Вибір та затвердження теми. Обов’язки керівника курсової роботи

Перший етап курсової роботи — вибір теми. Тема курсової роботи повинна бути актуальною та конкретною. Для орієнтації студентів та полегшення вибору теми цикловою комісією зі спеціальності «Соціальна робота» щороку складається приблизна тематика курсових робіт. Студент може запропонувати свою тему курсової роботи, погоджену з викладачем.

При виборі теми студентам рекомендується враховувати:

· свої наукові інтереси;

· можливість отримання даних для розробки теми;

· актуальність теми.

Обравши тему курсової роботи, студент зобов’язаний узгодити її з майбутнім керівником, який видає завдання до її виконання, та надає ознайомлювальну консультацію.

Керівник курсової роботи зобов’язаний:

· керувати підготовкою курсової роботи;

· аналізувати та контролювати організацію самостійної роботи студента;

· рекомендувати необхідну основну літературу, довідкові матеріали, інші джерела для опрацювання за обраною темою роботи;

· надавати необхідні консультації.

 

 

Складання плану роботи. Підбір літератури

Студент зобов’язаний знати, що більше 80% часу, відведеного на написання курсових робіт, припадає на роботу з науковими джерелами.

Літературу з питань курсової роботи студент підбирає самостійно. Консультацію з питань підбору літератури студент може отримати у викладачів циклової комісії чи у працівників бібліотеки.

Особливу увагу слід звернути на першоджерела, що стосуються теми, періодичні видання (газети, журнали), наукові статті, передовий вітчизняний і зарубіжний досвід.

Літературу слід вивчати від простої, популярної до складної (монографії, наукові статті, теоретичні розробки, збірники наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних авторів). Необхідно розпочинати із загальної і переходити до спеціальної літератури, знайомитись з вітчизняною, а потім зарубіжною Спочатку опрацьовується основна література (підручники, навчальні посібники), а потім прикладна (нормативні документи, статті). Опрацювання книг передує статтям, стара література вивчається після нової.

При формуванні списку використаної літератури необхідно враховувати що на перше місце виносяться:

· Конституція України;

· закони України;

· укази Президента України;

· постанови Верховної Ради України;

· постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

· доповіді та виступи державних діячів України;

· інші літературні джерела подаються за правилами бібліографії (в хронології їх виходу; в алфавіті авторів або назв книг та статей; у відповідності з планом курсової роботи; в логічній послідовності (від загального до окремого або від простого до більш складного і т.п.)).

Список літератури є необхідною структурною частиною будь-якого наукового дослідження: реферату, курсової і дипломної роботи, дисертації і т.д. Він включає літературу, використовувану при підготовці тексту:

· цитовану;

· згадувану;

· що має безпосереднє відношення до досліджуваної теми.

Якість списку залежить не тільки від ретельності і повноти відбору публікацій і джерел. Велике значення має правильний бібліографічний опис документів і раціональний порядок розташування їх в списку.

Правила складання бібліографічного опису:

1. Бібліографічний опис складається на мові документа

2. Джерела відомостей для опису: титульний аркуш, зворотна сторона титульного аркуша, обкладинка, остання сторінка.

3. Опис складається з елементів, що обє’днані в області і наведені впевній послідовності Після області назви всі області відокремлюються одна від одної крапкою та тире (. —).

4. Для кожної області опису певного виду документів визначено приписане (основне) джерело інформації — одне або декілька (наприклад, для області заголовка та відомостей про відповідальність приписаними джерелами інформації є: титульний аркуш — для книг, перша та остання шпальти — для газет, титульний екран, етикетка та наклейка і т.п.). Відомості, запозичені не з приписаного джерела інформації, наводять в квадратних дужках, наприклад:

/ Н. Мазняк; за ред. Ш. Аванс; [пер. з англ. І. І. Вікторової]

/ [А. Федоров, Б. Пашук, Я. Петрова]

/ [укл. А. Ярошко; редактори: В. Попов, С. Бєлова]

5. Бібліографічні відомості зазначають в описі в тому вигляді, в якому вони наведені в джерелі інформації.

6. З великої літери починають перше слово кожної області, а також перше слово наступних елементів: загального позначення матеріалу: та будь-яких заголовків в усіх областях описів. Всі інші елементи записують з малої літери.

Приклад: Вітаміни [Електронний ресурс]: підручник / за ред. О. Мишо

7. Числівники в описі наводять в тій формі, в якій вони представлені у виданні (римські, арабські, в словесній формі). Числівники, що позначають том, випуск, частину, номер, сторінки — завжди записують арабськими цифрами без нарощування відмінкового закінчення: Вип. 1; В 2 т.; Т. 3; Ч. 5; С. 12-16; 241 с. Римські цифри та числівники в словесній формі заміняють на арабські цифри також при позначенні кількості класів чи курсів навчальних закладів; порядкових номерів видань; року або дат виходу, розповсюдження документу: заявл. 18.12.00; опубл. 10.03.01; введ. 2002-07-01. Порядкові числівники наводять з нарощуванням закінчень за правилами граматики мови: 2-е изд.; 3-тє вид.; 2-гий курс.

8. Скорочення слів в описі відбувається згідно з наступними стандартами:

ДСТУ 3582-97. Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила;

ГОСТ 7.12-93. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила.

ГОСТ 7.11-78. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании.

Не можна скорочувати перші три слова в назві. Частина довгої назви може бути пропущена, а пропуск позначений трьома крапками (...).

Уніфіковані форми скорочень на російській та латинській мовах:

и другие (et alii) — и др. (et. al.);

и так далее (et cetera) — и т. д. (etc.);

то есть (id est) — т. е. (i. e.);

без места (sine loco) — б. м. (s. l.);

без издателя (sine nomine) — б. и. (s. n.).

9. Для більш чіткого розділення областей та елементів, а також для розрізняння приписаної та граматичної пунктуації застосовують пробіли в один друкований знак перед та після приписаного знаку Виключення складають крапка та кома – пробіли ставлять тільки після них.

Круглі та квадратні дужки розглядають як єдиний знак, тому пробіл ставлять тільки перед та після дужки.

Приклад: Бойко, Р. Г. Петровские звоны [Ноты]: (Юность Петра): муз. ил. к рус. истории времен Петра Первого / Ростислав Бойко. – М.: Композитор, 2001. – 96 с.

Елементи бібліографічного опису підрозділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові елементи присутні в будь-якому бібліографічному описі і забезпечують ідентифікацію документа.

У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 розширився набір обов’язкових елементів бібліографічного опису. Перерахуємо елементи, що набули статусу обов’язкових:

· перші відомості про відповідальність в усіх областях (області назви та відомостей про відповідальність, області видання, області серії);

· додаткові відомості про видання;

· ім’я видавця, розповсюджувача тощо;

· основна назва серії та підсерії;

· Міжнародний стандартний номер серіального видання, що було надано серії чи підсерії (ISSN);

· номер випуску серії чи підсерії;

· окремі примітки в описі певних видів документів (в описі електронних ресурсів — примітки про джерело основної назви, примітки про системні вимоги).

Факультативні елементи дають додаткову інформацію про документ і застосовуються вибірково в кожній інформаційній установі.

Визначені наступні елементи і області опису, які складають його структуру:

Заголовок – в заголовку опису книги індивідуального автора приводять його прізвище і ініціали. У заголовку може бути приведене ім'я тільки одного автора, вказаного у виданні першим. Потім у відомостях про відповідальність (за скісною рискою), слід повторити прізвище і ініціали першого автора і через кому перерахувати прізвища і ініціали інших.

У заголовку опису документу колективного автора приводять найменування установи (організації), під чиєю назвою опублікований даний документ, як правило, в повній офіційній формі, прийнятій на момент публікації документу.

· Область заголовка і відомостей про відповідальність

Заголовок, назва – слово, фраза, буква або група слів, фраз і букв, приведене в документі, у вигляді, в якому воно затверджене автором і призначене для ідентифікації і пошуку документа, поміщене на титульному листі і виділено шрифтом або кольором.

Заголовок в описі точно повторює назву книги, надруковану на титульному листі. Скорочення написання слів, уточнення, доповнення, зміни порядку слів в заголовку не допускаються.

Дуже часто документ, крім основного заголовка, має додатковий, який уточнює і пояснює значення основного. Крім того, тут же можуть приводитися і інші відомості.

Всі додаткові відомості в області заголовку приводяться через двокрапку і з маленької букви.

Відомості про відповідальність – відомості про осіб індивідуальних (авторів, редакторів, перекладачах, ілюстраторів і т.д.), а також колективних установах, що беруть участь в створенні і підготовці документу до публікації і що несуть відповідальність за його зміст.

Відомості про відповідальність – обов'язковий елемент бібліографічного опису.

Якщо документ має більш 3-х авторів, то він описується під заголовком. Якщо авторів більше 4-х, то приводять прізвища тільки перших 3-х з додаванням слів «та ін.».

Якщо в описі після скісної риски подають спочатку прізвища авторів, а потім редактора, то вони розділяються крапкою з комою.

· Область видання – це відомості про повторність видання документу і його характеристика (виправлене, доповнене, стереотипне), що дозволяє відрізняти його від інших.

· Область специфічних відомостей. Тут приводяться відомості, що позначають специфічний клас матеріалу, до якого належить документ.

· Область вихідних даних містить відомості про те, де, в який період і ким опублікований документ.

Вихідні дані – відомості про місце видання, видавництво і дату видання, поміщені на титульному листі документу.

Елементи цієї області приводяться в наступній послідовності:

· місце видання;

· видавництво або видавнича організація;

· дата видання.

Місто, в якому виданий документ, пишеться повністю. Скорочено указуються назви наступних міст: Москва (М.), Київ (К.), Санкт-Петербург (Спб.), Ростов-на-Дону (Ростов н/Д).

Якщо документ випущений в двох або більше містах, то вони перераховуються через крапку з комою. За відсутності відомостей про місце видання в описі подається позначення «Б. м.», тобто «Без місця видання». За відсутності відомостей про видавництво подається позначення «Б. в.», тобто «Без видавництва».

· Область фізичної характеристики містить відомості про об'єм, розмір документу, ілюстрований та інший матеріал.

Фізична характеристика – сукупність відомостей про матеріальні елементи, що характеризують документ.

Включає елементи, розташовані в наступній послідовності:

- зведення про кількість частин, томів, випусків;

- об'єм – відомості про сторінки, листи;

- ілюстрації;

- розмір;

- супровідний матеріал.

Дані відомості є обов'язковими елементами опису.

· Область серії містить відомості про серіальне видання, окремим випуском якої є даний документ. Елементи цієї області подаються у вказаній послідовності:

- заголовок серії;

- відомості, що відносяться до заголовку серії;

- відомості про відповідальність, що відносяться до серії;

- міжнародний стандартний номер серії;

- номер випуску серії.

Далі можуть в тій же послідовності наводитися відомості про підсерію.

· Область приміток включає додаткову інформацію про документ, яка не була наведена в інших областях опису. Доцільність приведення приміток і об'єм відомостей, що включаються, залежать від цілей, для яких вони складаються.

Текст приміток не регламентується і може торкатися:

- оформлення документу;

- змісту;

- зв'язку його з іншими документами.

· Область міжнародного стандартного номера, містить відомості, необхідні для ідентифікації і реєстрації документу, виконання облікових функцій. Не дається в списках використаної літератури.

При складанні бібліографічного опису застосовують різні прийоми скорочень слів і словосполучень згідно відповідному стандарту: пропуски частини елементу; об'єднання різних описів в один бібліографічний запис та ін.

Всі ці прийоми дозволяють робити бібліографічний опис компактним і лаконічним.

Скорочення слів і словосполучень застосовують у всіх областях. Слова не можна скорочувати в основному і паралельному заголовках. Слова і словосполучення не скорочуються, якщо при цьому можливе різне розуміння тексту.

Основою для скорочення слів є стандарти:

ГОСТ 7.11–78. Скорочення слів і словосполучень на іноземних європейських мовах в бібліографічному описі.

ГОСТ 7.12–93. Бібліографічний запис. Скорочення слів російською мовою. Загальні вимоги і правила.

ДСТУ 3582–97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила.

У бібліографічному описі застосовуються різні розділові знаки, які служать для позначення меж ідентифікації областей та елементів:

. —.:; / // () [] + =.

Приведена вище структура бібліографічного опису є базовою і застосовується для створення бібліографічної інформації, що фіксує в документальній формі відомості про документ, що дозволяють ідентифікувати його і розкрити його склад і зміст.

Залежно від об'єкту опису розрізняють однорівневий і багаторівневий бібліографічний опис.

Схема однорівневого бібліографічного опису:

Основний заголовок [Загальне позначення матеріалу]: відомості, що відносяться до заголовку / перші відомості про відповідальність; подальші відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Специфічні відомості про документ. — Перше місце видання; Подальше місце видання: Ім'я видавця, Датавидання. — Специфічне позначення матеріалу і об'єм; Розмір + Супровідний матеріал. — (Основнийзаголовок серії або підсерії / Перші відомості, що відносяться до серії або підсерії; номер випуску серії або підсерії. — Примітки. — Міжнароднийстандартний номер(ISBN) (або його альтернатива): умовидоступності і ціна (додаткові відомості).

Багаторівневий бібліографічний опис використовується при описі багаточастинних документів — багатотомних і серіальних.

На першому рівні (у загальній частині) багаторівневого опису наводять відомості, загальні для всіх або більшості фізичних одиниць – (томів випусків, номерів), що входять до складу багаточастинного документу.

На другому рівні багаторівневого опису приводять відомості, що відносяться до окремих фізичних одиниць.

Існують і особливості приведення елементів на другому (і подальших рівнях) багаторівневого опису.

Так, першим елементом в області заголовку, і відомостей про відповідальність є номер тому, випуску, частини і т.д.

Основним заголовком тому є його власний заголовок, якому передує двокрапка. Якщо основний заголовок відсутній, то приводять наступний елемент зі знаком, що відповідає держстандарту.

Відомості на другому і подальшому рівнях допускається записувати в згорнутій формі, при цьому опускаються всі або частина відомостей, окрім номера тому і стандартного номера тому, наприклад:

Т.1. — ISBN 5-250-01106-3

Бібліографічний опис електронного ресурсу на практиці мало чим відрізняється від бібліографічного опису будь-якого іншого документу, за винятком специфічних особливостей, властивих саме такому виду документів, які дають уявлення про вигляд фізичного носія, системних вимогах, режимі доступу і т. д.

Залежно від режиму доступу електронні ресурси підрозділяються на ресурси локального доступу і віддаленого доступу.

Джерелом інформації для складання бібліографічного запису на електронний ресурс можуть бути:

· Сам електронний ресурс;

· Джерела поза ресурсом

Джерела інформації, що містяться в самому ресурсі, є найбільш переважними.

Головним джерелом інформації є титульний екран.

Якщо він не доступний, то використовують інші джерела в наступному порядку:

· Етикетку або маркіровку на фізичному носієві ресурсу;

· Технічну документацію, інший супровідний матеріал або контейнер;

· Довідкові видання та інші джерела поза електронним ресурсом.

Основний заголовок наводять за загальними правилами.

Але відомості про джерело основного заголовку наводять в області приміток.

Після основного заголовку, як правило, указують загальне позначення матеріалу [Електронний ресурс] у квадратних дужках з прописної букви.

Відомості про відповідальність можуть включати інформацію про осіб, чиї роботи містяться в електронному документі, а так само відомості про осіб, на базі робіт яких створений даний документ.

/ колектив програмістів;

/А. Вильсон; с рисунками автора

Відомості про видання, крім слів «видання», можуть включати слова «версія», «рівень», «випуск».

Відомості про видання наводять, якщо вказано, що є зміни в змісті ресурсу, зроблені додавання або вилучення, модифіковані мови програмування або операційна система.

В області специфічних відомостей наводять відомості про вигляд і об'єм ресурсу.

Позначення виду ресурсів включає узагальнену характеристику матеріалів, що містяться в них:

Електрон. текстові дан.

Електрон. журн.

Об'єм ресурсу – факультативний елемент, який складається із зазначення кількості файлів, що представляють зміст даних.

Відомості про об'єм наводять в круглих дужках:

Електрон. дан. (1 файл);

В області фізичної характеристики наводять відомості, які стосуються електронного ресурсу локального доступу.

Указують:

· кількість фізичних одиниць, складових електронного ресурсу;

· специфічне позначення матеріалу.

Тут можуть бути використані наступні терміни:

· Електронний диск

· Жорсткий диск.

· Електронний оптичний диск та ін.

· 1 електрон. опт. Диск (CD-ROM).

Інші фізичні характеристики (звук, колір і т.д.) наводять після зазначення кількості фізичних одиниць і специфічного позначення матеріалу з попередньою двокрапкою:

2 електрон. опт. диска (CD-ROM): зв., цв.

В області примітки першим наводять обов'язкову примітку про системні вимоги.

Після фрази «Систем. вимоги» указують наступні вимоги, відокремлюючи їх один від одного приписним знаком «крапкою з комою»:

· найменування, модель комп'ютера;

· об'єм оперативної пам'яті;

· найменування операційної системи;

· програмне забезпечення;

· периферійні пристрої;

· технічні засоби.

Відомості наводять у вказаному порядку.

— Систем. требования: ПК з процессором 486 DХ2-66; 8 Мб ОЗУ; Microsoft Windows 3.1 або Windows 95; 2-скоростной дисковод CD-ROM; видеокарта SVGA 256 цв.; зв. Карта 16 бит стандарта MPC; стереоколонки или наушники.

При складанні запису на віддалений ресурс першою наводять обов'язкову примітку про режим доступу (примітка про системні вимоги в цьому випадку не складають).

Примітку починають словами «режим доступу».

— режим доступу: http://www.un.org

Обов'язковою є примітка про джерело основного заголовку:

— Загол. з титул. екрану

— загол. з контейнера.

Область стандартного номера може включати ISBN, який приводять у формі, вказаній в електронному ресурсі:

— ISBN 5-201-09559-3.

Якщо номера немає, то замість нього може бути приведений номер державної реєстрації, наявний в електронному ресурсі.

— № держ. реєстрації 0329900075.

Приклади бібліографічного опису наведено у додатку А.

Складений бібліографічний список студент подає керівникові курсової роботи, який повинен порадити, які роботи і якою мірою можуть і повинні бути використані для розробки обраної студентом теми. Після цього необхідно почати більш досконале вивчення відібраної літератури.

В остаточний список літератури включаються всі використані з даної теми джерела, навіть якщо автор читав їх у порядку загального ознайомлення з проблемою, що досліджується.

На основі вивчення літератури, нормативних документів, консультацій з викладачем студент складає спочатку стислий, а потім деталізований план курсової роботи, який у процесі подальшої роботи може доповнюватись та уточнюватись.

План — основа будь-якої роботи. План визначає структуру, зміст, логічний взаємозв’язок частин роботи. З плану видно, наскільки глибоко студент вивчив матеріал обраної теми і зміг виділити головне, як він зрозумів проблему в цілому і окремі її частини. План роботи та її основні положення необхідно узгоджувати з викладачем, який веде курс, чи з керівником роботи. Структура плану повинна підкреслювати дослідницьку спрямованість роботи і відповідати вимогам, що ставляться до курсової роботи.