Діагностика та індексація горизонтів

 

Системи	Назва	Діагностика
І	ІІ	ІІІ
І група – поверхневі органогенні горизонти
Ат	Т	Т	торфовий	складається більш ніж на 70% із рослинних решток (деревинних, мохових, трав’яних) різного ступеня роз­кладу
-	АТ	ТН	торфово-перегнійний	складається із сильно розкладених гуміфікованих (уже невидимих оком) рослинних решток, чорний, маститься, нестійкої пилувато-зернистої або грудкуватої структури, постійно або періодично насичений водою
-	ТА	ТС	торфово-мінералізований	складається з інтенсивно роздроблених мінералізованих і обвуглених рослинних залишків (найдрібніші залишки видимі), які попелоподібні, гідрофобні, легкорозвіювані. Трапляються на пересушених торф’яниках.
Ао	О	Но	органічний акумулятивний	лежить на поверхні і являє собою залишки рослинності різного ступеня розкладу. Розділяється на:
-	-	Нл	лісову підстилку
-	-	Нс	степовий войлок
Ао	Ао	Нд	дернину	складається на половину і більше з живих і відмерлих коренів трав’янистих рослин
АІ	А	Н	гумусовий	горизонт акумуляції і гуміфікованої органічної речовини, рівномірно розміщеної і тісно зв’язаної з мінеральною частиною; з вмістом гумусу до 15%; забарвлений в сірий, коричневий або бурий колір, пухкий, добре оструктурений
Ап	Ар	Нп	орний	поверхневий гумусовий горизонт, змінений періодичним обробітком у землеробстві
А	АаІ	-	водоростева кірочка	поверхнева добре відшаровува-на кірка водоростей і їх залишків, чорна в сухому стані і зелена при зволоженні, з великою домішкою мінеральних часток, потужністю декілька міліметрів, характерна для пустельних ґрунтів.
-	К	-	кірковий	світла, крихка кірочка потужністю до 5 см, розтріскана, легко відділяється від ґрунту, що лежить під нею
-	Q	-	підкірковий	лежить звичайно під кіркою, світло-забарвлений, сильнопористий, шаруватий або лускуватий у пустельних грунтах
-	S	-	сольова кірка	біла кірка солей або значні вицвіти солей на поверхні ґрунту
ІІ група – підповерхневі горизонти
А2	Е	Е	елювіальний	збіднені внаслідок вимивання органічних і мінеральних речовин, білясті, світло-сірі або палеві кольори, пластинчасті або плитчасті, рихлі
В	В	І	ілювіальний	збагачені глинистими частинками, бурувато-коричне-ві, темно-сірі; щільні, призма-ичної, горіхуватої або призматично-горіхуватої структури, серед них виділяються:
-	ВІ	-	глинисто-ілювіальні
-	ВFe	-	залізисто-ілювіальний
-	Вn	-	гумусово-ілювіальний
-	Вna	-	солонцевий
-	ВСа	-	карбонатно-ілювіальний
-	ВSa	-	сольовий
-	ВСs	-	гіпсовий
В	В	-	метаморфічний	збагачений глинистими частинками, має буруваті відтінки, утворився при трансформації мінералогічного складу на місці
-	Bm	-	силікатно-метаморфічний
-	Box	-	фералітно-метаморфічний
G	G	Gl	глеєвий	мінеральний або органо-мінеральний (голубого, сизого або оливкового кольору), безструктурний, формується при заболочуванні ґрунтів
ІІІ група – підгрунтові горизонти
С	С	Р	материнська порода	гірська порода, з якої сформувався ґрунт, подібна на ґрунт літологічно, але не має його ознак
D	D	D	підстилаюча порода	порода, що залягає нижче ґрунтоутворюючої породи.

 

У ґрунтах України виділяють такі горизонти:

Pf – псевдофіброві; складаються з тонких бурих або червонувато-бурих ущільнених прошарків (псевдофібр) товщиною 1-3 см, що чергуються з прошарками палевого або білястого піску;

R – ортзандові, що складаються зі зцементованого окислами заліза піску. Залізо в них переважно гідрогенного і мікроорганізмового походження. Вони червоного кольору, як правило, щільні, безструктурні;

Rg – ортштейновий, збагачений глиною, півтораокисами, гелями кремнію; твердий, червонувато-коричневий.

М – мергелисті, складаються з карбонатних новоутворень гідрогенного походження (луговий мергель). Містять від 25 до 50% карбонатів кальцію і магнію, білого або сірувато-білого кольору, часто з бурими плямами.

Перехідні горизонти сполучають рівномірно ознаки двох сусідніх горизонтів. Грунти з поступовим ослабленням ґрунтової ознаки від поверхні до породи (чорноземних, лугових, дернових та інших) називаються перехідними; ґрунти з диференційованим профілем називають за назвою двох суміжних горизонтів. Наприклад, перехідний між гумусовим та материнською породою в чорноземах – НР; гумусовим та елювіальним у дерново-підзолистих ґрунтах – НЕ (гумусово-елювіальний).

Майже всі ознаки, виділені в основних горизонтах, можуть проявлятися нерівномірно і в одних випадках бути головними, а в інших – накладатися, виражатись нечітко. У цих випадках вони позначаються такою ж, але малою буквою. Наприклад, верхній перехідний горизонт у чорноземах між гумусовим та материнською породою характеризується значною гумусованістю та невеличким вмістом домішок породи (Нр), а нижній перехідний – навпаки (Рh).

До додаткових належать відокремлені морфологічні елементи ґрунту, уламки порід, а також ознаки, пов’язані з діяльністю людини. Нижче приводимо їх назви та символи (за системою ІІІ):

k – наявність карбонатів;

s – наявність легкорозчинних солей;

r – наявність м’яких залізо-марганцевих стягнень та пунктуацій;

n – наявність твердих залізо-марганцевих конкрецій;

kn – наявність карбонатних конкрецій;

q – наявність уламків твердих безкарбонатних порід;

qk – наявність уламків твердих карбонатних порід;

F – охри;

z – наявність копролітів, червоточин, кротовин;

dn – наявність ерозії (денудації);

dl – делювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;

de – еолові наносні горизонти на поверхні ґрунту;

al – алювіальні наносні горизонти на поверхні ґрунту;

а – орні горизонти (від лат. аrvum – поле);

ag – насипні рекультивовані горизонти (від лат. аgger – насип);

рl – плантажовані горизонти;

mo – ознаки, пов’язані зі зрошенням;

m – ознаки, пов’язані з осушенням.

Поховані ґрунти позначаються такими ж символами, як і сучасні, але беруться у квадратні дужки. Символи дуже слабо виражених ознак беруться в круглі дужки. Горизонти, які виникають за рахунок діяльності людини, але за своїми властивостями не відрізняються від природних, позначаються такими ж символами, як і природні, але перед ними ставиться ще символ ознак, пов’язаних з діяльністю людини. Наприклад, вторинно осолонцьова-ний внаслідок зрошення мінералізованими водами горизонт позначається

mo Sl; вторинно оглеєний за рахунок підняття ґрунтових вод при зрошенні - mo HPg I; торфо-мінеральний, утворений внаслідок переосушення торф’яників – mо ТС та ін.

 

Контрольні запитання

 

1. Поняття про генетичні горизонти та символіка В.В. Докучаєва.

2. Сучасні вітчизняні символіки горизонтів.

3. Символіка та діагностика поверхневих органогенних горизонтів:

а) за системою І;

б) за системою ІІ;

в) за системою ІІІ.

4. Символіка та діагностика поверхневих неорганічних горизонтів.

5. Символіка та діагностика підповерхневих горизонтів.

6. Символіка та діагностика підгрунтових горизонтів.

7. Специфічні горизонти, що виділяються в українській символіці.

8. Символіка перехідних горизонтів.

9. Символіка неголовних, другорядних ознак у залежності від їх прояву.

10. Додаткові символи.

11. Символіка похованих та антропогенних горизонтів.

 

Практична робота № 3-4

 

Тема: Морфологічні ознаки грунту.

 

Обладнання та реактиви: шкала забарвлення грунтів, міліметровий папір, фарфорова чашка, конічна колба на 250 мл, коробочний зразок грунту, лупа, скальпель, вода дистильована, АgNO₃, BaCl₂, 10% HCl.

 

Теоретична частина

Вертикальна товща будь-якого ґрунту, що називається ґрунтовим розрізом, має свою будову – вона розчленовується на ряд генетично зв’язаних між собою горизонтів. Кожен з них хара­ктеризується сукупністю зовнішніх (морфологічних) ознак.

Ці ознаки відображають характер ґрунтоутворюючого процесу, тому різні типи ґрунтів за комплексом зовнішніх ознак можна віднести до того чи іншого типу і відрізнити один від одного.

Морфологічні ознаки вивчають на практичних заняттях за допомогою коробочних зразків або монолітів.

До морфологічних ознак грунту відносять:

потужність гумусових горизонтів, забарвлення, гранулометричний склад, структуру, стан, новоутворення, включення, наявність карбонатів, вид переходів між горизонтами.

 

Забарвлення грунтів

Це найбільш доступна і перш за все помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належ­ності ґрунту до того чи іншого типу. Багато ґрунтів одержали назву відповідно до свого забар­влення – підзол, чорнозем, червонозем тощо. Забарвлення ґрунту та його окремих горизонтів може дати багато для розуміння суті процесів, що проходять у ґрунті, його генезису (похо­дження). Забарвлення ґрунту має велике агрономічне значення. Практики-землероби знають, що родючість ґрунту залежить від кількості гумусу, а значить – від чорного або темно-сірого кольору.

Забарвлення ґрунту визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гра­нулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоженості.

За С.О. Захаровим, найбільш важливими для забарвлення ґрунту є такі три типи сполук: 1) гумус; 2) сполуки заліза; 3) кремнієва кислота, СаСО₃ та каолін.

Гумусові речовини обумовлюють чорне, темно-сіре і сіре забарвлення ґрунту. Часом чорне забарвлення може бути зумовлене й іншими причинами: невеликими плямами (пунктуаціями) оки­слів та гідратів окислів марганцю (підзолисті ґрунти); сірчистого заліза (болотні ґрунти), материнської породи (юрські глини, вуглисті сланці).

Окисне залізо надає ґрунтові червоний, оранжевий та жовтий колір. Із сполук заліза (Fe³⁺) найбільшу роль у забарвленні відіграють безводні та водні оксиди.

Сполуки закисного заліза (Fe²⁺) надають ґрунтові сизуватих, зеленуватих, голубуватих тонів (віві­аніт Fe(PO₄)₂∙H₂O в болотних ґрунтах). Кремнезем (SiO₂), вуглекислий кальцій (СаСО₃), каолініт (H₂Al₂Si₂O₈∙H₂O) обумовлюють білий та білястий колір. У ряді випадків помітну роль у білястих відтінках відіграють гіпс (CaSO₄∙2H₂O) та легкорозчинні солі (NaCl, Na₂SO₄ та інші).

Різне співвідношення вказаних груп речовин визначає велику різноманітність ґрунтових ко­льорів, відтінків, зведених С.О. Захаровим в одну схему (рис. 1).

 

 

 

 

біле (SiO2, Al2O3, СаСО3.)

 

 

червоне

 

 

Рис.1. Типи забарвлення ґрунтів (трикутник Захарова)

 

 

На забарвлення впливає структурний стан ґрунту. Ті грунти, що знаходяться в грудкуватому, зер­нистому або глинистому стані, здаються темнішими, ніж безструктурні. Великий вплив на забарвлення має вологість ґрунту. Вологі ґрунти здаються темнішими.

Забарвлення ґрунту важко охарактеризувати одним кольором, тому треба вказувати ступінь і інтенсивність кольору Наприклад: світло-бурий, темно-бурий; відмічати відтінки (білястий з жовтуватим відтінком), називати проміжні тони (коричнево-сірий, сіро-бурий). При неоднорідному забарвленні горизонтів їх характеризують як пістряві або плямисті. При цьому визначають основний тон забарвлення і колір плям.

 

Хід роботи

Коробочний зразок ґрунту в повітряно-сухому стані уважно розглядають, визначають забар­влення і записують у робочий зошит за таким зразком: зразок № 24, ґрунт бурий лісовий, 50-60 см, нерівномірно забарвлений, жовто-бурий з окремими сизуватими плямами.

 

Структура грунту

 

Це відмінності (агрегати), на які може розпадатися ґрунт. Агрегати складаються зі з’єднаних між собою механічних елементів. Форми, розміри і якісний склад структурних агрегатів у різ­них ґрунтах і горизонтах неоднаковий.

За Захаровим розрізняють три основні типи структурних агрегатів, кожен з яких ділиться на дрібніші одиниці.

Таблиця 1.