Класифікація снодійних засобів

1.Снодійні засоби з наркотичним типом дії.

А.Похіднісечовини (похідні барбітурової кислоти – барбітурати):

а) тривалої дії – фенобарбітал (ефект триває 6 – 8 годин);

б) середньої тривалості дії – етамінал натрію, барбаміл (тривалість ефекту 4 – 6 годин);

в) короткочасної дії – гексобарбітал (тривалість ефекту 2 – 4 години).

Б.Похідні аліфатичного ряду – хлоралгідрат, бромізовал, карбромал (тривалість дії 6 – 8 годин).

В.Похідні піперидину і піридину – ноксирон (тривалість дії 3 – 4 години).

2.Транквілізатори (анксіолітики) – похідні бензодіазепіну – нітразепам, феназепам (тривалість дії 6 – 8 годин).

3.Похідні імідазопіридину – золпідем – івадал (тривалість дії до 4 годин).

4.Похідні циклопіролону – зопіклон (тривалість дії до 4 годин).

5.Похідні хінозоліну – метаквалон (тривалість дії 2 – 4 години).

6.Похідні ГАМК – оксибутират натрію (тривалість дії 6 – 8 годин).

Барбітурати – снодійна сила барбітуратів зростає із збільшенням алкільного радикалу, але при цьому зменшується тривалість їх впливу. Введення у молекулу барбітурової кислоти фенільного радикалу сприяє підсиленню і продовженню дії, а також сприяє розвитку проти судомної активності.

Вплив на ЦНС. Барбітурати викликають різної глибини пригнічення функції ЦНС, а саме; у малих дозах (10 – 20 мг) проявляють седативну дію (використовують при гіпертонічній хворобі), у більших (50 – 100 мг) проявляють снодійний ефект.

Механізм снодійної дії барбітуратів – пригнічення полісинаптичних структур головного мозку, послаблення активуючої імпульсації з ретикулярної формації на кору головного мозку, зниження реактивності нейронів кори, посилення дії ендогенних гальмуючих медіаторів нервової системи – ГАМК.

Спинний мозок. Під впливом барбітуратів пригнічуються як полі-, так і моносинаптичні рефлекси спинного мозку.

Серцево-судинна система. Терапевтичні дози барбітуратів знижують артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень.

Шлунково-кишковий тракт. Під впливом барбітуратів рухова активність кишечника не змінюється. Терапевтичний ефект барбітуратів при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки пояснюється седативною дією.

Печінка. У терапевтичних дозах барбітурати не впливають на нормальну функцію печінки. При тривалому застосуванні барбітуратів настає звикання (толерантність). Толерантність пов’язана з прискоренням біотрансформації їх у печінці, оскільки барбітурати стимулюють (індукують) утворення в мікросомах печінки ферментів, які руйнують їх. Тому не доцільно призначати тривало діючі снодійні засоби з однієї хімічної групи.

Індуковані барбітуратами ферменти печінки, які сприяють детоксикації, не володіють специфічністю і можуть руйнувати і інші лікарські речовини, послаблюючи їх лікувальні властивості. Не слід одночасно призначати барбітурати з антикоагулянтами непрямої дії (кумарини), так як останні швидко руйнуються у печінці індукованими ферментами, внаслідок чого зменшується їх ефективність (підвищення зсідання крові). Після відміни барбітуратів антикоагулянтна дія зростає, що можу бути причиною кровотеч.

Застосовують барбітурати при безсонні, судомах, епілепсії, гіпертонічній хворобі.

Побічні ефекти барбітуратів – непереносимість, яка супроводжується головними болями, нудотою, блюванням, алергічні реакції, амнезія.

Для похідних барбітурової кислоти при повторному застосуванні властива матеріальна кумуляція. Найбільш чітко кумуляція проявляється у препаратів тривалої дії (фенобарбітал), що зв’язано з повільним виділенням з організму.

У людей із звиканням до барбітуратів часто спостерігається перехресна резистентність до групи препаратів, що пригнічують ЦНС, в тому числі до наркотичних засобів і засобів для неінгаляційного наркозу. Але толерантність розвивається тільки по відношенню до гіпнотичної дії барбітуратів, а їх токсична доза суттєво не збільшується.

До барбітуратів при тривалому застосуванні розвивається лікарська залежність.

При комбінованому застосуванні барбітуратів та інших лікарських речовин, таких як спирт етиловий, бензодіазепіни, антигістамінні засоби – може розвиватись явне пригнічення функції ЦНС. Депресивний ефект барбітуратів посилюється при застосуванні їх одночасно з антидепресантами (інгібітори МАО). Барбітурати індукують активність мікросомальних ферментів печінки, що приводить до зниження ефекту.

Гостре отруєння барбітуратами може статися внаслідок випадкового або навмисного прийому великих доз.

Симптоми отруєння – пригнічення функції ЦНС, колапс, пульс слабкий і рідкий, шкіра холодна і волога, дихання повільне і поверхневе. Зіниці ока звужені, а потім розширюються.

Хронічне отруєння розвивається при застосуванні барбітуратів тривалої дії. Отруєння проявляється сонливістю, слабістю, порушенням координації, головокружінням, можливі галюцинації, психомоторне збудження, судоми, порушення кровообігу, травлення, функції печінки і нирок.

Лікування хронічного отруєння зводиться до поступового зниження дози снодійного препарату і до повної відміни його. Одночасно проводять симптоматичне лікування

Лікування отруєння. В першу чергу необхідно промити шлунок слабким розчином калію перманганату (0,05% – 1000 мл), провести інтубацію трахеї, штучне дихання і вентиляцію легень без збільшення кількості кисню. Форсований діурез – сечогінні засоби. Катетеризацію сечового міхура. Зігрівання тіла. Гемодіаліз, перитонеальний діаліз.

Похідні аліфатичної структури. Головним ефектом дії хлоралгідрату у малих дозах є седативний вплив, у великих дозах (1г) – снодійний. Хлоралгідрат подразнює слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, тому його необхідно призначати разом із обволікувальними засобами (слизі). Хлоралгідрат пригнічує роботу серця, судинорухового і дихального центрів. Інактивується у печінці, з’єднуючись із глюкуроновою кислотою, і виділяється нирками.

Карбромал і бромізовал діють подібно хлоралгідрату.

Похідні піперидину і піридину добре всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, діють короткочасно. Застосовують при порушенні процесу засинання. Інактивуються у печінці.

Похідні бензодіазепіну викликають седативний, снодійний ефекти, знімають стан збудження, викликають розслаблення м’язів, не впливають на дихання, кишечник і серцево-судинну систему. У похідних бензодіазепінового ряду відсутній ефект після дії. У порівнянні з барбітуратами вони викликають сон більш близький до фізіологічного. Мають більшу широту терапевтичної дії. Основна їх перевага – менш токсичні.

Похідний імідазопіридину – золпідем (івадал) відноситься не тільки до ряду самих розповсюджених, але і до самих вивчених в клінічних умовах снодійних. Золпідем – снодійне нового покоління – скорочує час засипання, збільшує загальний час сну, забезпечує повноцінний нічний сон, зберігає денну працездатність: (солодкість сну – свіжість пробудження). Ефективність золпідема вивчена на багатьох хворих. В процесі лікування золпідемом скорочується число нічних пробуджень, збільшується загальна тривалість і ефективність сну. Своєчасне лікування порушень сну золпідемом дозволяє відновити нормальний сон і зняти страх безсоння, формування неправильних звичок, пов’язаних зі сном, зміну і закріплення неадекватного ритму “сон – бадьорість”. Золпідем у шлунково-кишковому тракті всмоктується добре. Біодоступність 70%. Тривалість снодійного ефекту до 4 годин.

Таким чином, саме сучасне небензодіазепінове снодійне нового покоління – золпідем – відкриває широкі можливості в лікуванні переходячої, короткочасної та хронічної диссомнії (безсоння). Високоселективна дія препарату, поєднана з безпечним профілем, дозволяє рекомендувати препарат для застосування у людей з епізодичними порушеннями сну у зв’язку із стресовими умовами життя (переїзди, напружена праця, конфлікти та інше). Препарат ефективний як в стаціонарних так і в амбулаторних умовах. Застосування золпідему дозволяє досягти високої ефективності, відновлення природної структури сну, роблячи можливим прийом препарату на ніч, і на ранок не відчуваючи наслідків його прийому, тобто звести до мінімуму проблеми, пов’язані з прийомом снодійних.

Похідний циклопіролону – зопіклон – діє також на бензодіазепінові рецептори. Проявляє короткочасну снотворну дію. Біодоступність 80%. Всмоктується у кишечнику добре. Виділяється в основному нирками.

Похідний хіназолінону – метаквалон снодійний ефект подібний до барбітуратів короткодіючих. Крім того їм властива протикашльова, місцево анестезуюча, спазмолітична та антигістамінна дія.

Похідні ГАМК – натрію оксибутират відрізняється від інших снодійних засобів значно меншою токсичністю, а також тим, що не викликає зміни структури сну (співвідношення фаз “швидкого” і “повільного” сну залишається нормальним). Таким чином, сон, викликаний оксибутиратом натрію, максимально наближений до фізіологічного. З цієї причини після пробудження у людей не спостерігається ефекту після дії. Такі властивості натрію оксибутирату роблять його снодійним засобом вибору. Крім того натрію оксибутират підвищує стійкість організму до кисневого голодування.

ПРОТИЕПІЛЕПТИЧНІ ЗАСОБИ

Протиепілептичні засоби застосовують для попередження або зменшення судом чи відповідних їм еквівалентів, які виникають при різних формах епілепсії.