Створення радикальної партії та вічовий рух

Радикальна партія була заснована в Галичині 1890 року. Її програма відповідала потребам селянства. З поширенням ра­дикального руху пожвавішало політичне життя в краю. Віча, які почали масово скликатися селами, гуртували народ, підносили його людську гідність...

Перше народно-радикальне віче на Прикарпатті відбулося 2 лютого 1891 року в Коломиї, в залі «англійського» готелю «Ціта». Іван франко не був задоволений виступами селян, а най­дужче дратували його промови інтелігентів. Лишень кілька хлі­боробів виступили сміливо й розумно з приводу виборів та від­верто засудили надужиття влади і запропонували конкретні за­ходи v боротьбі з тими зловживаннями (Народ. — 1891. —№4.— С. 57—58 та Кур'єр Львовскі. — 1891. — Ч. 35).

Року 1893 Іван Франко приїздив до Коломиї десь у першій половині липня, щоб вирішити питання про збір коштів та ви­дання радикальних часописів і книжок. Про це дізнаємося з лис­та Михайла Павлика до Михайла Драгоманова від 19 липня 1893 року, в якому той повідомляв адресатові, що до Коломиї приїхали Іван Франко, Северин Данилович і київський гість Микола Ковалевський — письменник і громадський діяч, який спеціально займався збиранням коштів на прогресивні видання з Галичині (Перепнска М. Павлика з Михайлом Драгомановим.-— Т. VII. — С. 242).

Удруге того року приїздив Іван Франко до Коломиї 30 липня, аби взяти участь у загальних зборах щодо заснування радика­льного товариства «Народна воля», яке поставило собі за мету підняти політичну свідомість селянства (Народ. — 1893. — № 16. — С. 172). Збори відбувалися в залі павільйону в міському парку над потоком Радилівкою. Той павільйон десь у 1960-ті роки розвалився.

Загальні збори «Народної волі» почалися о 15 годині за участю понад 300 осіб, переважно селян. Відкрив зібрання ад­вокат Северин Данилович. Він пояснив мету новоствореного Това­риства. Після виступів Михайла Павлика, Івана Герасимовича та ще декількох осіб почалися вибори членів виділу Товариства і ного голови. На пропозицію Кирила Трильовського головою обрали Івана Франка, а членами виділу — Северина Данило­вича, Михайла Павлчка, Івана Герасимовича, Кирила Трильовського й селян Івана Сапдуляка зі села Кардова, Івана Дорундяка з Кийданча, Н. Фокшея з Москалівни і Василя Кщданецького з Печеніжина (Діло, — Ч. 159. —

С.1-2 ).

Подякувавши за довір'я, Іван Франко виголосив довгу про­мову, в якій охарактеризував свою і Павликову дев'ятнадцяти­річну працю над організацією та піднесенням рівня свідомості наших рільників. «Такі то були часи, — сказав поет, — нас люди цуралися, та просто боялися... З часом ми пізнали грунтовніше, яка біда наших селян так глибоко запустила свої коріння. Ми стали соціалістами, обгорнули своєю любов'ю нужденний наш нарід. Її... і стали усвідомлювати його. Ми стали радикалами, бо на грунті Галицькім треба було вибирати посередню дорогу. Може й ми помилилися щодо вибору засобів боротьби... але наші думки й наміри були щирі... Мені закидувано космополітизм, але я ким ніколи не був... Говорено, що я українець, якого кости оброслії польським м'ясом. Це тому, що я працював в польськім «Кур'єрі Львовскі м» та в інших польських газетах. Цього я не встидаюся, бо заробляв на хліб у польській пресі, а служив весь час тільки українській справі...» (Діло. — 1893. — № 159. — С. 1-2).

Прожив тоді Іван Франко у Коломиї чотири дні, до 2 серпня, як про це свідчить його лист до Михайла Драгоманова (Т. 49.— С. 411). А затримався він у місті над Прутом довше для того, щоб налагодити всі організаційні справи, пов'язані з «Народною волею».

Того ж 1893 року Іван Франко приїздив сюди ще 29 жовтня на нараду представників радикальної партії з навколишніх пові­тів. Темою цієї наради була ситуація, яка склалася в краю, а точніше — в Галицькому сеймі, на якому виступили голова «кола польського» Яворськпй з осудом проекту виборчої ординації й посол Страдніцький, який у цинічній формі образив честь пра­цюючого люду (Кур'єр Львовскі. — 1 листопада. — С. 1.).

Вибирався Іван Франко до Коломиї і 1894 року, можливо, на засідання виділу товариства «Народна воля». У листі до Михай­ла. Драгоманова

13 травня 1894 року він писав: «Я мав намір бути сидиш днями в Коломиї і написати Вам відтам, перегово­ривши з Павликом і Компанією, та заслаб хлопчик (може, Анд­рій — І. Б.) і мені годі було їхати, та покинути жінку з діть­ми...» (Т. 49. — С. 498). Далі з тексту випливає, що Іван Франко розчарувався в політиці. На слова Михайла Драгоманова, «коли хочете займатися політикою», Іван франко відповів: «То-то й є, що я нею не хочу займатися, і власне рад, що останній мій провал (мова йде про непорозуміння між Франком і Павли­ком — І. Б.), сам собою наказує мені усунутися від політичної діяльності, до котрої у мене поперед усього нема нервів... Та історія отся буде для мене наукою на будуще — сидіти при писательстві і не лізти в політику, а головно не лізти в неї там, де властиво потребують моєї фігури, а не моєї думки і ради, як се було з моїм вибором на голову виділу «Народна воля» (Т. 49.— С. 499).

Мабуть, під ту пору, а може, дещо пізніше. Іван Франко на­писав свою резиґнацію з головування в «Народній волі». Прези­дія Товариства на своєму засіданні 15 травня 1894 року не прийняла його відмови та просила забрати заяву назад (Хлібо­роб. — 1894. — № 8—9). Але поет уже більше не з'являвся на засідання.

У роках 1895—1898 Івана Франка висунули на посла до парламенту у Відні, і він уже не мав часу виїздити на віча до Коломиї. Виступав на виборчих дільницях в округах Перемишль— Добромиль—Мостиська та Збараж—Скалат.

І все ж поет знайшов час, аби взяти участь у радикальному вічі в Коломиї, яке відбулося 19 травня 1896 року в залі міської ратуші. Туди з'їхалися представники сільських громад з Коломийщини, Снятинщини, Косівщини та Городенківщини. Крім хліборобів, виступили також адвокати Теофіл Окуневський із Городенки і Северин Данилович із Кутів. На вічі обговорювали проект гро­мадської реформи. Іван Франко й інші речники вказували на небезпеку, що таїться в тому проекті, і закликали рішуче висту­пити проти реформи (Діло. — 1896. — № 279. — С. 1—2).

ПЕРЕДОСТАННІ ВІДВІДИНИ

Іван Франко приїздив до Коломиї 1900 року. Довідуємося про це з його листа до Агафангела Кримського, писаного у жовтні 1900 року: «Звістка про Ваше погане здоров'я зажурила мене дуже. Що ж се буде з нас, коли з нашими найліпшими молодими людьми таке діється! У мене також клопіт, моя жінка тяжко недужа. У неї літом була руптура (грижа. — І. Б.), яку оперу­вали щасливо, а тепер проявилося божевілля на тлі зразу еро­тичнім, а потім релігійнім. Правда, їй тепер уже ліпше (вона живе в Коломиї в домі одного знайомого лікаря) (тут Франко має на увазі Володимира Кобринського, який тоді мешкав у власному будинку на теперішній вулиці Січових стрільців. — І. Б.). Але, що це хвороба у ній фамільна, а організм її дуже утлий й вичерпаний, то я боюся, що поліпшення буде тільки хвилеве» (Т. 50. — С. 158). Імовірно, що у зв'язку з недугою дружини Іван Франко мусив супроводжувати її до Коломиї, а потім удруге бути в місті, кили забирав жінку додому, хоча про, досі не виявлено жодних документальних підтверджень.

ОСТАННЯ ГОСТИНА

У 1911—1912 роках Іван Франко виїздив до різних міст Галичини (особливо до тих, де він бував раніше) для того, аби прочитати свого «Мойсея». У містах, створювали комітети, які організовували ці зустрічі та висилали, запрошення авторові сла­ветної поеми. У Коломиї такий комітет очолив професор україн­ської гімназії Леонтій Кузьма.

Стосовно точної дати цієї події нема єдиної думки. До 1989 року вважалося, що читання відбулося навесні 1912. Так писав співпрацівник літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові О.Бохенський, який посилався на свідчення Івана Михайлевського, колишнього директора музею народного мистецтва «Гуцульщнна» (Франко в Коломиї //Червоний прапор: Коломия, 1941. — № 70). Тут згадана подія датується 1912 роком. «На сцені ощадної каси, — читаємо в газеті, — за столом сидів поет. Обличчя, як вирізьблене з мармуру, без усміху. Син поета Андрій, перегортав сторінки книжки. Іван Франко читав тихо, монотонно. Видно було, що людина хвора, змучена... Час від часу наголошував важніші слова. Серед присутніх панувало велике пригноблення...»

Подібний опис цієї події подав відомий український пись­менник Юрій Шкрумеляк, на той час учень п'ятого класу Коло­мийської гімназії. Він також вважає, що діялося те навесні 1912 року. За його словами, гімназисти, яких очолював професор Леонтій Кузьма, привітали високоповажного гостя на пероні за­лізничної станції, а відтак Леонтій Кузьма посадив поета у візок і вони від'їхали до будинку професора, розташованого на вулиці. що тепер носить назву Ореста Кузьми, 8. По двох годинах вони приїхали «в трійку» (Іван Франко, його син Андрій і Леонтій Кузьма) до ощадної каси (тепер Народний дім). Каменяр вийшов на сцену, злегка вклонився. Присутні підвелися з місць і приві­тали дорогого гостя рясними оплесками. Поет сів при столику на краю сцени. У залі стало тихо-тихо. Поет почав читати. Спершу слабим голосом, а згодом оживився і кілька хвилин голос лунав сильніше, а відтак знову притих. Видно, поет стомився. У залі панувала глибока тиша. Листки перегортав Л. Кузьма, що сидів поруч з І. Франком (у попередньому спогаді — Франків син Андрій. Можливо, Леонтій Кузьма й Андрій Франко чергувалися? — І.Б.)

Читання тривало півтори години. Коли поет закінчив, уся зала підвелася, залунали оплески та вигуки «Слава!», Каменяр уклонився і зійшов зі сцени. На вулиці народ не розходився, всі чекали Івана Франка. Коли він з'явився при виході, чоловіки поз­німали шапки, капелюхи і так стояли до того часу, поки фіякр із гостем і Л. Кузьмою не від'їхав. Переночувавши у щирій оселі Кузьмів, наступного дня Іван Франко з сином Андрієм відбули до Львова». Так переповідав про ці події Юрій Шкрумеляк у коломийській газеті «Червоний прапор» (1956. — № 93). Таку ж дату (весну 1912 року) подають Василь Костащук, Петро Кривоносюк і Степан Ласійчук, колишні учні гімназії.

Львівська газета «Діло» в числі 2 за 193.2 рік повідомляла, що «в четвер 11.1. 1912 р. о 6-тій годині вечора відбудеться в Коломиї літературний вечір др. Івана Франка, який відчитає свого «Мойсея». Слід вважати, що саме цього дня Іван Франко приїхав до Коломиї та відчитав поему в залі ощадної каси. Існує думка, що ця подія відбулася наприкінці грудня 1911 року. Зокрема, краєзнавець Петро Арсенич, покликаючись на канадські часописи, повідомив на святкуванні 90-річчя української коломийської гімназії, що востаннє відвідав Франко Коломию саме в ті дні. Таке розходження пов'язане з різницею між юліанським і григоріанським календарями. Адже, 29 грудня 1911 — це те ж 11 січня 1912 року.

Минули роки. Коломийці не забули великого Каменяра, як, до речі, і його сина Петра; який викладав у Коломийській гім­назії, видавав тут книжки. Нині одна з головних вулиць міста носить Каменяреве прізвище, а на фасаді міської ратуші 1955 року встановили меморіальну дошку, яку 1981 року реставрували. Ще далекого 1926 року в селі Слободі польський письменник й етнограф, уродженець цього села Станіслав Вінценз установив пам'ятний знак на честь Івана Франка. Погруддя великому пое­тові й філософові відкрито 1952 року в селі Товмачику.

З великою повагою ставляться коломийці до пам'яті Василя Симчича — режисера місцевого театру, відомого українського актора, який зіграв роль Захара Беркута в однойменному фільмі за повістю Івана Франка. Стрічку знімав на кіностудії імені Олександра Довженка 1971 року режисер Леонід Осика. А 1972 року у Тбілісі вона одержала приз V Всесоюзного кінофестивалю.

Нині у давньому українському місті над Прутом виношує­ться ідея спорудження величного пам'ятника Каменяреві, слав­ному синові нашого народу, духовному натхненникові нації, доля якого тісно пов'язана з Коломиєю.