Інші види загального знеболювання

Однією з основних умов для ефектив­ного проведення оперативного втручання є адекватний анестезіологічний захист орга­нізму хворого від операційної травми, за­безпечений мінімальною дією лікарських засобів із арсеналу засобів для наркозу.

Потреба у розробленні, вивченні і впро­вадженні нових видів загальної анестезії визначається насамперед індивідуальною чутливістю організму хворого, а також недоліками й ускладненнями, зумовлени­ми застосуванням лікарських засобів для анестезіологічного забезпечення операцій. Крім мононаркозу і комбінованого нар­козу все частіше використовують інші ви­ди загального знеболювання.

Транквіланестезія, транквіланальгезія (атаральгезія) — багатокомпонентне зба­лансоване загальне знеболювання, що грун­тується на використанні транквілізаторів переважно бензодіазепінового ряду в по­єднанні із засобами для наркозу або нар­котичними анальгетиками. Невролептанальгезія грунтується на спільному вико­ристанні невролептиків переважно бути-рофенонового ряду (стан невролепсії) і наркотичних анальгетиків або засобів для наркозу.

Центральна анальгезія — досягається введенням переважно наркотичних аналь­гетиків у великих дозах з обов'язковою штучною вентиляцією легень.

Тотальна внутрішньовенна анесте­зія — досягається введенням неінгаляцій-них засобів для наркозу з препаратами, що забезпечують надійний рівень вегета­тивного захисту: невролептиками, транк­вілізаторами, наркотичними і ненаркотичними анальгетиками

СПИРТ ЕТИЛОВИЙ

Спирт етиловий пригнічує життєдіяльність будь-яких клітин організму. Найбільш чутлива до спирту етилового тканина головного мозку, а саме – кора головного мозку. Внаслідок пригнічення її вищих затримуючих центрів, етанол викликає алкогольне збудження (ейфорію), яке не приводить до підвищення творчої активності, а лише до розгальмування підкоркової діяльності, і зниження самоконтролю.

Виділяють декілька стадій в дії етилового спирту (етанолу).

1. Концентрація алкоголю у крові 0,015 – 0,05 г/л (15 – 50 мг %) – погіршується зір.

2. Вміст алкоголю у крові 0,05 – 0,075 г/л (50 – 75 мг %) – головокружіння, м’язове розслаблення, починається порушення координації.

3. Концентрація алкоголю у крові 0,075 – 0,1 г/л (75 – 100 мг %) – без наслідків.

4. Концентрація алкоголю у крові 1 – 2 г/л (100 – 200 мг %) – легке сп’яніння, емоціональна нестійкість.

5. Вміст алкоголю у крові 2 – 3 г/л (200 – 300 мг %) – сильне сп’яніння, безладна, невиразна мова.

6. Вміст алкоголю у крові 2 – 4 г/л (300 – 400 мг %) – оціпеніння.

7. Концентрація алкоголю 4 – 5 г/л (400 – 500 мг %) – важкий стан, небезпечний для життя, втрачається свідомість, розвивається кома.

8. Концентрація алкоголю більше 5 г/л може призвести до смерті.

При місцевій дії спирт етиловий подразнює шкіру і слизові оболонки від його властивості осаджувати білки і відбирати воду від тканин. Слабкі розчини етилового спирту діють на слизові оболонки як в’яжуча речовина, що пояснюється зневодненням (дегідратацією) білкових речовин слизової оболонки і осадженням білків протоплазми. Крім того, спирт етиловий діє наркотично на всяку живу протоплазму і в першу чергу – на бактерії. Спирт має велику бактерицидну дію, що пояснюється осадженням білків мікроорганізмів. Менш концентрований етиловий спирт, навпаки, швидко й глибоко проникає у тканини. Цим пояснюється, що в таких випадках більшу дезинфекційну силу має 60 – 70% розчин спирту. Проте, для стерилізації інструментів більшу дезинфікуючу силу має 96% розчин спирту.

Подразнення тканин алкоголем (слизові оболонки і шкіра) проявляється розширенням судин, почервонінні, відчуття тепла, пощипуванням і печінням через подразнення закінчень чутливих нервів, а надалі, навпаки, настає оніміння через параліч цих нервів.

У шлунково-кишковому тракті всмоктується швидко. Розподіляється по всьому організму, проникає через біологічні бар’єри. Уже невелика доза (10 – 15 мл алкоголю або 1 склянка вина) знижує збудливість центрів кори мозку, які складають чутливу й інтелектуальну його сферу, внаслідок чого сприйняття зовнішніх вражень, особливо відчуття на дотик, слух і зір знижується. Разом із тим послаблюється увага, здатність до міркування, критики, що несприятливо відбивається на продуктивності розумової праці. При цьому послаблюються процеси гальмувальних центрів і через те настає ейфорійний стан: людина стає веселою, життєрадісною, більш жвавою і товариською; обличчя її червоніє, очі блищать.

При вживанні більшої кількості етилового спирту ще дужче пригнічуються чутливість й інтелектуальна сфера, знижується свідомість. Зникає критичне ставлення до своїх думок, слів і вчинків, переоцінюються власні сили і здібності, настає рухове пожвавлення, балакучість.

При прийомі великих доз настає невпевненість і втрата координації рухів (ураження мозочка), знижуються рефлекси (ураження спинного мозку). Сп’яніла людина лежить, засинає, температура тіла знижується. Поступово настає параліч дихального і судинорухового центрів. Дихання стає рідким, поверхневим, хрипучим.

Нарешті настає глибокий наркоз з втратою свідомості, вольових рухів, чутливості, рефлексів і м’язового тонусу. І остання стадія сп’яніння – колапс (параліч), коли настає різкий занепад кровообігу, дихання, параліч нервових центрів і смерть від зупинки дихання.

Серце після введення невеликої дози алкоголю працює частіше, що пояснюється стадією збудження і пожвавлення рухів. Невеликі дози алкоголю впливають на серце тонізуюче, що пояснюється впливом алкоголю на обмін речовин в організмі. Проникаючи в клітинні елементи і швидко окислюючись в них, алкоголь подібно цукру може бути джерелом енергії, яка підвищує функцію ослабленого серця. Але тривале вживання алкоголю позначається на серці дуже шкідливо і часто веде до переродження серцевого м’язу.

Виділяється із організму за рахунок окислення у печінці (80 – 95%) і виводиться у незміненому виді нирками всього 1%, легенями – 5%.

Тривале застосування етилового спирту приводить до імпотенції, гінекомастії, еритематозних змін. В будь-яких випадках має місце значне зниження тестостерону, зв’язане з прямим токсичним впливом етанолу і ацетальдегіду на клітини Лейдига (пригнічення перетворення андростендіолу в тестостерон), а також значне підсилення катаболізму тестостерону в печінці.

Під впливом етанолу розвивається розширення судин, брадикардія, гіпотонія. Посилюється діурез за рахунок зменшення виділення вазопресину. Температура тіла знижується. Підвищується вміст цукру у кров за рахунок збільшення викиду катехоламінів. Збільшується виділення брадикініну. Підвищується концентрація ліпопротеїдів високої щільності. Пригнічується секреція вазопресину, збільшується вміст кортикотропіну, глюкокортикоїдів і катехоламінів. Пізніше концентрація катехоламінів зменшується.

Окислення алкоголю відбувається у дві стадії.

1. Утворення оцтового альдегіду (зворотна реакція, яка каталізується алкогольдегідрогеназою).

2. Утворення оцтової кислоти (незворотна реакція, каталізується ацетальдегіддегідрогеназою). В нормальних умовах іде окислення спирту.

Гостре отруєння алкоголем залежить від швидкості всмоктування, тривалості прийому, дози, функції печінки, стану організму.

При помірній і середній стадії сп’яніння необхідне рефлекторне збудження ЦНС – вдихати розчин аміаку, вводити кофеїн.

При важких отруєннях втрачається свідомість і рефлекси, пригнічуються життєво-важливі центри. Артеріальний тиск знижується, пригнічується дихання, розвивається синюшність шкіри. Для допомоги вводять аналептики (бемегрид, етимізол, кофеїн), промивають шлунок, вводять сечогінні засоби, глюкозу, кислоту аскорбінову, фруктозу, зігрівають тіло.

Хронічне отруєння настає при регулярному прийомі алкоголю. Повторний прийом веде до привикання. Одночасно із звиканням розвивається залежність (пристрасть – психічна і фізична), яка характеризується розвитком психозу, важким переживанням, неспокоєм без споживання алкоголю і сильним потягом до повторних прийомів.

Тривале застосування етанолу призводить до розвитку хронічних запальних процесів шлунково-кишкового тракту (езофагіт, гастрит, пептичні виразки, панкреатит), печінки (гепатит, цироз, холецистит), переродження серцевого м’яза, кардіоміопатії, міопатії скелетних м’язів, порушення психіки з галюцинаціями. Настає Корсаковський психоз, атрофія мозку, алкогольна полінейропатія, алкогольний синдром плода.

Лікування хворих на алкоголізм основане на розвитку відрази до алкоголю. Для цього використовують блювотні засоби: апоморфін, еметин, відвар трави баранцю. З допомогою цих речовин виробляється умовно-рефлекторна реакція на алкоголь.

В останні роки використовують тетурам (антабус, аверсан, дисульфірам), інмекарб, мебікарб, метронідазол, транквілізатори, еспераль (радотер) – препарат тривалої дії. Таблетки еспералю імплантують у підшкірну клітковину. Фармакологічні ефекти тетураму і його аналогів пов’язані з тим, що перетворюючись у диетилтіокарбамат, дисульфірам блокує фермент альдегіддегірогеназу і сприяє накопиченню ацетальдегіду в печінці та крові після прийому алкоголю.

На фоні тетураму:

Спирт етиловий è Ацетальдегід

Це лежить в основі виникнення антабус-алкогольної реакції, яка виражається соматичними розладами, (відчуття страху, болі в ділянці серця, зниження артеріального тиску, нудота, блювання), які роблять неможливим сумісний прийом тетураму й етилового спитру.

Метронідазол менш токсичний, ніж тетурам, але і його сенсибілізуюча дія до алкоголю набагато слабша. Блокує алкогольдегідрогеназу.

Застосовують при алкоголізмі також препарати тимонейролептичної дії (терален, труксал, тіоридазин), похідні фенотіазину (трифтазин, етаперазин) – при білій гарячці.

Транквілізатори – похідні бензодіазепіну (сибазон), похідні ненасичених біциклічних сполук (інмекарб, мебікарб).

СНОДІЙНІ ЗАСОБИ

Снодійними засобами називають фармакологічні речовини, які за відповідних умов сприяють розвитку сну.

Основна вимога до снодійних засобів полягає в тому щоб вони викликали сон, максимально наближений до нормального фізіологічно сну.

Сон є активним життєво необхідним фізіологічним процесом, характеризується повною відсутністю свідомості, зниженням збудливості і пригнічення рефлекторної діяльності. Мозковий кровообіг підвищується, дихання стає рідшим, температура тіла падає. Обмінні процеси у головному мозку (утворення АТФ, креатин фосфату, синтез глюкози) підвищуються. Вихід соматотропного гормону під час сну збільшується.

У стані сну відбуваються ритмічні чергування двох фаз: повільно хвильової та швидко хвильової (парадоксальної). На долю повільно хвильової фази припадає 75 – 80% від загальної тривалості сну. Характерною ознакою повільно хвильової фази є наявність на електроенцефалограмі повільних, високо амплітудних хвиль.

Швидко хвильовий сон порівняно з повільно хвильовим більш ”тендітний”.

Як відомо, підтримування стану сну чи бадьорості залежить у першу чергу від функції активуючої системи мезодіенцефальної ретикулярної формації. При її пригніченні розвивається сон, при збудженні – настає стан бадьорості.

Сон розвивається в результаті пригнічуючої дії на ретикулярну формацію гіпногенної системи. Гіпногенна система є холінергічною, вона складається із висхідної (спинноталамічні шляхи, бульбарні центри, вароліїв міст) і низхідної частини (кортикальні відділи, лімбічна система). Обидві частини гіпногенної зони проявляють гальмуючий вплив на мезодіенцефальну ретикулярну формацію. Фази сну (швидка і повільно хвильова) залежать від того, чи розповсюджується гальмування ретикулярної формації на таламокортикальну систему (швидко хвильовий сон), чи ні (повільно хвильовий сон), оскільки ядра таламуса мають синхронізуючий вплив на кору головного мозку.

Снодійні засоби у дозах, які викликають сон, пригнічують активуючу систему ретикулярної формації ствола мозку. Звідси виходить, що принципова різниця між медикаментозним і фізіологічним сном полягає у тому, що останній є активним процесом, результатом діяльності гіпногенної системи, в той час як медикаментозний сон є наслідком гальмування ретикулярної формації ствола мозку.

Порушення сну є поширеною патологією. Виділяють такі форми розладу сну:

1. Розлади процесу засинання. Цією формою розладу частіше всього страждають молоді люди. В основі її лежить гіперфункція лімбічної системи мозку, яка відповідає за емоції.

2. Передчасне пробудження (скорочений сон). Ця форма безсоння буває у людей похилого віку, причиною цієї форми безсоння є зниження активності гіпногенної системи.

3. Пробудження серед ночі. Як правило така форма безсоння комбінується з соматичними захворюваннями (болі).

Лікування розладів сну повинно бути причинно обумовленим, і тільки після ліквідації причини можна призначати симптоматичні засоби, тобто снодійні препарати. Наприклад, часто порушення сну обумовлене зловживанням кави, (гіподинамія). В цих випадках призначати снодійні засоби недоцільно.

Розлади засинання нерідко бувають одним із проявів неврозу. Таким людям призначають седативні засоби.

Снодійні засоби слід призначати лише у тому випадку, коли етіотропне лікування безсоння неможливе або не дає позитивного ефекту.

До снодійних засобів ставляться такі вимоги:

1. Швидкість і надійність.

2. Відсутність неприємного смаку, запаху, подразнення.

3. Достатньо швидка інактивація і виведення із організму.

4. Відсутність від’ємного впливу на органи і системи.

5. Відсутність тератогенної дії.