Політико-ідеологічна криза радянської системи

 

Кризові явища

Заходи щодо усунення кризових явищ

 

Керівництво КПРС змушено відмовитись від те­зи про побудову комунізму до 1980 р.

Падає авторитет КПРС, керівників партійного апарату всіх ланок.

В суспільстві стрімко зростає розчарування в соціалістичній ідеології, починається критика її засад (світоглядних, економічних, політичних тощо) з боку дисидентів, правозихисників, діячів культури.

Незважаючи на «залізну завісу» розповсюджує­ться інформація про досягнення розвинутих ка­піталістичних країн.

Відбувається боротьба в керівництві країною і парті­єю; до влади приходять прибічники неосталінізму*.

Ідеологами КПРС висувається тео­рія, що констатує побудову в СРСР розвинутого соціалізму — перехід­ного етапу до комунізму.

Конституційне закріплюється керів­на роль КПРС в радянському суспі­льстві (стаття 6 Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р.).

Керівництво КПРС вимагає поліп­шити ідеологічну роботу, здійснюю­ться репресії проти «інакомисля­чих».

В засобах масової інформації про­пагуються переваги і успіхи соціалі­зму, піддаються критиці вади капі­талізму.

 

· Неосталінізм — сталінізм, частково реалізований в нових, сучасних умовах; відновити сталінізм у повному обсязі (з масовики репресіями, повною ізоляцією суспільства від зовнішніх впливів тощо) не вдалося.

Криза в соціальних відносинах

 

Кризові явища

Заходи щодо усунення кризових явищ

Зросло соціальне напруження, зумовлене погіршенням матеріального становища значної частини населення, виникненням стійкої нестачі («дефіциту») товарів, жит­ла, послуг.

В умовах дефіциту товарів, житла, послуг гостро стави­лися проблеми «чесного» (тобто рівного у відповідності з комуністичною ідеологією) розподілу. Розподіл благ стає дестабілізуючим соціальним фактором.

Зріс розрив в рівні життя жителів міста і села, робітників і інтелігенції, народу і номенклатури*, представників ті­ньової економіки.

Номенклатура, яка користувалася привілеями при роз­поділі матеріальних благ, поступово перетворюється в, особливу соціальну групу, що викликала ненависть ос­новної маси населення.

Замість обіцяного суспільства рівності керівництво краї­ни і партії створило суспільство з яскраво вираженою нерівністю; засадами успіху особи в ньому були не на­полеглива праця або яскравий талант, а приналежність до привілейованої групи населення.

Кризові явища в соціальних відно­синах піддавались критиці в засобах масової інформації, але глибокий аналіз їх причин блокувався.

Партія і уряд, органи державної влади обіцяли зробити все належне для подолання негативних явищ в соціальній сфері.

Привілеї номенклатури приховува­лись; якщо інформація про них і по­падала в засоби масової інформації, то не в повному обсязі.

Здійснювались намагання відрегу­лювати розподіл дефіцитних товарів через спеціальні черги («за запи­сом», розподіляти на підприємствах з урахуванням думки трудових коле­ктивів тощо).

Періодично підвищувалась заробітна платня всім категоріям працюючих.

Криза в культурі

 

 

Кризові явища

Основні заходи щодо подолання кризи

Погіршення якості навчання і виховання у школах, ПТУ, вузах. Падає престиж знань, освіченості, культури.

Прискорюється русифікація.

В науці, незважаючи на певні успіхи, спосте­рігається несприйнятність нового, кар'єризм; збільшувалась кількість наукових співробіт­ників без поліпшення якості роботи.

В літературі і мистецтві відбувалося витис­кування чесних, талановитих письменників посередніми, чия творчість відповідала ви­могам керівництва партії і країни.

Порушується принцип свободи творчості, діячі культури піддаються репресіям за свої переконання.

В суспільстві поширюється аморальність, пияцтво, стрімко знижується рівень культури і освіченості.

Органи управління освітою посилюють і роблять більш жорстким контроль, встановлюють формаль­ні критерії роботи навчальних закладів (врахування кількісних показників).

В народногосподарські плани було включено тезу про те, що радянський народ перетворився в «най­більш освічений народ світу».

Згідно Конституції СРСР 1977 р. і Конституції УРСР 1978 р. середня освіта ставала загальною і обов'язковою.

Зростала кількість студентів.

Посилюється контроль за розробкою і впроваджен­ням наукових досягнень, зростає фінансування науки.

Діяльність спілок письменників, художників, компози­торів спрямовувались на підтримку офіційної ідеології, оспівування успіхів соціалістичного будівництва.

Посилюється виховна робота серед населення.

* Номенклатура — працівники партійних і державних органів, керівники вищих, середніх та частково нижчих ланок виробництва, розподілу, армії, освіти, науки, охорони здоров'я, культури тощо,.які затверджувались на посадах рішеннями партійних комітетів відповідного рівня.

В умовах поглиблення наростаючої кризи радянської системи у всіх без винятку сферах суспільного життя все більш організовану боротьбу з засадами цієї системи вели дисиденти.

Боротьба дисидентів проти радянської системи

Форми діяльності дисидентів

* Розповсюдження книг, статей, брошур (їх нази­вали самвидавом).

* Мирні демонстрації, мітинги (на честь Т. Шев­ченка, на захист національних прав і культури; на підтримку прав кримських татар, проти вве­дення радянських військ у Чехословаччину, про­ти арештів дисидентів)

* Листи-протести на адресу влади (колек­тивні і індивідуальні)

Релігійне дисидентство

• Вимоги відновити діяльність забороненої греко-католицької церкви; організація підпільної роботи цієї церкви і Комітету захисту української греко-католицької церкви.

• Вимога відновити діяльність української автокефальної православної церкви.

• Діяльність протестантських церков і угруповань: євангельських християн-баптистів («ініціа-тивників»), ієговістів і т. ін.

Створення в 1976 р. Української Гельсінкської (Хельсінкської) спілки — УГС.

Яскравою сторінкою історії дисидентського руху в Україні стала діяльність Української Гельсінкської Спілки. Вона була створена в 1976 р. з метою сприяння виконанню рішень Хельсінкської наради 35 держав Європи і Північної Америки щодо прав людини і додержання принципів демократії (1975 р.).

УГС була легальною організацією, що співпрацювала з аналогічними групами, створеними в інших республіках СРСР, а також правозахисними організаціями західних країн.

Напрямки діяльності

* Сприяли ознайомленню українського загалу з Деклара­цією прав людини.

* Добивалися акредитації з Україні представників закор­донної преси.

* Розповсюджували інформацію про незаконні арешти, становище політв'язнів у в'язницях, таборах, засланні.

* Домагалися, аби на міжнародних нарадах обговорюва­лися питання щодо порушень прав людини, а Україна була представлена на них окремою делегацією.

* Створили в 1990 р. Українську республіканську партію.

Лідери УГС

М. Руденко, О. Тихий, М. Маринович, М. Матусевич, Л. Лук'яненко, О. Шевченко, В. Чорновіл, В. Стус, С. Хмара, В. Марченко, Ю. Литвин та ін.

Незважаючи на цілком законний характер діяльності УГС, через 3 місяці після її створення керівни­ків Спілки — М. Руденка і О. Тихого — було заарештовано. До 1980 р. 3/4 групи було засуджено на строк від 10 до 15 років.

Репресії проти дисидентів

Форми переслідування дисидентів

* Арешти і засудження на тривалі строки позбавлення волі в таборах суворого або особливого режиму на Уралі чи в Мордовії.

* Влаштування в психіатричні заклади особового типу (найбільшою була Дніпропетровська клініка, пере­творена на постійно діючу психіатричну в'язницю).

* Звільнення з роботи, виключення з лав КПРС, виклик в Комітет державної безпеки (КДБ).

Видатні діячі дисидентського руху, що постраждали від переслідувань

І. Світличний, В. Стус, І. Дзюба, В. Чорновіл, Є. Сверсткж, М. Осадчий, І. Калинець, В. Мороз, С. Хмара, М. Руденко, О.Тихий, Л.Лук'яненко та ін.П.Григоренко, Л.Плющ, М.Плахотнюк, В.Рубан, І.Тереля, М. Ковтуненко До кінця 80-х років дисидентський рух було придушено.