Система клеймування ювелірних виробів

За видами матеріалів:

-ювелірні вироби з дорогоцінних металів без вставок (каміння);

-ювелірні вироби з недорогоцінних металів (мельхіор, бронза, латунь, мідь, сталь, сплави) без вставок;

-ювелірні вироби без металевої складової – з каменів, черепахового панциря, слонов кістки, дерева;

-ювелірні вироби з дорогоцінних та недорогоцінних металів із вставками: діамантові; з природного ювелірного каменю; з синтетичного ювелірного каменю та штучних матеріалів.

Класифікація за функціями:

ü особисті прикраси (натільні обручки, персні);

ü предмети туалету (пудрениці, шкатулки, флакони для парфумів);

ü прилади для паління;

ü годинники і приладдя для них (корпуси);

ü предмети сервіровки столу;

ü сувеніри, пам’ятні знаки – значки, медалі, монети;

ü предмети релігійного культу (оклади ікон, хрести);

холодна і вогнепальна зброя.

Система клеймування ювелірних виробів має захищати інтереси виробників і споживачів від підробок. Клеймо – це паспорт худ.виробу. Він підтверджує, що предмет виготовлено з металу зазначеної проби певним майстром в певній країні. Гарантом захисту є держава. В Росії система клеймування формувався протягом кінця 17-І пол.18ст. Вона склад-ся з проби, міського клейма, іменники пробірного майстра та іменника майстра-виготовлювача. Проба (лат пробую, оцінюю) – стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено ЮВ і засвідчує вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу у фіксованій кількості вагових одиниць сплаву. Історично склалися 3 системи проб: 1. каратна – за одиницю сплаву приймається 1/24 частина сплаву (1=24 карат); 2. золотникова – 1/96 від сплава; 3. метрична – 1/1000 сплаву. У 18ст.на території Росії була золотникова система, а в Україні і в Європі – каратна.

Міські клейма в 18ст зображали державний герб Росії з початк. буквами назви міста, могла бути вигравірована повна назва.

Іменник пробірника – знак власної відповідності державної посади особи (проюного майстра). У 18 ст. складався з початкових букв імені та прізвища проб.майстра з роком або без.

Іменник майстра складався з ініціалів майстра на щітках різної форми. Щіток – це заглиблення на поверхні ювелірного виробу, в якому проставлялася проба та іменники.

Система клеймування ювелірних виробів має захищати інтереси виробників і споживачів від підробок. Клеймо – це паспорт худ.виробу. Він підтверджує, що предмет виготовлено з металу зазначеної проби певним майстром в певній країні. Гарантом захисту є держава. В Росії система клеймування формувався протягом кінця 17-І пол.18ст. Вона склад-ся з проби, міського клейма, іменники пробірного майстра та іменника майстра-виготовлювача. Проба (лат пробую, оцінюю) – стандарт, що визначає цінність сплаву, з якого виготовлено ЮВ і засвідчує вміст вагових одиниць основного дорогоцінного металу у фіксованій кількості вагових одиниць сплаву. Історично склалися 3 системи проб: 1. каратна – за одиницю сплаву приймається 1/24 частина сплаву (1=24 карат); 2. золотникова – 1/96 від сплава; 3. метрична – 1/1000 сплаву. У 18ст.на території Росії була золотникова система, а в Україні і в Європі – каратна.

 

Міські клейма в 18ст зображали державний герб Росії з початк. буквами назви міста, могла бути вигравірована повна назва.

Іменник пробірника – знак власної відповідності державної посади особи (проюного майстра). У 18 ст. складався з початкових букв імені та прізвища проб.майстра з роком або без.

Іменник майстра складався з ініціалів майстра на щітках різної форми. Щіток – це заглиблення на поверхні ювелірного виробу, в якому проставлялася проба та іменники.

 

11 Ювелірне каміння та його класифікації.

Ювелірні вироби – вид декор.-приклад. мистецтва, виготовлення прикрас та предметів побуту із дорогоцінних металів, часто в поєднанні з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням, та художні вироби з інших металів, що виконані з майстерністю.

Дорогоцінні камені в ювелірних виробах можуть виступати в якості вставок та окремих ювелірних виробів, що цілком виконані з каменю. Каст – конструктивний елемент ювелірного виробу, що служить для кріплення каменів.

Класифікація ЮК:

-за кольоровою основою: білі і кольорові(самоцвіти). Алмаз –білий, червоний, жовтий, зел, коричн, чорн. Ізумруд – зелений, бурштин (янтарь) – жовтий. Природні камені з незадовільним кольоровими характерами для підвищення якості спец. обробляються: хімічним, фізичним зафарбовуваннями, нагріванням, опромінюванням.

-за походженням: природні, штучні, облагороджені (природні камені зі штучно поліпшеними хар-ми кольору та чистоти). Окрему групу складають імітації – природні або штучні камені, що замінюють найбільш популярні та коштовні ЮК. Імітацією алмазу найчастіше служить фіоніст та хруштальне скло або страз (свинцеве скло). Природні камені: органічні (біогені) і неорганічні. Органічні утворюються в живих організмах або стають продуктами мінеральних перетворень їх останків, продуктів життєдіяльності: перли, корали, кістка (слонова, можева, кашалотова), панцир черепахи, бурштин. Культивовані перли на відміну від природних вирощуються під наглядом людини Культ. перли бувають: ядерні – перли нарощують на затравках з скляних або перламутрових бусин; без’ядерні – не мають формоутворюючого ядра. Бурштин – копалена смола, що утримує бурштину кислоту віком не менше 3 млн. років. Неорганічні камені – різновиди мінералів та гірських порід, кристалічні та аморфні продукти природних та хім. процесів в надрах землі та на її поверхні. В ювелірній справі використовується до 300 видів таких каменів; з них найбільш популярних 20-30: агат, аквамарин, александрит, алмаз, бірюза, смарагд, сапфір, нефрит, опал та інші.

-за відношенням до засобів обробки: ограночні – прозорі камені, яким при обробці надають геометричну форму і використовують як вставки; виробничі – камені, з яких виготовляють об’ємно-різні вироби. Огранювання дорогоцінних каменів робиться з метою максування прояву їх природних якостей: колір, блиск, прозорість.

Ціна ювелірного виробу складається за формулою: С=Ц*m*n*k*(ціна каменя), де C – ціна ЮВ, Ц – ціна 1 г металу, m – маса виробу, n – націнка виробника, k – коефіцієнт, залежать від наявності клейм (повний набір клейм дає k = 1.15. Клеймо майстра – виготовлювача k=1.1, клеймо фірма Європи k=1,15). Ціна каменя = вага, огранювання, яскравість кольору, прозорість.

 

45. Види огран-ня юв.каменя:

Ювелірне мистецтво – вид декоративно-прикадного мистецтва, виготовлення прикрас, предметів побуту із дорогоц металів часто в поєднанні з дорогоцінними або напівдорогоцінним камінням, або художні вироби з інших металів, але виконані з майстерністю.

-Огранювання у формі правильних багатокутників (алмаз та інші прозорі камені)

-Кабошонування – форма каменю, що створ-ся двома сфер-ми поверхнями або комб-єю сферичної та плоскої поверхні. Найчастіше використ для непрозорих каменів. Види: плоскі таблички, плоско-випуклі, двояко-випуклі, випукло-вігнуті;

-Різблення по каменю – гліптика (лат. gliptike-вирізаю) тобто пластична обробка дорогих кам`яних порід, гірського хрусталю і скла; не стільки навіть різьблення, скільки шліфовка алмазним порошком різних зображень і прикрас. Вироби з каменю з зображенням у вигляді високого або заглибленого рельєфу назив геми (камея та інталія). Розрізняють 2 основних види гліптики: 1) різьба, виконана в випуклому рельєфі називається камеєю; 2) заглиблене, гравіроване зображення; це – інталія (перламутр, агат, кварц, нефрит). Якщо камеї служать тільки прикрасою, то геми застосовуються в якості печаток для відтисків у воску або глині.

При описі ЮВ враховується колір, прозорість, форма огранювання, вага в каратах (1 карат=0,2г). Будова ювелірного – кристалічна, аморфна, приховано кристалічна.

Полная бриллиантовая огранка — не менее 32 фасет в верхней части и не менее 24 фасет в нижней части.

Бриллиантовая огранка бывает нескольких видов. Наиболее распространенные — «восьмерка» и «роза».

Огранка «восьмерка» имеет кроме площадки по 8 фасет в верхней и нижней частях. Она применяется для обработки мелких камней, полная огранка которых невозможна.

«Роза» — огранка без площадки и нижней части. Различают несколько вариантов в зависимости от числа и расположения фасет (голландская, полуголландская, крестовая, бриолет и др.). Однако ювелиры утверждают, что «роза» дает плохую игру камня, поэтому такую огранку используют на камнях с дефектами.

12Рідкісні українські народні музичні інструменти духової групи.

Духові музичні інструменти поділяються за принципом звукоутворення на 3 групи: флейтові, язичкові і мундштучні. Перша група – флейтові або лабіальні (від лат. Labialis - губний) – це інструменти, вібратором в яких є струмінь повітря, що розсікається об гострий край стінки ствола. До флейтових належать фрілкак, флояра, теленка, сопілка, флейта Пана (свиріль), дводенцівка, півтораденцівка, окарина, свистулька. Друга група – язичкові (глотофони або шалмеї) – це інструменти, у яких вібратором є еластична пластина-переривник, тростина, пищик, язичок. До язичкових належать кларнет, фагот, саксофон, волинка, ріжок, гармоніка, баян, гобой, сурма. Третя підгрупа – мундштучні (від нім. Mund – язик, Stuck – частина, кусок) або амбушорні – це інструменти, у яких вібратором є губи виконавця, відповідним чином стулені і приставлені впритул до мундштука. До мундштучних належать ріг, трембіта, пряма металева або дерев’яна труба.

Дводенцівка, півтораденцівка – подвійна флейта. Являє собою дві скріплені сопілки. Причому, у півтораденцівки друга сопілка не має пальцьових отворів. Флейта Пана (свиріль) – складається зі скріплених між собою трубок (від 12 до 20). Виготовляється із тростини очерету, бамбука, граба. Фрілка – поздовжня відкрита флейта. Має 6 пальцьових отворів. Довжина 250-350 мм, діаметр ствола 8-11 мм. Виготовляється з ліщини та бузини. Окарина (від італ. - гусенятко) – належить до різновидності свистунів. Має 7-10 отворів. Як правило, її роблять із глини, хоча й зустрічаються порцелянові. Корпус окарини має вигляд продовгуватого яйця з трохи загостреним одним кінцем. На Гуцульщині носить назву зозулька. Волинка(дуда, коза) – інструмент, що являє собою набір кларнетів з одним спільним гнучким резервуаром для повітря, що вичиняється з овечої, козячої або телячої шкіри. Найпопулярнішим варіантом є волинка, що має три дерев’яні трубки, вставлені в отвори міха. Трембіта – давній мундштучний ритуальний інструмент Карпатського регіону. Довжина – 2,5-4 м, діаметр розтруба – 60-100 мм. Матеріал – смерека. Лігава – укорочена трембіта, що побутує в Поліссі і має довжину 1-2 м. У вузькій частині лігава має товщину 30 мм, у широкій 60-100 мм. Роблять її із сосни, ялини, берези. Часом трапляються дугоподібні лігавки, що нагадують ріг.

Усі вищезазначені інструменти розповсюджені на Гуцульщині, Буковині, Поліссі, в Карпатському регіоні. Майстри-виготовлювачі Д. Демінчук, А. Іваниш, Д. Левицький, Є. Бобровников, В.Зуляк, М.Прокопенко, О.Шльончик.

 

 

Струнні інструменти поділяються за способом звуковидобування на фрикційні, щипкові і струнно-ударні. Фрикційні – інструменти, в яких звук видобувається тертям об струну якогось тіла – смичка, колеса: скрипка, басоля (віолончель), контрабас, ліра, бугай (бербениця), козобас (бийкоза). У щипкових звук видобувається щипком пальців або плектром: бандура, ладкова кобза, гуслі. До струнно-ударних належать цимбали, у яких основний принцип звуковидобування – удар по струні паличками.

 

 

13 Митник на кордоні контролює законність перевезення культ цінностей, ідентифікує подані до контролю об’єкти з тими, що дозволені до вивезення у свідоцтві. Митна експертиза попередня і вимагає особливих методик, які пов’язані з неруйнівними методами аналізу.

Неруйнівними методами аналізу є тестування в ультрафіолетовому, інфрачервоному випром, рентгенографія та детальний візуальний огляд.

1. Ультрафіол тестування.

Кожен камінь має своє світіння. В мистецтві у.ф. промені використ. для дослідження фарбового шару творів живопису, а саме для виявлення зображень, що знаход під верхнім шаром, для дослідження настінного живопису та для аналізу збереження фарбового шару.

Митник використ ультрафіолет у разі виникнення сумнівів щодо відповідності поданої культ цінності тій, для якої видано свідоцтво.

2. Тестування в інфрачервоному випром базується на властивості матеріалів пропускати, поглинати чи віддзеркалювати інфрач промені інакше ніж видимі промені. Тому на фото зробленому в інфрач-му світлі виявляють підробки, забруднення покривного шару, реставраційні записи.

За допом інфрач випром можна виявити зміни в фарбовому шарі, підписі, і надписи існуючі і ті, що зникли; можна побачити фактуру мазка в творах живопису. В митній експертизі використ у разі сумніву щодо оригінальності твору, а також для виявлення записів, що приховують оригінальне зображення, яке провозиться під виглядом іншого, нового.

3. Рентгенографія. Використовується для атрибуції невідомих чи тих. Що приписуються даному майстру робіт, тому що рентген надає інформацію про грунт і технологію фарбового шару.

Для експертизи ювел виробів використовують оптичні прилади: Мобільна лабораторія для ідентифікації золота, срібла, платини (назив «Демон») і фільтр для ізумрудів «Челсі» - прилад для визначення натуральних, синтетичних та штучних смарагдів (штучні – чорні, синтетичні – червоні).

До апаратного експертизного обладнання належать: «Лоза» - мобільний пристрій для виявлення, огляду об’єктів у важкодоступних місцях за допом телескопічної шланги. “Regula” –універсальний детектор для виявлення підробки док-ів, що має ультрафіол і інфрачерв діапазони і при дослідженні збільшує об’єкт в 435 разів.

14Сучасні методики визначення вартості культурних цінностей

2 методики:

1. Методика державного гемологічного центру України

Так Індутним розроблено уніфіковано методику проведення експертизи, укладання уніфікованого опису, зясування споживчої цінності, класифікації за рівнем соціокультурної значимості (існує три рівні) та визначення прогностичної вартості.

Основою для укладання загальної класифікації культурних цінностей є інформаційний підхід, згідно з яким споживча цінність пам’ятки відповідає кількості позитивної інформації про неї- інформаційного супроводження.

Загалом же використовується список критеріїїв, зафіксований у протоколі експертної оцінки пасток культури. Спочатку експерт повинен зробити операцію атрибуції пам’ятки культури, потім він перемножує коефіцієнти споживчої якості, потім обчислює величину кількості позитивної інформації, після цього здійснює операцію класифікаційного визначення пам’ятки.

Прогностична вартість розрах.:

ПВ=Б*К, де ПВ-прогностична вартість, Б – базова вартість, К – коефіцієнт збільшення базової вартості.

2. Методика Соловйова

Увесь діапазон вартості умовно розбито на 12 рівнів

Твори художника порівн.. за 5 параметрами:

1. Якість живопису;

2. Історичне та художнє значення;

3. Стан збереження;

4. Зміна попиту на місцевому ринку порівняно з попереднім сезоном.

Для того, щоб оцінити будь-яку картину, досить знати вартість середньої(за всіма параметрами) роботи цього художника такої площі та помножити цю вартість на низку коефіцієнтів, які необхідно правильно визначити.

 

Орнаментальні мотиви і сюжети східних килимів це - квінтесенція східних традицій та ісламської культури. Сьогодні в килимах знайшли відображення не тільки антикварні мотиви, але бароко, ампір, рококо, класицизм, модерн і сучасні стилі стали з'являтися на поверхні килима. Малюнок килимів ручної роботи ніколи не буває випадковим. У виборі й розташуванні певних елементів візерунка стоять вікові традиції, талант і задум майстра. У кожному орнаменті зашифрований певний сенс. У кутастих ромбовидних кольорах і листі з зазубреними краями, в тонкої ювелірної в'язі, в мозаїчній візерунку можна прочитати прислів'я, легенди, побажання майбутньому власникові. Коли в Персію прийшов іслам, який забороняв зображення живих творінь Аллаха, з килимів зникли птахи, верблюди, коні. Орнаменти килимів заговорили мовою символів та абстракцій, перетворилися на ткане вираз Корану. Перський килим для присвяченого - книга про будову всесвіту.

У кращих килимах складний зоряний медальйон домінує над багатою системою стебел і квітів на яскравому поле індиго.. Перські килими мають найширшу гаму фарб з м'якими, звучними, чистими відтінками.
Кожному традиційному килиму притаманні впізнаваний орнамент і колірна гамма.
Палітру іранських килимів визначають теплі, але насичені кольори Сходу: західний рум'янець сонця, кольору глибокого неба, безкрайньої пустелі, прозорих джерел?
Колір справжніх перських килимів з кожним роком лише знаходить нову глибину і яскравість, в цьому секрет їх дивного довголіття. Геометричний орнамент "персів" близький до усталеному в Росії уявлення про "справжній" килимі. Можливо, тому вони такі популярні в нашій країні. Майстер ніколи не повторює узор двічі, хоча загальні елементи візерунка зберігаються, і по них можна судити, в якій місцевості зроблений килим.
Традиційними сюжетами для перських килимів є, як правило, орнаменти. У школі Тебріз фоном для них залишаються кремовий, червоний або синій кольори.
Сюжетно-тематичні ворсові килими вважаються найбільш складними за походженням мотивів і образів. Теми на цих килимах часто навіяні творіннями великих поетів Сходу, на них можна зустріти зображення соколиного полювання або грізного лева. Килими зі Тебріза можна відразу дізнатися за орнаментом - медальйони в центрі і по кутах. Медальйон в центрі килима символізує місяць, а візерунок з ромбів з зазубреними листочками по краях - луску риб, які в годину повного місяця піднімаються до поверхні води, щоб помилуватися відображенням місяця.
Відомі також тебрізской килими-картини, де зображені фрагменти палаців і мечетей, сцени битв. Візерунок ісфаханского килима становлять складний вигадливий медальйон в центрі і щільний рослинний малюнок основного поля і бордюру. Є численні, дуже заплутані і точно виконані орнаменти, реалістично зображені птахи й квіти. Центральна область ясно відокремлена від бордюру. За кількістю вузликів судять про якість килима: чим їх більше, тим килим щільніше, тонше і краще. Це відображено в цінах: самі щільні і дорогі перські килими стоять на аукціонах, в залежності від розміру, від 300 до 1200 доларів. Найдорожчий килим - з Ісфахана, ХVI століття - був проданий в 1928 році в Лондоні за 111 555 доларів. Чи не найдорожчі килимові угоди укладалися на аукціоні Крісті. Так, майже за 2,5 мільйона доларів у Лондоні продали перський Тебріз (3.5 х 6.58 м), витканий в XVI столітті. Ще один рідкісний зразок епохи Сафавідов, виставлявся на Крісті, - шовковий килим (1.48 х 2.19 м) з вплетеними металевими нитками. Килим, проданий майже за 1.4 мільйона доларів, експерти вважають одним з кращих зразків східного ткацтва, які брали участь з спеціалізованих аукціонах за останні 30 років.
Розцінки на європейські килими значно нижче. Так, колекція з п'яти шовкових килимів епохи Луї XVI (кінець XVIII століття) була продана за 688 000 доларів. Приблизно за ті ж гроші - близько 680 тисяч доларів - пішов і англійська справжній килим - покривало, що датується 1600 роком.

 

15. Принципи використання програмного продукту „Ідентифікатор культурних цінностей ".

На кафедрі мистецтвознавчої експертизи та гуманітарної підготовки і в лабораторії митної експертизи культурних ціннос­тей та об'єктів інтелектуальної власності Академії митної служ­би України розроблено програмний пакет Ідентифікатор куль­турних цінностей за проектом та під керівництвом професора О.Л. Калашникової. Використовуючи можливості комп'ютерних технологій, автор методики пропонує форми опису різних видів культурних цінностей, що дозволяють ідентифікувати пред'яв­лені до контролю пам'ятки культури з тими, на вивезення яких було видане Свідоцтво на право вивезення (тимчасового виве­зення) культурних цінностей з території України. Форми опи­су, наведені у Додатку (ч. 1) цього підручника, складають основу програмного продукту, який використовується на українських митницях для ідентифікації культурних цінностей та для фор­мування бази даних ввезених та тимчасово вивезених культур­них цінностей.

16 Визначення культурних цінностей в Законі України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (21.09.1999).

Культурні цінності — об'єкти матеріальної та духовної куль­тури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні від­повідно до законодавства України, а саме:

— оригінальні художні твори живопису, графіки та скульпту­ри, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;

— предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком су­спільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, по­літичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

— предмети музейного значення, знайдені під час археологіч­них розкопок;

— складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва;

— старовинні книги та інші видання, що становлять історич­ну художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в ко­лекції;

— манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні докумен­ти, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в ко­лекції;

— унікальні та рідкісні музичні інструменти;

— різноманітні види зброї, що мають художню, історичну, ет­нографічну та наукову цінність;

— рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, ок­ремо чи в колекції;

— рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

 

16 конвенция 1995 года

За Конвенцією ЮНІДРУА Про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезе­них культурних цінностей: " ...культурними цінностями є такі цінності, що з релігійних або світських причин важливі для археології, вивчення доісторичної доби, історії, літератури, мистецтва чи науки та належать до однієї з категорій, пе­релічених у Додатку до цієї Конвенції"

ДОДАТОК

а) Рідкісні колекції та екземпляри фауни, флори, мінералів та анатомії, а також предмети палеонтологічного значення;

б) історичні цінності, в т. ч. історія науки і техніки, воєнна і соціальна історія, життя національних лідерів, мислителів, уче­них і митців, а також події національного значення;

в) археологічні знахідки (офіційні та нелегальні) або архео­логічні відкриття;

г) елементи художніх та історичних пам'яток чи архео­логічних місцевостей, що були демонтовані;

ґ) старожитності віком понад 100 років, такі як написи, моне­ти і гравюри;

д) предмети етнологічного значення; є) цінності художнього значення:

1) картини, малюнки та ескізи, повністю виконані вручну на будь-якій основі та будь-якими матеріалами (крім промислових креслень і заводських виробів, прикрашених вручну);

2) оригінальні твори станкового мистецтва і скульптури з будь-якого матеріалу;

3) оригінальні гравюри, естампи та літографії;

4) оригінальні художні колажі та конструкції з будь-якого ма­теріалу;

5) рідкісні манускрипти та інкунабули, старі книги, докумен­ти й публікації особливого значення (історичні, художні, на­укові, літературні і т. п.), окремо та в колекціях;

6) поштові марки, погашення та подібні відбитки, окремо чи в колекціях;

7) архіви, в т. ч. звукові, фото- й кінематографічні;

8) меблі віком понад сто років і старовинні музичні інструменти.

 

17 Перелік культурних цінностей, на вивезення (пересилання) з України яких дозвіл Державної служби контролю України не потрібен (Інструкція „Про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України" №571/6853).

Інструкція не поширюється на:

— зоологічні колекції, ввезення яких в Україну, пересилання та вивезення за її межі здійснюється за правилами, що встанов­люються Міністерством екології та природних ресурсів;

— сувенірні вироби, предмети культурного та ужиткового при­значення серійного і масового виробництва.

1. Культурні цінності, що тимчасово ввезені в Україну, за на­явності митної декларації, оформленої в установленому порядку під час ввезення (пересилання) в Україну цих цінностей.

2. Твори сучасного мистецтва, предмети народних художніх промислів, сувеніри, придбані в торговельній мережі.

3. Живопис, пластика малих форм, авторська графіка, гобеле­ни, вироби декоративно-ужиткового мистецтва з кераміки, фар­фору, фаянсу, скла, дерева, металу, текстилю та інших матері­алів, створені після 1950 року.

4. Вітчизняні та зарубіжні предмети побуту масового і серій­ного виробництва, створені після 1950 року, у т. ч.:

— меблі (окремі предмети та гарнітури);

— килими фабричного та ручного виготовлення, килимові та текстильні вироби різних видів;

— предмети костюма і деталі, що його доповнюють;

— посуд та інші ужиткові предмети зі скла, кришталю, фар­фору, фаянсу, кераміки, майоліки, дерева, пап'є-маше тощо;

— ювелірні вироби серійного та масового виробництва із недо-рогоцінних металів і напівдорогоцінних каменів;

— іграшки з каміння, соломки, металу, пластмаси.

5. Сучасні предмети релігійного призначення різної конфесій­ної належності, виготовлені друкованим способом ікони, а також хрести, лампади, підсвічники й інші предмети релігійного при­значення тиражного виробництва.

6. Предмети техніки:

— автомобілі, мотоцикли, велосипеди та інші транспортні за­соби, що не мають значної історичної цінності (Під значною історичною цінністю транспортних засобів розуміють при­належність їх видатним особам, політичним діячам, участь у видатних по­діях, ексклюзивні моделі, що не були в серійному виробництві, випущені у малій кількості, ювілейні, випущені до 1950 року і їх кількість в Україні не більше ніж два екземпляри.);

— годинники (наручні, підлогові, настінні і т. п.), виготовлені після 1950 року;

— сучасні моделі літаків, автомобілів, кораблів та інших предметів техніки;

— патефони та платівки (починаючи з № 285 для платівок "МОНО" і з № 739 для платівок "СТЕРЕО"), виготовлені після 1960 року.

7. Твори друку, видані після 1945 року, у т. ч.:

— окремо видані твори, зібрання творів, збірки творів різних авторів, науково-популярна література, література для дітей;

— періодичні, нотні, картографічні, образотворчі видання, брошури, рекламні видання;

— видання, що вивозяться їх авторами;

— довідники для вступників до вищих навчальних закладів та однотомні мовні словники;

— сучасні репринтні та факсимільні видання;

— усі видання та інформація на будь-яких носіях, що відправ­ляються державними бібліотеками, бібліотеками наукових това­риств і громадських організацій, музеями відповідно до міжна­родного книгообміну та міждержавного міжбібліотечного обміну;

— тиражована друкована графіка (репродукції, літографії, ес­тампи, плакати, постери, афіші, календарі, листівки, конверти і т. п.), фотоальбоми і фотопродукція сувенірного призначення і т. ін.

8. Музичні інструменти за наявності одного з документів: фа­бричний паспорт, торгова квитанція, чек, ярлик на інструменті тощо, виготовлені після 1950 року, у т. ч.:

— фабричні серійні вітчизняного та зарубіжного виробниц­тва;

— механічні та електромузичні інструменти фабричного ви­робництва.

 

18 Визначення культурних цінностей в Законі України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (21.09.1999).

Культурні цінності — об'єкти матеріальної та духовної куль­тури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні від­повідно до законодавства України, а саме:

— оригінальні художні твори живопису, графіки та скульпту­ри, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;

— предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком су­спільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, по­літичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

— предмети музейного значення, знайдені під час археологіч­них розкопок;

— складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва;

— старовинні книги та інші видання, що становлять історич­ну художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в ко­лекції;

— манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні докумен­ти, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в ко­лекції;

— унікальні та рідкісні музичні інструменти;

— різноманітні види зброї, що мають художню, історичну, ет­нографічну та наукову цінність;

— рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, ок­ремо чи в колекції;

— рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

Визначення культурних цінностей в Законі України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (21.09.1999).

Культурні цінності — об'єкти матеріальної та духовної куль­тури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні від­повідно до законодавства України, а саме:

— оригінальні художні твори живопису, графіки та скульпту­ри, художні композиції та монтажі з будь-яких матеріалів, твори декоративно-прикладного і традиційного народного мистецтва;

— предмети, пов'язані з історичними подіями, розвитком су­спільства та держави, історією науки і культури, а також такі, що стосуються життя та діяльності видатних діячів держави, по­літичних партій, громадських і релігійних організацій, науки, культури та мистецтва;

— предмети музейного значення, знайдені під час археологіч­них розкопок;

— складові частини та фрагменти архітектурних, історичних, художніх пам'яток і пам'яток монументального мистецтва;

— старовинні книги та інші видання, що становлять історич­ну художню, наукову та літературну цінність, окремо чи в ко­лекції;

— манускрипти та інкунабули, стародруки, архівні докумен­ти, включаючи кіно-, фото- і фонодокументи, окремо чи в ко­лекції;

— унікальні та рідкісні музичні інструменти;

— різноманітні види зброї, що мають художню, історичну, ет­нографічну та наукову цінність;

— рідкісні поштові марки, інші філателістичні матеріали, ок­ремо чи в колекції;

— рідкісні монети, ордени, медалі, печатки та інші предмети колекціонування;

 

Страница 348 книга.

 

20 Порядок вивезення культурних цінностей з країн ЄС. Регламент №3911\92(116/2009).

Стаття 1

Без шкоди для повноважень держав-членів відповідно до статті 36 Договору, термін „культурні цінності”, в цілях цього Регламенту, тлумачиться відповідно до визначень, вказаних у Додатку.

РОЗДІЛ 1

Експортна ліцензія

Стаття 2

1. Експорт культурних цінностей за межами митної території Співтовариства здійснюється за умови пред’явлення експортної ліцензії

?B

2. Експортна ліцензія видається за клопотанням зацікавленої особи:

* уповноваженим органом держави-члена, на території якої культурна цінність знаходилася законно 1 січня 1993 року,

* або, відповідно, уповноваженим органом держави-члена, на території якої вона знаходиться внаслідок законного та остаточного пересилання з іншої держави-члена, або імпортована з третьої країни, або реімпортована з третьої країни після законного пересилання з держави-члена до цієї країни.

Однак, без негативних наслідків для пункту 4, державі-члену, яка є уповноваженою відповідно до двох абзаців у першому підпункті,?C1 дозволяється не вимагати експортних ліцензій на? культурні цінності, вказані у першому та другому абзаці категорії А1 відповідно до Додатку, де вони обмежені науковим або археологічним інтересом, та встановлено, що вони не є прямим продуктом розкопок, знахідок та археологічних місць у межах держави-члена, та їх присутність на ринку є законною.

У експортній ліцензії може бути відмовлено, в цілях цього Регламенту, якщо культурні цінності визначені законодавством, яке захищає національні багатства мистецької, історичної та археологічної цінності у відповідній державі-члені.

Де це необхідно, державні органи, зазначені у другому абзаці першого підпункту співпрацюють з уповноваженими органами держави-члена, з якої культурна цінність прибула, та зокрема, уповноваженими органами у контексті Директиви Ради 93/.../ЄЕС щодо повернення культурних цінностей, що були незаконно переміщені з території держави-члена (1).

3. Експортна ліцензія дійсна на усій території Співтовариства.

4. Без негативних наслідків для положень цієї статті, прямий експорт з митної території Співтовариства національних багатств, що складають художню, історичну або археологічну цінність, що не є культурними цінностями відповідно до цього Регламенту є об’єктом національного законодавства держави-члена, що експортує.

Стаття 3

1. Держави-члени пред’являють Комісії перелік органів, уповноважених видавати експортні ліцензії на культурні цінності.

2. Комісія опубліковує перелік цих органів та будь-які доповнення до цього переліку у „С” серії Офіційного вісника Європейського Співтовариства.

Стаття 4

Експортні ліцензії пред’являються митному органу, уповноваженому приймати експортні ліцензії, разом із експортною декларацією після проведення митних експортних процедур.

Стаття 5

1. Держави-члени можуть обмежувати чисельність митну тих органів, уповноважених проводити спеціальні процедури щодо експорту культурних цінностей.

2. Держави-члени, що мають право вибору відповідно до пункту 1, інформуватимуть Комісію щодо митних органів, які уповноважені належним чином.

Комісія опубліковує таку інформацію у „С” серії Офіційного вісника Європейських Співтовариств.

 

21 Порядок вивезення культурних цінностей в країнах північної Європи: Данія, Нідерланди, Швеція.