Арешт у яблунові та ув’язнення в коломиї

Того ж дня, 4 березня, в четвер, у Яблунові був ярмарок і зібралося багато народу. Збільшено також, як на лихо, і число чергових жандармів для дотримання порядку. Заарештували поета чергові шандарі Домінік Капустінський та Альберт Філь. У судді Анджеєвського вони пояснили, що саме викликало у них підозру до незнаної особи. Жандарм Капустінський заявив, що насамперед його насторожило те, що Геник часто вибігав з бу­динку Глікштерна і наче когось шукав. Відтак, коли Капустін­ський зайшов до приміщення і зажадав від підозрюваного доку­мента, незнайомець не відповів і був збентежений. Геник також був якийсь неспокійний. Коли Капустінський, залишивши їх, вийшов до іншої кімнати, незнайомий і Геник миттю вибігли на вулицю. Це ще дужче насторожило жандарма, і. він заарештував І. Франка (ЛЦДІА, фонд 663, опис 1, с. 114, арк. 142—145).

Жандарм Альберт Філь поцікавився підозрілим на вулиці «Незнайомий не мав при собі паспорта і назвав себе Кароль Срочинський, показавши на таке ім'я тільки проїзну карту. Для того ми завели його на постерунок, а звідтіля припровадили його в Коломию» (ЛЦДІА, фонд, 663, с. 114, арк. 160). Проте в їхніх зізнаннях не сказано, коли «незнайомого» припровадили до Коломиї: того самого дня, чи наступного — 5 березня. Тому за­лишається нез'ясованим, де перебував Іван Франко — в арешті Яблунівської, а чи Коломийської жандармерії?

У донесенні коломийського старости Кучковського від 5 бе­резня 1880 року, направленому до Львівського намісництва, на­писано: «Ц. К. жандармерія заарештувала цього незнайомого і сьогодні (тобто 5 березня. — І.. Б.) припровадила до староства» (Іван Франко: Документи і матеріали. — К., 1966. — С. 87).

Але і в цьому документі достеменно не визначено, яка. саме жандармерія привела Івана франка до староства — Яблунівська чи Коломийська. З наведеного тексту випливає, що; та сама, жан­дармерія, яка заарештувала поета, тобто Яблунівська, та ж і привела його 5 березня до староства, а з 4 на 5 березня тримала його під арештом у Яблунові. Якщо це справді так,, то припу­щення, що цю ніч Іван Франко перебував під арештом у Коло­мийській ратуші, можна відкинути.

Після допиту, що його влаштував Коломийський староста Кучковський, «незнайомий» признався, що він і є той Іван Франко, якого 1878 року судили у Львові за соціалізм (Іван Франко. До­кументи і матеріали. — С. 87—88). Староста Кучковський звелів відправити поета до Коломийської в'язниці, що рбзташовувалася на теперішній, вулиці Михайла Павлика (Там же. — С 87—88). Того ж дня, 5 березня, в'язниця рапортувала Коломий­ському повітовому судові, що Іван Франко припроваджений До тюрми і поміщений у камері № 6 (Там же, С. 88). Шостого бе­резня слідчий суддя повітового суду Анджейовський ухвалив роз­почати попереднє слідство проти І. Франка, а 7 березня допитав поета. Іван Франко подав скаргу до радної палати, яка того ж дня відхилила її як безпідставну.

Восьмого березня у зв'язку з Франковою справою бул.и заареш­товані Кирило Геник із Нижнього березова та селянин Антін Мельник із Яблунова,- а також Порфир Гладій, родом із Нижньо­го Березова, але замешкалий у сусідньому селі Лючі (ЛЦДІА, фонд 663, с. 113, арк. 20—20/а). Їх Анджейовський переслухав 9 березня. А'тим часом Косівське староство повідомило, що там­тешня жандармерія провела ревізію в хаті Миколи Колцуняка, учителя в селі Шешорах, родом зі села Ковалівки на Коломийщині. його припровадили до Коломийської в'язниці 15 березня 1880 року (ЛЦДІА, фонд 663, с. 113, арк. 57—57). Водночас 19 березня у Львові допитали студента Семена Барановського (Іван Франко. Документи і матеріали. — К., 1966,— С. 94).

Слідчі органи в Коломиї намагалися об'єднати Франкову групу з косівською групою Фокшеїв і Павликів й ухвалою від 18 травня 1880 року Коломийський окружний суд таки об'єднав ці дві кримінальні справи, але прокурор на основі матеріалів слід­ства 29 травня відокремив їх (В. Калинович. Політичні процеси Івана Франка та його товаришів. — Львів, 1967. — С. 115).

Суд над групою Івана Франка відбувся 4 червня 1880 року. Він виправдав Кирила Геника і Миколу Колцуняка і передав їхню справу до Львівської крайової шкільної ради для притяг­нення обидвох до адміністративної відповідальності (Там же.— С. 115). Антона Мельника та Порфира Гладія вирішив випустити на волю (ЛЦДІА. с. 114, арк. 11). Це рішення виконали 6 черв­ня. Микола Колцуняк писав у листі до Володимира Барвінського: «...зістав їм від підозріння о соціалізм увільнений і на волю пущений, однако титул і посада учителя на завісі аж до скін­чення дисциплінарного слідства (Рукописний відділ Наукової бібліотеки АН УРСР ім. Василя Стефаника. Фонди Барвінських).

Того ж дня, 6 червня, рішенням окружною суду переведено Івана Франка з камери обводового суду до камери суду повіто­вого для відбування триденного арешту за порушення паспорт­ного режиму (В. Калинович. — С. 116).

Десятого червня 1880 року в книзі доручень за номером 3775 возний судової в'язниці склав список усіх ув'язнених групи Івана Франка та косівської групи Фокшеїв і Павликів. Поруч із пріз­вищами Кирила Геника, Миколи Колцуняка, Антона Мельника, Порфира Гладія та Параски Павлик в'язничний возний зазначив,.щ6 перелічені особи вийшли з тюрми 6 червня, а тому їх не.ознайомлено з вироком суду. А Фокшеї, Анна Павлик та Іван Франко проставили дату 10.УІ і підписалися під цим документом (ЛЦДІА, фонд 663, арк..12, с. 114). Це свідчить про те, що Івач.Франко вранці 10 червня 1880 року ще перебував у в'язниці Цтелер на вулиці М. Павлика). Того ж дня поета передали в роз­порядження староства і посадили під арешт у міській ратуші, а її червня відправили під жандармським конвоєм етапом Коломик-Станіславів-Стрий-Дрогобич-Нагуєвичі. Дехто намагається довес­ти, що супроводили поета під конвоєм, не потягом, а пішки. Однак із цим не можна погодитися, бо таку відстань за нецілих три дні ледве чи можна було подолати та й чи пристали б на таку «мандрівку» самі жандарми?

У Стрию Іван Франко написав вірші «Милосердним» і «Чо­вен» (Іван Франко. Зібр. творів у 50 томах. — Т. І.— С. 53—54 та 65—66). Тринадцятого червня припровадили І. Франка до Дрогобича, і після обіду жандарм пішки допровадив поета до рідного села Нагуєвичів. Так закінчився другий арешт Івана Франка, який тривав 3 місяці, а точніше 102 дні — з 4 березня до 13 червня 1880 року.

Про той підконвойний маршрут Іван Франко згадував у листі до Михайла Драгоманова: «сей транспорт по поліцейським арештам... належить до найтяжчих моментів в моїм житті. Вже до Дрогобича я приїхав з сильною горячкою, а звідти послано пішки з поліціянтом до Нагуєвич. По дорозі нас заскочив дощ, який промочив до нитки. Я дістав сильну лихорадку... (Іван Франко. Зібр. творів. Т. 49. — С. 247).

Повернемося, однак, до Коломийської в'язниці, в якій Іван Франко написав чимало поетичних творів. Хронологічно з'явля­лися вони в такому порядку: «Вій, вітре, горою над сею тюрмою» (13. III), «Мій раю зелений», «Непроглядною юрбою», «Чи слово важке у жилах» (14. III). Відтак перерва, а може на той час докінчував Каменяр поему «Ботокуди», про що й писав у вступі до цього твору. Далі з-під пера його вийшли вірші: «Ди­вувалася зима» (27. III), «Гріє сонечко», «Вже сонечко знов на лугах» (28.ІІІ), «Лице небесне прояснилось» (29.III), «Не довго жив я в світі ще» (1. IV), «Бувають хвилі — серце мліє», «Де моря сліз» (2. ІУ), «Semper idem» (3.1 V), «Тетяна Рсбенщукова» (5. IV), «Всюди нівечиться правда» (6.IV), «Гриць Турчин» (7. IV), «Не люди наші вороги» (9. IV), «Безкраї, чорні і сумні», «Думи, діти мої» (16. IV.), «Товаришам» (19. IV), «На суді» (30.IV), «Не винен я тому, що сумно співаю» (9. V.), «Від чого дня вже другий рік пройшов» (10. V), «Ви плакали фальшивими сльозами», «Нехай і так, що згину я» (31. V.).

Отже, цих творів, які опубліковані у першому томі 50-томника, позначено датами з коломийського періоду. Але є ще й чи­мало поезій, написаних того ж 1880 року. Та їх не можна внести до цього списку, хоч, можливо, деякі й написав Іван Франко у Коломийській в'язниці. Зокрема, слід поміркувати, коли був на­писаний гімн «Вічний революцьонер». Існує думка, що з'явився він саме тут. Та підстав для цього нема жодних. Сам Іван Франко написав під цим віршем тільки рік — 1880.

Український мовознавець і педагог Василь Сімович у виданій ним збірці Франкових поетичних творів «З вершин і низин» (Коломия-Лейпціг, 1920) у розділі «Спроба хронологічного впоряд­кування віршових творів Івана Франка 1879—1893» (С. 718) визначає дату написання «Вічного революцьонера» на період між 14—23 червня, саме на ті дні, коли поет перебував уже на волі — в Нагуєвичах, Дрогобичі чи, врешті, у коломийському готелі чи на квартирі, як з'ясуємо далі. Шкода, що Василь Сімович не мотивував своїх припущень, тому їх поки що не можна перевірити.

Перебуваючи в коломийському ув'язненні, Іван Франко записав з уст людей, які там каралися, багато народних пісень, коломийок, анекдотів та інших фольклорних матеріалів. Відомо, Що його респоденти були брати Кароль і Франціщек Батовські з Ценяви, Я. Сидорук зі села Чортівця на Городенківщині, Івач Василевський з Коломиї та багато інших. Згодом зібраний ма­теріал публікувався в журналі «Житє і словом та ввійшов до тритомника «Галицько-Руські народні приповідки» (Львів, 1901— 1905). У передмові до першого тому І. Франко писав: «...ув'яз­нення в Коломиї та мандрівка «шупасом» із Коломиї в Дрогобич зводила мене з людьми, від яких я мав змогу записувати різно-родний етнографічний матеріал... Особливо багато й інтересного матеріалу я записав у Коломийськім арешті 1880 р.» (С. VI).