Організаційні процеси сприймання. Формування перцептивного образу.

Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття. У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів — уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процессами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особистості.

Види: прості, складні. Етапи формуваня образу: аперцепція, розпізнавання, ідентифікація, формування перцепту. Властивості сприймання: предметність, цілісність, структурність, константність, осмисленість. Порушення сприймання: гіперстезія (підвищення чутливості до подразника), гіпостезія (зниження чутливості), галюцинації.

Закон Вебера: величина диференційного порогу пропорційна силі подразника.

Закон Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму силі подразника.

Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним транс­форматором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви - провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналіза­тора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Нижній абсолютній поріг чутливості – мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна сила, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до больвих відчуттів(наприклад,сліпуча яскравість світла) Диференційний поріг чутливості – мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

 

Увага як особлива форма психічної діяльності.

Увага — це специфічний стан свідомості людини, який полягає в зосередженості нашої с-ті на якомусь об’єкті. Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Увага необхідна в усіх різновидах сенсорної, інтелектуальної та рухової діяльності. Увагу викликають не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об’єкти. Цю здатність називають уважністю.

Властивост і: вибірковість, концентрація, розподіл, переключення. Види: мимовільна (зосередженість на об’єкті без свідомого наміру), довільна (свідомо регульоване зосередження на обєкті), після довільна (це зосередження на об’єкті через те, що він цінний для о-ті, властива ціль).

Увага детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, викликаних подразниками, що діють на чуттєву сферу організму, та внутрішніми установками і психічними станами. Ідеї І. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, що пізніше були поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, з’ясовують фізіологічне підгрунтя уваги. І. Павлов під орієнтувальними рефлексами розумів активні реакції тварин на зміни в навколишньому середовищі, які викликають загальне пожвавлення й низку вибіркових реакцій, спрямованих на ознайомлення зі змінами в ситуації. Вагомий внесок у з’ясування фізіологічного підгрунтя уваги зробив О. Ухтомський своїм ученням про домінанту. Домінанта — це панівне осереддя, яке притягає до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим, що й становить собою фізіологічне підгрунтя свідомих процесів, уваги. Інші ж збудження при цьому гальмуються. Загальмовані, відносно слабші збудження порівняно з домінуючими О. Ухтомський називав субдомінантними.

Функції уваги

1. Регулятивна (завдяки увазі ми організовуємо свою поведінку, діяльність). Увага дозволяє нам активізувати потрібні фізіологічні процеси в даний момент часу і непотрібні гальмування.

2. Активізуючи (дає можливість людині активізуватися на одній справі чи діяльності).

3. Увага визначає спрямованість діяльності (вибірковий характер діяльності).

4. Зосередження і заглиблення в діяльність (річ, на якій ми зосереджені – в центрі нашої уваги, а всі інші як фон).

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі под­разників, які діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їх перебігом.

Увага вирізняє предмет (об'єкт) серед багатьох інших. Фізіо­логічно це означає, що збуджуються одні нервові центри і гальмують­ся інші. Діє встановлений І. П. Павловим закон індукції нервових процесів, за яким процеси збудження, що виникають в одних ділян­ках мозку, спричинюють процеси гальмування в інших ділянках.

Згідно з цим законом увага пов'язана з оптимальним осередком збудження, який виникає під впливом раніше згаданих факторів. В ділянках кори головного мозку, що перебува­ють у стані оптимального збудження, створюються найсприятливіші умови для пізнавальної і творчої діяльності, підвищення її продук­тивності.

Ретикулярна формація — відносно автономна нервова тканина, розташована в стовбурі мозку та підкіркових ділянках. Ретикулярна формація є фільтром, який відсіває малозначущі сигнали.

Психологічні теорії уваги.

Особливе місце належать фізіологічним концепціям уваги, у межах яких було розроблено оригінальний методичний апарат. Традиційну увагу в них пов´язують з поняттями «активація» (arousal) і «орієнтована реакція» (Лурія). Такий стан забезпечують механізми, які підтримують потрібний тонус кори, що пов´язані з роботою ретикулярної формації, яка активує. І вибіркове гальмування релевантного входу, і вибіркову активацію забезпечують впливи ретикулярної формації, волокна якої з кори головного мозку спрямовуються до рухових ядер спинного мозку і до ядер стовбура.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність уваги суто у волі, хоча мимовільну увагу не можна пояснити вольовою діяльністю. Прихильники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості. Увага є там, де напрям діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини відіграє велику роль у зосередженні на них уваги.

Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Гербарт, Вундт, Тітченер вивчали тільки внутрішній суб´єктивний аспект уваги як явища. Увага, на їхній погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів.

В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану точку свідомості, найчіткіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Яскравіше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковуючи собі менш яскраві відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюють нервові схильності, але не розкривав, що вони становлять собою.

Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб´єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І.М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв´язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм - руховий, тобто такий, котрий впливає на м´язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м´язами, не здатна зосереджувати увагу.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

 

22. Проблема теоретичних досліджень волі. Теорії волі (В. Джемс, І. П. Павлов)

З історії психології відомо, що поняття "волі" було введено як пояснювальне поняття. Воно мало пояснити зародження дії, що заснована не тільки на бажаннях людини, а й на розумовому рішенні про її здійснення. Інтенсивна розробка уявлень про волю розпочинається тільки в ХVІІ ст. і у наш час характеризується наявністю декількох підходів до вивчення природи волі.

Воля як "вільний вибір" (У.Вундт, У. Джемс). Воля - це самостійний процес, що починається з ідеї про ті рухи, які збирається виконати людина. Думка сама по собі містить силу, що може ініціювати поведінку людини. У. Джемс вважав основною функцією волі прийняття рішення при наявності в свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Таким чином, основа волі - "моторні ідеї" (не дії), які створюють процес "воління" - самостійний психічний процес, який виробляє стійке прагнення людини. Тому вольове зусилля виявляється в спрямуванні людиною своєї свідомості на непривабливий, але потрібний об`єкт і зосередженні на ньому уваги. Таким чином, основа свідомості - прагнення і потяги, що спонукають людину до дії. А уявлення і почуття виникають із вольового начала.