Нижче наведено фрагменти з художньої літератури. Проаналізуйте їх щодо розкриття змісту поняття характер.

1. Але так не часто буває. Частіш кінчається тим, що хлопці біжать додому, жаліються, а їхні тато чи мама ідуть до Федькової матері і теж жаліються. А Федькові ввечері вже прочуханка. Але й тут Федько не як усі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде, насупиться і сидить. А мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить.

Володимир Винниченко «Федько-Халамидник»

із збірки «Намисто» ст. 309.

 

2. Річ у тім, що Костя ніколи не плакав. Не плакав, та й годі, такий кумедний. Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси - нізащо не плакав. Уже й на парі шли не раз, що заплаче, і таки ні. Зіщулиться тільки, втягне гостру голову свою в плечі та все своє «хрр». Коли ж уже, наприклад, кинуть за пазуху жарину або заткнуть голку в бік, то заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться і біжить куди попало. А все таки не плаче! Його так і прозвали за це «кам'яним виродком».

Володимир Винниченко «Кумедія з Костем»

із збірки «Намисто» ст.293.

 

3. Досить! Хай світить Золотий Ріг. Я не дістанусь до нього. Запас сил обмежено. їх більше немає. Я голодний, я зломаний. У мене в мозгі немає крові. Я слабкий, виснажений. Але тут я більше не залишусь, не помру...

Булгаков М. «Записки на манжетках»

 

4. Підвівся чоловік, нажаханий блідий не вірячи самому собі, що врятувався від ведмежих обійм. А приятель усе це бачив з дерева, зліз та й питає: «Ну, а тепер розкажи, що тобі шепотів на вухо ведмідь»

- Сказав, щоб я ніколи, не ходив нікуди з приятелями, які в скруті кидають тебе самого і чимдуж тікають, рятуючи власну шкуру.

Езоп «Байки», «Два друга»

 

5. Бачиш синку, тобі тільки було раз нагнутися за підковою, а довелося дев'яносто дев'ять разів нагинатися, вклоняючись кожній вишенці. Отак воно завжди буває з ледащими.

Угорська народна казка «Вишенька»

 

6. Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.

Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.

Винниченко В. Намисто. - К.: «Молодь» 1992р.

 

7....Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка була й теж делікатна, трохи не вмлівала бачачи таким свого Толю.

Винниченко В. Намисто. -К.: «Молодь» 1992р.

 

8. Сюди любив заходити і сам Підпара. Коли його висока постать з'являлась у дверях, а на сажі падала тінь, Гафійка здригалася. Вона боялася Підпари. Він був неласкавий, суворий, вічна турбота ховалась у нього під волохаті брови, блищала сріблом в чорних волоссях. Він штурхав ціпком кабанів, здіймав їх на ноги і мацав хребти.

Опріч Гафійки було ще два наймити. Підпора варив з челяді воду. Йому все було мало роботи. Він сам робив за двох. Коли наймити їли, голодні, багато, він бурчав жінці: «Як їсть, то впріє, а як робить, то змерзне... Стук-грюк, аби з рук...».

Коли ж страва була недобра і наймит клав ложку, Підпара сердився: «Злидні!»

Українська література Хрестоматія для 9 класу. К.,1998.

 

9. - Добре, синку! їй-богу, добре! Так коли на те пішло, те і я з вами їду! їй-богу, їду! Якого диявола мені тут чекати? Щоб я став гречкосієм, домоводом, дивитися за вівцями так за свинями та бабився із дружиною? Так пропади вона: я козак, не хочу! Так що ж, що немає війни? Я так поїду з вами на Запоріжжя, погуляти, їй-богу, поїду! - І старий Бульба помалу гарячився, гарячився, нарешті розсердився зовсім, устав через стіл й, приосанившись, тупнув ногою, - Завтра ж їдемо! Навіщо відкладати! Якого ворога ми можемо тут висидіти? На що нам ця хата? До чого нам все це? На що ці горщики? - Сказавши це, він почав бити й шпурляти горщики й фляжки.

Бідна стара жінка, що звикла вже до таких учинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лаві. Вона не сміла нічого говорити; але почувши про таке страшне для неї рішення, вона не могла утриматися від сліз; глянула на дітей своїх, з якими загрожувала їй така швидка розлука, - і ніхто б не міг описати всієї безмовної сили її прикрості, що, здавалося, тріпотіла в очах її й у судорожно стислих губах.

Бульба був упертий страшно. Це був один з тих характерів, які могли виникнути тільки у важкий XV століття на куті Європи, що напівкочує, коли вся південна первісна Росія, залишена своїми князями, була спустошена, випалена вщент неприборканими набігами монгольських хижаків; коли, втративши будинок й покрівлі, став тут відважний чоловік; коли на пожарищах, зважаючи на грізних сусідів і вічну небезпеку, селився він і звикав дивитися їм прямо в очі, розучившись знати, чи існує який острах на світі; коли лайливим полум'ям осягнув древній мирний слов'янський дух і завелося козачество - широка, розгульна замашка російської природи, - і коли всі перевози, прибережні пологі й зручні місця засіялися козаками, яким і рахунку ніхто не відав...

Гоголь «Тарас Бульба»

 

10. Кайдашиха змолоду в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї припала якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.

І. Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім'я». - К, 2001р.

 

11. Мотря повисла на стіні. Половина Мотрі теліпалось на стіні, а друга половина вчепилась в бантину, як кішка, однією рукою та ліктем другої руки. Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати, а в пазусі в неї були яйця. Мотря боялася наробить в пазусі яєчні, держалась за бантину й ніяк не могла видертись назад на горище.

І.Нечуй-Левицький. Кайдашева сім'я. - К, 2001 р.

 

12. Пішов він на заробітки в чужі краї, брався за будь-яку роботу, спав на голій землі, їв на ходу, але настав час, коли він повернувся додому з грішми, купив нову хату, землю. Став на людей поглядати з висока: до багачів горнутися, а на голоту дивився згорда. Посватався до дочки найбагатшого козака, та той не захотів мати зятем колишнього пастуха, що колись у драних штанях за вівцями бігав.

Панас Мирний. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Посібник для 10 класу. -X.:Ранок, 2001 р.

 

13. Підводить голову і враз бентежиться: поблизу стояла літня жінка і спостерігала, як він їсть. Непорушна. Ніби стовпик. Аж чорна: висохла від голоду. Стоїть і всіма очима дивиться... Ні слова не каже. Тінь - і годі. Хлопцеві стало так недобре, що він похапцем склався і пішов. Виправдовувався в думці, мовляв, тепер «кожен - собі», однак через хвилину стало ще гірше, аж похолоділо їдкістю на серці!..

Вернувся хлопець до пригаслої ватри, відділивши частину їжі і поклавши на папір, простягнув жінці:

- Тітко, візьміть.

Барка В. Жовтий князь //Аналіз літературних

образів у цитатах. К.,2001 р.

 

14. Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Мушу сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, я гарячковий та інше. Але я звик стримувати себе, тому що розпустити себе порядній людині не пасує. Раніш я виробляв чорт зна що. У мене ж дід за переконанням був завзятий кріпосник.

Чехов А.П. У листі до своєї дружини О.Л. Кніппер-Чехової писав.

 

Завдання № 4