Деталювання складальних креслень

Деталюванням називається виконання робочих креслень деталей виробу (складальної одиниці) за складальним кресленням [2 с. 245-247]. Процес деталювання складального креслення виконують за такими етапами:

1. Вивчають складальну одиницю, прочитавши її креслення.

2. Визначають деталі, креслення яких треба виконати. Деталювання починають з простих за формою деталей.

3. Знаходять і аналізують зображення призначеної для деталювання деталі, яка міститься на кресленні, визначають її головне зображення, кількість і склад потрібних зображень. Слід нагадати, що кількість зображень має бути мінімальна, але достатня для повного уявлення про форму і розміри деталі. Кількість і склад зображень деталі на робочому кресленні можуть і не відповідати зображенням на кресленні складальної одиниці.

4. Обирають масштаб зображень. При деталюванні необов'язково дотримуватися одного і того ж масштабу для всіх деталей. Дрібні деталі, а також складної форми, зображують у збільшеному масштабі.

5. Обирають потрібний формат аркуша паперу для виконання креслення, наносять рамку й основний напис.

6. Виконують зображення деталі. На кресленні деталі зображують і ті її елементи, які на складальному кресленні не показують, або показують спрощено, наприклад, фаски, галтелі. Розміри цих конструктивних елементів визначають не за складальним кресленням, а за відповідними стандартами на ці елементи.

7. Наносять на кресленні розміри, позначення шорсткості поверхонь та інші дані.

8. Перевіряють креслення й остаточно його оформлюють.

Під час деталювання складальних креслень виникають деякі ускладнення при визначенні справжніх розмірів елементів деталей, потрібних для креслення та для нанесення на готові креслення деталей, а також при переведенні розмірів зображень із одного масштабу в інший.

Розглянемо деякі випадки.

1. Креслення, що деталюють, і креслення деталі мають масштаб М1:1. У цьому випадку справжні розміри всіх елементів деталі вимірюють за складальним кресленням і безпосередньо використовують на кресленні деталі.

2. Креслення, що деталюється, має масштаб, який відрізняється від М1:1, а креслення деталі виконується в масштабі, який відрізняється від масштабу креслення, що деталюють, і від М1:1. У цьому разі справжні розміри елементів деталі знаходять як результат ділення розмірів цих елементів, виміряних на складальному кресленні, на його масштаб. Далі справжні розміри помножують на масштаб робочого креслення деталі й отримують розміри для виконання зображень на ньому. (Нагадуємо, що на кресленні проставляють дійсні (натуральні) розміри).

3. Найскладніший випадок – це коли креслення, що деталюють, є друкарською (або якоюсь іншою) копією, на якій масштаб зображень не відповідає зазначеному в основному написі. Тоді треба спочатку з'ясувати масштаб копії, далі визначити обчисленням справжні розміри елементів деталей, перемножити ці розміри на масштаб робочого креслення деталі й будувати зображення. Щоб уникнути великої кількості обчислень, у навчальному процесі слід використовувати графічний спосіб, застосовуючи пропорційний (кутовий) масштаб.

На аркуші міліметрового паперу проводять дві взаємно перпендикулярні прямі l і t (рис. 3.3), які перетинаються в точці О. На горизонтальній прямій від точки О праворуч циркулем-вимірювачем відкладають довжину відрізка 0A = 10 мм, виміряну на кресленні, а на вертикальній прямій OB = 20 мм – справжній розмір цього ж відрізка, що визначений розмірним числом. Проводячи через точки А і В взаємно перпендикулярні прямі, на їх перетині отримуємо точку М. Пряма ОМ є лінією масштабу М1:1 і дає змогу визначити справжні розміри решти елементів цього креслення: вимірявши циркулем-вимірювачем розмір потрібного елемента на кресленні, що деталюють (рис 3.3а), відкладають його від точки О на прямій l (рис. 3.3б); через точку С проводять вертикальну пряму до перетину з лінією масштабу. Відрізок цієї прямої від С до лінії масштабу визначає справжній розмір потрібного елемента (у цьому випадку 50 мм).

Проставляючи розміри на робочих кресленнях, слід враховувати, що багато елементів деталей мають стандартні розміри.

У додатку 2 подано ряди нормальних розмірів.

Рис. 3.3. Графічний спосіб визначення розмірів деталей

Специфікація

Специфікація – документ, який визначає склад складальної одиниці, комплексу або комплекту, потрібний для виготовлення конструкторських документів і для запускання виробу у виробництво.

На кожну складальну одиницю виконують специфікацію на окремих аркушах формату А4. Основний напис специфікації відрізняється від основного напису креслення і виконується згідно з ГОСТ 2.104-68.

Якщо специфікація виконується на декількох аркушах формату А4, то на першому аркуші основний напис такий, як на рис. 3.4, на наступних – як на рис. 3.5. Форма і розміри граф специфікації подані на рис. 3.4, 3.5.

У загальному вигляді специфікація складається з таких розділів:

а) документація; д) стандартні вироби;

б) комплекси; є) інші вироби;

в) складальні одиниці; ж) матеріали;

г) деталі; з) комплекти.

 

Рис. 3.4. Перший аркуш специфікації

 

Рис. 3.5. Наступні аркуші специфікації

 

Наявність тих чи інших розділів визначається складом виробу. Назву кожного розділу вказують у вигляді заголовка у графі "Назва" і підкреслюють.

Після кожного розділу специфікації бажано залишати декілька вільних рядків для додаткових записів і по одному рядку після кожного заголовка.

У розділ "Документація" заносять основний комплект конструкторських документів на специфікований виріб, крім власне специфікації. У наших випадках це буде переважно складальне креслення.

У розділ "Складальні одиниці" записують складальні одиниці, що безпосередньо входять до специфікованого виробу. На кожну з них виконують самостійне складальне креслення зі своєю специфікацією. Слід звернути увагу, що якщо складальне креслення виконано на форматі А4, дозволяється поєднувати специфікацію з самим кресленням.

У розділ "Деталі" записують нестандартні деталі виробу. Деталі записують у послідовності зростання цифр, які входять у позначення.

У розділ "Стандартні вироби" записують вироби, виготовлені за державними стандартами. У межах кожної категорії стандартів вироби записують за однорідними групами, об'єднаними їх функціональним призначенням, наприклад, кріпильні вироби, у межах кожної групи – в алфавітній послідовності їх назв, у межах назви – за зростанням номерів стандартів, у межах кожного номера стандарту – в порядку зростання основних параметрів виробу.

У розділ "Матеріали" записують лише ті матеріали, які безпосередньо застосовуються у складальному виробі.

Графи специфікації заповнюють таким чином:

у графі "Формат" записують позначення формату, на якому виконано креслення деталі. Для деталей, на які креслення не виготовлені, у цій графі слід писати "БК";

графу "Зона" заповнюють лише для креслень, поділених на зони;

у графі "Поз." наводять порядкові номери складових виробу в послідовності записування їх у специфікацію. Для розділів "Документація" і "Комплекти" цю графу не заповнюють;

у графі "Позначення" записують позначення конструкторських документів на всі документи й вироби, занесені до специфікації.

Для всіх галузей машино- і приладобудування згідно з ГОСТ 2.201-68 введені системи позначень, у яких кожний виріб, деталь, складальна одиниця закодовані певним номером.

Для навчальних креслень рекомендують таку систему позначень (рис. 3.6):

МБК 07.00.00 СК – складальне креслення виробу, якому присвоєно номер 7;

РК 11.00.03 – робоче креслення третьої деталі виробу, якому присвоєно номер 11;

РК 15.02.01 – робоче креслення першої деталі другої складальної одиниці виробу за номером 15.

Рис. 3.6. Код позначення

Питання та задачі для самоконтролю

1. Що означає – прочитати складальне креслення?

2. Послідовність читання складального креслення.

3. У чому полягає процес деталювання складальних одиниць?

4. Як можна отримати відомості про основні розміри деталей на складальному кресленні?

5. Де можна отримати відомості про складові частини виробу?

6. На які деталі виробу не виконують робочі креслення?

7. Послідовність деталювання складальних одиниць.

8. Як визначити розміри деталі, якщо складальне креслення виконано у довільному масштабі?

9. Що таке специфікація?

10. З яких основних розділів складається специфікація?

 

 

Завдання по темі 3 – "Деталювання" – ГР4,5

Виконати робочі креслення двох деталей за складальним кресленням, виконати наочне зображення однієї деталі (номера позицій деталей визначаються викладачем).

Варіанти завдання додаток 1.

Приклад виконання рис. 3.7 – 3.12.

 

 

 

Рис. 3.8. Складальне креслення виробу "Клапан переливний"

Рис. 3.7. Специфікація до складального креслення

виробу "Клапан переливний"

 

 

Клапан переливний

Переливний клапан служить для зменшення тиску в гідравлічній або пневматичній мережі, до якої він приєднується за допомогою трубного різьблення. Клапан під тиском тарованої пружини щільно перекриває прохідний отвір у корпусі. При підвищенні тиску в мережі вище розрахункового клапан відкривається, при цьому надлишкова рідина або газ спрямовується з отвору А в отвір Б (див. схему).

 

 

Виконані робочі креслення деталей позиції 1, 2, 3, 4.

Виконане наочне зображення деталей позиції 1, 3.

Рис. 3.9. РК та наочне зображення деталі позиції 1 – Тарілка

Рис. 3.10. РК деталі позиції 2 – Гайка накидна

Рис. 3.11. РК та наочне зображення деталі позиції 3 – Клапан

Рис. 3.12. РК деталі позиції 4 – Корпус

 

Додаток 1

 

 

 

 

 

 

Обойма

Обойма применяется в грузоподъемных механизмах. Трос, (на чертеже не показан) грузоподъемного механизма охватывает блок поз. З, в который запрессована сменная втулка поз. 8. Блок поз. 3 вращается на оси поз. 6. Внутри оси имеются каналы, которые через отверстие закрытое винтом поз. 11, заполняются густой смазкой. Опорой оси поз. 6 является вилка поз. 1, которая соединяется осью поз. 7 с подвеской поз. 2, вращающейся вокруг этой оси. В резьбовое отверстие подвески поз. 2 закрепляется грузоподъемный крюк (на чертеже не показан).

 

 

Завдання

Виконати робочі креслення деталей позиції 1, 2, 3.

Виконати наочне зображення деталі позиції 3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пневмоаппарат клапанный

Воздушный клапан тормозного крана служит для подачи сжатого воздуха из воздушного баллона в тормозные камеры. Он состоит из корпуса 6, клапана /, седла клапана 2, толкателя 4, пружины 5. Воздушный клапан открывается при нажатии на тормозную педаль. Сжатый воздух из баллона поступает в тормозные камеры. Когда педаль тормоза отпущена, пружина поднимает толкатель и держит клапан в закрытом состоянии. При этом подача сжатого воздуха в тормозные камеры прекращается.

Завдання

Виконати робочі креслення деталей позиції 1, 2, 6.

Виконати наочне зображення деталі позиції 2.