Розділ І. Теоретичні Основи безпеки життєдіяльності

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни:

«ОСНОВИ безпеки життєдіЯЛЬНОСТІ

ЛЮДИНИ»

 

 

 

 

Розробила викладач: Ткачук О.В.

 

Затверджено на засіданні предметної комісії відділення «Землевпорядкування»

Протокол № ___ від «__» _____ 2013 року

Завідувач циклової,

предметної комісії ___________ Н.П. Фель

«___» ______________ 2013р.

 

2013 р.

 

З М І С Т

 

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 4

1. Категорійно-понятійний апарат………………………. ………….……………..…...4

Вступна частина…………………………………………. …………………………......4

1.1. Наукові засади безпеки життєдіяльності………….. …………………………......5

1.2. Основні поняття та визначення…………………………………………………….7

1.3 Таксономія небезпек………………………………………………………………..9

1.4 Негативні фактори виробничого середовища……………………………………...11

2. Ризик як оцінка небезпеки……………………………………………………………... 17

2.1. Загальна оцінка та характеристика небезпек……………………………………. 17

2.2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику…………………………………. 20

2.3. Управління ризиком………………………………………………………………. 21

Розділ ІІ. НЕБЕЗПЕКИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ……………………………. 26

3. Природні загрози та характер їхніх проявів і дії на людей, тварин,рослин, обєкти економіки……………………………………………. 26

3.1. Літосферні стихійні лиха…………………………………………………………. 26

3.2 Гідросферні стихійні лиха……………………………………….………………... 33

4. Небезпеки техногенного характеру……………………………………………….. 41

4.1 Антропогенний вплив на навколишнє середовище ……………………………42

4.2 Аварії на транспорті……………………………………………………………….. 45

5. Соціально-політичні небезпеки………………………………………………………... 50

5.1 Глобальні проблеми соціального характеру……………………………………... 50

5.2 Класифікація НС соціального характеру………………………………………… 53

5.3 Війни і регіональні збройні конфлікти…………………………………………... 56

5.4 Екстремізм. Різновиди і тенденції розвитку……………………………………... 61

5.5 Тероризм……………………………………………………………………………. 64

5.6 Масові безлади……………………………………………………………………... 68

5.7 Шкідливі звички, соціальні хвороби……………………………………………... 72

6. Менеджемнт безпеки, правове забезпечення та організаційнщ-функціональна структура захисту населення у НС…………………………………………………….. 78

6.1 Правові основи захисту населення України у надзвичайних ситуаціях……….. 78

6.2 Схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні…………. 79

6.3 Органи управління, сили і ресурси з попередження та реагування на НС на державному рівні……………………………………………………………………... 82

7. Управління силами і засобами обєктів господарювання під час надзвичайних ситуацій…………………………………………………………………………………..85

7.1 Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС…………………………………………………………………………………….. 87

7.2 Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт…………. 88

Розділ IІІ. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ "ЛЮДИНА – СЕРЕДОВИЩЕ».. 100

8. Фізіологія людини в контексті її здоровя і безпеки………………………………. 100

8.1. Фізіологічні особливості організму людини…………………………………. 100

8.2. Загальні уявлення про обмін речовин та енергію…………………………… 101

8.3. Аналізатори людини - система зв'язку з навколишнім середовищем……….....110

9. Психологічна характеристика людини в контексті її здоровя і безпеки…………... 124

9.1. Психіка людини і безпека життєдіяльності……………………………………...124

9.2. Атрибути людини………………………………………………………………. 128

9.3. Емоційні якості людини………………………………………………………… 129

10. Надання першої долікарської допомоги…………………………………………. 134

10.1 Перша долікарська допомога………………………………………………….. 134

10.2 Аптечка швидкої допомоги…………………………………………………… 135

 

Питання для перевірки рівня знань…………………………………………………… 137

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………………. 139

 

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

 

Категорійно-понятійний апарат

Вступна частина

1.1 Наукові засади безпеки життєдіяльності.

1.2 Основні поняття і визначення.

1.3 Таксономія небезпек.

1.4 Негативні фактори виробничого середовища.

Вступна частина

Для України період останніх років XX і початку XXI століть характерний низкою катастроф техногенного та природного походження, зростанням числа соціальних небезпек, пов’язаних з економічними негараздами.

Вихід з цього становища полягав у реалізації комплексу заходів, спрямованих на мобілізацію державних структур, громадськості на те, щоб створити матеріальні засади, підготувати відповідні людські ресурси і, найголовніше, змінити спосіб мислення та поведінки людей.

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас з появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Первісна людина була тісно пов'язана з природою. Наші предки не просто поклонялися рослинам, звірам, птахам, сонцю, вітру, воді тощо, а використовували свої знання про них для життя в єдності з природою, оскільки саме природні небезпеки становили головну загрозу.

Другою групою небезпек, які почали становити загрозу людині з часу існування її на нашій планеті, були дії інших людей. Війни, збройні конфлікти, вбивства, викрадення, погрози, терористичні акти та інші акти насильства супроводжували і в наш час продовжують супроводжувати розвиток суспільства.

Третьою на Землі з'явилась група небезпек, що походять від об'єктів, створених людьми, так званих антропогенних чинників: машин, хімічних та вибухових речовин, джерел різного роду випромінювань, макро - та мікроорганізмів тощо. Ці небезпеки пов'язані з прагненням людини глибше пізнати себе і навколишній світ, створювати матеріальні блага і, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки.

Наша країна заявила про підтримку Концепції ООН про сталий людський розвиток. Одним із ключових завдань державної політики України на найближчу перспективу, визначених в Указі Президента від 09.02.2001 р. №80/2001 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Статистика свідчить про те, що рівень смертності, травматизму, аварій і катастроф в Україні набагато перевищує аналогічні показники розвинутих країн.

У такій ситуації зрозумілим є те, що кожна людина і безперечно людина з вищою освітою повинна усвідомлювати важливість питань безпеки життєдіяльності.

Як нормативна навчальна дисципліна «Безпека життєдіяльності» — це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і способи захисту від них.

Професійна освіта покликана забезпечити майбутнього спеціаліста знаннями, уміннями і навичками безпечної професійної діяльності, зокрема під час виконання управлінських дій, при проектуванні чи розробці нових процесів, виконанні конкретних виробничих дій, технологічних операцій тощо.

Підготовка студентів в рамках цієї навчальної дисципліни містить теоретичні питання, спрямовані передусім на формування світогляду, вироблення ідеології поведінки, і забезпечує майбутніх спеціалістів важливим інструментом не лише щоденного безпечного контактування з навколишнім світом, а й готує до майстерного виконання різної складності технологічних процесів. Завдяки цій дисципліні майбутній фахівець має опанувати філософію безпеки локальних екосоціосистем, знати, як будується логічне дерево подій, визначати існуючі проблеми безпеки.

Отже, безпека життєдіяльності (БЖД) — це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Безпека життєдіяльності, як навчальна дисципліна, не вирішує спеціальних проблем безпеки. Це справа спеціальних дисциплін — охорони праці, цивільної оборони, промислової екології, комунальної гігієни тощо. Але безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, що є науково-методичним фундаментом для всіх без винятку спеціальних дисциплін з безпеки.

Безпека життєдіяльності не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основам захисту особистості, суспільства, держави, людства.

 

Таксономія небезпек

 

Таксономія небезпек – класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об’єктів, які здатні завдати шкоди.

 

 

 

 

Ідентифікація небезпек – знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Номенклатура небезпек – перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для оцінки ступеня небезпеки.

Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Небезпека, як вище було зазначено — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.

 

 

Згідно з цією класифікацією всі небезпеки поділяються на:

Соціальні небезпеки обумовлені стосунками між людьми в суспільстві, поведінкою окремих груп людей. Ці небезпеки пов’язані з протиправними діями (насильство, тероризм, бандитизм), психологічним упливом на людей (шантаж, шахрайство), вживанням речовин, що руйнують організм людини (паління, наркотики, алкоголь та ін.), поширенням небезпечних хвороб (СНІД, туберкульоз, венеричні хвороби), порушенням психологічної і фізіологічної рівноваги – суїциди. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щорічно фіксується близько 500 тис. самогубств і майже 7 млн спроб до самогубства. Суїциди – це результат впливу соціального середовища, яке підриває віру людини в себе.

Механічні фактори

До них відносяться - тиск, шуми, вібрації.

Тиск - джерело ураганів, повеней, сніжних бур і др. Різке підвищення тиску - це звичайний вибух.

Безпечний тиск – менш 10 Кпа, понад 10 Кпа викликає травму, більш 100 Кпа - смертельна поразка. Джерело зміни тиску - виробничі і побутові аварії або вибухи звичайного чи ядерного заряду.

Шум - безладне сполучення звуків, різних за рівнем і частотою. Джерело шумів - коливання середовища. Одиницею виміру шуму є децибел (ДБ). Припустимі голосні шуми до 80 ДБ, при 130 ДБ – болючі відчуття, 150 ДБ і більш смертельно.

Вібрації — механічні коливання твердих тіл, які людина сприймає як струс (землетрус, транспорт, обертання неврівноважених частин машин і механізмів). Передаються через опорні поверхні людини (загальна вібрація) чи через руки (місцева вібрація) при роботі з пнемо інструментом.

Термічні фактори

Термічні фактори - це температура, вологість і рухливість повітря. Вони безпосередньо впливають на людину чи побічно, формуючи клімат середовища проживання або мікроклімат робочої зони.

Клімат - це характерна для даної місцевості багаторічна сукупність умов природи.

Зміни температури в глобальному масштабі викликають стихійні лиха (посухи, вимерзання окремих видів рослин, повені). Для людини небезпечні і короткочасні температурні впливи (тепловий і сонячний удар), при низьких температурах - обмороження. Небезпечні і різкі перепади температури.

Комфортною температурою для людини є +18°С. При (істотних) відхиленнях від цієї величини знижується працездатність людини.

Вологість - охолодження у воді для людини настає при +33°С. При температурі води +22°С організм втрачає приблизно 10 кал. тепла в годину.

 

 

Радіаційні фактори

Радіаційні фактори стали істотними в останні десятиліття.

Їхніми джерелами є:

- викид радіоактивних речовин при аваріях ядерних установок (атомні електростанції, атомні судна, підвідні човни і т.д.);

- витоки і втрати радіоактивних речовин на підприємствах (промисловості, медицини і науки);

- витоки радіоактивних речовин при їхньому збереженні і похованні.

Радіоактивність - самовільне перетворення ядер деяких хімічних елементів (радій, уран, плутоній і ін.), що приводить до зміни їхнього масового числа і масового номера елемента.

Радіоактивний розпад супроводжується випромінюванням енергії ядер атомів і характеризується періодом напіврозпаду. Останній є константою природи і не може бути змінений за бажанням людини.

Наприклад, для урану-235 період напіврозпаду складає 710 млн. років, для стронцію-90 — період напіврозпаду складає 26 років, для йоду-131 — ледве більше 8 діб і т.д.

Радіоактивний розпад супроводжується трьома видами випромінювання:

α - випромінювання - позитивні частки, які рухаються зі швидкістю 20 км/с, володіють великою іонізуючою здатністю, але малою проникаючою здатністю.

β - випромінювання - потік позитронів і електронів внутрішньоядерного походження. Має велику проникаючу здатність. Шлях пробігу в повітрі кілька метрів.

γ - випромінювання - потік гама квантів. Має дуже високу проникаючу здатність, але іонізуюча здатність істотно менше, ніж для α і β -випромінювань.

Усі ці випромінювання впливають на організм людини, викликаючи променеву хворобу.

Припустима річна доза опромінення - 5 Бер/рік (природний фон чи доза для непрацюючих з радіоактивними речовинами - 0,5 Бер/рік).

Припустима життєва норма опромінення ~ 35 Бер.

При більшому опроміненні може наступити променева хвороба.

- при опроміненні в 100-200 Бер - легка ступінь хвороби,

- при опроміненні в 200-400Бер - середня ступінь хвороби

- при опроміненні в 400-600 Бер - важка ступінь,

- при більш 600 Бер - украй важка ступінь і летальний результат.

1 Бер -еквівалентна доза будь-якого іонізуючого випромінювання в біологічній тканині, що створює той же ефект, що і доза в 1 рад рентген випромінювання.

Ці одиниці характеризують поглинену дозу випромінювання, тобто

Дп = W/m,

де: W - Енергія випромінювання, яка поглинена опроміненою речовиною (Дж).

m - Маса опроміненої речовини в кг.

1Дж/кг = 1 Гр.(грей), або 0,01 Гр. =1 Рад =1 Бер

4.2.4. Електричні і магнітні фактори

При впливі на людину електричний струм може чинити:

а) місцеву дію (опіки, травми від механічних ушкоджень, викликаних електрострумом);

б) загальну дію на весь організм.

Ступінь поразки електрострумом залежить від його величини, а саме:

- 0,01 А — людина відчуває труднощі відриву руки від проводу;

- 0,025 А — параліч рук, утруднення подиху;

- 0,05 А — параліч подиху;

- 0,1 А — параліч серця, смерть.

Людина піддається впливу і магнітним факторам, зокрема магнітного поля Землі.

Особливим різновидом електрики є статична електрика, з’являється при терті речовин. Тому її називають трибоелектрикою.

Джерелами трибоелектрики можуть бути течія діелектричної рідини по ізольованим від Землі трубам, різним шлангам. Під час перевезення таких рідин у незаземлених цистернах і бочках. Рух пилу по трубопроводах супроводжується також трибоелектрикою.

Блискавки - особливий вид трибоелектрики, природа і сутність яких залишається для людини таємницею. На планеті Земля щомиті спалахує 100 блискавок. Сила струму в блискавці може досягати 200 тис. А и більш, напруга до 50 млн. вольт і температурою плазми до 10000°С. Тому захисний блискавковідвід повинний мати опір не більш 10- 20 Ом.

Захистом при грозі можуть служити височини до 8м. Знаходитися треба на відстані не менш 2м від височини для забезпечення безпеки від крокової напруги.

Небезпечно високе самотнє дерево. У лісі більш небезпечні липа, дуб, тополя. Менш небезпечний клен і береза. Під час грози не можна купатися у водоймі, особливо далеко від берега; варто знаходитися подалі від багаття, тому що він притягає блискавку за рахунок локального зниження опору атмосферного повітря.

На відкритому просторі краще присісти навпочіпки, ізолювавши себе від Землі, на відстані не менш 10м від височини чи окремо стоячого дерева.

Психофізіологічні фактори

 

Визначають емоційний, фізіологічний і психічний стан людини, залежать від освітнього рівня останнього.

Життя людини - це безупинна боротьба за існування.

Усе частіше й частіше ми маємо справу з моббінгом ("війна" на робочому місці), супроводжуваним психічними розладами.

Основними причинами моббінга є:

- процес постійної модернізації і раціоналізації виробництва;

- психологічний терор (інтриги, плітки), боязнь утрати роботи;

- зростаюче навантаження на людину без обліку його можливостей;

- монотонність праці і нудьга на роботі.

 

Ризик як оцінка небезпеки

2.1. Загальна оцінка та характеристика небезпек.

2.2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику.

2.3. Управління ризиком.

 

Таблиця 4 - Матриця оцінки ризику (матриці ризиків небезпеки)

Частота, з якою відбувається подія	Категорія небезпеки
І Катастрофіч-на	ІІ Критична	III Гранична	IV Незначна
(А) Часто	1А	2А	3А	4А
(В) Вірогідно	1В	2В	3В	4В
(С) Час від часу	1С	2С	3С	4С
(D) Віддалено	1D	2D	3D	4D
(Е) Неймовірно	1Е	2Е	3Е	4Е
Індекс ризику небезпеки
1А;1В;1С;2А;2В;3А	Неприпустимий (надмірний)
1D;2С;2D;3В;3С	Небажаний (гранично допустимий)
ІЕ;2Е;3D;3Е;4А; 4В	Припустимий з перевіркою (прийнятний)
4С;4D;4Е	Припустимий без перевірки (знехтуваний)

 

 

Управління ризиком

 

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами.

Такими шляхами, наприклад, є:

- повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

- заміна небезпечних операцій іншими - менш небезпечними;

- удосконалення технічних систем та об'єктів;

- розробка та використання спеціальних засобів захисту;

- заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих за­ходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

З питань управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.

Рис.2.2, запозичений з довідника «Менеджмент ризику», графічно ілюструє модель індексу витрат, що очікуються, яка базується на вартості витрат у системі порівняно з вірогідністю цих витрат. Прийнятна вартість небезпечної ситуації визначена індексом п'ять (насправді можна використовувати будь-який індекс, це призведе лише до зміни нахилу лінії). Приклад на цьому малюнку має відношення тільки до матеріальних втрат.

Можлива шкода персоналу (смерть, травми, захворювання) в даному прикладі не розглядається. В разі шкоди персоналу значення втрат у системі та пов'язані з цим витрати повинні бути переглянуті через важливість збереження людського життя

 

На цій гіпотетичній ілюстрації показана система, в якій допускається прийнятною ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000, якщо витрати менші або дорівнюють $5000. Так само була запроектована втрата $5 млн., якщо можливість такої ситуації — 1 з 1 млн. була б прийнятним ризиком. Використовуючи цю концепцію як базову лінію можна визначити якісні та кількісні межі для будь-яких інших ситуацій. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі його реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим.

Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи ліквідації ризику.

Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважаються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.

Навпаки, існують інші небезпеки, які вважаються допустимими, хоча мають великий потенціал ризику, через те, що їх важко або практично неможливо усунути.

Отже, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє оцінка процесу, пов'язана з визначенням та контролем ризику.

Вище було показано, що жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.

Типи аналізу:

- попередній аналіз небезпек (ПАН)

- системний аналіз небезпек (САН)

- аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО)

Методи та прийоми, що використовуються під час аналізу:

- аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)

- аналіз дерева помилок (АДП)

- аналіз ризику помилок (АРП)

- прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР)

- аналіз поетапного наближення (АПН)

- причинно-наслідковий аналіз (ПНА)

- аналіз дерева подій (АДПд)

Метою даного навчального заняття не є вивчення перелічених вище методів та прийомів аналізу небезпек. Існує велика кількість наукових та технічних праць на цю тему, які рекомендується вивчати тим, хто хоче отримати більш повні та деталізовані поради з приводу застосування методів аналізу небезпек.

Крім того, окремі методики вивчаються при вивченні загально інженерних та спеціальних дисциплін. Під час нашого заняття я вважаю за доцільне ознайомити вас з основами принаймні двох з наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небезпек (ПАН) та аналізом дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в сис­темі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.

При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухопожежонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.

Після того, як виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище.

Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи на те, що деякі з них можуть здаватися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпеки.

Проведення ПАН може бути спрощено і формалізовано завдяки використанню матриці попередньої небезпеки, спеціальних анкет списків і таблиць.

Аналіз дерева помилок (АДЛ) — вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому, що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки.

Як відомо більшості професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події.

Хоча АДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також використовуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описує всі події, які повинні відбутись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП як метод для створення основи промислової програми техніки безпеки.

Для того, щоб необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик повинен насамперед володіти широким знанням системи чи процесу дослідження. Якщо таких знань недостатньо, тоді процес повинен включати участь проектної групи спеціалістів, а також інших відповідних організаційних структур компанії (наприклад спеціалісти з якості та надійності, операційного проектування).Аналітик повинен мати чітке розуміння процесу міркувань після проектування системи, як і будь-яких експлуатаційних критеріїв, які впливають на продуктивність системи.

Важливим також є розуміння умов експлуатації

Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої події. Ця подія може мати широкий та загальний характер — відмова чи пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування компонента X.

Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть розташовуватись як гілки на дереві.

Рис 2.3. ілюструє початок простого дерева помилок, з розташуванням кінцевої події, подій, що впливають, та нерозвинутих подій далі до первісних подій.

Коли користувач крокує від кінцевої події вниз, буде матеріалізуватись кожний рівень дерева. Для того, щоб перейти від одного рівня до наступного аналітик повинен постійно ставити фундаментальне запитання: «Що могло б призвести до здійснення цієї події?» Як тільки причинні події ідентифіковані, вони розміщуються у відповідній позиції на дереві помилок.

При побудові основного дерева помилок використовуються спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події і того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві. Спеціальна форма символів дає наочність і значно полегшує побудову дерева помилок.

Виконання аналізу дерева помилок можливе лише після детального вивчення робочих функцій усіх компонентів системи, що розглядається. При цьому слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева. Оскільки дерево помилок показує статичний характер подій, розвиток подій у часі можна розглянути, побудувавши кілька дерев помилок.

Літосферні стихійні лиха

3.2. Гідросферні стихійні лиха

3.3. Атмосферні стихійні лиха

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. В наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить часто мають катастрофічний характер.

Збитки від стихійних лих на Землі:

На першому місці - повені (40%),

на другому місці - тропічні циклони (20%),

на третьому і четвертому місцях (по 15%) — землетруси та посухи.

Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За місцем локалізації стихійні лиха поділяють на:

- літосферні (виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі);

- гідросферні (повені, снігові лавини, шторми);

- атмосферні (урагани, зливи, ожеледі, блискавки).

-

Літосферні стихійні лиха

 

Землетруси.

Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис., з яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збитків.

Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.

Епіцентр — точка на поверхні землі, що знаходиться прямо над гіпоцентром.

Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсильніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.

Для реєстрації землетрусів зроблено дві шкали.

Ідею подав в 1935р. американський сейсмолог Ч.Ріхтер. Він запропонував визначати силу землетрусу за 9-бальною шкалою. В останні роки в нашій країні, як і в ряді європейських країн, використовується 12-бальна міжнародна шкала МSК-64 (табл. 3.1).

 

Основними характеристиками землетрусів є:

 

глибина осередку, магнітуда, інтенсивність енергії на поверхні землі.

Таблиця 3.1 Схематизована сейсмічна шкала

Бал	Сила землетрусу	Коротка характеристика	Зона руйнувань
МSК 64	Ріхтера
		Непомітний	Реєструється тільки сейсмічними приладами	Руйнувань немає
		Дуже слабкі поштовхи	Реєструється сейсмічними приладами. Відчувають тільки окремі люди, що знаходяться у повному спокої
		Слабкий	Відчуває невелика частина населення	Зона слабких руйнувань
Помірний	Визначається за легкою вібрацією шибок, скрипом дверей і стін
		Досить сильний	Просто неба відчуває багато людей, в середині будівель - всі. Рух меблів. Маятники годинника зупиняються. Тріщини у шибках.
		Сильний	Відчувають всі. Картини падають із стін. Окремі частини штукатурки відколюються	Зона середніх руйнувань
		Дуже сильний	Тріщини в стінах кам'яних будівель. Антисейсмічні будівлі не ушкоджуються.
		Руйнівний	Тріщини на схилах і на вологому ґрунті. Будівлі сильно ушкоджуються	Зона сильних руйнувань
	Спустошливий	Сильні пошкодження і руйнування кам'яних будівель. Дерев'яні споруди перекошуються
		Нищівний	Тріщини в ґрунті, іноді до метра шириною. Обвали і зсуви на схилах. Руйнування кам'яних будівель.	Зона повних руйнувань
	Катастрофа	Широкі тріщини в поверхневому шарі землі. Численні обвали і зсуви. Кам'яні будівлі майже повністю руйнуються. Сильне викривлення залізничних колій.
		Велика катастрофа	Зміни в ґрунті досягають значних розмірів. Численні тріщини, обвали, зрушення. Утворення водопадів, утворення запруд на річках, озерах. Практично всі будівлі руйнуються, жодна будівля не витримує.

 

Глибина осередку землетрусу зазвичай перебуває в межах від 10 до 30км, в деяких випадках вона може бути значно більша.

Інтенсивність — це показник наслідків землетрусів, який характеризує розмір збитків, кількість жертв та характер сприйняття людьми психогенного впливу.

Землетруси переважно бувають у вигляді серії поштовхів, головний з яких має найбільшу магнітуду. Сила, число та тривалість поштовхів суто індивідуальні для кожного землетрусу. Тривалість поштовхів переважно досягає декількох секунд.

Помітний струс поверхні землі від головного поштовху триває від 30 до 60с, або навіть до 3-4 хв. Більш слабкі поштовхи можуть тривати з інтервалами в декілька діб, тижнів, місяців та навіть років.

На сьогодні відсутні надійні методи прогнозування землетрусів та їх наслідків. Однак за зміною характерних властивостей ґрунту, незвичайною поведінкою живих організмів перед землетрусом ученим досить часто вдається складати прогнози.

В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6-8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927р.). Центральні райони України належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються підземні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так, 1977 р. під час землетрусу у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії), сейсмічні хвилі досягли Львова, Рівного, Києва і навіть Москви.

Аналіз статистичних даних вказує на те, що майже 120 тис км ² території України знаходяться в зоні можливих землетрусів з інтенсивністю коливань ґрунту на поверхні землі від 6 до 9 балів згідно 12-ти бальною шкалою МSК. На цій території проживає майже 11 млн. людей, які мешкають на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Закарпатськ