Логопедична лялька – важлива складова ігор-занять у спеціальному днз компенсуючого типу

В останні роки популяція дітей із порушеннями звуковимовної функції зростає прискореними темпами, а патологічні форми фонологічного дизонтогенезу переважають над порушеннями онтогенетичного характеру, тому розробка ефективних форм і прийомів логопедичної корекції, пропедевтики порушень фонетико-фонематичної складової мовлення є особливо актуальною. При цьому патологічні форми фонологічного дизонтогенезу проявляються у порушеннях розвитку окремих складових фонетико-фонематичної складової мовлення (вимовних умінь, фонематичного сприймання, уявлень, слухової уваги, пам’яті та контролю), обумовлені дефектами мовнорухового чи мовнослухового аналізаторів, уповільненням темпів їх розвитку.

У логопедії використовують чисельні способи формування та розвитку мовленнєвої функції у дітей шляхом проведення ігор-занять із використанням як дидактичного матеріалу, так і найрізноманітніших ігор та іграшок. Зокрема, одним зі способів відновлення вимовної складової мовлення є такий, у якому застосовують профілі укладів органів артикуляції звуків, тобто схематичне відтворення мовнорухового апарату з певним артикуляційним укладом у вигляді графічного зображення положення губ, зубів, язика і голосових зв’язок при вимові того чи іншого звука [57]. Такий спосіб може застосовуватись у проведенні корекційно-розвивальної роботи зі школярами, але ніяк не підійде при навчанні дошкільників, адже складні схематичні зображення профілів артикуляційних укладів практично недоступні для сприймання дітьми дошкільного віку, які мають наочно-образне мислення.

Відомим також є спосіб відновлення вимовної сторони мовлення у дітей шляхом використання фотографій із зафіксованим положенням язика при виконанні тієї чи іншої артикуляційної вправи [55]. Він часто використовується у роботі як зі школярами, так і з дошкільниками, проте статичний знімок не дає змоги побачити динаміку виконання рухів, послідовність окремих елементів, переключення з одного руху на інший. Таким чином, вищезазначені способи не враховують у повній мірі вікових і психологічних особливостей дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення (особливо це стосується дітей п’ятого року життя).

Дошкільний вік – такий етап психічного та мовленнєвого розвитку дітей, який справедливо називають віком гри, адже саме вона є провідною діяльністю дитини цього періоду. Невід’ємною частиною гри є іграшка, яка в умовах спеціального ДНЗ компенсуючого типу набуває особливої значущості, бо несе в собі не тільки соціальну, а й корекційну та розвивальну функції. Тому використання іграшок, зокрема ляльок, як одного зі способів виправлення звуковимови у дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення, в повній мірі враховує як вікові, так і психологічні особливості дітей.

Іграшки широко використовують у корекційно-розвивальній роботі з дітьми як учителі-логопеди, так і практичні психологи. Наприклад, під час роботи із заїкуватими дошкільниками для досягнення ними м’язового розслаблення використовуються ляльки-бібабо, або ляльки-Петрушки, тобто іграшки, що одягаються на руку і рухаються за допомогою пальців педагога [5]. Використання ляльок такого типу має свою специфічну спрямованість – зняття м’язового напруження шляхом виконання дітьми разом із лялькою релаксаційних вправ.

У роботі дитячого практичного психолога використовуються ляльки-маріонетки і ляльки-рукавички, з допомогою яких створюються умови для невимушеного конструктивного діалогу з дітьми та проведення ігор-занять із розвитку зв’язного мовлення у дошкільників із ЗНМ [10, 51]. Використання ляльок-маріонеток, тобто іграшок із мотузковими кріпленнями, потягнувши за які можна рухати ляльчиними руками, ногами і головою вгору-вниз і зі сторони в сторону, підійде для ігор-занять із заїкуватими дітьми, проте такі ляльки не мають корекційної спрямованості при роботі вчителя-логопеда з дошкільниками з порушеннями вимовної складової мовлення.

Використання ляльок-рукавичок, що складаються з трипалої рукавички, один палець із яких – об’ємна чи пласка голова, а два інших – руки, також у повній мірі не вирішують корекційних завдань при роботі з дошкільниками, які мають порушення вимовної складової мовлення. Саме тому нами і розроблена корисна модель у вигляді логопедичної ляльки „Спосіб відновлення вимовної функції у дошкільнят з порушеннями фонетико-фонематичної сторони мовлення” [15].

Прототипом авторської моделіє спосіб відновлення мовленнєво- та голосоутворювальної функції у дітей із ринолалією [13], що включає вправи, об’єднані єдиним ігровим сюжетом із застосуванням функціональної іграшки як конкретного ігрового образу („Їжачок”). Запропонований спосіб передбачає використання фонологоритмічних, рухових вправ і вправ на розвиток уваги, слуху, пам’яті, що виконуються дитиною у положенні лежачи на животі чи стоячи навкарачки з опущеною головою. Ці вправи комплексно впливають на рухові та артикуляційні м’язи, а також здійснюють додатковий вплив на фонаційні м’язи.

Незважаючи на те, що виконання артикуляційних вправ відбувається із застосуванням функціональної іграшки як конкретного ігрового образу, запропонований спосіб має свої недоліки, які проявляються у наступному:

1. Використання фонологоритмічних вправ вимагає від учителя-логопеда особливої та довготривалої підготовки до гри-заняття (підбір відповідного лексичного, фонетичного, віршованого і музичного матеріалу). Для якісної роботи вчителя-логопеда необхідне створення такого способу відновлення мовленнєвої, в тому числі і вимовної функції у дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення, який дозволяв би багаторазово і багатоваріативно реалізовувати корекційну спрямованість навчання та виховання, враховуючи колективний і індивідуальний підхід, причому робити це без особливої підготовки і створення спеціальних умов.

2. Крім того, використання під час корекційно-розвивальної роботи фонологоритмічних вправ вимагає від учителя-логопеда залучення до проведення ігор-занять музичного керівника та вихователя, що, в свою чергу, не дозволяє часто проводити такі ігри-заняття.

3. Зазначений спосіб спрямований на вузьку цільову аудиторію (дітей із ринолалією), що обмежує застосування його під час роботи з іншими категоріями дошкільників, які мають порушення вимовної функції, у тому числі і дітей із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення.

Завданнями авторської корисної моделі є:

1. Створення простого і ефективного способу відновлення вимовної функції у дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення.

2. Створення динамічного зорового образу артикуляційних укладів і вправ на розвиток мовнорухового апарату з метою формування у дітей орального праксису, кінетичних і кінестетичних уявлень, покращення функціонування м’язів мовнорухового апарату.

3. Покращення якості та підвищення ефективності виконання артикуляційних вправ у дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення.

4. Використання під час ігор-занять із дошкільниками, які мають порушення фонетико-фонематичної складової мовлення, такої функціональної іграшки, яка б відповідала віку дошкільників і полегшувала засвоєння ними навчального матеріалу.

5. Набуття та закріплення звуковимовних навичок промовляння язикових звуків дошкільниками, які мають порушення фонетико-фонематичної складової мовлення, розвиток їх слухомовленнєвої пам’яті.

Запропонований спосіб принципово відрізняється від прототипу тим, що використання функціональної іграшки є не просто черговим варіантом запрошення дітей до виконання тієї чи іншої вправи, а якісно новим механізмом співробітництва з дитиною, який сприяє залученню ляльки до ігор-занять із артикуляційної гімнастики чи демонстрації певного звукового укладу.

Поставлене завдання – відновлення вимовної функції у дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення – вирішується таким чином.

Учитель-логопед індивідуально – з однією дитиною, чи з підгрупою дітей із залученням конкретного ігрового образу у вигляді логопедичної ляльки з обов’язковим використанням віршованих форм виконує такі вправи:

– артикуляційна гімнастика для наслідування рухів язика ляльки та вчителя-логопеда;

– на закріплення вимови язикових звуків;

– з розвитку слухомовленнєвої пам’яті шляхом загадування лялькою загадок, зокрема про органи артикуляційного апарату.

Логопедична лялька має легке для вимови дітьми ім’я в образі хлопчика – „Льолик”, а в образі дівчинки – „Льоля”. „Льолик” (або „Льоля”) – м’яконабивна лялька висотою 70 см, яка імітує тіло хлопчика (дівчинки) з верхніми і нижніми кінцівками, з головою, на якій є волосся, вуха, очі, брови, ніс і рухомий рот. Вказаний зріст ляльки не викликає страхів, як, наприклад, крупна фігура у 2 м [14], і сприяє легшому встановленню з нею, а через ляльку і з педагогом, довірливих відносин. Усе вищезазначене є більш доступним для сприйняття дошкільниками у відповідності з їх віковими особливостями і дозволяє одночасно вирішувати корекційне завдання на співвіднесення дітьми частин тіла, органів артикуляційного апарату у себе та у ляльки.

На обличчі ляльки є рот, який утворений за допомогою верхньої та нижньої щелеп, на яких зовні є губи, а з внутрішнього боку – зуби. В потиличній частині голови зроблено отвір, куди легко входить рука дорослого. З обох сторін нижньої щелепи зроблені пружинні кріплення, які дозволяють їй рухатись. До нижньої частини нижньої щелепи прикріплено гнучку тягу, яка, проходячи через верхню частину шиї, виходить до потилиці, закритої волоссям (таким чином тяга зовсім непримітна). Вчитель-логопед одягає на одну (ведучу) руку червону рукавичку без пальців (це буде язик), через отвір вставляє її у ротову порожнину, іншою тягне за гнучку тягу – таким чином відкриваючи рот.

Виконання вправ артикуляційної гімнастики може супроводжуватись відповідним як показом „Льолика”, так і показом самого вчителя-логопеда, проведенням ігрових вправ типу „Виправ Льолика”, „Де мій язичок?”, „Порівняйки” (вчитель-логопед і „Льолик”), що ще більше стимулює дітей до виконання завдань.

Рукавичкою можна показувати не тільки вправи для язика, але й артикуляційні уклади промовляння того чи іншого звука. Це дозволить співвіднести засвоєний звук із певними рухами язика і зафіксувати образ звука як у зоровій, так і у моторній ланці, що, в свою чергу, є доступним і таким, що доцільно демонструвати для дошкільників із порушеннями мовлення, які мають наочно-дійове мислення, далеке від графічних зображень та схем. Діти можуть підійти до „Льолика” та зазирнути йому в рот, показати ляльці, як вони виконують ту чи іншу вправу, тá, в свою чергу, „віддзеркалить” виконання, а вчитель-логопед прокоментує його правильність.

Рука, вставлена у плетену рукавицю, має потрібну рухливість, яка здатна показати не тільки рухи вгору і вниз, а і такі, навіть заскладні для виконання дорослим, вправи, як „Чашечка” (бокові краї язика підняті, утворюючи заглиблення по центру), чи „Каруселі” (вузьким кінчиком язика круговими рухами облизати губи) тощо. Крім того, рука, якщо це необхідно, може зафіксуватися на певній ділянці (наприклад, у куточку рота) або кілька разів повторити рух (вправу) у швидкому і / чи повільному темпі.

Тулуб зроблено таким чином, що ляльку можна посадити, поставити, зігнути і розігнути руки та ноги. На руках ляльки по п’ять пальців із нігтиками, що дозволяє навчати дошкільників найменуванню пальців, вправляти у кількісній та порядковій лічбі, привчати до гігієнічних навичок. Нижні кінцівки для зручності використання зроблені зі стопами, які виготовлені з глини, що дозволяє ляльці стояти без допоміжної опори.

У ляльки є кілька комплектів одягу з урахуванням пір року, що дозволяє вирішувати корекційно-виховні завдання формування у дошкільників уявлень про сезонні зміни в природі, ознайомлення з різноманітністю одягу та головних уборів, диференціації одягу в залежності від статі („Льолик” і „Льоля”), виховання охайності. Одяг підбирається таким чином, щоб він був простим і не переобтяженим зайвими деталями (кишенями, блискавками, застібками) (як, наприклад, у [14]), які б відволікали і без того нестійку увагу дітей.

Зв’язок усіх вправ єдиним ігровим сюжетом за допомогою ігрового персонажу „Льолика”, насичений римованим матеріалом у вигляді авторських загадок чи віршованих мініатюр зацікавлює дітей, допомагає запам’ятати ту чи іншу вправу чи артикуляційний уклад, сприяє збагаченню словника і формуванню граматично правильного зв’язного мовлення. Дуже важливим є також те, що за допомогою ляльки можна реалізувати як індивідуальний, так і колективний підхід до корекційно-освітнього процесу, що ще більш підкреслює її багатоваріативність та багатофункціональність у використанні.

Причинно-наслідковий зв’язок між суттєвими ознаками авторської корисної моделі полягає у наступному:

1. Саме використання функціональної іграшки у вигляді логопедичної ляльки:

– прискорює темпи підготовки мовнорухового апарату дошкільників до постановки звуків, полегшує сам процес постановки і автоматизації звуків;

– сприяє виробленню у дітей правильного положення язика в ротовій порожнині через зоровий образ артикуляційного укладу, що сприймається дитиною, покращенню функціонування м’язів мовнорухового апарату через зоровий динамічний образ артикуляційних вправ;

– дозволяє дошкільнику через зоровий образ артикуляційного укладу, що сприймається дитиною, зв’язати засвоєний звук із певними рухами язика і зафіксувати його як у зоровій, так і у моторній ланці;

– допомагає дітям через побачений зоровий образ вправи, що виконується, у повільному темпі відтворити чіткість чи плавність рухів;

– дозволяє удосконалити лексико-граматичну складову та зв’язне мовлення шляхом ознайомлення дошкільників з органами мовнорухового апарату, частинами тіла, формування уявлень про сезонні зміни в природі, показу різноманітності одягу, взуття та головних уборів;

– сприяє активізації пізнавальної та мовленнєвої активності дітей;

– знімає напруження, пов’язане з комплексами з приводу зовнішніх дефектів (наприклад розщеплення губи і / чи перфорації твердого піднебіння).

2. Правильно підібрані параметри логопедичної ляльки, тобто те, що її зріст 70 см, тулуб виконано з можливістю згинати і розгинати руки та ноги, сидіти, стояти – не лякають дитину, а навпаки – дозволяють дошкільнику сприймати ляльку як свого ровесника, покращують ефект від виконуваних вправ. Особливо важливим є те, що вчитель-логопед і логопедична лялька являють собою двох окремих людей, а не є об’єднаним образом педагога-ляльки, яка б повністю закривала вчителя-логопеда від дітей (на відміну від [14]). Для дошкільників (особливо п’ятого року життя) покращення адаптивних процесів в умовах спеціального ДНЗ компенсуючого типу відбувається за рахунок певного розриву їх зв’язку з матір’ю, подолання симбіотичного зв’язку (що так часто спостерігається у дітей із мовленнєвими вадами), за рахунок чого у дітей з’являється можливість відчути своє власне „Я”. Присутність учителя-логопеда поруч із лялькою, їх взаємодія дозволяють дошкільникам подолати страх спілкування, швидше піти на контакт, набути впевненості у своїх власних силах і можливостях.

3. Вибір легкого імені для вимови (в образі хлопчика – „Льолик”, а в образі дівчинки – „Льоля”) полегшує комунікацію дошкільника, особливо з порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення, з лялькою, а через неї – і з учителем-логопедом.

4. Поява можливості у вчителя-логопеда під час проведення артикуляційних вправ відкривати чи закривати рот ляльці і показувати рухи та положення язика під час виконання артикуляційних вправ чи демонстрації артикуляційних укладів за допомогою ляльки чи разом із нею суттєво збільшує ефективність ігор-занять.

5. Проведення артикуляційних вправ із використанням віршованих форм суттєво покращує засвоєння таких вправ дошкільниками з порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення, бо викликає інтерес у дітей, розвиває слухомовленнєву пам’ять завдяки залученню як зорового, і слухового аналізаторів, сприяє збагаченню словника і формуванню граматично правильного зв’язного мовлення.

6. Виконання дітьми, з допомогою вчителя-логопеда і функціональної іграшки, різного типу вправ суттєво поліпшує якість і ефективність впливу на дошкільників із порушеннями фонетико-фонематичної складової мовлення.

Такий, здавалося б, простий і очевидний спосіб є потрібним і корисним, особливо на першому етапі навчання, коли дитина тільки-но починає адаптуватися до умов спеціального дошкільного навчального закладу компенсуючого типу для дітей із порушеннями мовлення, оволодівати новими знаннями та уміннями, набувати і закріплювати звуковимовні навички.

Спосіб дозволяє не лише прискорити процес корекційно-розвивальної роботи з дошкільниками, які мають порушення фонетико-фонематичної складової мовлення, в умовах спеціального ДНЗ компенсуючого типу для дітей із ПМ, логопедичного пункту при ДНЗ загального розвитку, а й попередити відставання у формуванні звуковимовної сторони мовлення у дітей.

Використання способу у роботі з дошкільниками із ФФНМ

Основні завдання – прискорення темпів підготовки мовнорухового апарату до постановки звуків, полегшення постановки і автоматизації звуків.

Приклад фрагменту підгрупового заняття у середній логопедичній групі для дітей із ФФНМ (артикуляторно-фонетична дислалія).

Знайомство з логопедичною лялькою.

Вчитель-логопед показує дітям „Льолика”, емоційно читає вірш:

Познайомтесь-но, малята, –

Льолик хлопця цього звати.

Льолик – друг для всіх малят,

Для дівчаток і хлоп’ят.

Різні ігри Льолик знає,

Чітко, гарно розмовляє.

Доки цьому він учився,

Добре Льолик потрудився.

А тепер покаже й вам,

Що робити вміє сам.

(Ю. Рібцун)

Виконання вправ артикуляційної гімнастики.

„Льолик” сидить на колінах у вчителя-логопеда. Педагог читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльці, правою рукою, вставленою у рукавичку, робить рухи зі сторони в сторону (вправа „Годинничок”).

Язичком своїм так вправно

Водить Льолик вліво-вправо.

Як годинник цокотить:

– Тікі-тук, тік-так, тік-тік!

А чи зможете ви, діти,

Як годинник цокотіти?

Язичком робіть отак:

– Тікі-тук, тік-так, тік-так!

(Ю. Рібцун)

Названа вчителем-логопедом дитина виконує вправу. Педагог акцентує увагу дітей на чіткості і ритмічності рухів, коментує, як „Льолик” рухає язичком, виконує вправу одночасно з „Льоликом”.

Приклад вірша для закріплення звука [Л] у середній логопедичній групі для дітей із ФФНМ (артикуляторно-фонематична дислалія).

Вчитель-логопед читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльці, праву руку, вставлену в рукавичку, піднімає вгору за зуби.

Льолик прокидається,

З язичком вітається.

Робить язичок зарядку.

Той стрибає, мов зайчатко.

Ні хвилинки не сидить –

Стриб за верхні зубки вмить!

Вигинається він пружно.

Нумо, спробуймо всі дружно:

– Л-л-л, ли-ли-ли! –

Добре ви зробить змогли!

(Ю. Рібцун)

Вчитель-логопед демонструє на „Льоликові” і описує артикуляційний уклад звука, пропонує дітям повторити звук [Л].

Приклад вірша для супроводження артикуляційної вправи „Смачне варення” в середній логопедичній групі для дітей із ФФНМ (стерта дизартрія).

Вчитель-логопед читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльці, праву руку, вставлену в рукавичку, піднімає вгору, повільно і плавно проводить по верхній губі від одного куточка рота до іншого.

Льолик їв з варенням булку

Замастив свої він губки.

Льолик гарно облизався,

Дуже язичок старався –

Все робив повільно, плавно.

Ой, як смачно! Ой, як гарно!

Як зробив він, покажи –

Губки плавно оближи.

(Ю. Рібцун)

Вчитель-логопед може зафіксувати положення язика на середині руху, акцентувати увагу дітей на тому, що потрібно рухати язичком повільно і плавно, по всій губі.

Приклад вірша для закріплення звука [І] в середній логопедичній групі для дітей із ФФНМ (відрита ринолалія).

Вчитель-логопед читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльці, праву руку, вставлену в рукавичку, опускає за нижні зуби.

Льолик відкрив ротик,

Посміхнувся трохи.

Язичок вниз пострибав,

Пісеньку нам заспівав

Тонесенько: „І-і! І-ііі…

Нумо, (ім’я дитини), повтори!”

(Ю. Рібцун)

Вчитель-логопед демонструє на „Льолику” і описує артикуляційний уклад звука, пропонує дітям повторити звук [І].

Приклад фрагменту підгрупового заняття у середній логопедичній групі для дітей із ФФНМ.

Знайомство з логопедичною лялькою.

Чути стук у двері.

– Хто там? – запитує вчитель-логопед.

Учитель-логопед стимулює дітей до повторення запитання.

– Це ми прийшли, – до логопедичного кабінету заходить вихователь, несучи на руках ляльку.

– Давайте познайомимось. Марію Сергіївну ми вже знаємо. А як тебе звати? – звертається вчитель-логопед до ляльки.

– Мене звати Льолик, – відповідає лялька.

– Як звати хлопчика? – запитує у дітей вчитель-логопед.

Хорові та індивідуальні відповіді дітей.

„Льолик” хоче познайомитись із нами.

– Мене звати Юлія Валентинівна. А тепер скажи „Льолику”, як звати тебе (вчитель-логопед почергово звертається до дітей).

Індивідуальні відповіді дітей.

„Льолик” хоче ще щось вам сказати:

Льоликом мене всі звуть,

Ігри я люблю і труд.

Можу бавитись й навчати.

Будете зі мною грати?

(Ю. Рібцун)

Відповіді дітей.

Загадування „Льоликом” загадок.

Розвиток слухомовленнєвої пам’яті, слухової уваги, мисленнєвої операції аналізу. Закріплення уміння співвідносити власні частини тіла і органи артикуляційного апарату з аналогічними у людей та іграшок.

„Льолик” говорить:

Нумо, спробуйте, малята,

Загадки ці відгадати.

(Ю. Рібцун)

Промовляючи віршик, учитель-логопед рухає ротом „Льолика”.

„Льолик” загадує загадки:

Білесенькі, рівнесенькі,

Стали вони в ряд.

Є вони у Льолика,

Є у всіх малят.

Враз горішків шкаралупки

Розгризуть міцненькі… (зубки)

(Ю. Рібцун)

Є вони у всіх людей:

І в дорослих, і в дітей.

Льолик маму цілував,

Хоботком їх витягав.

Самі розтягнулися

Й таткові всміхнулися.

Всі відкрити зможуть зубки

Дві пухкі червоні… (губки)

(Ю. Рібцун)

Льолик з ними вміє грати:

Надувати їх, здувати.

Кольору, мов полунички.

Здогадалися? Це… (щічки)

(Ю. Рібцун)

Щоб наш Льолик їсти міг,

Говорити гарно,

В нього в роті помічник

Є слухняний, вправний.

Показав нам свій бочок

Непосида… (язичок)

(Ю. Рібцун)

Під час загадування загадок учитель-логопед демонструє органи артикуляційного апарату на „Льоликові”, на собі, пропонує дітям знайти у себе відгадку, ще раз назвати всі органи мовнорухового апарату.

Виконання з „Льоликом” артикуляційних вправ.

Вироблення у дітей вміння із зоровою опорою наслідувати рухи ляльки та вчителя-логопеда, виконувати статичні та динамічні вправи артикуляційної гімнастики і на цій основі формувати правильні артикуляції.

Учитель-логопед каже:

Льолик грає язичком,

З вами хоче грать разом,

Щоб навчить нас говорити.

За ним зможеш повторити?

(Ю. Рібцун)

Педагог з допомогою ляльки демонструє виконання вправ артикуляційної гімнастики. З метою покращення засвоєння їх дітьми читає вірші, коментує виконання.

Учитель-логопед читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльки, праву руку, вставлену в рукавичку, кладе на нижню губу (широкий язик). Трохи відпустивши гнучку тягу, „пошльопує” зубами по язичку (вправа „Вареники”).

Мама тісто замісила

І вареники ліпила.

Льолик їй допомагав,

Язичок широким став,

Зубками ледь прикусив –

Враз вареничка зліпив.

(Ю. Рібцун)

Учитель-логопед читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльки, праву руку, вставлену в рукавичку, висуває вперед (вузький язик – вправа „Змійка”).

Льолик змійку став робити.

(Ім’я дитини), спробуй повторити:

Язичком вперед, назад

Зробиш кілька раз підряд?

Постаратись тільки треба,

Вийде справжня змійка в тебе!

(Ю. Рібцун)

Вчитель-логопед читає вірш, лівою рукою тягне за гнучку тягу, відкриваючи рот ляльки, то підіймає, то опускає праву руку, вставлену в рукавичку (вправа „Гойдалка”).

Льолик язичком вертів,

Погойдать його хотів.

Язичок старається –

Вгору-вниз гойдається.

(Ю. Рібцун)

Педагог коментує виконання вправ, хвалить дітей.

Заключна частина:

Вам сподобалось, малята,

З Льоликом навчатись, грати?

Та прийшла пора прощатись.

З ним щé будем зустрічатись!

Будем тебе дожидати,

Щоб ти вчив нас розмовляти.

Скажем Льолику: „Прощай!

Тільки нас не забувай!

Будемо тебе чекати,

У віконце виглядати”.

(Ю. Рібцун)

Діти прощаються з „Льоликом”. Гра-заняття закінчується.

Отже, спосіб відповідно корисної моделі дозволяє суттєво покращити відновлення вимовної функції у дошкільників із порушенням фонетико-фонематичної складової мовлення. Отримані дані в ході діагностичного моніторингу довели те, що педагогічно правильно організована навчально-ігрова діяльність дітей із урахуванням їх вікових, індивідуальних психічних та мовленнєвих можливостей дозволяє вирішити основні завдання спеціальної дошкільної освіти – формування фонетично, лексично та граматично правильного мовлення.

РОЗДІЛ 4