ТОП 10:

Тема: Інженерно-будівельні роботи на садово-паркових об'єктах



Тема: Інженерно-будівельні роботи на садово-паркових об'єктах

Класифікація доріжок і майданчиків та їх призначення

Основні матеріали дорожніх покрить

2.1 Природні кам’яні матеріали

2.2 Штучні інертні матеріали

 

Типи покрить доріжок та майданчиків

3.1 Покриття із бетонних плит

3.2 Покриття із монолітного бетону

3.3 Покриття із природного каміння

3.4 Покриття із цегли

3.5 Покриття із дерева

3.6 Покриття із спецсумішей

Особливості будівництва та утримання доріжок і майданчиків

4.1 Технологія будівництва

4.2 Утримання доріжок і майданчиків

 

Садово-паркові споруди і обладнання

5.1 Малі архітектурні форми

5.1.1 Інженерні споруди

5.1.2 Малі форми утилітарного призначення

5.1.3 Споруди монументального та декоративного призначення

5.2 Водні пристосування

5.3 Садово-паркове обладнання

 

 

Класифікація доріжок і майданчиків та їх призначення

Дорожні площинні (горизонтальні) споруди на об'єкті створюють його транспортну і пішохідну основу. Від правильного проектування дорожно-стежкової мережі, добору будівельних матеріалів для дорожніх покрить та виконання покрить в натурі залежить майбутня життєвість всього об'єкту. Елементи дорожніх покрить застосовуються також при будівництві горизонтальних спортивних споруд.

Дорожньо-стежкова мережа дозволяє відвідувачам зручним і найкоротшим шляхом дістатися до кожного елементу об'єкту; визначити прогулянкові маршрути, місця активного і тихого відпочинку на майданчиках, а також допомагає загальному відводу з території поверхневих ливневих і талих вод. В загальному балансі території об'єкту дорожньо-стежкова мережа може займати 5…25% його площі. Залежно від розподілення відвідувачів по території і навантажень від їх руху, дорожньо-стежкова мережа підрозділяється на п'ять класів.

Перший клас - головні магістральні дороги, алеї, по яких розподіляються основні потоки відвідувачів. Вони повинні бути в міру широкими (10…30 м) і мати малозношувані і довговічні конструкції покрить, як правило, з твердим верхнім покриттям.

Другий клас - другорядні дороги та доріжки, які з'єднують головні магістральні дороги і алеї та призначені для рівномірного розподілення відвідувачів по території об'єкту і підведення їх до певних паркових елементів, їх ширина сягає 4,5… 10 м. Верхнє покриття може бути від твердого збірного плиточного до м'якого, яке складається із спеціальної суміші матеріалів.

Третій клас - додаткові доріжки шириною 2,5… 5 м, які з'єднують окремі елементи об'єкту. Верхнє покриття може бути м'яким або твердим збірним плиточним.

Четвертий клас - доріжки (стежки) для руху одного або двох відвідувачів. Мають м'яке або ґрунтове покриття і ширину від 0,75 до 1,5 м.

П'ятий клас - дороги господарського призначення з транспортним рухом по доставці будівельних матеріалів і обладнання для поточних та капітальних ремонтів, а також товарів для торгівлі.

Для крупних садово-паркових об'єктів (парків, лісопарків, садів) можна застосовувати всі п'ять класів дорожніх покрить. Для бульварів, скверів, невеликих садів характерні доріжки перших трьох класів.

На мікрорайонних територіях або при тимчасовому характері озеленення передбачають доріжки третього і четвертого класів (за виключенням доріжок, які забезпечують основних рух пішоходів по магістралях).

З метою відводу води доріжкам придають схили, крутизна яких залежить від матеріалів верхніх покрить. Доріжки з твердим покриттям (асфальт, бетон, плитка) мають поперечний схил поверхні 0,015-0,002. З м'яким верхнім покриттям із спеціальної суміші матеріалів поперечний схил складає 0,03-0,06. Точні поперечні схили визначаються проектом залежно від ширини доріжки, при цьому всі дороги і магістралі влаштовують вигнутими двоскатними або ж направленими в одну сторону прямим односкатним поперечним профілем (на дорогах по схилах). Важливе значення для скиду води мають поздовжні схили доріжок від 0,006 до 0,07. При схилах поверхні понад допустимі 0,07 для зручності пересування потрібно влаштовувати східці.

З'єднання доріжок з садово-парковими елементами здійснюють за допомогою земляних бровок, спеціальних бордюрів (дерев'яних, бетонних, кам'яних тощо) або водовідвідних пристосувань (лотків). В північних областях України по краях доріжок влаштовують відкриті водовідвідні лотки або закриту ливневу каналізацію з ливневими дощеприймальниками. В південних областях України доріжки влаштовують вище від рівня ділянок, що дозволяє відвести атмосферну воду при зливах з поверхні верхнього покриття на ділянки зелених насаджень, які потребують додаткової вологи. Садово-паркові майданчики ділять на чотири категорії.

1. Майданчики для відпочинку: призначені для активного і тихого
відпочинку дитячого та дорослого населення; дитячі площадки; для тихого
відпочинку дорослих; майданчики для масових ігор та гулянь з атракціонами
тощо.

2. Спортивні майданчики: призначені для занять різними ігровими
видами спорту і носять відповідні назви - волейбольні, баскетбольні,
гандбольні, настільного тенісу, шахів, шашок тощо.

3. Господарські майданчики: слугують для встановлення службових приміщень, кладовок для зберігання інструментів, місць скупчення зібраного сміття в контейнерах тощо.

4. Павільйонні майданчики: слугують для зручного під'їзду до різних павільйонів і споруд з метою їх капітального ремонту, розміщення виносного обладнання.

Всі майданчики влаштовують на сухих, підвищених місцях, їх верхній покрив вирівнюють із схилом 0,006-0,03, який створює сприятливі умови для поверхневого скиду атмосферних опадів і не знижує комфортності використання майданчиків. Схили більше 0,03 несприятливі для постійного руху по майданчику. В ряді випадків (а на спортивних площадках - обов'язково) для зниження рівня ґрунтових вод влаштовують дренаж.

Основні матеріали дорожніх покрить

При будівництві садово-паркових доріжок і майданчиків застосовують як природні кам'яні матеріали, так і інертні матеріали штучного походження, в основному відходи різних виробництв. Враховуючи великі об'єми необхідних матеріалів на одиницю площі (2-3 тис. м3 на 1 га дорожніх покрить), високу вартість його переробки і перевезення на місце використання, варто повсякчас вишукувати місцеві кам'янисті матеріали або ж їх замінники - відходи місцевих промислових підприємств. Для вибору і наступного застосування матеріалів для будівництва доріжок та майданчиків необхідно враховувати їх фізико-механічні властивості.

За міцність або властивість гірських порід чинити опір механічним діям матеріали підрозділяють на 5 класів міцності:

1. Дуже міцні і міцні породи (1 і 2 класів) не піддаються або слабо
піддаються вивітрюванню. До них відносять кварцити, граніти, порфіри,
базальти, мармуроподібні і щільні вапняки та доломіти. Такі породи придатні
для всіх видів дорожніх покрить, їх межа міцності більше 100 МПа.

2. До матеріалів середньої міцності (3 клас) відносять ті ж породи,
але уражені вивітрюванням, а також кам'яні сланці, нерівномірної
щільності вапняки і піщаники. Кам'яні породи середньої міцності
застосовують широко в дорожньому будівництві у вигляді щебеню. Межа
міцності 60-80 МПа.

3. М'які матеріали (4 клас) - це пористі вапняки, доломіти вапнякові,
залізисті, тонкоплівчасті піщаники. Застосовуються у вигляді щебеню при
влаштуванні основ для твердих верхніх покрить. Межа міцності 30-40 МПа.

4. Дуже м'які матеріали (5 клас) - це вивітрені вивержені породи,
борошнисті, землисті вапняки, слабкі піщаники, глинисті сланці. Застосовуються тільки з в'яжучими матеріалами для влаштування щебенистих основ. Межа міцності 30 МПа.

Природні кам'яні матеріали

Добувають камінь з скельних гірських порід шляхом механічного обробітку: надання відповідної форми і розмірів, очистка, шліфування, полірування, отримання різних фракцій щебеню та відсіву.

Гірські породи за походженням ділять на вивержені і осадкові.

Вивержені породи утворились в результаті повільного застигання розплавленої магми в глибині земної кори або швидкого застигання на її поверхні. В першому випадку утворилися кристалічні породи: граніт, сієніт, діорит. В другому випадку утворилися склоподібні породи: локарит, трахіт, андезит, базальт, діабаз. Всі ці породи широко застосовуються в дорожньому будівництві.

Осадкові породи утворились в результаті розрушення вивержених кам'яних порід на поверхні землі під активним впливом різних факторів: води, вітру, льоду, високих і низьких температур тощо. Вони підрозділяються на рихлі уламкові породи, що складаються з уламків кам'яних порід різної величини (валуни, галечники та гравій, природний щебінь і пісок), та зцементовані уламкові породи, що складаються з ущільнених і зцементованих кам'яних мінеральних частин (вапняк, доломіт, піщаник, вапняковий туф, конгломерати, брекчія).

Кам'яні матеріали представлені декількома видами.

Шашка кам'яна - глибоко колотий, пересічений на конус або піраміду камінь 1-го і 2-го класів з двома обробленими паралельними поверхнями. Застосовується для мощення в сполученні з плиткою, для кріплення відкосів, кюветів, поверхневих лотків.

Брущатка - колотий камінь 1-го і 2-го класів, який за формою близький до паралелепіпеда з паралельними верхніми і нижніми площинами. Застосовується в сполученні з плиткою для кріплення відкосів, влаштування бордюрів, декоративного мощення, по поверхні відкритих лотків.

Бортові камені (бордюри) - це паралелепіпедної форми витягнуті бруски з міцних кам'янистих порід довжиною від 70 см до декількох метрів.

Плитка кам’яна - виготовлена з порід 1-го і 2-го класів спеціальним машинним пилянням різної величини і товщини. Товщина плитки 10-15 см для дорожніх покрить; тонка до 5 см служить для облицювання різних споруд, для чого її верхню поверхню полірують.

Бутовий камінь - куски гірської породи (3-го класу міцності) довжиною до 50 см з масою 10-20 кг. Застосовується для кладки підпірних стінок, труб і мостів.

Валунний камінь.

Галечники і гравій.

Пісок: - дуже крупний (розмір зерен 2-1 мм);

- крупний (1-0.5 мм);

- середній (0.5-0.25 мм);

- дрібний (0,1-0,05 мм).

Щебінь: - крупний (40-70 мм);

- середній (25-40 мм);

- дрібний (15-25 мм);

- клинець щебеню (10-15 мм);

- дрібні камінці (5-10 мм);

- відсів (3-5 мм).

За міцністю щебінь підрозділяють на 7 марок: М-1200; М-100; М-800; М-600; М-400; М-200.

Штучні інертні матеріали

Доменні і мартенівські шлаки. Котельні шлаки. Цегляний бій або щебінь. Цегла клінкерна (має високу міцність). Черепиця. Попіл вугільний. Шлам - відходи від виробництва глинозему.

В'яжучі матеріали надають інертним матеріалам у спеціальних сумішах дорожніх покрить необхідне зчеплення в єдину масу. До в'яжучих природних матеріалів відносять:

- глина;

- суглинок;

- будівельне гідратне повітряне вапно (пушонка);

до штучних:

- портландцемент - продукт старанного подрібнення клінкеру;

- цемент;

- бітум;

- асфальтобетон;

Існують і пружновологоємкі матеріали, які використовують для влаштування спеціальних доріжок та майданчиків: - торф (для дорожного будівництва застосовується волокнистий торф з малим ступенем розкладення (до 20-30%); - тирса;

- лігнін (продукт гідролізного виробництва);

- бавовникові відходи;

- мох (для спортивних площадок).

Технологія будівництва

При влаштуванні садово-паркових доріжок і майданчиків із різноманітними типами покрить необхідно дотримуватися загальних будівельних норм та правил.

Спершу вся дорожно-стежкова мережа із майданчиками виноситься в натуру відповідно до проекту та розбивочного креслення планування за загальноприйнятими прийомами із використанням геодезичних інструментів і приладів. Виносять траси основних доріг по їх вісям із прив’язкою до основних базисних ліній по розбивочному кресленню. Потім перевіряють повздовжні ухили відповідно до проекту вертикального планування, і закріпляють в натурі точки пересічення доріжок, поворотів і радіусів заокруглень, а також переломів рельєфу. В подальшому проводять комплекс земляних робіт по вирізці „корита” і планування полотна доріжки відповідно до потрібних ухилів.

Після підготовки дорожнього полотна і корита для майданчиків необхідно перевірити повздовжні ухили поверхні. Далі відбивають кордони споруд, розмічають їх в натурі кілками і натягнутим шпагатом.

Важливим моментом є створення поперечного профілю доріг, який для невеликих доріжок створюють вручну за допомогою спеціально вирізаного шаблону із товстої фанери із заданим профілем.

На великих дорогах і алеях профіль створюють за допомогою автогрейдера чи бульдозера із профільним ножем на відвалі. Поперечному двоскатному профілю конструкції надають відповідного ухилу. Наприклад, при ухилі поверхні 2%0 підйом ґрунту на 1 м поверхні ділянки дороги складає 2 см.

Усі мікрорельєфні зміни на поверхні полотна вирівнюють, будівельне сміття вибирають або використовують при влаштуванні основи.

Поверхні полотна ущільнюється моторними катками із проходом від краю до середини 5-6 разів по одному сліду. Перед ущільненням полотно змочують водою із насиченням шару на 5-6 см. Грунтова поверхня полотна дороги або майданчику вважається готовою і добре вкатаною, якщо тонкі круглі предмети, наприклад цвяхи, витягуються із грунту без порушення його цілісності.

Після підготовки полотна доріг і майданчиків проводять роботи по влаштуванню основи і покриття.

Малі архітектурні форми

Інженерні споруди

1. Пандуси і східці – служать для зручності руху по нахиленим поверхням території.

Пандуси звичайно застосовують при схилах до 8%. Вони поєднуються із невеликими бордюрами, відкосами і підпірними стінками. Частіше усього мають односкатний і рідше двоскатний поперечний профіль. На пологому спуску-підйомі пандусу покриття повинне бути шорстким і твердим; такими властивостям відповідає бетон і плитка. Пандус буває у 3-4 рази довшим від східців і при одній і тій же висоті можуть інколи мати широкі, дуже низькі, з нахилом верхньої поверхні східці. У останньому випадку таке пристосування називається італійським пандусом.

2. Паркові східці (сходи) є спеціальним пристосуванням для переходу з одного рівня рельєфу на інший і грає важливу архітектурно-художню роль у парковому ландшафті. За своїм призначенням та оформленням східці підрозділяють на:

- головні – парадні, зі скульптурами, квітковими вазами, оригінальними світильниками та боковим каменями чи крилами, які встановлюються на головних алеях та магістралях і мають ширину більше 10 м;

- другорядні, розташовуються на бокових алеях і доріжках, завширшки 2,5-10 м, з простими бортами та перилами, але оригінальні за конструкцією формою;

- стежкові, прокладені по пішохідних доріжках завширшки до 2,5 м, із східцевими маршами або окремими кам’яними східцями.

Схил паркових східців складає 1:3, мінімальна ширина сходинки 40 см, висота 8,12 або 15 см. Ширина сходів визначається залежно від конкретних умов і естетичний уподобань автора проекту, але не повинна бути менше 75 см (смуга руху однієї людини). Такі розміри паркових сходів забезпечують комфортність прогулянкового руху і подолання підйому або спуску. Будівельний матеріал для сходів – кам’яні тверді і гірські породи, часом використовують вапняк, піщаник і ракушняк.

У приміській лісопаркові зоні можливе будівництво цегляно-клінкерних і дерев’яних сходів. При влаштуванні сходів на стежках можна використовувати природне каміння, яке має горизонтальні поверхні або ж стовбурові зрізи великих дерев. Для цього ретельно планують і ущільнюють щебенисту основу під східці, на неї наноситься цементно-піщаний розчин шаром 8-10см. На основу із розчином встановлюють камені або дерев’яні бруси строго по вертикальним відміткам їх поверхні. Дерев’яні бруси попередньо обробляють антисептиком. Особлива увага при будівництві сходів приділяється їх з’єднанню із відкосами і підпірними стінками. Такі зони слід оформлювати ґрунтопокривними чи красивоквітучими рослинами. При влаштуванні сходів із бетонних блоків необхідно використовувати бетон марки не нижче М 300 із високою морозостійкістю.

3. Підпірні стінки призначені для закріплення крутих схилів і сполучення однієї ділянки з іншою при наявності перепаду рельєфу. Вони влаштовуються частіше усього на схилах, де передбачається майданчик і сходи, по межах об’єкту із прилягаючими нижче вулицями. Підпірні стінки повинні чітко організовувати простір, визначати межі композиційних ділянок, завершувати цікаві перспективи, підсилювати масштабне сприйняття і створювати естетично завершені ландшафтні композиції.

Залежно від умов рельєфу визначають кут схилу чи нахилу підпірної стінки за формулою:

і=h/l, де і – кут схилу чи нахилу; h – висота закладення стінки, м; l – довжина закладення, м.

Розрахункове співвідношення нахилу підпірної стінки рівне одній третій закладення від її висоти. Такий кут нахилу створює найбільш сприятливі умови при скиді атмосферних вод.

Підпірні стінки складаються із фундаменту, тіла і водовідводу. Висота стінки із каміння при сухій кладці складає не вище 4 м, з бетону і залізобетону – 6 м; при висоті більше 6 м підвищується тиск на грунт та тіло стінки. Товщина фундаменту і глибина його залягання для високих стінок залежить від підстилаючи грунтів, але товщина не повинна бути менше 50-80 см. ширину фундаменту встановлюють на 15-20 см ширше тіла підпірної стінки для забезпечення її стійкості.

4. Огорожі призначені для ізоляції відвідувачів від хаотичного руху по об’єктах озеленення як загального, так і обмеженого користування. Вони також призначені для захисту від витоптування окремих квітників, партерних композицій, відкосів водойм тощо.

Огорожі класифікуються за висотою:

- високі – встановлюються по межах парків, районних садів, виставок, ботанічних садів, зоопарків, стадіонів та об’єктів обмеженого користування. Вони мають висоту 3-7 м;

- середні – встановлюються по межах скверів, бульварів, окремих ділянок великих парків, на тенісних кортах, окремих місцях на вулицях та проспектах. Їх висота від 1 до 1,5 м;

- низькі – встановлюються у особливо важливих місцях садово-паркового об’єкту, біля квітників, партерів, водойм. Мають висоту 0,5-0,8 м.

Огорожі призначені для довготривалого використання і виконуються із високоякісного і довговічного матеріалу: металу, дерева, природного чи штучного каменю.

5. Містки з’єднують протилежні береги водних об’єктів, елементи дорожно-стежкової мережі і можуть бути відкритими та закритими (трубопереходами). Відкриті містки споруджуються на широких водних протоках і бувають кам’яними арочними або висячими.

Містки виготовляють із залізобетону, дерева, металу за спеціально розробленими проектами. Закриті містки – трубопереходи використовують для переходів через відкриті меліоративні та ливнескидні канали, струмки та невеликі річки на об’єктах лісопаркової зони.

Водні пристосування

Водні пристосування на садово-паркових об’єктах мають дуже важливе архітектурно-естетичне і лікарсько-оздоровче значення, бо разом із насадженнями вони очищують від пилу повітря, знижують його температуру у спекотний літній день на 3-50С, підвищують відносну вологість на 20-30%, тобто створюють своєрідний мікроклімат, який підвищує життєвий тонус відвідувачів. Наявність водних об’єктів покращує стан самих декоративних насаджень. Глибина водойми у весняно-літній період повинна складати не менше 1,5 м. Водні об’єкти підрозділяються на природні і штучні.

До природних водойм садово-паркового об’єкту відносяться ріки, озера, ставки, протоки, основними видами благоустрою яких є кріплення відкосів та очистка дна.

Штучні водойми на гідроспоруди.

Кожен садово-парковий об’єкт крупного розміру повинен мати у своєму складі водойми, характер і кількість яких залежать від призначення об’єкту: парк культури і відпочинку, гідропарк, спортивний парк тощо. Англійський архітектор Рейтер, один із основоположників пейзажного стилю у садово-парковому мистецтві вважав, що вода – осі пейзажу. Тому при проектуванні садово-паркових об’єктів необхідно використовувати будь-які можливості благоустрою природних водойм і водостоків.

Озеро – це штучно створений глибоководний простір, який має постійний видимий притік (ріку, струмок, у рідких випадках водогін) і склад води через греблю або спускну трубу, які створюють течію у водній товщині, хоча і малопомітну. Дно водойми проектують із відповідним схилом.

Ставок – це штучно створена, глибока замкнена водна споруда, яка живиться збором поверхневих талих і дощових вод та підземних грунтових вод. Ставки влаштовують на складках рельєфу на яких збираються поверхневі води.

Басейни – це відкриті штучні водойми зі спеціально побудованою ванною для наповнення та зливу води. За призначенням вони бувають: плавальними, навчальними, спортивними, лікарсько-оздоровчими, плес кальними, декоративними тощо; за розмірами ванни бувають великими та малими. Крім цього басейни можуть бути відкритими та закритими.

Декоративні басейни – це садово-паркові елементи, які надають парковому пейзажу урочистість та нарядність, а також створюють ефект відображення споруд, пам’ятників, форм крон декоративних дерев і кущів.

Водоспад – спеціальна гідротехнічна споруда, яка представляє собою потік води, що падає з висоти у декілька метрів.

Пороги та каскади. Пороги це штучні хвилеломи русла рухливого потоку води. Влаштовують їх громадженням великого каміння у руслі водостоку.

Каскади – штучні водоспади малої висоти падіння води (0,5-0,8 м) зі ступеневим переливом самотічної маси води по виступах, які створені за принципом архітектурно-художньої композиції.

Канали – відкриті штучні водогони, які слугують певним спортивним цілям або є з’єднанням водойм по найкоротшим віддалям.

Струмки або протоки – це відкриті штучні водогони, які слугують з’єднувальною ланкою між водоймами і призначені для прогулянок на човнах та водних велосипедах.

Канали – це малі штучні відкриті водойми, які слугують для тимчасового чи постійного скиду води, або є декоративними елементами при відповідному оформленні стінок.

Виробничі та протипожежні водойми – технічні споруди, які застосовуються в умовах посушливого чи спекотного клімату, для зрошення рослин і створення комфортних умов для відпочинку відвідувачів садово-паркового об’єкту. До водойм цього типу відносять розпилювальні пристрої, водні завіси, які захищають місця відпочинку, декоративні водойми з численними фонтанними струйками і підсвіткою їх у вечірній час.

Фонтани – штучні пристрої для викиду води із спеціального отвору, які ллються та падають із різною висотою, нахилом, взаємо розташуванням і способом розбризкування.

Джерела – прості фонтанні пристрої, які влаштовують на місці природних джерел.

Питні фонтани широко використовують на садово-паркових об’єктах і слугують вони для втамування спраги відвідувачів.

 

Садово-паркове обладнання

Призначене для забезпечення найбільш комфортних умов перебування відвідувачів у будь-якій точці паркового об’єкту і підрозділяються вони на:

- обладнання загального користування – лави, урни, світильники;

- спеціалізоване обладнання місць відпочинку, дитячих майданчиків, спортивних споруд, водних об’єктів, пляжів тощо;

- господарське обладнання – побутові будки, сміттєві контейнери тощо.

Лави слугують для короткострокового (без спинки) або довгострокового (зі спинкою) відпочинку відвідувачів об’єкту. Вони представлені різноманітністю форм і виробляються із різних матеріалів у різному компонуванні. Найчастіше використовують: каміння, метал, бетон, пластик, дерево.

Світильники – споруди, які призначені для освітлення паркового об’єкту і складають цілу систему із декількох видів джерел світла.

Урни – спеціальні ємності, які призначені для збору і короткотривалого зберігання сміття для забезпечення чистоти території і дотримання санітарно-гігієнічних умов.

Засоби масової наглядної агітації (стенди) слугують для орієнтації відвідувачів у складній парковій ситуації (території).

Спеціалізоване обладнання слугує для тривалого відпочинку і спеціальних занять на повітрі.

Дитяче обладнання встановлюють на спеціально відведеному для дітей майданчику.

Обладнання місць відпочинку

Обладнання спортивних споруд

Обладнання водних об’єктів

Господарське обладнання

 

Тема: Інженерно-будівельні роботи на садово-паркових об'єктах







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.019 с.)