи районних у містах Рад народних депутатів: щодо осіб, які не досягай 18 років, щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; щодо осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; щодо дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.У селищах та селах справами опіки та піклування безпосередньо займаються виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів (стаття 129 КпШС України).Органи опіки та піклування в своїй діяльності керуються законами України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, правилами опіки та піклування в Україні, наказами та інструкціями відповідних міністерств, рішеннями місцевих Рад та 'їх виконавчих комітетів і іншими нормативними актами, які мають відношення до діяльності органів опіки та піклування.Органи опіки та піклування при здійсненні своїх функцій приймають відповідні рішення. Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування утворюються опікунські ради.Опікунські ради створюються при виконкомах районних, міських, сільських та селищних Рад народних депутатів на час "їх повноважень та мають нарадчі функції.До опікунської ради входять депутати, представники закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення. Опікунська рада попередньо розглядає питання про: влаштування неповнолітніх, які за станом здоров'я потребують догляду та не можуть захищати свої права та інтереси; встановлення опіки над неповнолітніми у віці до 15 років, які лишилися без батьківського піклування, і над повнолітніми особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; встановлення піклування над неповнолітніми у віці від 15 до 18 років, над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.Відповідно до статті 130 КпШС України керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюється обласними, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією та виконавчими комітетами Рад народних депутатів.

Білет 13

Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ)

У 1989 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини, перший в історії людства документ, що був прийнятий більшістю країн світу. Ратифікувавши Конвенцію, 191 країна світу поширила її дію на власну територію. Україна, зокрема ратифікувала Конвенцію 27 лютого 1991 року. Поширивши дію цього важливого міжнародного документу на Україну, уряд взяв на себе зобов'язання щодо виконання всіх вимог, закладених у Конвенції про права дитини. Після ратифікації Конвенції, уряд України зробив ряд важливих кроків для забезпечення її дії в країні. Прийнято ряд нових законодавчих актів, а також доповнень до існуючих законів щодо захисту сім'ї, материнства та дитинства. Ця робота триває і дотепер. Наступним істотним кроком було прийняття у 1996 році на основі Конвенції ООН про права дитини національної програми "Діти України", що увібрала в себе зобов'язання держави перед дітьми та конкретні заходи щодо їх виконання. Охорона здоров'я та підтримка грамонійного розвитку немовлят і дітей в ранньому дитинстві шляхом поширення інформації щодо ролі грудного вигодовування, здійснення повного йодування солі, розвитку моделей медико-санітарної допомоги і розповсюдження кращих зразків виховання; Захист молоді від факторів, що загрожують їхньому здоров'ю та розвитку, а саме інфекції ВІЛ/СНІДу, вживання наркотичних речовин та алкоголю, насильства в сім'ї, підліткової вагітності, самогубства; Соціальна адаптація та захист інтересів дітей, які залишились без опіки батьків, сиріт, інвалідів, безпритульних та дітей-правопорушників. Таким чином з часів своєї незалежності, Україна взяла на себе низку важливих зобов'язань щодо поліпшення умов життя та розвитку дітей. Державний Комітет України з молодіжної політики, спорту і туризму призначено відповідальним органом, який здійснює координацію співпраці між урядом України та ЮНІСЕФ. Державний Комітет, зокрема, підготував Національний звіт з питань впровадження Конвенції про права дитини в України, який уряд передав до Генерального Секретаріату ООН наприкінці минулого року. Цей звіт є складовою підготовки України до Спеціальної сесії ООН в інтересах дітей, що відбудеться у вересні цього року. Національні звіти всіх країн-учасників Конвенції стануть основою звіту Генерального Секретаря ООН пана Кофі Анана про становище дітей у світі.

Програма співпраці ЮНІСЕФ з урядом України складається з чотирьох напрямів: Охорона здоров'я та розвиток у ранньому дитинстві Діти, які потребують особливого захисту Молодь: здоров'я та розвиток Суспільство на захист прав дитини.. ЮНІСЕФ, зокрема, підтримав ініціативу мера м. Києва щодо заснування Всеукраїнського руху "Мери міст України за міста, дружні до молоді". ЮНІСЕФ в Україні також здійснює широку освітню програму, яка полягає у підготовці національних тренерів та консультантів з різних питань здоров'я та розвитку дітей, проведенні семінарів та тренінгів, друкуванні навчальних посібників та брошур. ЮНІСЕФ допомагає своїм національним партнерам, переважно громадським організаціям, у здійсненні проектів, пов'язаних з самореалізацією дітей та молоді, зокрема у відкритті молодіжних інформаційних центрів, молодіжних клубів, дитячих ігрових майданчиків.

Дискримінація прав дитини

Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації, тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання. Дуже часто вони і не замислюються, що своїми вчинками дискримінують права дитини, тому дітям і дорослим буде корисним знати, в яких випадках права дитини порушуються, здійснено насилля, які види насилля бувають тощо.

Над дитиною здійснено насилля, якщо: • Їй нанесли побої; • Її здоров'ю завдали шкоди; • Порушили її статеву недоторканість й статеву свободу;

Дитину залякували, якщо: • Їй вселяли страх за допомогою дій, жестів, поглядів, • Використовували для залякування свій зріст, вік; • На неї кричали; • Їй загрожували насиллям по відношенню до інших (батькам дитини, друзям, тваринам та ін.).

Над дитиною здійснено економічне насилля, якщо: • Не задовольняються її основні потреби; • Контролюється його поведінка за допомогою грошей; • Дорослими розтрачуються сімейні гроші; •Дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні батьків; До дитини відносяться жорстоко, якщо використовують погрози: •Погрози кинути її; •Погрози самогубства; • Погрози нанесення фізичної шкоди собі або родичам; До дитини дорослі відносяться жорстоко, якщо використовують при цьому свої привілеї: • Обходяться з дитиною як з підлеглим чи слугою; • Відмовляються інформувати дитину про рішення, які відносяться безпосередньо до неї, її долі (про відвідини її батьками, опікунами, тощо). • Дитину перебивають під час розмови.

Можливо, так дорослі зрозуміють усю повноту своєї відповідальності, переглянувши своє ставлення до дітей, а діти зможуть відстоювати свої права та належно оцінять вчинки своїх батьків.

Зараз проблема дитинства одна із найважливіших проблем нашої країни. І не треба легковажно ставитися до ситуації, що склалося, бо діти – це наше майбутнє й треба сприймати це дуже серйозно.На паперах не все то в реальному житті. Більшість дітей, як й їхніх батьків, й уявлення помиляюся дитини й про Конвенцію ООН про права дитини. Та навіть тих, хто знають, не можуть застосувати свої знання належним чином, бо вічно. Проблемою нашого населення був юридична необізнаність на неграмотність. Так, держава робить деякі окремі, повільні, рідкі кроки на шляху вирішення цієї проблеми, але й повинні існувати дійсна шляхи виходу, справжня рішуча програма. Шляхи виходу: Налагодити механізм виконання законів; Запровадити попередню експертизу державних рішень, що стосуються добробуту дітей; Гарантувати прожитковий мінімум для дитини шляхом державної дійсної підтримки сімей із дітьми;. Надати можливість батькам заробляти необхідні кошти для утримання дітей; Законодавчо закріпити принцип найповнішого забезпечення інтересів дитини за вирішенням будь-яких питань про неї й із нею; Гарантувати дитині юридичну допомогу; Реформувати систему сирітських закладів;. Внести зміни у законодавство про всиновлення, запровадити альтернативні форми опіки над дітьми; Збереження безплатної вищої освіти; Створення дійсної державної діючої організації, котра б контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини та захищала інтереси й права дітей; Запровадити нову систему запобігання злочинності серед дітей; Запровадити нову систему виправних закладів, що стосуються дітей;Встановити гарантії працевлаштування неповнолітніх;. Запровадити обов’язкову мінімальну правову освіту серед дітей та молоді, щоб смердоті знали свої права та яким шляхом відновити порушені свої права, а також видавати правову періодику для молоді, котра б був доступною, організувати гуртки із прав людини й громадянина, організувати центр юридичних консультацій для підлітків.