Сучасні методи діагностики і лікування

До засобів діагностики пухлин входять: медична документація, анамнез захворювання, клінічні та лабораторні дослідження, рентгенологічне обстеження, ендоскопія, біопсія, електронна мікроскопія (недеференційовані та низько деференційовані пухлини), цитологічна діагностика, радіоізотопне і імуннологічне дослідження, УЗД, комп’юторна і ядерно-магнітно-резанансна томографія (ЯМРТ).

Рання діагностика раку - розпізнаювання пухлини в стадії інтраепітеліального росту, що гарантує повну ліквідацію пухлинного процесу. Цьому сприяє введення ендоскопічних приборів - ФГДС т.ін. - що розширило діагностики раку інсіту. Метод дозволяє виконати фотографію і біопсію пухлини.

Морфологічна і цитологічна діагностика включає створення мазків видбитків, цитологію та біопсію. Радіоізопна діагностика визначає загально-функціональні зміни органу та специфічні зміни, що властиві пухлині певної локалізації.

Хворі із злоякісними пухлинами потребують термінового лікування. Лікування доброякісних пухлин проводять в випадках, якщо вони порушують функцію органа, визначають косметичний дефект, вважаються передраковими захворюваннями чи подозрілими на можливість перетворення у злоякісну пухлину.

Методами лікування злоякісних пухлин є хірургічний, променевий, хіміотерапевтичний і гормонально-терапевтичний.

 

Хірургічне лікування

Основним методом лікування пухлин - хірургічний, який в ряді випадків (наприклад, при раку молочної залози, матки т.ін.) поєднується з променевою чи хіміотерапією. Таке комплексне лікування називається комбінованим. Комбіноване хірургічне лікування з променевим може бути в вигляді перед - чи післяопераційного опромінення. Можливе поєднання опромінення з хіміотерапією (мієломна хвороба, лімфогрануломатоз). Хірургічне лікування не показано в випадках, коли захворювання може бути вилікуваним променевим методом (рак губи).

Противопаказане хірургічне лікування злоякісних пухлин при неоперабельності процесу. При виконанні операції у онкологічного хворого обов’язковим є принцип абластики, тобто оперування в межах здорових тканин, видалення враженого органа одним блоком з регіонарними лімфотичними вузлами з попередньою перев’язкою лімфатичних та кровоносних судин з виключенням травмування самої пухлини - розтин пухлини, розкриття органа, враженого пухлиною.

Хірургічне лікування передбачає також використання методів антибластики: використання під час операції електроножа, лазера, УЗ, опромінення пухлини, зони регіонарного метастазування перед операцією і в післяопераційному періоді, використання регіонарної інфузії - внутрішньоартеріальне введдення протиопухолевих препаратів до операції та після неї.

Радикальна операція передбачає видалення всього органа (молочної залози, матки) чи значної його частини (шлунку, кишечника) і регіонарного лімфатичного апарату, разом з оточуючою його жировою сполучною тканиною. Радикальною буде операція і тоді коли вмісті з враженим пухлиною органом видаляють чи резецірують орган (чи його частину) в який пухлина проросла.

Паліативні операції передбачають видалення органу чи його частини, якщо метастази пухлини залишаються. Такі операції направлені на усунення ускладнень що визвані пухлиною без її видалення (наприклад гастростомія при раку стравоходу, міжкишечні анастомоз при раку кишечника з розвитком кишкової непрохідності, трахеостимія при пухлині гортані).

При паліативних операціях усуваються основні, найбільш важкі симптоми захворювання, частіше всього непрохідність порожнинних органів. Кріохірургічне видалення пухлин переважно використовують для видалення пухлин шкіри, порожнини рота, носа та інших органів.

 

Променева терапія

Основною метою променевої терапії є повне порушення клітин шляхом дії як на основне вогнище, так і на регіонарні лімфатичні вузли. Цей вид лікування використовується широко: більша половина хворих підлягає променевій терапії. Лікувальна дія досягається з одного боку, більшою чутливістю клітини злоякісних пухлин, з іншого - меншою здатністю до репаративних процесів після враження їх опроміненням. Нормальна клітина вражена опроміненням, має більш високі репаративні здібності, чим опухольова. Клітини, які мають вищу репродуктивність активність та нижчу морфологічну ступінь дифереціровку є більш чутливими до опромінення.

Найбільш чутливою є лімфатична тканина, кістковий мозок, вилочкова залоза. В меншій мірі чутливі яєчники, епітелій сльозових оболонок, підшкірна клітковина, епідерміс, легені, нирки, м'язова тканина, хрящі, кістки і нервова тканина. Недостаток кисню значно підвищує стійкість до променевої дії. Іонізуюче випромінення приводить до розщеплення абож зміни структури молекули ДНК, порушенню мітахондріїв, синтезу білка, пригніченню здібності клітини ділиться, порушенню ритму цього процесу.

Найбільш вразливі до опромінення є спинний мозок, нирки, печінка, кишечник. Очі не повинні підлягати опроміненню.

Успіх променевої терапії залежить від чіткості визначення оптимальної дози опромінення відповідно розміру пухлини та місця її розміщення. Променеву терапію в основному комбінують з хірургічним лікуванням, використовуючи її в перед та після операційних періодах. Променеву терапію можна поєднувати з хіміо-і гормонотерапією. Променева дія на пухлину та її метастази може бути досягнута за рахунок зовнішнього, внутрішньопорожнинного чи внутрішньотканинного опромінення. Зовнішнє опромінення проводиться в вигляді γ- терапії та за допомогою спеціальних сильних променевих установок, які мають заряд радіоактивних препаратів (⁶⁰ СО, ¹³⁷ Сs т. ін.). При порожнинній променевій терапії джерело опромінення вводять в природні утвори (наприклад, в порожнину рота, порожнинну матки, сечового міхура т.ін.). Для внутрішньотканинного опромінення використовують ізотопи, які вводять в вигляді голок, капсул в тканини після видалення пухлини (наприклад, при мастектомії). Ці радіоактивні речовини залишаються в тканинах на довгий час і проявляють променеву дію на залишені в тканях клітини пухлин, їх метастази в лімфатичних вузлах.

Хіміотерапія. При найбільш росповсюджених пухлинах людини (рак легень, молочної залози, шлунку, кишечника) хіміотерапевтичні припарати значно поступаються хірургічному і променевому лікуванню. Хіміотерапія використовується в комплексі з іншими методами лікування і не може підмінити оперативного або променевого методів лікування, а може їх тільки доповнювати. Велике значення хіміотерапія має при системних онкологічних захворюваннях - лейкозі, лімфарануломатозі. Використання тільки хіміотерапії на ранніх стадіях пухлин, коли пухлина може бути видалена хирургічно, неприпустимо.

Розрізняють наступні групи хіміопрепаратів:

Цітостатичні препарати: новембіхін, ціклофосфан, тіофосфамід (Тио-ТЕФ), допан, вінбластін, вінкріситан т.ін. Ці препарати гальмують розмноження пухлинних клітин, діючи на їх мітотичну активність.

Антиметаболіти - препарати, які виливають на обмін речовин в ракових клітина, пригнічують наприклад синтез пуринів (меркаптопурин) чи діють на ферментні системи (фторурація, фторафур) або процеси перетворення фолієвої кислоти (метотрексат).

Протипухлинні антибіотики - група речовин, що продукуються грибами чи мікроорганізмами: хрізомалін (актиноміцин С і Д), брунеоміцін.

Гормонотерапія. Для лікування, гормонозалежних пухлин використовують гормональні препарати. Препарати чоловічих полових гормонів - андрогени (тестостерона пропіонат, метілтестостерон) використовують при раку молочної залози. Сінестрол та діетілстільбестрол призначають при ракі передміхурової залози.

До гормонотерапії пухлин відносяться також втручання на ендокринних залозах з лікувальною метою, наприклад хірургічна чи променева стерилізація жінок при раку молочної залози.

 

Профілактика пухлин

За профілактикою раку майбутні профілактичні міроприємства діляться на три категорії.

Особиста профілактика. Самоспостереження має велике значення. Людина повинна слідкувати за собою, звертаючи увагу, на опасні ознаки раку:

1) Повторні кровотечі, виділення (білі);

2) Вузлики чи ущільнення в молочній залозі або в якомусь іншому органі;

3) Рани які не загоюються;

4) Подовжений розлад функції кишечника, сечового міхура;

5) Подовжені охриплість голосу, кашель;

6) Зміни бородавок і природних плям.

Необхідно, щоб населення набуло необхідних медико-біологічних відомостей, які б визивали необхідність проводити правильний образ життя (не переїдати, не зловживати алкоголем, не курити, не вживати довго ліки без призначення лікаря).

Лікарська профілактика. Лікар повинен роз'яснювати профілактичні міроприємства через органи санітарної просвіти, шляхом особистого контакту з населенням або ж із залученням засобів інформації (преси, радіо, телебачення). Важливим є контроль за групами хворих з підвищеним риском, які мають карціному in situ, пренеоплазії і вроджена передрозположенність до раку. Пропагувати необхідність проведення профілактичних досліджень особливо в профілактиці та ранньому встановленню раку щитовидної залози, матки, молочної залози, шкіри, передміхурової залози.

Загальна профілактика. Мова йде про виключення відомих і передбачуваних канцерогенів (промислових речовин) із атмосфери (щільні дими, сажа, гази, порох, пари) води, повітря, а також із продуктів харчування та напоїв. Професійна профілактика і захист від променевої дії повинні бути оптимальними. Необхідна ретельна перевірка всіх медикаментів у відношенні їх можливої канцерогенної дії.

Матеріали для самоконтролю

Тести для самоконтролю.

1. Чому відповідає злоякісна пухлина шлунку, що не виходить за межі слизової оболонки і не має метастазів в реґіонарних та віддалених лімфовузлах:

А. Т2 NМ0РІ;

В. ТІN2МІР2;

С. Т2N0МР3:

Д.ТІМ0РІ;

Е. Т2NІМІРІ.