Класифікація доріжок і майданчиків та їх призначення

Основні матеріали дорожніх покрить

2.1 Природні кам’яні матеріали

2.2 Штучні інертні матеріали

 

Типи покрить доріжок та майданчиків

3.1 Покриття із бетонних плит

3.2 Покриття із монолітного бетону

3.3 Покриття із природного каміння

3.4 Покриття із цегли

3.5 Покриття із дерева

3.6 Покриття із спецсумішей

Особливості будівництва та утримання доріжок і майданчиків

4.1 Технологія будівництва

4.2 Утримання доріжок і майданчиків

 

Садово-паркові споруди і обладнання

5.1 Малі архітектурні форми

5.1.1 Інженерні споруди

5.1.2 Малі форми утилітарного призначення

5.1.3 Споруди монументального та декоративного призначення

5.2 Водні пристосування

5.3 Садово-паркове обладнання

 

 

Класифікація доріжок і майданчиків та їх призначення

Дорожні площинні (горизонтальні) споруди на об'єкті створюють його транспортну і пішохідну основу. Від правильного проектування дорожно-стежкової мережі, добору будівельних матеріалів для дорожніх покрить та виконання покрить в натурі залежить майбутня життєвість всього об'єкту. Елементи дорожніх покрить застосовуються також при будівництві горизонтальних спортивних споруд.

Дорожньо-стежкова мережа дозволяє відвідувачам зручним і найкоротшим шляхом дістатися до кожного елементу об'єкту; визначити прогулянкові маршрути, місця активного і тихого відпочинку на майданчиках, а також допомагає загальному відводу з території поверхневих ливневих і талих вод. В загальному балансі території об'єкту дорожньо-стежкова мережа може займати 5…25% його площі. Залежно від розподілення відвідувачів по території і навантажень від їх руху, дорожньо-стежкова мережа підрозділяється на п'ять класів.

Перший клас - головні магістральні дороги, алеї, по яких розподіляються основні потоки відвідувачів. Вони повинні бути в міру широкими (10…30 м) і мати малозношувані і довговічні конструкції покрить, як правило, з твердим верхнім покриттям.

Другий клас - другорядні дороги та доріжки, які з'єднують головні магістральні дороги і алеї та призначені для рівномірного розподілення відвідувачів по території об'єкту і підведення їх до певних паркових елементів, їх ширина сягає 4,5… 10 м. Верхнє покриття може бути від твердого збірного плиточного до м'якого, яке складається із спеціальної суміші матеріалів.

Третій клас - додаткові доріжки шириною 2,5… 5 м, які з'єднують окремі елементи об'єкту. Верхнє покриття може бути м'яким або твердим збірним плиточним.

Четвертий клас - доріжки (стежки) для руху одного або двох відвідувачів. Мають м'яке або ґрунтове покриття і ширину від 0,75 до 1,5 м.

П'ятий клас - дороги господарського призначення з транспортним рухом по доставці будівельних матеріалів і обладнання для поточних та капітальних ремонтів, а також товарів для торгівлі.

Для крупних садово-паркових об'єктів (парків, лісопарків, садів) можна застосовувати всі п'ять класів дорожніх покрить. Для бульварів, скверів, невеликих садів характерні доріжки перших трьох класів.

На мікрорайонних територіях або при тимчасовому характері озеленення передбачають доріжки третього і четвертого класів (за виключенням доріжок, які забезпечують основних рух пішоходів по магістралях).

З метою відводу води доріжкам придають схили, крутизна яких залежить від матеріалів верхніх покрить. Доріжки з твердим покриттям (асфальт, бетон, плитка) мають поперечний схил поверхні 0,015-0,002. З м'яким верхнім покриттям із спеціальної суміші матеріалів поперечний схил складає 0,03-0,06. Точні поперечні схили визначаються проектом залежно від ширини доріжки, при цьому всі дороги і магістралі влаштовують вигнутими двоскатними або ж направленими в одну сторону прямим односкатним поперечним профілем (на дорогах по схилах). Важливе значення для скиду води мають поздовжні схили доріжок від 0,006 до 0,07. При схилах поверхні понад допустимі 0,07 для зручності пересування потрібно влаштовувати східці.

З'єднання доріжок з садово-парковими елементами здійснюють за допомогою земляних бровок, спеціальних бордюрів (дерев'яних, бетонних, кам'яних тощо) або водовідвідних пристосувань (лотків). В північних областях України по краях доріжок влаштовують відкриті водовідвідні лотки або закриту ливневу каналізацію з ливневими дощеприймальниками. В південних областях України доріжки влаштовують вище від рівня ділянок, що дозволяє відвести атмосферну воду при зливах з поверхні верхнього покриття на ділянки зелених насаджень, які потребують додаткової вологи. Садово-паркові майданчики ділять на чотири категорії.

1. Майданчики для відпочинку: призначені для активного і тихого
відпочинку дитячого та дорослого населення; дитячі площадки; для тихого
відпочинку дорослих; майданчики для масових ігор та гулянь з атракціонами
тощо.

2. Спортивні майданчики: призначені для занять різними ігровими
видами спорту і носять відповідні назви - волейбольні, баскетбольні,
гандбольні, настільного тенісу, шахів, шашок тощо.

3. Господарські майданчики: слугують для встановлення службових приміщень, кладовок для зберігання інструментів, місць скупчення зібраного сміття в контейнерах тощо.

4. Павільйонні майданчики: слугують для зручного під'їзду до різних павільйонів і споруд з метою їх капітального ремонту, розміщення виносного обладнання.

Всі майданчики влаштовують на сухих, підвищених місцях, їх верхній покрив вирівнюють із схилом 0,006-0,03, який створює сприятливі умови для поверхневого скиду атмосферних опадів і не знижує комфортності використання майданчиків. Схили більше 0,03 несприятливі для постійного руху по майданчику. В ряді випадків (а на спортивних площадках - обов'язково) для зниження рівня ґрунтових вод влаштовують дренаж.

Основні матеріали дорожніх покрить

При будівництві садово-паркових доріжок і майданчиків застосовують як природні кам'яні матеріали, так і інертні матеріали штучного походження, в основному відходи різних виробництв. Враховуючи великі об'єми необхідних матеріалів на одиницю площі (2-3 тис. м³ на 1 га дорожніх покрить), високу вартість його переробки і перевезення на місце використання, варто повсякчас вишукувати місцеві кам'янисті матеріали або ж їх замінники - відходи місцевих промислових підприємств. Для вибору і наступного застосування матеріалів для будівництва доріжок та майданчиків необхідно враховувати їх фізико-механічні властивості.

За міцність або властивість гірських порід чинити опір механічним діям матеріали підрозділяють на 5 класів міцності:

1. Дуже міцні і міцні породи (1 і 2 класів) не піддаються або слабо
піддаються вивітрюванню. До них відносять кварцити, граніти, порфіри,
базальти, мармуроподібні і щільні вапняки та доломіти. Такі породи придатні
для всіх видів дорожніх покрить, їх межа міцності більше 100 МПа.

2. До матеріалів середньої міцності (3 клас) відносять ті ж породи,
але уражені вивітрюванням, а також кам'яні сланці, нерівномірної
щільності вапняки і піщаники. Кам'яні породи середньої міцності
застосовують широко в дорожньому будівництві у вигляді щебеню. Межа
міцності 60-80 МПа.

3. М'які матеріали (4 клас) - це пористі вапняки, доломіти вапнякові,
залізисті, тонкоплівчасті піщаники. Застосовуються у вигляді щебеню при
влаштуванні основ для твердих верхніх покрить. Межа міцності 30-40 МПа.

4. Дуже м'які матеріали (5 клас) - це вивітрені вивержені породи,
борошнисті, землисті вапняки, слабкі піщаники, глинисті сланці. Застосовуються тільки з в'яжучими матеріалами для влаштування щебенистих основ. Межа міцності 30 МПа.

Природні кам'яні матеріали

Добувають камінь з скельних гірських порід шляхом механічного обробітку: надання відповідної форми і розмірів, очистка, шліфування, полірування, отримання різних фракцій щебеню та відсіву.

Гірські породи за походженням ділять на вивержені і осадкові.

Вивержені породи утворились в результаті повільного застигання розплавленої магми в глибині земної кори або швидкого застигання на її поверхні. В першому випадку утворилися кристалічні породи: граніт, сієніт, діорит. В другому випадку утворилися склоподібні породи: локарит, трахіт, андезит, базальт, діабаз. Всі ці породи широко застосовуються в дорожньому будівництві.

Осадкові породи утворились в результаті розрушення вивержених кам'яних порід на поверхні землі під активним впливом різних факторів: води, вітру, льоду, високих і низьких температур тощо. Вони підрозділяються на рихлі уламкові породи, що складаються з уламків кам'яних порід різної величини (валуни, галечники та гравій, природний щебінь і пісок), та зцементовані уламкові породи, що складаються з ущільнених і зцементованих кам'яних мінеральних частин (вапняк, доломіт, піщаник, вапняковий туф, конгломерати, брекчія).

Кам'яні матеріали представлені декількома видами.

Шашка кам'яна - глибоко колотий, пересічений на конус або піраміду камінь 1-го і 2-го класів з двома обробленими паралельними поверхнями. Застосовується для мощення в сполученні з плиткою, для кріплення відкосів, кюветів, поверхневих лотків.

Брущатка - колотий камінь 1-го і 2-го класів, який за формою близький до паралелепіпеда з паралельними верхніми і нижніми площинами. Застосовується в сполученні з плиткою для кріплення відкосів, влаштування бордюрів, декоративного мощення, по поверхні відкритих лотків.

Бортові камені (бордюри) - це паралелепіпедної форми витягнуті бруски з міцних кам'янистих порід довжиною від 70 см до декількох метрів.

Плитка кам’яна - виготовлена з порід 1-го і 2-го класів спеціальним машинним пилянням різної величини і товщини. Товщина плитки 10-15 см для дорожніх покрить; тонка до 5 см служить для облицювання різних споруд, для чого її верхню поверхню полірують.

Бутовий камінь - куски гірської породи (3-го класу міцності) довжиною до 50 см з масою 10-20 кг. Застосовується для кладки підпірних стінок, труб і мостів.

Валунний камінь.

Галечники і гравій.

Пісок: - дуже крупний (розмір зерен 2-1 мм);

- крупний (1-0.5 мм);

- середній (0.5-0.25 мм);

- дрібний (0,1-0,05 мм).

Щебінь: - крупний (40-70 мм);

- середній (25-40 мм);

- дрібний (15-25 мм);

- клинець щебеню (10-15 мм);

- дрібні камінці (5-10 мм);

- відсів (3-5 мм).

За міцністю щебінь підрозділяють на 7 марок: М-1200; М-100; М-800; М-600; М-400; М-200.

Штучні інертні матеріали

Доменні і мартенівські шлаки. Котельні шлаки. Цегляний бій або щебінь. Цегла клінкерна (має високу міцність). Черепиця. Попіл вугільний. Шлам - відходи від виробництва глинозему.

В'яжучі матеріали надають інертним матеріалам у спеціальних сумішах дорожніх покрить необхідне зчеплення в єдину масу. До в'яжучих природних матеріалів відносять:

- глина;

- суглинок;

- будівельне гідратне повітряне вапно (пушонка);

до штучних:

- портландцемент - продукт старанного подрібнення клінкеру;

- цемент;

- бітум;

- асфальтобетон;

Існують і пружновологоємкі матеріали, які використовують для влаштування спеціальних доріжок та майданчиків: - торф (для дорожного будівництва застосовується волокнистий торф з малим ступенем розкладення (до 20-30%); - тирса;

- лігнін (продукт гідролізного виробництва);

- бавовникові відходи;

- мох (для спортивних площадок).