Характеристика організаційно-правових форм ведення бізнесу та критерії прийняття рішення про вибір правової форми організації бізнесу.

Різноманітність форм власності зумовила різноманітність форм ведення господарства, тобто кожній формі власності відповідає пев­на організаційна форма господарства Організаш'йно-правові форми (види) підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в Україні". Проте організаційно-правові форми підпри­ємницьких структур і форми підприємницької діяльності (бізнесу) - це не одне і те саме. Наприклад, організаційно-правова форма підпри­ємницького бізнесу - фірма, а форма його підприємницької діяльності (бізнесу) - акціонерне товариство або організаційно-правова форма -спільне підприємство, а форма його підприємницької діяльності -товариство з обмеженою відповідальністю- Розглянемо поняття „фор­ми організації" і „форми функціонування".

Форми організації виступають як зовнішні. Вони мають певну само­стійність, але приховують зміст, спотворюють його.

Форми функціонування - змістовні процеси, приховані в глибинах економічного розвитку і на поверхні проявляються у вигляді відоб­раження і не завжди дзеркального.

Форми бізнесу рухомі, вони взаємопов'язані та взаємодіють між собою; переходячи з одного стану в інший, тобто змінюють форму функціонування на організаційно-правову форму і навпаки. Так, ор­ганізаційно-правова форма такого підприємства - командитне това­риство, форма його підприємницької діяльності (бізнесу) - спільне підприємство. Можливе й поєднання організаційно-правової форми підприємства з формою підприємницької діяльності (бізнесу). Напри­клад, організаційно-правова форма підприємства і форма його функ­ціонування - акціонерне товариство.

Спосіб ведення господарства являє собою єдність організаційно-правових і господарських відносин, що виявляються в формах орга­нізації та функціонування, тому форми бізнесу в конкретній практиці сприймаються як цілісні. Тому не можна вибрати форму організації підприємства, не визначивши форму його функціонування.

Вибір статусу підприємства та форми його функціонування - це єдиний процес, який не повинен залежати від розпорядження уряду або чиновника, що його представляє.

Вибір форми бізнесу залежить від особистих пристрастей та сма­ків, визначається об'єктивними умовами - сферою діяльності, наяв­ністю коштів, прихильністю до тих чи інших форм підприємств і здій­снюється за такими принципами:

рівність усіх форм здійснення певної господарської діяльності без надання привілеїв будь-якій з них;

економічна діяльність і свобода вибору форм бізнесу;

можливості взаємопереходу одних форм в інші та утворення сим­біозу з придбанням нових якостей і втратою деяких попередніх харак­теристик;

взаємообумовленість і взаємодоповнюваність форм, їх єдність у створенні мішаної економіки;

деідеологізація, що виявляється у відмові від упереджень, заста­рілих стереотипів щодо доцільності окремих форм;

невтручання держави в природний процес розвитку і поширення різних форм бізнесу.

Проте, для того щоб зробити правильний вибір, потрібно знати, з чо­го можна вибирати. Спробуємо розібратися в цьому.

В усіх країнах з ринковою економікою існує велика різноманітність підприємницьких структур або, як їх ще прийнято називати, підприєм­ницьких фірм, класифікація яких здійснюється за якісними і кількіс­ними параметрами.

Основним якісним параметром при такому розмежуванні є тип власності, на якому грунтується підприємство (фірма), наприклад приватна, спільна, державна Поряд з цим розмежування за якісними параметрами може здійснюватися за характером і змістом діяльності (виробничі, комерційні); за обсягом та асортиментом випущеної про­дукції (масове, серійне, універсальне, спеціалізоване); за способом входження у різні міжфірмові спілки (асоціації, консорціуми, об'єд­нання); за способами та методами ведення конкуренції (лідери, пре­тенденти, відомі, новачки) тощо.

Основними кількісними параметрами класифікації форм бізнесу є чисельність працівників і річний обіг капіталу.

Відповідно до першого критерію підприємницькі структури (фірми) поділяють на малі (до 200 чол.), середні (не більше як 500 чол.) і великі (понад 500 чол.). інший критерій віднесення підприємств до розряду малих - річний обіг капіталу - в Україні ще не визначений, хоча, на­приклад, в Німеччині до малих підприємств відносять підприємства з річним оборотом не більше ніж 25 тис. марок; до середніх та вели­ких - понад 25 тис. марок.

Кількісні параметри класифікації зумовлені якісними і насамперед типом власності. Наприклад, малі підприємства - це, як правило, або індивідуальні, приватні фірми, або невеликі колективні підприємства

типу кооперативів або товариств. Середні та великі утворення - це товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства. Так, частка обсяг/ виробництва малих підприємств України в 1994 р. становила 128900 млрд крб., а кількість працюючих на 80 тис. під­приємств - 1200 тис. чол. В кооперативі обсяг послуг та робіт за цей період становив 10545 млрд крб., а кількість працюючих на 6,0 тис. кооперативів - 150 тис. чол. Акціонерних підприємств і товариств у промисловості України, з урахуванням банків та орендних підпри­ємств, понад 2000 одиниць, в них працюють 454 тис. чол., які освою­ють обсяг виробництва в 765 млрд крб.

Практика розвитку бізнесу в різних країнах виробила багато під­ходів до класифікації ферм бізнесу, але більшість дослідників та діло­вих людей дійшли висновку, що надмірне роздроблення форм бізнесу не виправдане, тому що, які б критерії класифікації не використову­валися, - все зводиться до одиничного або групового виробництва та володіння. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що основними формами бізнесу є індивідуальне та колективне підприємництво.

Особливість індивідуального підприємництва полягає в тому, що бізнесмен діє на свій страх і ризик, під повну особисту відповідаль­ність. Індивідуальне підприємництво - це індивідуальне підприємство (фірма), основане на особистій власності та праці фізичної особи (ін­дивідуальна трудова діяльність) або приватне підприємство (фірма) -як власність окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного підприємства - сімейне підприємство (фірма), основане на власності та праці членів однієї сім'ї, що проживають разом.

Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери - члени колективу несуть спільну відповідальність за спра­ви фірми. Колективне підприємництво - це різноманітні форми колек­тивної власності: акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно висту­пає у вигляді різних підприємств, товариств, фірм, об'єднань.

Розглянемо докладніше змістовну сторону визначених форм біз­несу.

 

 

Нижче наведені основні критерії та чинники, які слід проаналізувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу.

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розрізняють форми підприємницької діяльності з обмеженою відповідальністю власників за зобов’язаннями підприємства, з необмеженою відповідальністю, а також змішані форми. У сві­товій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм організації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється прагненням власників суб’єктів господарювання обмежити свої ризики величиною вкладів у власний капітал[2]. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (ТОВ та АТ). Оскільки для кожного виду організації бізнесу характерна певна кількість власників, важливим чинником, що впливає на вибір форми бізнесової діяльності, є кількість інвесторів, яких планується залучити.

2. Можливості участі в управлінні справами суб’єкта господарювання та контролю за ним. Найважливіша функція власників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльністю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма організації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазначені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, виконавчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємства. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

Участь в управлінні для власників означає:

участь у визначенні основних напрямів діяльності суб’єкта господарювання, затвердження його планів та звітів про їх виконання;

обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих органів (ревізійна комісія);

визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (АТ, ТОВ), кооперативах виконання функції управління здійснюється через участь власників у загальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відповідальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальністю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції виконавчого органу.

3. Можливості фінансування. Форма організації бізнесу визначає також можливості та умови залучення власного і позичкового капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства знач­ною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб’єкта господарювання до ринку капіталів, зокрема:

відкриті АТ можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.

Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облігацій чи акцій.

4. Умови передачі права власності та правонаступництво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб’єкта господарювання чи набуття права власності). Якщо корпоративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій біржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура передачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про під­приємства із замкненим колом можливих власників, то процедура передачі права власності на них є дещо ускладненою і супроводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обставин позбутися права власності на суб’єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов’язаний з додатковими затратами.

5. Умови оподаткування суб’єктів господарювання різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановленими критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об’єднань суб’єктів господарювання.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організації бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійсненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов’я­зані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних накладних витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов’язкові аудиторські перевірки, обов’язкову публікацію звітності в засобах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід враховувати законодавчі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності певним формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюватися лише у формі АТ чи ТОВ, страховики — юридичні особи — у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, ломбарди — у формі повних товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати акціонерні товариства, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.