Тема1: основи загальної терапії - 6 годин

Лабораторно-практичне заняття 1. Ознайомлення з технікою безпеки за дослідження і лікування тварин. Методи застосування лікарських препаратів. Терапевтична техніка.

Перелік питань для вивчення

- Ознайомлення з технікою безпеки при дослідженні і лікуванні тварини.

- Вивчення методів введення лікарських препаратів.

Мета заняття.

1. Оволодіти основними методами фіксації тварин з дотриманням техніки безпеки та особистої гігієни

2. Освоїти техніку введення лікарських препаратів в організм тварин.

3. Оволодіти терапевтичною технікою

Матеріальне забезпечення: Тварини: кінь, корова, теля, вівця, свиня, собака, кішка, матеріали для фіксації тварин, мотузки, зак­рутки, щипці-фіксатори та ін., зівники для різних видів тварин, зонди різного діаметру і довжини, кухоль Есмарха, шприци, спринців­ка, гумова або скляна пляшка, лійка, шпатель, ложка, пристрій Малахова, болюсозадавач, таблеткозадавач, порошковдувач, бинти, вата, тампо­ни зі спиртом, 5 % розчин йоду, вазелін, лікарські речовини у різних формах (таблетки, пігулки, болюси, порошки, кашки, настої, мазі, емульсії, розчини).

Техніка безпеки при наданні терапевтичної допомоги тваринам та методи фіксації. При дослідженні і лікуванні тварин, безперешкодному отриманні повноцінних даних, треба вміти підходити до тварин, поводитись з ними, фіксувати і приборкувати їх. Слід пам'ятати, що різкі гримання і рухи, побої змушують тварину насторожуватись, лякають її. У таких випадках навіть найспокійніші тварини можуть травмувати досліджувача. Підходячи до тварини, слід спочатку окликнути її, назвавши кличку, або дати про себе знати яким-небудь іншим звуковим сигналом. Підходити потрібно сміливо, але обережно, з того боку, в який тварина повернула голову. До великої рогатої худоби підходять збоку, краще справа. Не слід на­ближатися до голови і задньої частини тіла дорослих тварин, бо вони мо­жуть вдарити рогами, а також тазовими кінцівками, якими б'ють розмашисто вбік і назад. До коней краще Підходити спереду, зліва і дещо збоку, оскільки вони звикають до цього в процесі експлуатації. Коні можуть кусатись і бити тазовими кінцівками назад, тому до них також не слід наближатися ззаду і підходити близько до голови. Коли ветеринарний спеціаліст знаходиться позаду коня, який б'є тазовими кінцівками, необхідно намагатися підійти якнайближче до його тулуба. У цьому разі тварина не вдарить, а тільки відштовхне дослідника. Наблизившись до тварини, її заспокоюють: велику рогату худобу погладжують у ділянці міжщелепного простору, шиї і лопатки або чухають за вухами і в потиличній ямці; коней погладжують і поплескують по шиї, в ділянці лопатки і крупа. Свині і собаки люблять, коли їх погладжують у будь-яких ділянках тіла, а кози - між вухами і по спині. Бажано, щоб біля тварини був її власник або доглядач, який тримав би тварину. Якщо ласкавим і спокійним поводженням не вдається заспокоїти тварину і провести дослідження, то вдаються до різних способів та методів фіксації і приборкання її, враховуючи тривалість і характер процедури, яка має бути. При цьому віддають перевагу найбільш гуманному способу або методу.

Велику рогату худобу здебільшого коротко прив'язують і фіксують за роги. При цьому помічник правою рукою бере тварину за лівий ріг, а пальцями лівої руки здавлює їй носову перетинку. При необхідності більш тривалої і надійної фіксації застосовують носові щипці Гармса, Соловйова. Для биків застосовують спеціальні кільця, які вставляють у носову перетинку. До кільця прикріплюють ланцюг з довгою дерев'яною палицею, за яку помічник утримує тварину. З метою фіксації голову тварини прив'язують до стовпа або до дерева, а також піднімають грудну кінцівку руками чи за допомогою путового пояса і мотузки, перекинутої через спину тварини. Щоб підняти грудну кінцівку у великої рогатої худоби, один помічник утримує тварину за роги, а другий стає спиною до голови тварини поряд з її плечовим поясом і кладе одну руку на лопатку, а другою рукою, поплескуючи по кінцівці зверху вниз, бере за путо і різким поштовхом свого плеча на лопатку переносить центр ваги тварини на протилежну кінцівку. Одночасно піднімає кінцівку, згинаючи її в зап'ястковому суглобі і утримуючи обома руками або за допомогою мотузки так, щоб зігнута частина була паралельною підлозі. Тазові кінцівки можна фіксувати накладанням мотузкової петлі вище скакальних суглобів або закрутки на загальний п'ятковий (ахілів) сухожилок. В деяких випадках їх фіксують хвостом тварини.

Тварин, які лежать, піднімають окриком або легкими ударами по вухах чи спині. Якщо тварина не спроможна піднятись, її піднімають мотузкою, яку підводять під верхівку грудної кістки та сідничні горби, стягують і посередині зв'язують вузлом. Після цього троє-четверо помічників беруться за мотузку і піднімають тварину.

Овець і кіз фіксують за вуха, шию або роги, а також за тазову кінцівку. Інколи ветеринарний спеціаліст фіксує їх між ногами або на столі, де тварина стоїть чи лежить. Для неспокійних тварин застосовують повал і спеціальні фіксаційні станки.

Найбільш простий і поширений спосіб фіксації коней - рукою за вузду або недовуздок. Якщо кінь веде себе неспокійно, то можна утримувати його за вухо. Для застереження несподіваних бокових рухів тварини під час дослідження тулуба необхідно однією рукою впиратися в її тіло або триматися за гриву. При огляді задньої частини тіла, проведенні термометри піднімають руками або за допомогою путового пояса грудну кінцівку. Перш ніж доторкнутись до нижніх частин кінцівки, слід погладити коня по холці, шиї, потім по лопатці і плечу. При підніманні і фіксації, наприклад правої грудної кінцівки, стають збоку від тварини спиною до її голови. Правою рукою впираються їй в лопатку, переносячи центр ваги на протилежну кінцівку, а лівою, поплескуючи по кінцівці зверху вниз, беруть за щітку або за путо і згинають в зап'ястковому суглобі. Ліву кінцівку піднімають правою рукою. Підняту кінцівку коня утримують обома руками, знаходячись на деякій відстані від його тулуба. Не слід класти підняту кінцівку тварини на коліно, тому що це дає тварині можливість мати під собою четверту точку опори і завдати удару тазовою кінцівкою. При довготривалих маніпуляціях підняту грудну кінцівку утримують за допомогою пута або мотузки, перекинутої через спину. Не слід також кінець мотузки обертати навколо тулуба тварини або прив'язувати до будь-яких предметів, тому що при раптовому падінні коня не можна швидко звільнити підняту кінцівку, що може призвести до травми. Фіксація інохідців підняттям грудної кінцівки не буде ефективною, тому що в них центр ваги розміщується по паралелі. Для підняття тазової кінцівки, обстеження і розчищення копита помічник фіксує голову коня, а дослідник, упершись однією рукою в маклок, а другою погладжуючи тазову кінцівку зверху вниз, бере за щітку або путо і, зігнувши в скакальному суглобі, швидко виносить кінцівку на своєму коліні назад. При цьому одночасно фіксують хвіст (для запобігання удару ним по обличчю).

Для приборкання коней застосовують закрутки, які звичайно накладають на верхню губу або вухо. Сильна больова реакція, що виникає в ділянці накладання закрутки, змушує тварину стояти спокійно. Найчастіше застосовують петлеподібну «російську» закрутку. Найбільш зручною є закрутка, яка складається з дерев'яної рукоятки і петлі із сиром'ятної шкіри або мотузки (за винятком капронової). Петлю надівають на кисть лівої руки, пальцями якої захоплюють і відтягують верхню губу або вушну раковину коня. Потім петлю плавним рухом переміщують з руки на верхню губу або основу вушної раковини, а правою рукою обертанням рукоятки скручують петлю, стискуючи губу чи вухо, і утримують рукоятку разом з недовуздком. При цьому слідкують за станом тварини і, залежно від її поведінки, посилюють або послаблюють стискання. Тримають закрутку 10-15 хв (для запобігання некрозу здавлених тканин), потім знімають, роблять масаж губи або вуха, а закрутку миють і дезінфікують. В тих випадках, коли закрутку потрібно тримати більш тривалий час, для запобігання змертвінню тканини її знімають на деякий час і після масажу надівають знову. Рідше застосовують закрутки типу «лещата», але вони погано утримуються, можуть травмувати губу, ними важко регулювати тиск. При накладанні лещат лівою рукою сильно здавлюють верхню губу, накладають на неї лещата, зближують краї і, поступово посилюючи тиск, просувають кільце по насічках.

Дорослих свиней фіксують за допомогою спеціальних фіксаційних щипців або закруток, які накладають на верхню щелепу, а також застосовують спеціальні станки. Поросят фіксують за вуха або піднімають за тазові кінцівки. При силових методах фіксації свині сильно непокояться і кричать. Тому краще не фіксувати їх, а дати корм, спокійно підійти ззаду або збоку, почухати по спині, боках, животі, за вухами і провести обстеження.

Для фіксації собак використовують намордники або накладають на їх щелепи тасьмову (чи з бинта) петлю, кінець якої зав'язують на потилиці. Застосовують також фіксаційні станки і операційні столи для малих тварин. Котів фіксують так, як і собак. Крім того, їх можна загортати в тканину або клейонку, яку потім зав'язують тасьмою чи бинтом у двох місцях.

Хутрових звірів можна фіксувати, як собак або котів. Але доцільніше їх фіксувати спеціальними фіксаційними щипцями або в клітках із розсувними боковими стінками. Такі клітки є в звіринницьких господарствах.

Кролів звичайно фіксують за складку шкіри в ділянці шиї і вух. Для проведення маніпуляцій їх можна загорнути в тканину або клейонку.

Домашніх птахів фіксують за кінцівки і крила. Слід фіксувати і голову, оберігаючись удару дзьобом в обличчя. Особливо надійно треба фіксувати голову водоплавної птиці.

При дослідженні і лікуванні хворих тварин ветеринарні спеціалісти повинні дотримувати правил безпеки і особистої гігієни, щоб не дістати механічної травми чи не заразитись від хворих тварин зооантропонозами. Крім того, є небезпека передачі інфекційних захворювань від одних тварин до інших.

Детально методи фіксації та приборкання тварин та правила особистої гігієни і безпеки праці описані в методичних рекомендаціях Правила роботи з тваринами, методи фіксації та техніка безпеки і особиста гігієна. Особливості клінічного обстеження хворих тварин / Л.Г. Улько, В.М. Мусієнко, О. В. Мусієнко [та ін.] // Методичні рекомендації до лабораторно - практичних занять з дисципліни Внутрішні хвороби тварин для студентів факультету ветеринарної медицини. Напрям підготовки 6.110101. Ветеринарна медицина, ОКР «Бакалавр». - Суми, 2015. -17 с.).

Методи введення лікувальних речовин поділяються на зовнішні та внутрішні методи застосування тваринам лікарських препаратів.

До зовнішніх відносять: аплікації, примочки, припарки, зрошення, втирання, укутування, застосування компресів, грілок, озокериту, парафіну, гірчичників, глини, грязей.

Внутрішні методи поділяються на ентеральні та парентеральні.

До ентеральних належать: зрошення слизової оболонки рота; введення лікарських речовин через рот у шлунок − коням, свиням, дрібним домашнім та іншим тваринам; у рубець, книжку й сичуг − жуйним;введення через сліпу і пряму кишки.

До парентеральних методів відносять:підшкірні, внутрішньошкірні, внутрішньом’язові, внутрішньовенні, внутрішньоаортальні ін’єкції; інтраперитонеальне та внутрішньокісткове введення лікарських речовин, введення лікарських речовин в органи дихання, сечостатевої системи, молочну залозу, слізно-носовий канал, вуха, на кон’юнктиву ока, у спинномозковий канал та суглоби. У господарствах широко застосовують груповий спосіб згодовування різних препаратів, які вводять у корми на комбікормових заводах у вигляді преміксів. Цей метод використовують під час лікування або профілактики хвороб обміну речовин. Вибираючи спосіб введення лікарських засобів, необхідно керуватися фармакологічними властивостями їх, а також станом тварин, умовами, в яких надається лікувальна допомога. Як відомо, багато лікарських речовин не подразнюють слизових оболонок, не мають неприємного запаху і смаку. Ці речовини можна задавати тваринам з кормом або водою. Суттєві утруднення виникають, якщо необхідно вводити ліки насильно. У таких випадках необхідно поєднувати примусові заходи і особисту безпеку з правилами введення ліків. Для насильного введення лікарських речовин через рот – застосовують декілька способів. Розчини вводять із пляшки, ложки, спринцівки, шприца, лійки, приладу Малахова, зонда. Необхідно пам’ятати, що інколи у тварин може бути парез глотки, закупорка стравоходу, запалення слизової оболонки ротової порожнини, глотки, стравоходу. В цих випадках ковтання утруднене і лікарські розчини можуть попадати у трахею, викликаючи тяжкі захворювання. Тому введення розчинів у цих випадках краще проводити через зонд. За допомогою пляшки вводять рідкі лікарські форми: розчини, відвари, емульсії, суспензії, пасти.

Самостійна робота

Які загальні вимоги щодо поводження з тваринами?

Які загальні правила особистої гігієни та техніки безпеки під час дослідження та лікування тварин?

Заповніть журнал реєстрації хворих тварин

Порядковий номер	Число, місяць прийому тварини	Господарство, прізвище та ініціали власника тварини, адреса	Вид, стать, кличка, інд. Номер тварини	Коли захворіла тварина, дата
Первинний облік	Повторний облік

 

Діагноз	Додаткові дослідження, клінічні ознаки, лікувальна допомога, рекомендації	Закінчення хвороби, дата	Особисті відмітки, прізвище куратора
попередній	заключний

 

Опишіть методику ведення лікарських засобів тваринам за допомогою пляшки.

Опишіть техніку ведення лікарських засобів тваринам у вигляді болюсів, капсул, таблеток, порошків, кашок:

 

Опишіть техніку введення лікарських засобів у рубець, книжку і сліпу кишку за допомогою пункції, показання та протипоказання

__________________________________________________________________

Введення лікарських речовин через пряму кишку (клізми). Клізми – одна із форм гідротерапії, яка основана на введенні води в пряму кишку і інші відділи кишечника в основному з метою надання лікувальної допомоги при гіпотонії, дистонії травного каналу, копростазі і отруєнні. За допомогою клізм кишечник звільняється від накопичених калових мас, мікроорганізмів, токсинів. Клізми також є важливим методом введення в організм лікарських розчинів та поживних середовищ. Рідину вводять через пряму кишку за допомогою спеціальних приладів – так званих кишкових тампокаторів (дармтампонаторів) Майера (металевий), Целішева, Н.З. Обжоріна, Н.Р. Сьомушкіна і С.Г. Меліксетяна (гумові). Кружки Есмарха з гумовою трубкою і твердим наконечником застосовують у випадках пошкодження слизової оболонки прямої кишки.

Залежно від характеру хвороби і поставленої лікарем ветеринарної медицини мети для клізм використовують теплу чи холодну воду.

Опишіть класифікацію клізм:

За об’ємом введеної в пряму кишку рідини клізми ділять на

За способом введення рідини – на

До макроклізм належать:

При мікроклізмах у пряму кишку вводять розчини лікарських речовин в об’ємі

Що таке очисні клізми і яка техніка їх застосування, показання та протипоказання?

Що таке опорожнювальні клізми і яка техніка їх застосування, показання та протипоказання?

Проносна клізма, різновиди, техніка застосування, показання та протипоказання:

Промивна (сифонна) клізма, техніка застосування, показання та протипоказання

Субаквальна клізма, техніка застосування, показання та протипоказання:

Терморегулювальна клізма, техніка застосування, показання та протипоказання:

Лікувальна клізма, техніка застосування, показання та протипоказання:

Поживна клізма, техніка застосування, показання та протипоказання:

Лікарська клізма, різновиди, техніка застосування, показання та протипоказання:

Парентеральне введення лікарських засобів. За парентерального введення лікарських засобів необхідно суворо дотримуватись виконання правил терапевтичної техніки, не допускати поспішності під час проведення ін’єкцій. Всі лікарські розчини, які вводяться в кров, м’язи, підшкірно, в порожнини тіла, повинні бути стерильними. Розчини, які розфасовані в ампули, вводять без попередньої стерилізації. Лікарські розчини, які готуються, обов’язково стерилізують кип’ятінням протягом 15-30 хвилин, а потім охолоджують до температури тіла і вводять тварині. Не припустимо кип’ятіння розчинів антибіотиків та харчової соди, оскільки вони руйнуються. Перед ін’єкцією або введенням перевіряють якість розчину (колір, прозорість, температура), термін придатності, відсутність домішок. Для попередження попадання в організм тварини патогенної мікрофлори через руки, інструменти та лікарські препарати необхідно суворо дотримуватися правил асептики і антисептики.

Опишіть техніку та особливості підшкірних введень лікарських препаратів тваринам різних видів:

Опишіть техніку та особливості внутрішньом’язових ін’єкцій лікарських препаратів тваринам різних видів:

Опишіть техніку та особливості внутрішньовенних введень лікарських препаратів тваринам різних видів:

Внутрішньовенне введення лікарських засобів застосовують для одержання швидкого лікувального ефекту. Як правило, використовують ізотонічні та гіпертонічні розчини. Гіпотонічні розчини можуть викликати гемоліз еритроцитів. Внутрішньовенно можна вводити розчини, які протипоказані для підшкірного та внутрішньом’язового застосування. Необхідно також слідкувати, щоб у кров не потрапили лікарські речовини, що викликають коагуляцію білка та повітря, оскільки це може викликати загибель тварини. Не можна вводити масляні розчини, які можуть викликати жирову емболію. Особливо обережно вводять розчини кальцію хлориду, норсульфазолу натрію, хлоралгідрату, які під час попадання під шкіру викликають омертвіння тканин.

 

Внутрішньоартеріальне введення (техніка, показання протипоказання)

Внутрішньотрахеальне введення лікарських засобів

Внутрішньочеревні ін’єкції лікарських речовин (описати техніку у різних видів тварин, показання та протипоказання)

Техніка введення лікарських речовин через рот залежить від їх властивостей і виду тварин.

Добровільні методи введення лікарських речовин застосовують тільки при наявності апетиту у хворих тварин. З кормом і водою да­ють лікарські засоби у вигляді капсул, порошків, таблеток і розчинів. Добровільні методи передбачають індивідуальні і групові спо­соби давання ліків.

Велика рогата худоба легко поїдає дрібні дози лікарських речо­вин з комбікормом, доброякісним силосом або випиває розчини ліків з водою. Коням ліки можна задавати з вівсом чи підсоленою водою. Молодняку лікарські речовини задають з молоком. Собакам - подріб­неним м'ясом до годування, спочатку кидають 1-2 шматочки м'яса без ліків, переконавшись, що собака легко поїдає корм, продовжують кида­ти шматочки м'яса з ліками. Птахам з кормом дають препарати нітрофуранового ряду, антибіотики, вітаміни та інші лікарські речовини.

Якщо у хворих тварин немає потягу до корму і води, лікарські речовини їм задають насильно. Існує декілька способів насильного введення лікарських речовин через рот.

Введення рідких лікарських форм із пляшки. Пляшку частіше використовують яри зведенні ліків великій рогатій худобі. Для ви­конання процедури безпечніше використовувати гумові пляшки об'ємом біля 0,5 л, а при відсутності такої можна використовувати скляні пляшки такого ж об'єму.

Перед введенням ліків тварину фіксують, голову дещо піднімають. Відкривають ротову порожнину або відтягують рукою щоку і через беззубий край чи утворив шийся отвір між зубами і щокою вво­дять шийку пляшки. Вміст її поступово /за 6-8 прийомів/ вили­вають у ротову порожнину, дещо піднімаючи їх. Якщо у тварини з'являється кашель або занепокоєння, введення припиняють і опускають її голову.

Введення рідких лікарських речовин ложкою. Ложку застосову­ють переважно для введення ліків дрібним тваринам Тварин утримують у стоячому положенні, голову трохи піднімають. Шпателем відтягують щоку у області ротового ку­та і у простір який утворився вливають призначену дозу ліків.

Зведення рідких лікарських речовин із шприца або спринцівки. Гумовий наконечник надягнений на шприц або спринцівку, вводять за щоку тварині і вливають призначену дозу розчину.

Зведення лікарських розчині з за допомогою гумової трубки з лійкою чи резервуаром. У гумову трубку діаметром біля 1 см на відстані 30 см від її кінця вставляють склянку труску для контролю за протікаючою рідиною. Один кінець трубки з'єднують із лій­кою або резервуаром, а вільний кінець вводять у рот тварини до кореня язика. Голову тварини при введенні розчину трохи піднімають.

Введення розчинів за допомогою пристрою Малахова. Голову тварині дещо піднімають. Пристрій вводять у ротову порожнину так, щоб коліно трубки з отворами уміщалося між корінними зубами і щокою, а згин трубки торкався кута рота. Таким чином, довгий кінець трубки без отворів буде висуватися назовні біля кута рота. До дов­гого кінця трубки приєднують гумову трубку з лійкою, через яку вливають лікарський розчин. Такі пристрої бувають двох розмірів для великих і для дрібних тварин.